«Лодзь прокидалася». Так починається найвідоміша книжка про Лодзь — «Земля обітована» Владислава Реймонта. А мені здається, моє дивне, сповнене контрастів та енергії місто вже прокинулося. У ньому переплелися різноманітні культури, минуле й сьогодення, потворне й прекрасне. Хтозна, можливо, я вас настільки зацікавлю Лодзю, що незабаром ми зустрінемося за кавою на вулиці Пйотрковській?
Лодзі 600 років, це третє місто Польщі за кількістю населення (після Варшави та Кракова), і четверте за площею після двох вищезгаданих та Щецина. Це місто студентів — тут аж 19 вишів, що робить Лодзь одним із найбільших академічних центрів Польщі.
Енергія молоді відчутна на кожному кроці.
Студентки Лодзького університету роблять селфі на тлі муралу. Джерело: Лодзький університет / FlickrЛодзь — місто фабрик, палаців, кам’яниць та червоної цегли. Але її важко назвати туристичним містом. Тут немає ні моря, ні озера, ні навіть пристойної річки. Місто розкинулося в центрі Польщі, подорож потягом із Варшави триватиме півтори години, а море й гори віддалені від нас на таку ж відстань! Мешканці Лодзі мають блискуче почуття гумору, а ще повсюдно помітний локальний патріотизм. У середмісті збереглося 27 палаців та понад 50 вілл, чимало фабрик та кам’яниць.
Окрім цих очевидних принад, за брамами та в закутках затаїлися справжні таємниці — досить тільки звернути зі звичного шляху.
Уявімо собі, що виходимо з потяга на Лодзі Фабричній. Після капітального ремонту це один із найбільших залізничних вокзалів Польщі, а його велетенська футуристична будівля видніється ще здалеку.
Вокзал Лодзь Фабрична. Джерело: ВікімедіаІ це перший контраст, який ви тут зустрінете. Адже, роззирнувшись, можна побачити церкву святого Алєксандра Нєвського ХІХ століття, парк, будинок, що чимось нагадує варшавський Палац культури та науки, й велику фабрику, про яку я розповім згодом.
Церква святого Алєксандра Нєвського, Лодзь. Джерело: ВікімедіаВокзал схожий на летовище для космічних кораблів, але його золотий час ще попереду: в Лодзі саме розпочалося будівництво підземного тунелю, що поєднає вокзал Лодзь Фабрична зі старим вокзалом Лодзь Каліська. Сьогодні Лодзь Фабрична — кінцева зупинка, але вже за кілька років містяни їздитимуть метро, а подорожні зможуть легко дістатися в усі куточки країни.
Біля вокзалу височіють дві показні будівлі — це офісний комплекс Ворота міста, з якого добре видно ЕС1, себто колишню теплоелектростанцію, а зараз головну частину нового міського центру.
ЕС1, Лодзь. Фото: Пйотр Ґрудзень / FlickrНеймовірна атмосфера старої Лодзі переплелася з сучасністю. А ще тут на вас чекають Центр науки та техніки, планетарій, Центр коміксів та інтерактивного наративу, де організовують Фестиваль коміксів та ігор. ЕС1 — чудовий приклад ревіталізації, повернення до життя старих будинків та надання їм нового призначення. Ревіталізація — одне з найпопулярніших слів у Лодзі.
Останній погляд на колишню фабрику, просторі вікна, які ми називаємо «вейдери» (від шолома Лорда Вейдера з «Зоряних війн»), і ходімо далі. Нас чекає ще багато цікавого.
Лодзь — місто стріт-арту. Понад 150 муралів, скульптур, інсталяцій справляють незабутнє враження. Вони на кожному кроці: від велетенських до невеличких, часто непомітних витворів.
На розі вулиць Трауґутта та Сенкевича нас вітає мурал із Артуром Рубінштейном — його ніяк не можна оминути. Відомий піаніст, уродженець Лодзі, славився блискучим почуттям гумору, і гримасу, яку ми бачимо на муралі, він скорчив позуючи для фото.
