Ґєрек проїжджає повз довгу чергу за м’ясом. Виходить з автівки і каже: «Ви мені допомогли, то і я вам допоможу». Через годину до магазину під’їжджає вантажівка зі стільцями. Фото: Кріс Ніденталь / Forum

Ґєрек проїжджає повз довгу чергу за м’ясом. Виходить з автівки і каже: «Ви мені допомогли, то і я вам допоможу». Через годину до магазину під’їжджає вантажівка зі стільцями. Фото: Кріс Ніденталь / Forum

Як гумор рятував від абсурдної дійсності в Народній Польщі.

Після судового засідання прокурор заходиться сміхом.

— Що там такого смішного? — запитують колеги.
— Почув блискучий політичний жарт , — відповідає він.
— Розказуй.
— Не можу. Я за нього щойно дав п’ять років.

За часів ПНР кожен поляк щодня чув принаймні один політичний анекдот. Я пишу це цілком серйозно , адже сам добре пам’ятаю, як люди постійно сміялися над політичною системою, урядовцями й порожніми полицями в магазинах. Усе діялося так, як в одному з тогочасних анекдотів.

Пасажир сідає в таксі й відразу починає клясти владу на чому світ стоїть. Таксист розвертається до нього і каже:
— Неймовірно , систему підтримує 99 відсотків поляків. А до мене завжди сідає той один відсоток!

Завдяки жартам абсурд соціалістичної дійсності сприймався з гумором і давав змогу бодай трохи відмежуватися від неї. Анекдоти також підкреслювали близькість людей , які їх розповідали, — адже зазвичай жартами обмінювалися в колі своїх, яким довіряли: на роботі, в компаніях друзів. Анекдоти переважно складалися з простого запитання та двозначної відповіді:

— Чому комуністи не люблять гратися в хованки?
— Бо бояться , що їх ніхто не шукатиме.

Або:

— Чому всі встають , коли скандують «Бєрут! Бєрут!» Болєслав Бєрут — один із перших керівників ПНР.
— Щоб не сісти.

Ви мене , звісно, можете звинуватити в тому, що я тут наводжу бородаті жарти. Але, думаю, польська молодь багатьох із них не знає, а деяких навіть не зрозуміла б, — настільки тісно вони пов’язані з реаліями Народної Польщі.

Героями анекдотів часто ставали лідери ПНР: Болєслав Бєрут , Владислав Ґомулка , Едвард Ґєрек , Войцєх Ярузельський. Або ж прем’єр-міністр Юзеф Циранкевич (кажуть , він навіть збирав анекдоти про себе). Циранкевич був конформістом, тому про нього жартували, нібито він отримав орден Вифлеємської зірки — за те, що завжди міцно тримався за годівницю. А оскільки він був лисий, то ходив і такий анекдот:

— Чому до Москви найчастіше відряджають Циранкевича?
— Бо йому не страшно туди їхати — у нього жодна волосина з голови не впаде.

Анекдоти часто стосувалися повсякденного життя , особливо порожніх магазинних полиць. Поляки майже з маніакальною настирливістю скаржилися на відсутність м’яса. Влада пояснювала , що м’яса не вистачає тому, що поляки купують його забагато — і це був не жарт, а офіційне пояснення влади. Поляки піднімали собі настрій, сміючись над дефіцитом.

— Чим відрізняється повоєнний м’ясний магазин від довоєнного?
— До війни над входом висіла табличка «М’ясник» , а всередині було м’ясо. Після війни на вивісці з’явився напис «М’ясо», а всередині був лише м’ясник.

У 1980-х роках популярний був такий віршик:

Немає шинки , масла немає,
Зате Гермашевський у космос літає.
Немає сосисок, ковбасок і сиру.
Ґєреку, ми цим казкам не повірим!
Якщо відбереш в нас останній паштетик,
то начувайся — згорить комітетик.

Генерал Мірослав Гермашевський — перший поляк , який полетів у космос на совєтській ракеті «Союз-30». А «згорить комітетик» — це відсилання до реальних подій грудня 1970 року , коли робітники під час демонстрації проти підвищення цін підпалили ґданський воєводський комітет Польської об’єднаної робітничої партії.

Сьогодні деякі анекдоти часів ПНР вимагають додаткового пояснення. І не лише для іноземців , а й для сучасної польської молоді. Наприклад, про Едварда Ґєрека, першого секретаря Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП), який прийшов до влади на початку 1970-х років:

Ґєрек проїжджає повз довгу чергу за м’ясом. Виходить з автівки і каже: «Ви мені допомогли , то і я вам допоможу». Через годину до магазину під’їжджає вантажівка зі стільцями.

Абсурдність ситуації зрозуміла кожному , але також варто пояснити, що жарт відсилає до пропагандистського гасла, з яким новий перший секретар об’їжджав заводи по всій Польщі. Обіцяючи зміни в країні, Едвард Ґєрек наприкінці своїх виступів запитував: «То що , допоможете?» А робітники голосно кричали у відповідь: «Допоможемо!».

Епіграфом до одного збірника польських анекдотів , виданого 1990 року, вже після падіння Польської Народної Республіки, стали слова Бертольда Брехта:

Бертольд Брехт

Нестерпно жити в країні , в якій немає почуття гумору, але ще нестерпніше було б жити в країні, в якій почуття гумору потрібне для того, щоб вижити.

Це дуже влучне зауваження — абсурдність соціалістично-комуністичної дійсності вимагала мати почуття гумору , інакше життя перетворилося б на безперестанне страждання. Коли нічого не можна було змінити, залишалося лише піднімати собі настрій жартами:

— Що таке черга до магазину?
— Це соціалістичний підхід до дійсності.
— Чому в магазинах немає свинини?
— Тому що навіть остання свиня вступила до партії.

Чимало поляків жило в ідеологічній шизофренії. ПОРП проповідувала атеїзм і не схвалювала будь-які зв’язки між членами партії та Церквою. Але майже всі поляки — зокрема члени ПОРП , — вважали своїм обов’язком хрестити дітей. Тому члени партії, а також міліціонери та військові, часто їздили в парафії подалі від дому, щоб здійснити католицький обряд. Кружляв навіть такий жарт:

— У кого більше стерті підошви на взутті — у партійних чи безпартійних?
— У партійних , бо їм далі йти церкви.

Або:

Єпископат вирішив , що нові костели будуть круглими. Щоб партійні не ховалися по кутках.

Надзвичайно популярними були анекдоти про міліціонерів , яких назагал вважали дурнями. Багато з них потрапляли на службу, здобувши погану освіту.

— Чому міліціонери ходять по троє?
— Один уміє писати , другий — читати, а третій наглядає за цими двома інтелігентами.

Дуже популярний анекдот — звісно , наскільки я пам’ятаю, адже ніхто не проводив таких досліджень — історія про міліціонера, який приходить додому, відкриває холодильник, а потім б’є дружину. Наступного дня те саме — відкриває холодильник і знову б’є дружину. Врешті вона не витримує: «За що?» «А щоб пам’ятала: в холодильнику потрібно вимикати світло». А взагалі-то треба було знати: «Що таке міліцейська палиця? — Серце партії , яке б’ється».

Особливу неприязнь поляки відчували до Моторизованих підрозділів громадянської міліції (ZOMO) , які влада використовувала для розгону вуличних демонстрацій. Жартували, що представники ZOMO побили студента, який розкидав на вулиці листівки. Через деякий зомівці помітили, що це були чисті аркуші. «Навіщо ви розкидали чисті картки?» — запитують. — «Люди й так знають , що на них має бути написано», — відповідає студент.

Міліцейська машина збила жінку. Та кричить , що помирає і їй потрібен священник. Міліціонери:
— Де ми візьмемо священника?
— А що ви їх уже в багажниках не возите?

Цей анекдот — з категорії чорного гумору. У 1980-х роках співробітники Служби безпеки викрали отця Єжи Попєлушка , відомого своєю антикомуністичною діяльністю. Побили його, вкинули до багажника, відвезли на дамбу на Віслі і втопили.

Особливо гротескним здається один момент. За деякі політичні анекдоти можна було загриміти за ґрати. Ідея карати людей за жарти сама собою здається дурним жартом. Але в роки сталінської Польщі все було надзвичайно серйозно.

Після війни влада придумала статтю 22 малого карного кодексу. Цей номер в мене завжди асоціювався з «Пасткою 22» Джозефа Геллера. Адже і те , і інше — символ абсурду.

Формально за статтею 22 карали за розповсюдження неправдивої інформації. От тільки часом ця неправдива інформація була гумором , взятим із реальності. Наприклад, до в’язниці потрапив чоловік, який жартував, що в комуністичній владі сидять тільки ті, хто до війни пас корів. Так він насміхався над поганою освітою нових польських очільників. Що частково було правдою, позаяк тодішній керівник партії Владислав Ґомулка до війни дійсно випасав корів.

Сам би я не повірив у кримінальне покарання за політичні жарти. Але 1990 року , відразу після падіння ПНР, навчаючись на юридичному факультеті, я писав магістерську роботу про статтю 22 малого карного кодексу. Тоді я дізнався про людей, засуджених за жарти чи просто поширення чуток: буцімто в Любліні на іконі Діви Марії з’явилися сльози (один перукар отримав за це два роки); буцімто в Польщі на роботу беруть тільки партійних (шифрувальника із посольства Польщі в США за це засудили до п’яти років за ґратами).

Існував і абстрактний гумор. Поляки — з невідомих причин — жартували над мешканцями Вонхоцька , невеликого містечка за 160 кілометрів на південь від Варшави.

— Навіщо солтис Вонхоцька тримає в холодильнику порожню пляшку?
— Це для гостей , які не хочуть пити.

— Чому у Вонхоцьку сітку протягнули під електричними стовпами?
— Щоб напруга не впала.

— Чому у Вонхоцьку сіють зерно на пагорбах?
— Щоб урожайність була вищою.

Багато анекдотів згодом вийшли друком , а нині у Вонхоцьку навіть стоїть пам’ятник вигаданому солтисові, з якого сміялася вся Польща.

Окрема категорія — анекдоти про чорта , який зловив американця, німця (іноді росіянина) і поляка і дає їм якесь завдання. Наприклад, вручає кожному по дві металеві кульки і каже, що відпустить того, хто вразить його своїми здібностями.

Американець підкинув одну кулю , і влучив у неї іншою в повітрі. Німець поставив їх одну на іншу. А у поляка нічого не вийшло: одну кульку він загубив, а другу зламав.

У дитинстві я міркував над питанням: хто придумує ці жарти? І досі не знаю. Однак вони красномовно показують , наскільки поляків діставала абсурдність попередньої системи. І наскільки їм був потрібен сміх, навіть якщо це був сміх крізь сльози.

Після політично-економічних змін 1989 року політичні анекдоти в Польщі майже вимерли. Чому? Ми можемо лише здогадуватися , тому що ніхто із соціологів не досліджував цей процес. По-перше, зросла кількість кабаре, яких у ПНР було обмаль. А в останні роки з’явилося багато стендаперів. Іншими словами, в капіталістичній країні поляки вирішили продовжувати жартувати, але вже за гроші. А по-друге — і, мабуть, це більш важливо — політики в демократичній Польщі почали плести такі нісенітниці, які людям навіть на думку не спали б. Певною мірою людську потребу в гуморі задовольняють і меми, якими переповнений польський інтернет.

Я не наводив тут значну частину анекдотів — тих , що стосувалися Радянського Союзу. Наприклад: «Що таке вершина безпліддя? — 30 років відносин ПНР та СРСР». Однак анекдоти про Радянський Союз і совєтських лідерів — настільки велика категорія гумору , що заслуговує на окрему розповідь.

Переклала Марія Шагурі

Пйотр Ліпінський profile picture

Пйотр Ліпінський

Всі тексти автора

Читайте також