У 1920-х роках, іще маленькою дівчинкою, Міхаліна Віслоцька мріяла стати другою Марією Кюрі-Склодовською. Та була лавреаткою Нобелівської премії з хімії та фізики, однією з найзнаменитіших польок. У дорослому житті, в період ПНР, Віслоцька й справді прославилась серед поляків, так само як її відома співвітчизниця: вона викликала бурю (а може, навіть зробила революцію) в сфері суспільної моралі. До неї ніхто так відкрито не писав про секс.
Наклад книжки Віслоцької «Мистецтво кохання» (Sztuka kochania) перевищив сім мільйонів примірників. І це лише офіційно — перекупники на базарах продавали нелегальні копії за захмарними цінами. Сама ж Віслоцька мріяла побачити свою книжку на вітринах книгарень. Проте мрія ніяк не здійснювалася: книжки розкуповувалися по знайомству, щойно їх привозили (доставок доводилося чекати дуже довго), і не встигали потрапити на вітрини.
Карл Маркс замість «Камасутри»
Обкладинка книжки «Мистецтво кохання». Джерело: пресматеріали«“Мистецтво кохання” не містить рецептів, які допоможуть розв’язати любовні проблеми, і не є підручником із техніки сексу», — так звучить перше речення цієї революційної книжки. Але для читачів вона стала саме посібником із сексуальних практик, з якого вони дізнавалися, скажімо, про клітор і тривалість статевого акту. Про те, що приємно покусувати нижню губу партнера. Про еротичні купелі вдвох. Про способи продовжити статевий акт. Читачі розглядали малюнки поз, про які ніколи раніше не чули — адже це діялося в часи, коли полиці книгарень вгиналися від повних видань творів Карла Маркса, а не «Камасутри».
В епоху ПНР у громадському просторі майже не було еротики, а порнографії й поготів. Американський Playboy нелегально привозили з Заходу приватники і продавали тільки на базарах. Окремі невеличкого формату фотографії з напівоголеними дівчатами друкувалися в молодіжних журналах Razem та itd, а в елітних ресторанах щасливчики могли подивитися стриптиз.
Комунізм, хоч і позиціонувався як прогресивна ідеологія, у питаннях сексу залишався пуританським. Проте це непроста історія. З одного боку, комуністів звинувачували в розв’язності й часто критикували за те, що ті нехтують традиційним підходом до шлюбу. Олєксандрі Коллонтай Олєксандра Коллонтай (1872—1952) — учасниця революційного руху в Російській імперії, політична діячка, перша у світі жінка-посол, нарком, активістка міжнародного феміністського руху. дорікали за її слова про те, що в новому суспільстві зайнятися сексом — як випити склянку води. У першого повоєнного президента Польщі Болєслава Бєрута була одна офіційна дружина, три неофіційні й велика кількість коханок.
З іншого боку, на зміну сексуальній свободі комуністів досить швидко прийшов пуританський підхід до еротики. У повоєнній Польщі влада публічно підтримувала офіційні шлюби. Причина проста: необхідно було підвищувати народжуваність.
І тут знову виникають протиріччя: процедуру розірвання шлюбу суттєво спростили, розлучення стали майже повсюдними, проте і влада, і прості громадяни й надалі вважали його чимось постидним. Винятком не були навіть представники владної верхівки. Наприклад, комуніст Владислав Ґомулка багато років забороняв соціалісту Юзефу Циранкевичу розлучитися з дружиною Ніною Андрич (уточнимо: другою дружиною).
І ось несподівано у такій-от консервативній ПНР з’являється Міхаліна Віслоцька зі своїми оргазмами — не такими вже й необхідними для розвитку комуністичної економіки. Та й для дітонароджуваности теж.
Книжці «Мистецтво кохання», очевидно, неабияк посприяло те, що вона вийшла друком саме в епоху Едварда Ґєрека — себто в час більшої відкритости ПНР до світових тенденцій.
І все одно з моменту написання посібника до його появи на ринку минуло кілька років.
Видання цієї книжки виявилося дуже серйозною проблемою, настільки, що питання, чи допустити її до друку, вирішували не лише професійні цензори: внесення змін у текст обговорювали на найвищому політичному рівні, в багатьох кабінетах центрального комітету Польської об’єднаної робітничої партії.
А все тому, що за тих часів тексти про секс вважалися… порнографією. Сьогодні в це важко повірити, але для партійних діячів посібник із сексу нічим не відрізнявся від західного журналу для любителів «полунички», тобто порнографічної літератури. У певному сенсі для читачів «Мистецтво кохання» і справді було порнографією. Переконливий доказ цього — мої спогади з юности.
Отже, 1978 року, коли «Мистецтво кохання» вийшло друком, Папою Римським уперше обрали поляка. Кароль Войтила став Іваном Павлом ІІ. Я тоді саме закінчував середню школу і після основних уроків ходив на додаткові з релігії, які відбувалися поза приміщенням школи, — у парафіяльному залі.
