Всупереч поширеному стереотипу, комерційний секс у ПНР не заборонявся. Щоправда, у 1950-х здійснювалися спроби ухвалити суворіші закони та ввести кримінальну відповідальність за проституцію, однак вони так і не були втілені. За винятком короткого періоду сталінізму, коли «невиправні проститутки» могли опинитися у виправному будинку, держава застосовувала щодо цієї сфери стратегію поступової нормалізації й використовувала секс-працівниць у власних цілях.

З 1952 року в Польщі офіційно діяла конвенція ООН (так звана аболіціоністська конвенція) «Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацію проституції третіми особами», ухвалена Генеральною асамблеєю ООН 2 грудня 1949 року., яка зобов’язувала підписантів переслідувати за так звані злочини експлуатації проституції, але при цьому забороняла ставити на облік і карати тих, хто надає секс-послуги. Однак це не означало, що міліція відмовилася від спроб контролювати цей ринок. Проігнорувавши частину положень конвенції ООН, у Польщі 1956 року ввели своєрідний квазіаболіціонізм (так його називає історикиня Барбара Кліх-Ключевська) — систему, в якій «повій» реєстрували під приводом кримінальної загрози, яку вони несли, та їхніх імовірних зв’язків зі злочинним світом. Громадянська міліція була єдиним держорганом, що насправді «допомагав» жінкам, які надавали секс-послуги, наприклад, виробляючи втрачені документи, скеровуючи їх на регулярні огляди у венеричні лікарні, сприяючи працевлаштуванню.

Вже наприкінці 50-х з’явилися вимоги згори, щоб співпрацю з секс-працівницями використовувати і в оперативних цілях. Так народився образ «повії — секретної співробітниці».

Втім, співпраця жінок, яких називали «повіями», зі спецслужбами була значно багатовимірніша та складніша, ніж видається на перший погляд.

Переломні 70-ті

Зі звіту відділу боротьби з проституцією столичного управління Громадянської міліції за 1969 рік відомо, що в його розпорядженні було дев’ять секретних співробітників: «вісім секс-працівниць та один гомосексуаліст». Як свідчать окремі звіти районних управлінь, інформація від секс-працівниць (передусім дані про їхнє оточення) сприяла розкриттю окремих справ, здебільшого пов’язаних із так званим «соціальним маргінесом» (нелегальна торгівля алкоголем, хуліганство та крадіжки), а також «експлуатацією проституції». Та надання інформації — далеко не єдина сфера діяльності працівниць секс-індустрії.

У цьому ж звіті міліціонери також повідомляли, що одна із секретних співробітниць перейшла в розпорядження Міністерства внутрішніх справ, тобто для співпраці зі Службою Безпеки. У наступні роки кількість жінок, які співпрацювали з цією організацією, різко зросте.

Кадр із серіалу «07, доповідай». Джерело: пресматеріали

Безсумнівно, 70-ті роки мали вирішальне значення в історії комерційних секс-послуг у ПНР. Коли до влади прийшов Едвард Ґєрек, відбулися зміни, що опосередковано спричинили бум на ринку секс-послуг. По-перше, відносно відкрили кордони і в Польщі значно зросла кількість іноземних туристів, особливо в таких великих містах, як Варшава, Лодзь та Тримісто (Ґданськ, Сопот, Ґдиня). По-друге, інвестиційна програма Ґєрека передбачала залучення у ПНР не лише патентів на західні промтовари (як-от на тепер уже культовий малий фіат-«малюх»), а й кваліфікованих інженерів, які мали налагодити нові технології на польських фабриках. Тож іноземці почали з’являтися і в невеликих населених пунктах, де впроваджувалися нові інвестиційні проєкти.

Певне відкриття ПНР до західних країн призвело й до послаблення у сфері культури, споживання та розваг.

У польських магазинах з’явилась кока-кола, що раніше була символом «гнилого капіталізму». Послабилися принципи суспільної моралі. Звичним явищем 70-х стали ресторанні стрип-шоу, все більше журналів публікували жіночі ню. Послаблення морального корсету було помітне і в кіно: в ньому почали відкрито демонструвати жіночу наготу й порушувати тему позашлюбних статевих стосунків та проституції (хоча й не без моралізаторського підтексту).

Валютні секс-послуги

Усе це призвело до того, що в 70-ті у Польщі набув популярності новий вид секс-послуг — так звана валютна проституція. Оскільки клієнтами в основному були гості із Заходу, вони могли платити твердою іноземною валютою (переважно доларами, але також франками, лірами та західнонімецькими марками). Завдяки обмінному курсу чорного ринку отриманий таким чином прибуток значно перевищував усталену в соціалістичній дійсності зарплатню — приваблива альтернатива для тих, хто хотів швидко збагатитися.

Місцем роботи жінок, які надавали ексклюзивні секс-послуги, переважно був готель. Саме там вони зустрічалися з іноземцями, не без тихої згоди персоналу закладу.

1973 року у Варшаві відбувся судовий процес над гардеробниками та швейцарами готелю «Європейський», які вимагали в секс-працівниць високу плату за перебування на території об’єкту.

Цікаво, що слідства й суду не було б, якби не інформація від секретних співробітниць — жінки поскаржились у держоргани на незаконні дії працівників готелю, які мовою тодішнього кримінального кодексу отримували «зиск від проституції третьої особи». Швейцарів засудили й змусили повернути отримані кошти.

Кадр із фільму «Чайки», 1986. Джерело: пресматеріали

У всіх готелях класу люкс працював відділ «Б» Міністерства внутрішніх справ, який слідкував за іноземцями в ПНР (переважно дипломатами та бізнесменами). Відстежували їхні відносини з громадянами Польщі (особливо з демократичною опозицією та представниками так званого напівсвіту, наприклад, торговцями валютою), а іноді збирали компромат для шантажу. Те, що до таких завдань часто залучали набраних із «повій» секретних співробітниць, було таємницею Полішинеля. Про це навіть напряму згадувалось у культовому серіалі «07, доповідай». Його герой, міліціонер-лейтенант Боревич, розгадує найскладніші кримінальні загадки й часто співпрацює з секс-працівницями. А барвистий парад секс-працівниць, що проходить крізь численні серії, є свідченням поступової лібералізації моральних норм у попкультурі пізньої ПНР. В одній із останніх серій 1989 року «Зачинити за собою двері» агент СБ звертається до «повій» у холі готелю «Форум», щоб роздобути інформацію про злочинця.

Секретні співробітниці та їхні завдання

1972 року в міліцейській документації «повіями» числилося 11 259 жінок. Міліція та СБ вважали, що співпраця з ними перспективна, тож під час навчань наголошували на необхідності розширити мережу секретних співробітниць. Інформація, яку ці жінки отримували завдяки інтимному характеру своєї роботи, була дуже важлива. Як зазначали правоохоронці, «повії» часто стикалися з «відхиленням від нормального статевого потягу» (під яким, імовірно, розумілося будь-яке відхилення від класичного гетеросексуального проникнення), а саме вони часто спричиняли злочини на сексуальному ґрунті. Як приклад наводили справу «вампіра з Катовиць». У 60-ті цей серійний убивця зґвалтував та позбавив життя щонайменше чотирьох секс-працівниць. Міліціонери стверджували: катовицькі «повії» знали про його девіантну поведінку під час статевого акту, проте ця інформація так і не дійшла до органів, що й спричинило трагедію.

Секретних співробітниць з-поміж секс-працівниць планували використовувати як «приманку» в операції СБ «Гарем» — розслідуванні ймовірного вивезення молодих польок до Дубаю з метою надання секс-послуг (параграф про так звану торгівлю людьми). В іншому випадку завдяки інформації, отриманій від секретної співробітниці «Божени», міліціонери та співробітники СБ опрацювали мережу, яка займалася незаконним перевезенням через кордон порноматеріалів. А секретна співробітниця «Марія» з Лодзі надавала СБ інформацію про контакти своїх клієнтів (іноземців) із польськими громадянами, а також про їхні сексуальні вподобання (ймовірно, як матеріали для потенційного шантажу).

Однак працівники служб знали, що секретні співробітниці з-поміж секс-працівниць не завжди заслуговують на довіру. Скаржились на їхній нічний спосіб життя, який ускладнював контакти, а також на схильність вигадувати, «зчиняти скандали» та порушувати конспірацію. У СБ відзначали ще одну проблему: секретні співробітниці часто використовували доноси задля досягнення власних цілей. Наприклад, «Моніка» повідомила співробітникам СБ, буцім один із її клієнтів, громадянин Лівії, має наркотики та намагається ними торгувати. Як з’ясувалося, ця інформація була неправдива: дівчина просто хотіла помститись клієнту, який не розплатився за її послуги.

Через проблеми з якістю інформації, отриманої від секретних співробітниць, СБ схилялась до висновку, що лише 25 % «повій» можна залучати до «складних оперативних завдань».

А решта повинні виконувати розвідувальні функції, які допоможуть контролювати «безробітних, хронічних алкоголіків, хіпі й особливо середовище, яке деморалізує неповнолітніх». Крім цього, вони сподівалися, що посилена співпраця з «повіями» сприятиме відстеженню осіб, які організовують покази порнофільмів та «групові сексуальні оргії».

Зміна перспективи

Отже, про причини, чому співробітники міліції та СБ набирали секретних співробітниць із представниць секс-індустрії, відомо чимало. Однак і для жінок, які заробляли секс-послугами, така співпраця мала свої переваги і не завжди була результатом шантажу з боку СБ. По-перше, підтримка органів гарантувала їм недоторканість на робочому місці. Я вже згадувала судовий процес над швейцарами готелю «Європейський» — такі побори були звичним явищем у закладах класу люкс. Жінки, які бажали працювати в прибутковому місці, повинні були змиритися з необхідністю неофіційної «оплати» за можливість перебувати на цій території. Завдяки налагодженню добрих стосунків із СБ секс-працівниці отримали певну незалежність від готельного персоналу та свободу дій у межах закладу. З іншого боку, як показує приклад «Моніки», співпраця з СБ також гарантувала безпеку в стосунках із клієнтами (або з потенційними конкурентками з-поміж інших дівчат).

Кадр із серіалу «07, доповідай». Джерело: пресматеріали

Окрім того, така взаємодія могла приносити й відчутний матеріальний прибуток. 1974 року секретна співробітниця «Мажена» отримала 500 злотих Середня місячна зарплата 1974 року становила 3185 злотих брутто. за участь у «забезпеченні безпеки церковних свят у Ченстохові». Однак, враховуючи масштаби заробітку в рамках «доларової проституції» (міліціонери підрахували, що на початку 70-х жінки могли заробляти до 15 000 злотих на місяць), такі винагороди не були головним аргументом, аби взяти на себе роль секретної співробітниці.

Нарешті статус секретної співробітниці міг забезпечити недоторканість у стосунках із міліцією. Всупереч поширеному уявленню про монолітний характер репресивного апарату в ПНР, між офіцерами міліції та СБ існувала відчутна напруга. Цікавим прикладом цих внутрішніх конфліктів є скарга з 1986 року, з якою секретна співробітниця «Кшиштоф» звернулась до свого куратора. Міліціонери Лодзі хотіли направити її на примусове обстеження у венеричну клініку й так офіційно зареєструвати як «повію». Щоб уникнути цього, вона звернулася за допомогою до співробітника СБ, якому напівофіційний характер її професії був на руку.

Міліція зосереджувалась на боротьбі з соціальним «паразитизмом», венеричними хворобами та злочинністю, а до «повій» ставилася як до елементу «маргінесу», який слід відділити від «здорової тканини суспільства».

Співробітники СБ були не настільки принципові й часто цікавилися не стільки охороною громадського порядку, скільки досягненням конкретних оперативних та політичних цілей, і для цього їм були потрібні секретні співробітниці, завербовані з «повій».

Нюанси історії спецслужб

Тож історія співпраці секс-працівниць зі службами ПНР доволі неоднозначна. З одного боку, безумовно, вони становили цінну групу інформаторок. СБ намагалася використовувати їх для стеження за іноземцями в Польщі. З іншого боку, всемогутність спецслужб була не безмежною. Звичайно, отримавши пропозицію співпрацювати з органами (особливо якщо ті погрожували, що розкриють характер їхньої діяльності або заборонять доступ до готелів класу люкс), секс-працівниці не мали особливого вибору. Однак навіть за таких несприятливих обставин вони могли отримати певну вигоду та ще й використати свій новий статус для досягнення власних цілей, граючи на внутрішніх конфліктах між співробітниками Громадянської міліції та СБ, даючи неправдиву інформацію або просто уникаючи зустрічей. Вивчення агентурної діяльності секс-працівниць показує, як багато можна дізнатись про спецслужби за часів ПНР, варто тільки вийти за рамки тоталітарної парадигми і побачити безліч стратегій, мотивів та компромісів між людьми, які брали участь у створенні репресивного апарату.

Переклала Жанна Слоньовська