Своє унікальне місце на культурній мапі Польщі Закопане посіло в останній чверті XIX століття. Тоді місто отримало статус курорту й стало головною базою гірського туризму, який тоді бурхливо розвивався, та зимових видів спорту, що набували все більшої популярності. Татранські краєвиди стали відкриттям для багатьох поетів та художників, які оспівували мальовничість гір у поезії та живописі.
Закопане перетворилося на одне з головних місць зустрічі польської культурної еліти. Важливу роль у цьому відіграла широка автономія Галичини. Саме тут польська культура могла розвиватися без перешкод, тоді як в інших частинах Польщі, які після розділів відійшли Пруссії та Росії, її піддавали цензурі та всіляко обмежували.
До Закопаного приїжджали численні гості з тих частин Польщі, що перебували під владою Росії, — переважно з Варшави. Курортники й туристи зупинялися в пансіонатах та віллах, які тоді виростали як гриби після дощу.
Мода на гори прийшла на польські землі із Західної Європи, передусім із альпійських країн, тому в перший період свого розвитку курорт забудовувався переважно в так званому швейцарському стилі. Великі дерев’яні вілли з різьбленими, ажурними фронтонами зводилися тоді по всій Європі, а «швейцарський» характер архітектури був притаманний багатьом курортам.
Але кінець ХІХ століття позначений ще й бурхливим розвитком національних рухів. Для багатьох європейців фундаментального значення набуло питання національної ідентичності: десь вона ґрунтувалася на державній приналежності, а в Центральній Європі — насамперед на спільній релігії та мові. І особливо намагалися виразити свою унікальність народи, позбавлені в той період власної держави, — зокрема, поляки.
Саме тому в мистецтві кінця XIX століття характерним явищем став пошук національного стилю. Художники та теоретики мистецтва шукали способів виразити «дух» конкретного народу в художній творчості.
У цьому їм допомогла історія мистецтва — наукова дисципліна, що активно розвивалася й давала змогу краще пізнавати пам’ятки давнього мистецтва на території певної країни. У пошуках «національної» форми митці й теоретики найчастіше зверталися або до минулого, або до народного мистецтва: вважалося, що народ, на відміну від еліти, меншою мірою підпадав під «чужі» впливи й зберіг у своєму мистецтві більше від ідеалізованого самобутнього національного характеру.
Творець народного стилю
Автором однієї з найцікавіших концепцій польського національного стилю був Станіслав Віткевич (1851–1915), батько відомого Віткація. Він народився у Жемайтії, Регіон на північному заході сучасної Литви. звідки після Січневого повстання (1863–1864) його з сім’єю зіслали до Сибіру. Повернувшись, Станіслав Віткевич навчався живопису в академіях мистецтв у Петербурзі та Мюнхені. До Закопаного він приїхав 1886 року вже відомим художником, письменником і мистецтвознавцем. Увагу Віткевича відразу ж привернуло народне мистецтво Підгалля, регіону на півдні сучасної Польщі (біля кордону зі Словаччиною). В опублікованому в тижневику Wędrowiec репортажі «Татри в снігу» Віткевич розкритикував будівництво «непоказних будинків і вілл у швейцарському стилі, присмачених якимось космополітичним соусом».
Станіслав Віткевич. Джерело: Музей Татр у ЗакопаномуНатомість митець запропонував звернутися до творчості ґуралів як джерела натхнення для національного і водночас сучасного мистецтва. У назві статті, надрукованій 1981 року в часописі Kurier Warszawski, він уперше вжив термін «закопанський стиль».
Невдовзі після цього Віткевич, попри відсутність архітектурної освіти, особисто взявся за втілення власних архітектурних образів. У 1892−1894 роках він для Зиґмунта Ґнатовського, поміщика з Київської губернії, спроєктував віллу «Колиба», яка вважається першим будинком у закопанському стилі. Будівельні роботи виконували місцеві майстри, які водночас вчили Віткевича традиційних архітектурних та декоративних технік. Форми горянських споруд були скомпоновані тут по-новому, відповідно до функціональних потреб вілл тих років. При будові «Колиби» з’явився певний канон архітектурних рішень, до якого зверталися і в наступних проєктах.
Вілла «Колиба», Закопане. Фото: Аґнєшка БарановськаНа високому кам’яному підмурку зведено простору дерев’яну конструкцію зі зрубними стінами, а над нею високий ґонтовий дах із мансардними вікнами житлового поверху. Характерним елементом став так званий мотив сходу сонця на фронтоні — півколо, від якого розходиться проміння, виконане з тоненьких дощечок.
При оздобленні інтер’єрів та меблів також активно використовувалися елементи з репертуару народного мистецтва: скульптурні фрагменти орнаментів (наприклад, зірки або стилізовані квіти лілії), на дерево переносились мотиви традиційної горянської вишивки. При цьому скульптурний декор у так званому народному стилі був незрівнянно багатшим і різноманітнішим, ніж сам оригінал, а ступінь стилізації орнаменту наближав «Колибу» до сецесійного мистецтва, яке саме тоді бурхливо розвивалося.
