Тетяна Кучинська: Чому ви вирішили популяризувати творчість Здзіслава Бексінського?
Каміль Слівінський: Мені давно подобалися його роботи. 2014 року я познайомився з паризьким колекціонером Бексінського Пйотром Дмоховським. Це була знакова зустріч, яка посилила моє бажання популяризувати художника. Тоді ім’я Бексінського було добре відоме тільки людям, які займаються і цікавляться образотворчим мистецтвом. Хотілося якось це змінити. Адже він був унікальним митцем, дуже працьовитим — залишив після себе півтори тисячі картин, безліч малюнків, кілька десятків скульптур, авангардні фотографії. Я вирішив створити в соціальних мережах сторінки, присвячені Здзіславу Бексінському, оскільки ніхто досі професійно цього не зробив.
Здзіслав Бексінський, 1970-ті. Фото: Міхал ҐлініцькийТК: Ти — професійний маркетолог?
КС: Так. Я багато працював у корпораціях, знаю, як займатися просуванням. Можливо, тому все вдалося. Відтоді минуло майже вісім років, і зараз спільноти Здзіслава Бексінського величезні: у фейсбуці близько пів мільйона підписників, в інстаграмі — 265 тисяч, кілька тисяч у твіттері. Великий інтерес до особистості художника також привернула книжка Маґдалени Ґжебалковської «Бексінський. Подвійний портрет» і фільм «Остання родина», в якому художника зіграв видатний актор Анджей Северин.
Здзіслав Бексінський, без назви, 1973. Джерело: особиста колекціяТК: У чому унікальність Здзіслава Бексінського?
КС: Він один із найяскравіших художників Польщі. Коли Бексінський починав, майже ніхто не працював у такому жанрі. Було кілька художників-сюрреалістів, але їхня творчість далеко не настільки божевільна (в хорошому сенсі), як його.
Здзіслав Бексінський був самобутнім. Він не отримав художньої освіти, не належав до Союзу польських художників. Його не переварювали критики. Він навіть на відкриття своїх виставок не приходив. Дуже рідко давав інтерв’ю. І, незважаючи на це, в 1970-ті роки його роботи чудово продавалися. Він був сам по собі, але при цьому мав усе.
Здзіслав Бексінський, без назви, 1978. Джерело: особиста колекціяТК: Мабуть, зараз Здзіслав Бексінський нарівні з Матейком — найпопулярніший у світі польський художник?
КС: Мені здається, що так. В останні роки видавалися книжки, відбувалися виставки, знімалися художні та документальні фільми. Гадаю, що й моя робота цьому сприяє, тому що у нас в соцмережах мільйонна аудиторія.
Думаю, якщо зупинити перехожого в Польщі і попросити назвати найвідоміших наших художників, швидше за все прозвучать імена Яна Матейка та Здзіслава Бексінського — особливо, якщо питати молоде покоління. Його творчість постапокаліптична, безрадісна, але людей це притягує.
ТК: Так, роботи Здзіслава Бексінського — похмурі та зловісні. А якою він був людиною?
КС: Ходили легенди, що родина Здзіслава Бексінського проклята, що його син Томаш постійно носить чорну накидку з капюшоном та спить у труні. Але це були всього лише плітки, які з’явилися через те, що їхня родина жила досить усамітнено. Насправді Здзіслав був позитивним і життєрадісним — не таким, як його картини.
Здзіслав Бексінський, без назви, 1990. Джерело: особиста колекціяВін був приємною людиною, розумною, начитаною. Любив музику: в молодості слухав рок, під кінець життя захоплювався класикою. Неймовірно креативний — пробував себе в фотографії, малюнку, геліографії, геліотипії, авангардній скульптурі, а в пізні роки — в комп’ютерній графіці. Здзіслав Бексінський шукав вихід своєму творчому потенціалу в різних формах, і при цьому поводився як звичайна людина. Деякі художники ексцентричні, люблять з’являтися на публіці, яскраво одягатися, хочуть бути на обкладинках журналів. А Бексінський був інтровертом, перфекціоністом, вважав за краще сидіти вдома, творити в своєму маленькому світі
ТК: Про що він писав у щоденниках?
КС: Він описував усе, залишив чотири тисячі сторінок щоденників. Його записи починалися з розповіді про те, як він прокинувся і яка погода за вікном. Потім він описував свої заняття, перераховував, хто до нього приходив.
Здзіслав Бексінський, без назви (AB78), 1978. Джерело: особиста колекція1987 року він купив камеру і до самої смерті дружини знімав усе навколо. Наприклад, малював, а потім починав знімати: день такий, час такий, картина така, не впевнений, що закінчив, буду допрацьовувати. Він був одержимий творчістю. Зняв навіть похорон тещі і смерть дружини Зоф’ї. Про ці факти, до речі, не заведено розповідати.
Здзіслав Бексінський залишив після себе 300 годин відеозаписів, які заповідав історичному музею у своєму рідному місті Санок.
Здзіслав Бексінський, без назви (_QŚ_), 1999. Джерело: особиста колекціяТК: Ви згадали Санок. Чому у 70-х роках художник переїхав у Варшаву?
