«Якби не багатокультурна Лодзь, в якій пліч-о-пліч жили поляки, євреї, німці, то не було б і Яна Карського: це місто сформувало мої погляди», — говорив про себе Ян Козєлєвський (справжнє прізвище емісара). Він народився 1914 року в лодзькій багатодітній родині, і головним авторитетом для хлопчика був старший брат Мар’ян — про його батька майже нічого не відомо. Вдома панував культ маршала Юзефа Пілсудського і постійно велися розмови про політику, справедливість і соціальні відмінності. Як згадував пізніше Карський, мати, справжня католичка, прищепила йому не тільки патріотизм, але й толерантне ставлення до представників інших культур та віросповідань.
Після закінчення гімназії Ян вступає до Львівського університету на факультет права та дипломатії, а потім влаштовується секретарем у відділ міграційної політики в польському Міністерстві закордонних справ. Усі звертають увагу на його неймовірну пам’ять: Карський не тільки легко запам’ятовує розлогі тексти, а й точно відтворює їх через певний час. Згодом ця здатність переверне його життя з ніг на голову.
Незадовго до початку війни Карського призвали на військову службу. 1 вересня 1939 року німці бомбардують його підрозділ, Ян потрапляє в табір для військовополонених, але йому вдається втекти. Діставшись до Варшави, Карський починає працювати в структурах новоствореної Польської підпільної держави. Він володіє кількома іноземними мовами й має феноменальну пам’ять, тож уже в січні 1940 року його відправляють на перше завдання. Таємний емісар їде до Франції та Великобританії, де зустрічається з Польським урядом у вигнанні й передає секретні інструкції та накази.
Арешт та тортури
Того ж року нацисти арештовують Карського, він потрапляє в руки ґестапо. «Мені зламали ребра, щелепу, вибили зуби. Я боявся, що не витримаю і почну говорити. Але я був завбачливий. Залишаючи Новий Сонч, я сховав у взутті лезо. Коли після чергових тортур мене віднесли у камеру, я вночі зняв черевик і почав різати вени. Пам’ятаю, як бризнула кров… потім я втратив свідомість», — розповідав Карський через багато років.
Нацисти здогадувалися, що в їхні руки потрапив цінний інформатор, тому не дозволили йому померти. Ще більше в тому, щоб Карський жив, були зацікавлені поляки — Союз воєнного опору організував акцію порятунку емісара. У його звільненні брало участь два десятки людей, а коли німці дізналися, що Карського викрали, то у відповідь убили понад 30 заручників.
Головна місія
Ян Карський, 1942. Джерело: музей POLIN1942 року Карський береться за найбільш відповідальне та ризиковане у своєму житті завдання. Делегат емігрантського уряду Цириль Ратайський доручає йому відправитися у Великобританію та США, щоб розповісти лідерам антигітлерівської коаліції про жахливе становище єврейського населення під німецькою окупацією. Щоб зібрати матеріали, Карський двічі проникає на територію Варшавського ґетто. Представники єврейських політичних партій Леон Фейнер та Менахем Кіршенбаум передають йому послання до всього світу з проханням врятувати євреїв. Щоб на власні очі побачити, як людей транспортують на смерть, Карський проникає у табір в селі Ізбіце, звідки жителів ґетто везуть у концтабори Собібор та Майданек.
Брюссель Париж, Перпіньян, Барселона, Мадрид, Гібралтар, Лондон. На зустрічі зі світовими лідерами емісар вирушає як Ян Карський — цей псевдонім він буде використовувати до кінця життя. Свій рапорт він вивчив напам’ять. «Я, як грамофонна платівка, просто передаю інформацію», — говорить про себе посланець.
Після бесіди з Владиславом Сікорським, прем’єр-міністром уряду Польщі у вигнанні, Карський зустрічається з головою МЗС Великобританії Ентоні Іденом та воєнним міністром США Генрі Льюїсом Стімсоном. 28 липня 1943 року, через два місяці після ліквідації Варшавського ґетто, Карського приймає Франклін Рузвельт. Таємний емісар розповідає президенту, американським політикам та журналістам, що від моменту, коли він залишив Польщу, нацисти вбили близько двох мільйонів євреїв. Але ті не могли в це повірити.
«Лідери єврейського підпілля просили передати військовій владі США та Великобританії, що Німеччину зупинять хіба що репресії, наприклад, масове бомбардування німецьких міст чи окремих важливих об’єктів. Антигітлерівська коаліція також повинна оголосити формальну декларацію про те, що її військова стратегія направлена на припинення Голокосту». Як пізніше розповідав Карський, Рузвельт під час зустрічі нудьгував і намагався змінити тему, проте справляв враження могутньої особистості. За словами емісара, в нього було відчуття, наче він рапортує перед «господарем людства».
Попри всі зусилля посланника місія не дала результатів: антигітлерівська коаліція не робить того, чого від неї очікують у Польщі.
Щоб використати всі засоби донесення інформації про злочини нацистів і вплинути на громадську думку на Заході, Карський пише книгу «The Story of Secret State». Опублікована 1944 року в США, вона розійшлася величезними накладами й була перекладена різними мовами. У Польщі книжка зʼявилася друком лише 1999 року.
Життя після війни
Після 1945-го Карський долучається до створення архіву американського експрезидента Герберта Гувера, що містить і матеріали дипломатичних представництв держав, які після війни опинилися у сфері впливу СРСР. В Америці Карський закінчує Джорджтаунський університет, де впродовж наступних 40 років викладатиме міжнародні відносини та теорію комунізму. Серед його учнів були Білл Клінтон та Стівен Малл, американський посол у Польщі в 2012–2015 роках. Довгі роки емісар уникає зустрічей із журналістами і тільки 1978-го дає велике інтерв’ю Клоду Ланцману для документального фільму «Шоа» (1985).
Ян Карський отримує почесне ізраїльське звання «Праведник народів світу» та чимало інших нагород: його, зокрема, вшановано польським «Білим орлом» та Президентською медаллю Свободи, найвищою нагородою США. І все ж емісар до останнього подиху вважав себе невдахою, який не виконав свого головного завдання: «Моя місія була жахлива. Через 50 років я розумію, що був надто малий для неї. Надто дурний. Я зробив усе, що міг, проте не підходив на цю роль».
Пам’ятник Яну Карському в парку вцілілих, Лодзь. Фото: Архів Центру діалогу імені Марека ЕдельманаСьогодні про польського героя нагадують пам’ятники-лавочки скульптора Кароля Бадини, встановлені у Варшаві, Кракові, Кельцах, Лодзі, Тель-Авіві, Нью-Йорку та Вашингтоні. В американській столиці біля лавочки, розташованої в парку Джорджтаунського університету, написано: «Посланець польського народу до уряду у вигнанні. Посланець єврейського народу до всього світу. Перший, хто розповів жахливу правду про винищення євреїв, коли цього ще можна було зупинити, і хто вшанований ізраїльською державою званням «Праведник народів світу». Польський герой, шляхетна, праведна людина, яка жила серед нас і робила нас кращими».
Переклала Ірена Шевченко