Тут варто розповісти про те, що надихнуло Станіслава Віткевича на створення закопанського стилю. Хоч він і зазначав, що спирається на підгальське мистецтво, яке, безсумнівно, було його головним джерелом натхненням, дослідники також відзначають особистий досвід митця, винесений із рідної Жемайтії та Сибіру. В обох регіонах процвітало самобутнє народне мистецтво, багате на різьблення з дерева. В інших країнах воно теж було важливим взірцем для художників, що шукали національний стиль. Видозмінення, розвиток та стилізовані народні форми стали основою архітектурної течії, відомої як національний романтизм. Чудові приклади цього напрямку можна знайти в мистецтві Росії, Чехії й Скандинавії кінця XIX – початку XX століть.
Але повернімося до Закопаного. Віллу «Колибу» громадськість сприйняла з великим захопленням, і відтоді закопанський стиль почав стрімко набувати популярності. Віткевич отримував замовлення на будівництво нових будинків у Закопаному, а запропонований ним стиль підхопили професійні архітектори, що працювали в Татрах. У закопанському стилі проєктувалися також меблі та інші речі щоденного вжитку.
Вершиною досягнень Віткевича вважається будинок «Під ялинками», зведений у 1896–1897 роках для Яна Ґвальберта Павліковського, вченого та громадсько-політичного діяча. Розташована на гірському схилі вілла виглядає надзвичайно мальовничо завдяки химерному накопиченню дахів і фронтонів у поєднанні з різними скульптурними оздобленнями численних балюстрад, вікон і дверей. Проте деякі ефектні рішення, як, наприклад, збудований за сибірськими зразками критий ґанок над вхідними сходами, виявилися, однак, незручними у повсякденному використанні. Вілла «Під ялинками» була повністю облаштована у закопанському стилі.
Варто також зазначити, що родинне гніздо Павліковських стало важливим осередком польської культури. Літературною творчістю займалися двоє синів Яна Ґвальберта, але найбільшу славу здобула його невістка, поетка Мар’я Павліковська-Ясножевська, та її сестра, письменниця Маґдалєна Самозванець.
Вілла «Під ялинками». Джерело: ВікіпедіяВіткевич використовував закопанський стиль не тільки при будові вілл, але й у сакральному мистецтві. З 1895 року він проєктував низку елементів інтер’єру для парафіяльного костелу в Закопаному. 1898-го зведено дуже скромну каплицю альбертинців у долині Калатувки, збудовану за ініціативою художника Адама Хмєльовського, відомого також під прізвиськом святий Брат Альберт.
Каплиця, Ящерівка. Джерело: ВікіпедіяВін був другом Віткевича ще з часів навчання в Мюнхені, але згодом відмовився від своєї мистецької діяльності, вступив у монаший орден і присвятив своє життя допомозі бідним. У порівнянні з Калатувками значно багатшу архітектурну форму та оздоблення мала каплиця в Ящурувці, зведена в 1904–1907 роках.
Інші матеріали, інші регіони
Усі згадані вище будівлі виконані з дерева. Традиційно це був єдиний будівельний матеріал, що використовувався на Підгаллі, але він не міг повністю задовольнити потреби міського будівництва. Щоби популяризувати закопанський стиль, Віткевич з самого початку стверджував: його можна втілити також у цегляній архітектурі. Першою такою спробою стало будівництво садиби сім’ї Реїв у Пшиборуві біля Дембіци (сучасне Підкарпатське воєводство), зведеної в 1892–1894 роках. На жаль, ця цікава будівля з одноповерховою центральною частиною та двоповерховими «закопанськими» бічними елементами 1970 року згоріла й досі лежить у руїнах.
Зате у самому Закопаному звели, зокрема, казино Товариства Татр за проєктом Вандаліна Берінґера, яке ще називають Татранським вокзалом (у 1902–1903 роках) та будинок Музею Татр (у 1913–1922 роках) за проєктом Станіслава Віткевича та Францішка Мончинського. Будівлі такого типу мали характерні цегляні фасади зі сформованими з тиньку наріжними елементами, схожими на торці зрубних колод, а головне — щедро оздоблені орнаментами з використанням ґуральських мотивів.
Музей Татр. Джерело: ВікіпедіяЗакопанський стиль уже як польський національний знайшов своїх прихильників і за межами Підгалля. У Карпатах, передусім на курортах — від Вісли на заході до Яремча на сході — з’явилося безліч вілл, пансіонатів та санаторіїв, які розвивали (часто дуже довільно) концепцію Віткевича. У великих містах широко використовувалися цитати й окремі декоративні елементи закопанського стилю: «закопанські» елементи можна зустріти в головних осередках Галичини, себто Кракові та Львові. Проте в останньому випадку з ними паралельно зустрічаються і гуцульські мотиви.