Неподалік стояла величезна дерев’яна стодола, збудована ще в ХІХ сторіччі. Перед уроками релігії ми лягали на траву біля цієї стодоли і хтось із нас уголос читав фрагменти «Мистецтва кохання». Для чотирнадцятилітніх підлітків це було надзвичайно збудливо.
Мої спогади, в яких еротика поєднується з релігійністю, наштовхують на ще один важливий сюжет, пов’язаний із «Мистецтвом кохання». Книжка Міхаліни Віслоцької збурила не тільки пуританський котел офіційної комуністичної пропаганди, а й (можливо, навіть більшою мірою) величезний казан релігійного святенництва, яке трактувало секс тільки як спосіб продовження роду.
Цензура і конкуренти
Коли цензура врешті схвалила текст «Мистецтва кохання», в справу втрутився вищезгаданий Центральний комітет ПОРП. Його працівники вилучили у видавництва «Іскри» машинопис, і він почав кочувати різними партійними кабінетами. Либонь, тоді ж стався витік поза владні кола, і примірники, надруковані на копіювальній машинці, з’явилися в продажі на чорному ринку.
У ході обговорень цензори кілька разів зменшували розмір ілюстрацій з еротичними позами. Спершу вони були завбільшки з листівку, а після низки поправок — з поштову марку. Коли зображення на ілюстраціях годі було розпізнати, Міхаліна Віслоцька придумала вихід: запропонувала чоловіка намалювати чорною фарбою, а жінку — для контрасту — білою. Але тоді з’явилися нові претензії: буцімто біла жінка займається сексом із чорношкірим чоловіком.
Перед друком дев’ятеро з одинадцяти рецензентів оцінили книжку негативно. Авторці закидали, зокрема, графоманію, позаяк її стиль письма був надто розлогий.
Через багато років Міхаліна Віслоцька розповідала, що проблеми з публікацією її книжки передусім були спричинені нездоровою конкуренцією. Вона вважала, що її посібник дратував не стільки партійну владу й Церкву, скільки конкурентів, авторів інших посібників із сексу, які побоювались, що після публікації «Мистецтва кохання» для них на видавничому ринку не залишиться місця. Як не дивно, таке пояснення цілком логічне — у ПНР деякі не надто талановиті автори, інженери й, судячи зі всього, лікарі використовували владу для того, щоб знищити своїх конкурентів.
Обкладинка першого видання книжки «Мистецтво кохання». Джерело: пресматеріалиВрешті-решт ситуацію «пом’якшила» обкладинка першого видання. На ній були молодята у шлюбному вбранні — сигнал, що «Мистецтво кохання» написане для подружніх пар.
Книжка набула шаленої популярности. Але далеко не всі поляки захоплювалися нею. Одні віддавали за «Мистецтво кохання» величезні гроші перекупникам, інші вважали, що це читво для повій. А треті висміювали ідеї Міхаліни Віслоцької. Й справді, складно всерйоз сприймати пораду дружині еротично танцювати перед чоловіком після того, як вона після виснажливого робочого дня і кількагодинного вистоювання в магазинних чергах повертається в тісне помешкання, де діти з порогу вимагають їсти, а туалет почергово окуповують то бабуся, то дідусь. Реалії ПНР практично були несумісні з розкутою еротикою.
Можливо, основна заслуга «Мистецтва кохання» власне в тому, що увага читачів вперше була прикута до світу жіночих еротичних переживань. Адже традиційно секс асоціювався з чоловічим досвідом, а про насолоду для жінок майже не згадувалося. Міхаліна Віслоцька прекрасно розуміла необхідність змінити фокус зору суспільства: з цією проблемою до неї часто зверталися пацієнтки, і, крім усього, Віслоцька зіткнулася з нею на власному досвіді. Адже вона сама почала отримувати насолоду від сексу тільки у 30 років, вже після розлучення.
Розійшовшись із чоловіком, Міхаліна заводила роман за романом. Спершу з моряком, який займався сексом у портах по всьому світу й навчив її отримувати насолоду від любощів. Потім був журналіст, який допомагав їй працювати над книжкою. Директор комбінату в Новій Гуті. Ще один моряк.
Міхаліна Віслоцька була ледь косоокою, проте могла зачарувати кожного чоловіка, який їй сподобався. При цьому вона ніколи не переймалася своїм зовнішнім виглядом. І навіть коли Віслоцька стала популярною, її продовжували називали жінкою, що вдягається найгірше на всю ПНР. Вона носила непоказний штанний костюм, а з голови практично не знімала таку ж непоказну хустку — кажуть, через хворобливу реакцію організму на холодне повітря.
Міхаліна Віслоцька. Фото: Матеуш ОпасінськийТрикутник
Через особливий статус та шалену популярність, отримані завдяки книжці, Міхаліну Віслоцьку сприймали як надзвичайно сильну жінку. Проте мало хто знав, що в молоді роки її утискав чоловік. Начитавшись «Мистецтва кохання», читачі уявляли авторку як гарячу штучку, дияволицю в ліжку, проте й тут усе було не так: на самому початку Віслоцька взагалі не любила секс.
