Поки багато хто мріяв вирватися з ПНР на Захід, 22-річний Кріс Ніденталь вчинив навпаки — із демократичної Великобританії поїхав на батьківщину своїх батьків: в сірий, але найвеселіший (як його називали) барак соціалістичного табору.
Він народився й зростав у типовій польській родині на вигнанні. Батько, прізвище якого говорить про далеке німецьке коріння, був родом зі Львова. До Другої світової Ян Ніденталь працював військовим прокурором у Вільно (сучасний Вільнюс), звідки 1940 року виїхав у Францію. Мати ж народилася на Волині, в Луцьку. Вона працювала в Польському телеграфному агентстві, а після нападу Радянського Союзу восени 1939 року покинула Польщу разом із урядом. З майбутнім чоловіком Гелена Лижванська познайомилася в Англії вже після війни.
Батьки не емігрували, в Лондон їх закинула війна. [...] Мене виховали в польському дусі. Різдвяні канікули ми проводили за щедро накритим столом. Нам із сестрою було краще ніж англійським дітям, адже ми отримували подарунки в переддень Різдва, а вони — на день пізніше. Стіл накривали, як у Польщі — борщ із вушками, короп, оселедець, хоча знайти ці харчі було непросто.
Після переїзду в Польщу 1973 року Кріс Ніденталь намагався робити нейтральні фотографії та свідомо уникав політики. Вперше він привернув увагу спецслужб, коли звернувся з проханням зробити кілька знімків прем’єра ПНР Пйотра Ярошевича в домашніх умовах. Після цього Бюро охорони уряду викликало фотографа у варшавський готель Grand на таємну розмову. Дозволу Ніденталь, звичайно ж, не отримав, зате після зустрічі спецслужби завели на нього окрему папку і дали кодове ім’я «Кріт».
Пам’ятник Лєніну в місті Нова Гута. Фото: Кріс Ніденталь / ForumТоді, після понад двох десятиліть правління комуністів, система почала сипатися. Кріс Ніденталь став одним із головних свідків похорону Польської Народної Республіки, розтягнутого на 20 років.
Сам факт того, що я опинився за залізною завісою, був чимось неймовірним для молодого недосвідченого фотографа. Я знав, що політична й економічна система тодішньої Польщі — жахливі, і все ж мене це дуже вабило. Незважаючи на погані умови, люди тут добрі й гостинні. Та найважливіше, що (як з’ясувалося пізніше) в Польщі я пережив надзвичайно цікаві часи: обрання Папи-поляка, страйк у Ґданську й народження «Солідарності», «карнавал “Солідарності”», воєнний стан і ті довгі, сумні й темні часи аж до 1988 року, коли зажевріла іскра надії й почалися переговори за круглим столом.
Протести на Ґданській корабельні імені Владіміра Ілліча Лєніна, 1980. Фото: Кріс Ніденталь / Forum
Круглий стіл. Варшава, 1989. Фото: Кріс Ніденталь / Forum
Плакати перед виборчою дільницею в Мазовецькому воєводстві, 1989. Фото: Кріс Ніденталь / ForumУлітку 1980 року Кріс Ніденталь подорожував Швецією, але його відпустку перервала інформація про протести в Польщі, яка пролунала з колонок маленького радіоприймача. За кілька днів він уже був на Ґданській корабельні разом із британським кореспондентом Майклом Добсом. Спочатку ґданські робітники ставилися до них скептично, але врешті-решт пропустили, щоправда, за однієї умови: жодних фотографій.
Я погодився, але для фотографа це була дурна ситуація. Нас провели в один із залів, мене посадили біля вусатого чоловіка. Як потім з’ясувалося, це був Лєх Валенса, про якого я нічого не знав. Я перекладав Майклу розмову Валенси і директора корабельні, Клєменса Ґнєха.
Лєх Валенса в офісі «Солідарності». Фото: Кріс Ніденталь / ForumОдин із найвідоміших знімків фотографа був зроблений під час воєнного стану в ПНР. Кріс Ніденталь зафіксував військових біля варшавського кінотеатру «Москва» з афішею стрічки «Апокаліпсис сьогодні».
Воєнний стан у Варшаві, 1981. Фото: Кріс Ніденталь. Джерело: пресматеріалиКріс Ніденталь зробив цей кадр 14 грудня 1981 року зі сходової клітки. Неважко здогадатися, чим усе могло закінчитися, якби його помітили солдати. Світ побачив світлину завдяки німецькому студенту, якого Ніденталь зустрів на варшавському залізничному вокзалі. Юнак погодився перевезти плівку через кордон і занести її в редакцію журналу Newsweek. Мабуть, жодне фото не передає суті воєнного стану настільки точно, як знімок Кріса Ніденталя.
Воєнний стан у Варшаві, 1981. Фото: Кріс Ніденталь / ForumФотограф співпрацював із багатьма світовими виданнями. Його знімки друкувалися в Der Spiegel, Time і Forbes. 1986 року він став лауреатом престижного міжнародного конкурсу World Press Photo за портрет угорського комуністичного лідера Яноша Кадара. Фотографія потрапила на обкладинку журналу Time.
Міхаіл Ґорбачов під час візиту до Польщі, 1988. Фото: Кріс Ніденталь / ForumКріс Ніденталь вважається одним із найвпливовіших європейських фотографів. Він залишився жити в Польщі, займається особистим фотоархівом й іноді знову виходить на вулиці польських міст, аби відзняти демонстрації.