КС: Тоді влада Санока готувалася до візиту комуністичних очільників. Будинок Бексінських стояв на одній із центральних вулиць. Він був дуже старий і надійшов наказ його знести. Здзіслав подумав, що це шанс втекти з рідних місць. Санок — маленьке місто на південному сході Польщі, в той час художник не міг там купити навіть матеріали для роботи. Тож він подумав, що це можливість переїхати у велике місто, і вся родина — Здзіслав, його дружина Зоф’я, син Томаш, мати та теща — перебралася у Варшаву. На отриману від Санока компенсацію за будинок вони купили квартиру, а пізніше придбали житло для сина.
Здзіслав Бексінський, 1956-1957. Джерело: ВікіпедіяТК: Ким були предки Бексінського?
КС: Його прадід відкрив у Саноку ковальський цех, який з роками перетворився на завод із виробництва автобусів Autosan. Дід Здзіслава Бексінського був міським архітектором і інженером багатьох будівель. Ринкова площа, ратуша та інші важливі об’єкти створені за проєктами його діда. Батько Здзіслава був шанованим інженером-геодезистом і присяжним землеміром.
У Саноку Бексінському доводилося нелегко. У щоденниках він писав, що на нього всі показували пальцем: мовляв, подивися, якими видатними людьми були твій прадід, дід і батько, а ти тільки малюєш. Слава Бексінських у Саноку йому заважала, він хотів від неї втекти. А у Варшаві його ніхто не знав і це йому подобалося.
Здзіслав Бексінський, без назви (AG76), 1976. Джерело: Історичний музей у СанокуТК: Що він говорив про свої картини?
КС: Практично нічого. Він дуже рідко коментував власні полотна, навіть не давав їм назв. У щоденниках Здзіслав Бексінський писав, що його картини треба показувати без описів і без дат. Він із самого початку цілеспрямовано уникав створення будь-якого контексту для своїх творів, в тому числі в розмовах із близькими. Наприклад, хрест у його картинах не пов’язаний із релігією, а труни і кістки — це не відсилання до часів війни. Він хотів залишити глядачам простір для фантазії. До речі, одного разу у нього запитали про зображення хрестів. Він сказав, що в Польщі хрести трапляються через кожні сто-двісті метрів, і дивно, якщо їх не буде на картинах.
ТК: Правда, що перед від’їздом із Саноку він спалив найособистіші роботи ?
КС: Так. Він навіть сфотографував цей процес. Запросив друзів у садок біля свого будинку, склав роботи одна на одну і підпалив. Але тільки не найособистіші, а найгірші. Найкращі картини Бексінські забрали до Варшави, але ж вони не могли забрати всі, тому що квартира в столиці була набагато менша від будинку в Саноку.
ТК: Які художники вплинули на творчість Здзіслава Бексінського?
КС: Він писав, що не шукав натхнення ззовні. Бексінський не ходив у музеї і не надихався картинами інших художників, хоч і любив творчість Алєксандра Ґєримського та Артура Ґроттгера. У його роботах ми бачимо світ, створений уявою з нуля.
ТК: Здзіслав Бексінський захоплювався еротикою, садомазохізмом?
КС: У 50-х він зробив чимало авангардних, еротичних фотографій своєї дружини. Вони досі високо цінуються, деякі вважають, що як фотограф він був талановитішим, ніж як художник. А коли працював у конструкторському бюро заводу Autosan, то малював еротичні сцени і роздавав малюнки колегам. Потім Здзіслав захопився садомазохістськими ілюстраціями, а під кінець життя писав, що цікавиться порнографією.
Виставка «Бексінський у Варшаві». Фото: Юрій Друг / Нова ПольщаТК: Яким чином роботи Здзіслава Бексінського потрапили до музею Архієпархії Варшави?
КС: У 1990-х роках Пйотр Дмоховський шукав церковну установу для організації виставки Бексінського. Погодився музей Архієпархії Варшави. Здзіслав був вражений. Він не уявляв, що його роботи можна показувати в музеї при храмі. На відкритті виставки був присутній навіть примас Польщі. Він назвав Бексінського релігійним художником — адже той малює багато хрестів. У музеї досі виставлено 27 творів Здзіслава, і це єдина постійна експозиція у Варшаві. Цікаво, що все своє життя Бексінський дистанціювався від Церкви, не вважав себе вірянином і не ходив на богослужіння.
ТК: Що він говорив про політику, про вихід Польщі із соціалістичного блоку?
КС: Він не цікавився політикою. Він багато читав, в тому числі журнал Polityka, але не брав участі в політичних дискусіях, не висловлювався публічно.
Сьогодні здається, що Бексінський був на боці «Солідарності», але конкретних підтверджень цьому немає. Коли вони з дружиною подорожували Польщею, він часто знімав на камеру банери легендарної профспілки, завдяки якій Польща здобула незалежність.
Здзіслав Бексінський, без назви (AC72), 1972. Джерело: особиста колекціяТК: Якою людиною була його дружина?