У Станіслава, свого майбутнього чоловіка, високого красеня, Міхаліна закохалася, коли їй було 12 років, а йому — 16. Після того, як він її вперше поцілував, Віслоцька подумала, що це на прощання, бо дотик губ дівчини і хлопця ні з чим іншим в неї не асоціювався.
Вони одружилися у вересні 1939 року, невдовзі після того, як Гітлер напав на Польщу. Міхаліні тоді було 18 років. Свій перший сексуальний досвід вона до кінця життя згадувала як болючий і аж ніяк не приємний.
Вже після падіння ПНР, коли почали з’являтися журнали про відомих людей, поляки дізналися, яким дивовижним було еротичне життя Міхаліни Віслоцької. Виявилося, що авторка «Мистецтва кохання» багато років жила в любовному трикутнику.
Невдовзі після одруження виявилося, що Станіслав — надзвичайно егоцентричний і власний чоловік, а до того ж — ледь не сексоголік. Незабаром Міхаліни йому стало мало, тож вона запросила в подружнє ліжко Ванду, свою найближчу подругу ще зі шкільних років. На уроках вони разом сиділи за першою партою. Міхаліна була високою не за віком, а Ванда — маленькою, наче гномик. Міхаліна бувала єхидною стосовно подруг, а Ванда терпляче зносила її вибрики.
Ідея трикутника спала Міхаліні на думку невдовзі після одруження. До цього її підштовхнуло прочитання японської «Оповіді під звуки лютні» Якумо Коїдзумі — про видатного вченого і двох дружин, які його обожнювали.
Міхаліна і Ванда були абсолютними протилежностями: Міхаліна не надто приваблива зовнішньо, Ванда — чарівна, Міхаліна ненавиділа домашню роботу, Ванда її любила.
Здавалося б, цей трикутник — своєрідний прояв сексуальної свободи. Проте для Міхаліни передусім було важливо, щоб подруга була поруч. Вона прихистила Ванду у себе вдома ще під час Другої світової війни, однак швидко зрозуміла, що Станіслав пристане на постійну присутність подруги, якщо та стане його сексуальною партнеркою. Міхаліна не була проти. Вона не ревнувала, бо сама не отримувала задоволення від близькости зі Станіславом.
1947 року Міхаліна й Ванда народили від Станіслава дітей. Перед пологами вони виїхали в село, щоб знайомі не дізналися, що обидві вагітні.
Доньку Міхаліни та сина Ванди зареєстрували в управлінні цивільного стану як близнюків — дітей Міхаліни і Станіслава.
Однак чоловікові трикутника стало замало. Віслоцька підрахувала, що Станіслав зрадив її з 36 жінками. Деякі пригоди він навіть задокументував — еротичними фотографіями.
Наприкінці 1955 року трикутник розпався. Спочатку Ванда пішла до іншого чоловіка, потім розлучилися Міхаліна й Станіслав. Чоловік також припинив контакт із дітьми. Не надто їх любила і Міхаліна, позаяк вони перешкоджали їй у науковій кар’єрі. Так званого сина вона «віддала на виховання» Ванді. Він уже підлітком дізнався, що Міхаліна — не його мама.
***
«Мистецтво кохання» — найбільше досягнення Міхаліни Віслоцької. Однак до цього вона впродовж десятиліть у своєму лікарському кабінеті допомагала жінкам налагоджувати їхнє сексуальне життя. Диплом лікарки вона отримала 1953 року, а сексологією зайнялася 1963-го. Віслоцька уважно спостерігала за змінами в суспільній моралі й навіть у мовленні. У 50-ті роки її пацієнтки не називали свої інтимні місця, а лише говорили, що «ось тут» щось болить. У 70-х у пресі уже почали з’являтися слова «піхва» і «член», проте в кабінеті лікаря жінки й надалі казали «промежина», а чоловіки — «орган».
Упродовж багатьох років Віслоцька боролася за повсюдне поширення контрацептивних засобів. Вона сама тричі робила аборти.
Міхаліна Віслоцька померла 2005 року. З погляду сучасних феміністок вона була всього лише помірковано прогресивною, адже могла сказати, що жінки не вміють писати добрих газетних статей. Або що дівчина почасти сама винна в тому, що її зґвалтували, позаяк про побачення з молодим чоловіком домовлялася на відлюдді.
Однак коли ми з сьогоднішньої перспективи оцінюємо навіть дуже прогресивних діячів минулого, то зазвичай доходимо висновку, що деякі їхні погляди застаріли. Зрештою, прогресивною людина може бути тільки на тлі сучасности, але аж ніяк не майбутнього. Сьогодні й саме «Мистецтво кохання» вже не здається новаторським — але свого часу це була видатна книга.
Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик
