Кілька місяців міліціонери та співробітники Служби безпеки переслідували образ Ченстоховської Божої Матері, який віряни возили від парафії до парафії з нагоди відзначення тисячоліття хрещення. Гонитва за Богородицею здивувала навіть Лєоніда Брежнєва: він допитувався, в чому справа. Лідер польських комуністів Владислав Ґомулка пояснював, що перевезення ікони — самовілля, з яким влада повинна боротися. Адже ніхто не давав дозволу на паломництво! Люди в селах прикрашають дороги і принагідно сіють політичну пропаганду.
1966 рік — апогей світоглядного конфлікту між Польською Народною Республікою і Католицькою церквою в Польщі. По суті, мова йшла про те, кому належить тисячолітня спадщина держави: Церкві чи комуністам, які вважали ПНР вінцем польської історії.
Ці події показують, що перемогти Церкву в Польщі не може ніхто. Когось це втішає, когось засмучує, проте кожен політик — не лише комуністичний — повинен це розуміти.
Спір між Церквою та комуністами розгорівся довкола подій… 966 року, який став, либонь, найважливішою датою в історії Польщі: тоді князь полян Мєшко І прийняв хрещення. Ця подія виходила за рамки релігії та віри. Вона вважається початком християнізації Польщі й водночас початком польської державности.
Згідно із загальноприйнятою, хоча лише частково правдивою думкою, Мєшко І прийняв хрещення від чехів, щоб уникнути німецької експансії. Хрещення долучило Польщу, яка на той час лише формувалася як держава, до кола країн латинської Європи. Тому ця подія настільки важлива.
Готуватися до відзначення тисячоліття почали за багато років. 3 травня 1957-го примас Стефан Вишинський проголосив Велику новенну — десятилітнє приготування до святкування Тисячоліття хрещення Польщі.
Комуністи запізнилися: тільки 1958 року Сейм ухвалив постанову про урочистості з нагоди Тисячоліття польської держави.
Влада хотіла не лише конкурувати з Церквою, а й ускладнити їй святкування. Комуністи кинули на цю боротьбу 2,5 тисячі військових політичних інструкторів. Вони ходили від парафії до парафії, немов місіонери марксизму. В межах операції під кодовою назвою «Настоятель» політінструктори розпитували священників про їхнє ставлення до примаса Стефана Вишинського й так званих Західних земель. Жодного священника їм не вдалося навернути у свою віру.
В умовах суворої секретності влада продумувала, як зірвати церковні урочистості. Основні засади ухвалили в Центральному комітеті Польської об’єднаної робітничої партії. Згодом деталі плану допрацьовувало керівництво воєводств. Ідеї записували в таємних документах, які збереглися до нашого часу. Нині вони знаходяться в архівах Інституту національної пам’яті.
Ці документи вражають, адже влада рідко зізнається в тому, що збирається комусь вставляти палиці в колеса. Плани були дуже конкретні. Наприклад, щоб створити конкуренцію релігійним урочистостям на Сілезькому стадіоні, організували матч Польща – Бельгія. У Сосновці на штучній ковзанці провели концерт аматорських джазових ансамблів. На вулицях Катовиць влаштували велосипедні перегони, на озері Поґорія — змагання на вітрильних яхтах і моторних човнах. У репертуарі кінотеатрів Ченстохови з’явилися цікаві фільми. Схожу тактику застосовували і в багатьох інших містах.
Архієпископ Кароль Войтила під час урочистої літургії, Краків, 1966. Джерело: Національний цифровий архів Польщі Іноді на час релігійних заходів готували особливі радіо- та телепрограми. У будні — вечорами, а у вихідні — від рання до смеркання. «Особливо під час тривання головних пунктів програми церковних урочистостей, тобто від 11 до 13 та від 18 до 21 години» — писало в таємному документі.