КС: Їхня пара вписується в ідею про те, що за видатним чоловіком завжди стоїть сильна жінка. Зоф’я — саме така. У Здзіслава не було водійських прав — вона водила автівку. Він не курив — вона курила. Він боявся павуків, не займався чоловічими справами — за все відповідала дружина.
ТК: Що Бексінський говорив про сина?
КС: Він дуже багато про нього і говорив, і писав. Вони з дружиною бачили, що у Томека серйозні проблеми, розуміли їх першопричину. Томек страшенно любив Санок і не хотів переїжджати. Там він почувався добре, а у Варшаві почалися проблеми. Зараз кажуть, що у нього був синдром Аспергера.
Він не зміг адаптуватися. Поїхав на навчання в Катовиці — повернувся. Зустрічався з багатьма жінками, але не зміг знайти близьку людину. П’ять разів намагався накласти на себе руки — поки Здзіслав не сказав йому твердо: «Поки жива твоя мати, навіть не думай».
Це було життя на пороховій бочці — в будь-який момент може статися катастрофа. Бексінські жили на вулиці Сонати, а синові купили квартиру на вулиці Моцарта, щоб їхні вікна виходили на вікна Томаша. Здзіслав багаторазово писав у щоденнику: йду до вікна і перевіряю, чи горить світло у сина. Якщо не горить, значить, щось не так. Тоді Зоф’я або Здзіслав йшли дізнаватися, що сталося.
Бексінський залишив дуже особисті відеозаписи — його сварки з Томашем, сварки Зоф’ї з Томашем. У них звучали такі слова: «Томеку, якби не твої проблеми, наше життя було б іншим»; «Ми могли б переїхати за кордон, але змушені займатися тобою».
У саноцькому музеї є картина, на якій зображено кулю з написом Nevermore, що відлітає, і двох вовків, які дивляться вслід. Здзіслав говорив, що його надихнула поезія Едґара Аллана По «Ворон» — улюблений вірш Томаша. Куля з написом «Ніколи більше», що підіймається вгору, символізує сина Бексінських і його спроби самогубств. Вовки — фігури батька та матері, вони стежать за своєю дитиною, яка не справляється з життям.
Здзіслав Бексінський, без назви, 1993. Джерело: особиста колекціяТК: 1988 року Зоф’я померла. Як це вплинуло на Здзіслава Бексінського?
КС: Він залишився один у квартирі. Після смерті дружини його світ почав руйнуватися. Не стало сина Томаша — свою останню, успішну спробу самогубства він зробив через рік після смерті матері. Навіть побут був для Бексінського проблемою, тому він найняв на роботу цілу сім’ю для допомоги по господарству. 2005 року син цих людей убив художника. Завдав 17 ножових поранень за те, що той відмовився позичити йому гроші.
Здзіслав Бексінський, портрет дружини, 1967. Джерело: особиста колекціяТК: Які картини Здзіслава Бексінського можна назвати головними?
КС: Дуже складно відповісти, адже він створив багато робіт. Найвдаліші не продавав, а передавав музею в Саноку — і за життя, і в заповіті.
Він дуже любив свою роботу з вовками й кулею, про яку я розповідав. Ще одна — картина, написана після лекції, присвяченої книжці про Катинський злочин. Зустріч справила на нього сильне враження. Картина похмура, витримана в помаранчевих, зелених і жовтих тонах, на ній зображені солдати в касках.
ТК: Як творчість Бексінського вплинула на культуру?
КС: Зараз справжній бум художників, в чиїх роботах помітний його вплив. Дехто просто копіює його мотиви, і ці картини добре продаються. На ринку мало полотен Здзіслава Бексінського, а ціни на них високі. Наприклад, нещодавно на аукціоні його полотно продали майже за 100 тисяч доларів.
Його роботи люблять і творці комп’ютерних ігор. The Medium, Scorn — це ігри, зроблені в стилістиці художника.
Крім того, він справив великий вплив на мистецтво татуювання: існує ціла школа похмурих тату. Причому сам Бексінський не любив татуювання, йому не подобалося, що мотиви його картин переносяться на шкіру.
Здзіслав Бексінський, комп’ютерна графіка, 2000. Джерело: ВікіпедіяТК: Правда, що серед шанувальників Здзіслава Бексінського багато відомих людей не тільки з Польщі?
КС: Так. Його творчість надихає всесвітньо відомого художника Майлза Джонстона, гітариста гурту Tool Адама Джонса, який створює обкладинки для альбомів своєї групи.
А одного разу мені написав Мерилін Менсон. Він розповів, що у нього польське коріння, що він великий фанат Бексінського. Зі мною зв’язувався також менеджер оскароносного Ґільєрмо дель Торо. Він розповів, що в колекції режисера є дві картини й п’ять малюнків Здзіслава Бексінського, що у нього лежить готовий сценарій, створений за мотивами його робіт. Хтозна, може, в найближчому майбутньому ми почуємо, що дель Торо розпочав роботу над фільмом у похмурій атмосфері світу Здзіслава Бексінського.
Переклала Ірена Шевченко