Мурал із зображенням Артура Рубінштейна. Фото: Юстина ТомашевськаТак з’явився справжній шедевр. Бразильський художник Едуардо Кобра, захопившись цим знімком, створив барвистий мурал у характерному для нього стилі. Артур Рубінштейн дивиться на Лодзьку філармонію, названу його іменем.
Неподалік (на Трауґутта, 10) бачимо ще одну роботу — інсталяцію «Сусіди» Ісаака Кордала. Вона складається з 24 балконів разом із мешканцями, похмурими, сірими та втомленими, які дивляться вниз або вперед і не розмовляють. Це одна з найцікавіших лодзьких робіт стріт-арту, і вона спонукає до роздумів.
Інсталяція «Сусіди» Ісаака Кордала. Джерело: ВікімедіаЛодзь — одна з найбільших вуличних галерей у Європі, адже з величезних стін кам’яниць тут красується понад 70 арт-робіт митців зі всіх куточків світу. Варто звернути з головних вулиць і роззирнутися уважніше. В Лодзі є одне важливе правило — все найцікавіше розташоване вгорі, тому ми відвідуємо місто з гордо піднятою головою! Мурали причаїлися майже всюди — вони прикрашають багатоповерхівки, наріжні стіни кам’яниць та подвір’я.
Подвір’я — друге обличчя Лодзі. Часто за ошатно відреставрованими фасадами причаївся таємничий сад, бетонний двір або ж скульптура, про яку ніхто нічого не знає.
Мурал у Лодзі. Джерело: FlickrПйотрковська. Королівська вулиця. Кажуть, побувати в Лодзі й не відвідати Пйотрковську — це як приїхати у Париж і не побувати на Єлисейських полях. Ця вулиця завдовжки понад чотири кілометри, два з яких — своєрідний хідник із прекрасними кам’яницями, кав’ярнями, барами, ресторанами, лавочками й різноманітними пам’ятками.
Вулиця Пйотрковська. Джерело: ВікімедіаЯ покажу вам кілька подвір’їв, бо саме там сховалася справжня Лодзь. Спочатку проходимо крізь показну браму (Пйотрковська, 3) у дворик, де розташований Пасаж Ружі — неймовірне подвір’я, створене Йоанною Райковською, яке повністю викладене… дзеркальцями. Воно справляє незабутнє враження, особливо сонячного дня.
Пасаж Ружі. Фото: Юстина ТомашевськаНа каву варто зазирнути до кав’ярні Niebostan — оригінальний інтер’єр, затишний сад та дуже смачна веганська їжа (Пйотрковська, 17). А ще тут найкращі в місті вечірки.
Трохи далі, на будинку під номером 26, на нас чекає ще один мурал — «Звичайний». На хвильку зазирнемо і на вулицю Вєнцковського: на будинку під номером 4 красується унікальний витвір «Народження дня», який нас переносить у казку картин Войцєха Сюдмака Польсько-французький художник, представник фантастичного реалізму.. Вони відтворені на 240 керамічних плитках, що вкрили все подвір’я. Варто залишитися тут на довше й уважно роздивитися ці зображення.
Витвір «Народження дня». Фото: Сильвестр Соколовський / FlickrПовертаємося на вулицю Пйотрковську. Будинок під номером 38 здивує «Садом мистецтва»: тутешнє подвір’я мешканці перетворили на таємничий садок із картинами, квітами, фігуркою Будди. Люди хотіли жити в оточенні прекрасного і, схоже, їм це вдалося.
Прогулянка цією вулицею може тривати довго — Пйотрковська має чимало принад. Тож аби їх не проґавити, закликаю заглядати до брам.
Обов’язково зазирніть до брами на Пйотрковській, 88: над самим входом розташована суккá — намет, що будується на єврейське свято Суккот. Ось наочний доказ присутності євреїв у Лодзі. У ХІХ столітті вони становили 33 % всіх мешканців, таких наметів тут було багато, а сьогодні їх лишилося кілька. У цьому ж підворітті — мурал із Blues Brothers та Лодзю Фабричною.