У Хожуві підготували зустріч із акторами популярного серіалу «Чотири танкісти і пес», а вулицями мав проїхати танк, який з’являється у відомому фільмі. Крім того, влада ускладнювала життя прочанам. Таксистам забороняли перевозити вірян. Забороняли впускати їх до автобусів, навіть якщо були вільні місця.
Та всі ці заходи мали тільки частковий успіх. На релігійні урочистості все одно прибували натовпи людей. У Ґнєзні на Узгір’ї Лєха 14 квітня 1966 року зібралося 30 тисяч вірян. Владі не допомогло те, що в кінотеатрах продавали дешеві квитки на фільм «Фараон», а до міста привезли цирк.
У Познані люди прийшли на церковні урочистості з квітами, які перед тим їм роздавали для привітання маршала Мар’яна Спихальського.
Єпископат вислав запрошення на відзначення святкувань з нагоди Тисячоліття хрещення Польщі до 56 закордонних католицьких спільнот. Одне з них особливо розгнівило комуністів. Це був лист «Звернення польських єпископів до їхніх німецьких братів у Христі», що містив слова: «Прощаємо і просимо прощення». Це християнське послання обурило комуністів, але не сподобалося також багатьом полякам.
Звернення з’явилося всього через 20 років після закінчення війни, яку пам’ятали всі, крім дітей і тих, хто щойно досяг зрілого віку. Пробачати німцям, та ще й просити в них вибачення — вочевидь, за кривди, завдані наприкінці війни, тобто переселення із так званих Західних земель, включених до складу Польщі? Мало хто міг це прийняти.
У Кракові церковним урочистостям перешкоджали партійні активісти, що вимахували транспарантами «Не пробачимо» й «Не забудемо». Під варшавський костел святої Анни привезли три вантажівки активістів, які кричали до примаса: «Баран, ти баран!» та «Єпископи, геть від політики!». Крім того, примаса Стефана Вишинського покарали тим, що не видали йому закордонний паспорт для поїздки до Ватикану, де відзначали початок року святкування Тисячоліття. Під час державних урочистостей у Познані товариш Ґомулка таврував примаса Вишинського.
Яким же обмеженим і позбавленим національного почуття державности має бути розум голови польського єпископату!
У першій половині 1966 року конкуренція між комуністами та Церквою набула вкрай гротескного характеру. 15 квітня під час богослужіння в Ґнєзні, яке звершував архиєпископ Кароль Войтила, пролунав гарматний салют, що ознаменовував прибуття на державні урочистості маршала Мар’яна Спихальського. Потім зіткнулися дві процесії — церковна й державна, причому друга намагалася заглушити першу.
Перед головними урочистостями, запланованими на травень, представники влади зустрілися з 407 настоятелями парафій у Ченстоховській та Катовицькій дієцезіях і вмовляли їх не брати участі у заходах в Ясногірському монастирі.
Кульмінація святкування відбулася на Ясній Горі 2-4 травня 1966 року. Саме це місце стало найбільш символічним і загалом головним для польських католиків. До розташованого тут монастиря щороку прямують прощі з усієї країни.
Згідно з даними Церкви, в ясногірських урочистостях брало участь пів мільйона вірян. За даними Служби безпеки — 120 тисяч. На ті часи це був величезний захід. А влада побоювалася, що людей може прибути до мільйона.
На центральній площі встановили похідний вівтар. Богослужіння 3 травня тривало п’ять годин, а його найважливішим моментом було прочитання кардиналом Вишинським «Акту передання Польщі у материнську неволю Марії, матері Церкви, в ім’я свободи Христової Церкви». Навколо крутилося аж 220 офіцерів Служби безпеки, споряджених 36 фотоапаратами та 26 магнітофонами.
Влада, розлючена успіхом, з яким пройшли всі попередні церковні урочистості, не дала згоди на приїзд папи римського Павла VI. Тому під час головної ювілейної церемонії на порожньому кріслі на Ясній Горі був тільки його портрет.
Остаточно комуністи вийшли за межі абсурду, коли заарештували Матір Божу. Це сталося невдовзі після церковного святкування Тисячоліття хрещення.
