Вітольд Пілецький, одна з головних постатей пантеону польських героїв Другої світової війни — зрештою, постать міжнародного масштабу, адже день страти Пілецького Європарламент оголосив Міжнародним днем героїв боротьби проти тоталітаризму відзначається 25 травня — на пострадянському просторі майже невідомий. І ця невідомість Пілецького, яка абсолютно не відповідає масштабу його особистости і подвигу, цілком зрозуміла.
Пілецький, цей справжній лицар Другої світової війни, дуже незручний герой для будь-якої влади, що намагається протистояти очевидному — паралелям між гітлерівським і сталінським режимами.
Якраз цими днями у Москві, на тлі чергового путінського «побєдобєсія», депутати Державної Думи виступили з ініціятивою запровадити відповідальність за проведення таких паралелей. Поки що не кримінальну, але ж це питання часу. Режим Владіміра Путіна всіляко противиться порівнянню двох тоталітарних режимів, які були фактичними союзниками у Другій світовій війні аж до нападу Адольфа Гітлера на Радянський Союз. І цей напад не випадково совєтська пропаганда десятиліттями називала «віроломним». Тобто Іосіф Сталін вірив Адольфу Гітлеру, що той буде воювати з їхніми спільними ворогами — демократичними країнами Заходу. А той узяв і напав на СРСР, що змусило Сталіна шукати підтримки у Великої Британії і Сполучених Штатів.
А як чудово все починалося, коли два диктаторських режими домовилися розділити Європу і почали спільні дії зі знищення Польщі. Власне з цього моменту Вітольд Пілецький бере участь у Другій світовій війні. Та військова біографія майбутнього ротмістра почалася набагато раніше. Тому що Пілецький, онук учасника Січневого повстання 1863–1864 років проти Російської імперії (саме тому він народився у карельському місті Олонець, бо його родині тоді було заборонено жити на польських землях), воював ще у польсько-більшовицькій війні, у боях, які дозволили зупинити під Варшавою червону орду Міхаіла Тухачевського. Та це була класична військова кар’єра. А ось те, що відбувалося в роки Другої світової, відсутнє у будь-якій іншій класичній біографії військового.
Тому що Пілецький, якого часто згадують як в’язня концентраційного табору Аушвіц, не був в’язнем у прямому значенні цього слова. Він був розвідником в Аушвіці. Так, саме він розробив операцію проникнення до цього тільки що створеного концтабору і сам її здійснив.
Саме завдяки Пілецькому світ вперше дізнався про те, що там відбувається. І що таке табори смерті, що таке Голокост світ теж дізнався саме з рапортів Пілецького. З рапортів, які складалися не у робочому кабінеті, а у бараці.
При цьому Пілецькому вдалося вижити і в Аушвіці, і під час втечі з нього. І під час Варшавського повстання, учасником якого він теж був.
Вітольд Пілецький під час ув'язнення в концтаборі Аушвіц. Джерело: Державний музей Аушвіц-БіркенауЗагинув він уже після війни, у комуністичній Польщі. Генерал Владислав Андерс, який залишився в еміграції після захоплення влади в країні маріонетковим режимом, погодився відправити його до Польщі для збору інформації про те, що відбувається. До речі, однією з останніх доповідей Пілецького (яка іронія долі...) була інформація про єврейський погром у місті Кельце, у якому брало участь як місцеве польське населення, так і органи комуністичної влади (Служба безпеки ПНР і Громадянська міліція). Сталіністи з дивною завзятістю продовжували справу Гітлера, через кілька десятиріч вони влаштують вигнання з Польщі євреїв, які ще залишалися там після Голокосту — ось вам і порівняння двох режимів.
Коли Пілецького заарештували, його катували так, що він на зустрічі із дружиною назвав Аушвіц «дитячими іграшками» порівняно з тим, що відбувалося у катівнях Міністерства державної безпеки ПНР. Судді режиму навіть і не думали про те, щоб зберегти життя одному зі знакових героїв Другої світової війни. Мало того, є свідчення, що до розправи над Пілецьким закликав його найближчий соратник часів Аушвіцу – колишній лідер соціалістів Юзеф Циранкевич, який у новій Польщі став на бік режиму й отримав за це посаду голови уряду ПНР. І якщо це справді так, тоді вже потрібно проводити паралелі не з Гітлером, а з євангельським Юдою Іскаріотом. Тому що на процесі Пілецького таки розігрувалася справжня біблійна історія — грішники судили праведника.
Суд над Вітольдом Пілецьким, 1948. Джерело: Національний цифровий архів ПольщіА потім ім’я Вітольда Пілецького постаралися взагалі викреслити з польської історії, з історії Другої світової. До самої Польщі пам’ять про Пілецького стала повертатися тільки на початку 90-х. І все одно виявилося, що людина, яка розповідала про Голокост, передавала гроші Опору єврейським родинам і протестувала проти антисемітських настроїв у середовищі своїх польських соратників, залишається для багатьох незручним героєм. А вже для Росії і говорити нічого! Про рішення Європарламенту заснувати у день страти Пілецького день пам’яті героїв боротьби з тоталітарними режимами неодноразово висловлювався сам Путін, який відзначав, що «ставити на одну дошку Радянський Союз і фашистську Німеччину — це вершина цинізму».
Проте доля Вітольда Пілецького, цього справжнього лицаря трагічної епохи, якраз дозволяє поставити сталінізм і гітлеризм на одну дошку. Жодні путінські закони цього не скасують і Пілецького з історії не викреслять. Його завжди будуть пам’ятати ті, хто розуміє, що таке честь.