Закопанський стиль використовувався також на території, що перебувала під владою Росії. Наприклад, у Варшаві на вулиці Хмєльній, 30 красується чотириповерхова споруда з закопанськими формами, зведена 1906 року за проєктом Ярослава Войцєховського.
Будинок, побудований за проєктом Ярослава Войцєховського. Джерело: ВікімедіаДо наших днів збереглася і спроєктована Віткевичем садиба в Ланьцухуві на Люблінщині, зведена в 1901–1904 роках. І врешті найвіддаленіше від Татр місце, де втілено закопанський стиль — це Литва. Там 1899 року за проєктом Станіслава Віткевича збудували залізничну станцію в містечку Силґудишках — його зруйновано під час Першої світової війни — і нещодавно реконструйований інтер’єр їдальні в палаці Пшездзєцьких у містечку Рокішкіс, зведений 1905 року.
Попри описані вище досягнення, закопанський стиль не став панівним у польській архітектурі. Аргументи Віткевича щодо «прапольського» характеру ґуральського мистецтва для багатьох були недостатньо переконливими, а перенесення теслярських форм у кам’яну архітектуру також сприймалося неоднозначно. Крім того, закопанський стиль мав конкурентів: у той період, на межі ХІХ–ХХ століть розроблялися й інші концепції польського національного стилю. Пропагувалася польська готика — псевдонародний віслянсько-балтійський стиль, і польський ренесанс, визначною рисою якого мав слугувати декоративний аттик. Невеличка стінка над карнизом споруди. Проте найпопулярнішим став так званий садибний стиль, який ґрунтувався на класичних формах шляхетського двору. Міфологізація двору як опори польськості сприяла популярності цього напрямку в архітектурі, і він вельми поширився після відновлення Польщею незалежності 1918 року. Натомість будівництво в закопанському стилі обмежилося переважно карпатськими курортами, розташованими здебільшого на Підгаллі.
Закопанський стиль. Фото: Марек Скорупський / ForumЧерез сто років
Закопане й надалі було популярним серед туристів у комуністичний період, залишається воно популярним і в сучасній Польщі. З плином часу спадщина закопанського стилю, побудована на межі ХІХ–ХХ століть, цінується все більше. Багато вілл зараз перебуває під державною охороною як пам’ятки культури, а після того, коли у 1984–1993 роках Музей Татр провів комплексну реконструкцію вілли «Колиба», в ній відкрили Музей закопанського стилю. Це чудове місце для знайомства з архітектурою, різноманітними елементами оздоблення, меблями та речами щоденного вжитку, виконаними в ґуральському стилі за концепцією Віткевича.
Не менш цікавою може бути прогулянка Маршрутом закопанського стилю, який розробили працівники музею. Він охоплює понад 40 цікавих об’єктів: здебільшого це приватні вілли, але є також сакральні та громадські будівлі, готелі, а ще відома багатьом курортникам турбаза на березі Морського Ока.
Морське Око. Джерело: pixabay.comМожна також відвідати розташований неподалік середмістя цвинтар у Пенксовому Бжизьку, на якому серед багатьох видатних діячів Підгалля похований творець закопанського стилю. 1988 року там також урочисто поховали ймовірні останки його сина, Станіслава Іґнація Віткевича (Віткация), художника й письменника, одного з найоригінальніших польських митців ХХ століття. Віткаций наклав на себе руки у вересні 1939 року, коли Радянський Союз напав на Польщу. Його поховали у селі Єзьори на Поліссі (зараз це територія України). Перевезення його останків на батьківщину стало пропагандистською акцією комуністичної влади, яка доживала свої останні дні. Проте зроблена поспіхом ексгумація залишала сумніви. Коли 1994 року провели повторну експертизу, з’ясувалося, що в могилі Віткация покояться рештки молодої жінки. Тому вшанувати пам’ять сина, який своєю славою затьмарив батька, у Закопаному не вдасться.
А на закінчення варто згадати про «тривалу живучість» закопанського стилю в польській архітектурі. З плином часу самі горяни почали сприймати його елементи як споконвіку свої. Нові будинки й туристичні об’єкти, які сьогодні будуються на Підгалі й за задумом мали б відтворювати традиційну регіональну архітектуру, по суті, є довільними рішеннями запропонованих на межі ХІХ-ХХ століть проєктів. Ба більше, мода на ґуральські споруди вже давно поширилася поза межі Підгалля: збудовані з грубих дерев’яних колод будинки з високими дахами, фронтонами з мотивом сходу сонця і різьбленим орнаментом можна побачити і в центральній Польщі, і в озерних районах на півночі Польщі.
У кожному польському регіоні існували свої традиції народної дерев’яної архітектури, але з плином часу вони відійшли на задній план. І якщо зараз хтось і береться будувати щось із дерева, то зазвичай звертається не до місцевих взірців, а до ґуральських мотивів, далекого відлуння концепції Станіслава Віткевича.
Переклав Валерій Бутевич