Двір на Пйотрковській, 88. Джерело: ВікімедіаМи не можемо оминути пам’ятник єдинорогу, який стоїть біля конюшні єдинорогів. Так-так, у нас у Лодзі є й таке! Насправді конюшня — це трамвайний вокзал із барвистим дахом (звідси і його поточна назва). Спочатку з’явилася так звана конюшня, а за кілька років завдяки громадянському бюджету Budżet obywatelski — частина місцевого бюджету, яка призначена на реалізацію локальних проєктів, запропонованих і вибраних самими мешканцями. з’явився пам’ятник єдинорогу авторства японського майстра Томохіро Інаби.
Пам’ятник єдинорогу. Фото: Сильвестр Соколовський / FlickrІ знову контрасти: Пйотрковська з чудовими кам’яницями, Central (торговельний дім із 60-х), новітній готель та найвищі лодзькі хмарочоси, які ми називаємо Мангеттен.
Пройдімо далі головною лодзькою вулицею. Стає гамірніше, бо тут ходять трамваї. Але знову на кожному кроці на нас чекає щось цікавеньке. Наприклад на Пйотрковській, 203/205 — одна з найцікавіших лодзьких скульптур, про історію якої нічого не відомо. Це Пегас зі зламаним крилом. Є тут і невеличкий кінотеатр Charlie, де можна подивитися фільми у приємній атмосфері, а ще побачити цікаву лодзьку мозаїку.
А на Пйотрковській, 217 чудові кнайпи, фестивалі вуличної їжі та мурали на тлі червоної цегли створюють атмосферу на подобу берлінської. Це одне з моїх улюблених місць.
Пйотрковська, 217. Джерело: Piotrkowska 217Лодзь — це не тільки Пйотрковська, а й Балути. Район, який багато бачив на своєму віку. Саме тут під час Другої світової постало єврейське ґетто.
Час у Балутах наче зупинився.
Щоправда, це далеко не перше місце, куди прямують туристи. Воно, м’яко кажучи, має не надто добру славу. А даремно. Адже історія району доволі незвична. До 1915 року це було найбільше село в Європі: коли його приєднали до Лодзі, там мешкало 100 тисяч людей.
Один із муралів проєкту «Діти Балут», присвячений дітям-жертвам Лодзького ґетто. Джерело: FlickrНа Балутах чого тільки немає: старі кам’яниці, занедбані подвір’я з чудовими об’єктами стріт-арту. До моїх улюблених належить так звана балутська мозаїка — в одному з подвір’їв підлога викладена пивними покришками. Художня акція місцевих жителів триває вже десятки років і, схоже, їй не буде кінця-краю! Тут красуються мурали з написами, зокрема івритом — кумедні вирази одного з місцевих митців, які кожного змусять замислитися.
На Балутах панує дивовижна атмосфера. Сусіди досі зустрічаються на подвір’ях, розмовляють, сушать білизну і все про всіх знають. А ще тут один із найбільших в Європі єврейських цвинтарів, прогулянка яким має стати обов’язковим пунктом туристичної програми. Годі знайти кращий урок історії.
А ще тут діє Центр діалогу імені Марека Едельмана — інституція, що займається минувшиною Лодзі, бореться з упередженнями та стереотипами. Центр розташований у Парку вцілілих, який увіковічнює пам’ять тих, хто вижив у Лодзькому ґетто. Тут є лавочка Яна Карського та пам’ятник Праведникам народів світу. Лодзь пам’ятає свою історію.
Лавочка Яна Карського. Джерело: ВікімедіаНу от і все… Але я не встигла показати ще стільки місць! Ми не побували в районі Ксєнжий млин, на районі Полісся, я не розповіла про особливі квіти, що ростуть в одному з парків та провіщають весну, ми не побували в Мануфактурі та на Відзеві Історична й найменш зуарбанізована частина міста.. У Лодзі ще стільки всього цікавого! Та краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
Переклала Ірена Шевченко