1957 року Церква оголосила, що частиною приготувань до річниці стане мандрівка країною Богоматері, так звана перегринація. Її найвідоміший образ — звісно ж, копія, а не оригінал — мав відвідати всі польські парафії.
Образ Богородиці, званий Чорною Мадонною, від 1384 року зберігається в монастирі на Ясній Горі, у каплиці Чудотворного образу. За переказами, ікону написав святий Лука Євангелист, причому на дошках зі столу в єрусалимському домі Діви Марії. Згідно з більш правдоподібною версією, ікону створив у XIV столітті якийсь забутий італійський художник.
Упродовж дев’яти років (у 1957–1966 роках) копія цієї ікони мандрувала по всій Польщі. Кожна парафія приймала образ із великою пошаною і розмахом. Люди розвішували гірлянди, запалювали свічки та лампади. Під час перевезення ікони довкола неї збиралися натовпи. Її супроводжували урочисті кінні ескорти з кількох десятків вершників. Їхали поруч і мотоциклісти, і навіть велосипедисти та кінні упряжки.
У парафіях зводили вітальні брами й арки, які влада оголошувала незаконними самобудами. На дорогах збиралися люди — влада заявляла, що вони створюють перешкоди дорожньому руху. Служба безпеки зафіксувала, що в одній із парафій неподалік Кракова з нагоди прибуття Богородиці святково оздобили навіть дім секретаря партії.
Упродовж кількох років влада з усіх сил перешкоджала проведенню парафіяльних урочистостей, та все ж дозволяла Богородиці подорожувати. Та раптом вона пішла в наступ. Це відбулося під час головних урочистостей відзначення Тисячоліття й виглядало як помста за те, що церковні святкування вдалися краще, ніж державне.
Кілька разів у різних місцях Польщі влада затримувала для перевірки документів автомобіль, що віз ікону. Або ж змінювала маршрут — у Кракові віряни даремно простояли під зливою кілька годин біля узгодженого раніше маршруту.
Після одного з таких затримань Служба безпеки відвезла образ до костелу у Варшаві. Священники спочатку розмістили його у вікні лицем до ґрат, що символічно показувало поневолене становище релігії в Польщі.
Ікона Богородиці у Варшаві, 1966. Джерело: Архів Варшавського кафедрального собору Згодом Церква вирішила продовжувати перегринацію. Тоді комуністи заарештували Божу Матір. Служба безпеки та міліція затримали ікону 2 вересня 1966 року дорогою з Варшави до Катовиць. Її відвезли до монастиря на Ясній Горі й помістили під своєрідний арешт. Образ начебто був у монастирі, начебто під опікою ченців, але прозвучала загроза: якщо образ покине монастирські мури, влада розпустить чотири спільноти Ордена паулінів.
Та комуністи нічого не добилися. У костелах замість ікони почали виставляти порожні рамки. Це мало величезне символічне значення. У результаті влада зазнала остаточної поразки, бо на ці урочистості приходило стільки ж вірян, скільки раніше на перегринацію образу.
3 березня 1968 року в храмі святого Йосипа в Кракові архиєпископ Кароль Войтила — майбутній папа римський Іван Павло ІІ — сказав знакові для поляків слова.
Попри те, що рама образу порожня, ми всі духовно відчуваємо присутність Матері Божої Ченстоховської, хоча й думали, що наша віра у зв’язку з цим ослабне.
Богородиця пробула під арештом шість років. 1972 року, коли Польщею вже після Владислава Ґомулки правив Едвард Ґєрек, один священник із Радома зробив дублікат ключа до дверей каплиці, в якій була замкнена ікона. І він її викрав.
18 червня 1972 року радомські віряни очікували знову побачити на міських урочистостях порожню раму, але Чорна Мадонна повернулася.
Переклав Андрій Савенець
.jpg?updatedAt=1784888888799&tr=w-1536%2Ch-1024%2Cq-100%2Cfo-center)
