Барбара Брильська — дитина війни. Вона народилася в маленькому містечку Скотніки неподалік Лодзі. Дівчинка завжди була сором’язливою , тихою, ні про що не просила. Ці риси характеру в майбутньому визначать її творчу біографію. Бася дуже любила малювати, тому батьки віддали її до художнього ліцею. Там 15-літню дівчинку помітили керівники театрального гуртка і взяли її на епізодичну роль у фільмі-казці «Калоші щастя». Професійну освіту юна акторка здобула в лодзькій Театральній школі та варшавській Вищій школі театру, кіно і телебачення.

Висхідна зірка

Ще під час навчання Барбара Брильська зіграла в стрічці «Їхній будень» («Ich dzień powszedni» , 1963) режисера Алєксандра Сцібора-Рильського, а потім — у культовому історичному фільмі Єжи Кавалєровича «Фараон» (1966). Драму номінували на «Оскар», юну акторку в ролі жриці Ками запам’ятали всі кінолюбителі, а критики називали її красу осяйною. 1969 року вийшов фільм Єжи Гофмана «Пан Володийовський» , екранізація однойменного роману Генрика Сєнкевича про криваве зіткнення шляхтичів і ординців. Тут Брильська зіграла Кшисю — роль не головна , але в пам’яті закарбовується, — і знову критики відзначили її природну грацію й жіночність. Ім’я акторки стало відоме не тільки в Польщі, а у всіх країнах соцтабору.

З певним перебільшенням можна сказати , що Брильську почали запрошувати в кіно іноземні режисери — щоправда, ці режисери працювали в СРСР. Акторка зіграла в популярних у Союзі фільмах про індіанців, зйомки яких відбувалися в НДР: «Слід Сокола» Ґотфріда Кольдіца і «Білі вовки» Конрада Петцольда. Сама роль красуні Кетрін Емерсон не була проривом, ставку зробили на зовнішність виконавиці: не помітити, не запам’ятати її було неможливо. Неймовірна витонченість та сексуальність заворожували глядача.

Незабаром актрису запросили зніматися в совєтській кіноепопеї «Визволення». П’ять фільмів про «Велику Вітчизняну війну» режисера Юрія Озєрова , зняті спільно кіностудіями кількох країн, подивилися мільйони глядачів. Однак «польські» епізоди, в яких Брильська грала Гелену, губилися на тлі основної сюжетної лінії та дійових осіб. Більш вдалою видалася роль трепетної Марі Урбах у фільмі Алєксандра Зархі «Міста і роки», де показано любовну лінію на тлі революційного лихоліття і воєнних сцен.

Кохання в Союзі

На початку 1970-х Брильська знялася в головній ролі «Анатомії кохання» Романа Залуського. Відверті , епатажні як на ті часи любовні сцени справили вибуховий ефект — фільм буквально злетів у рейтингах. Роль далася актрисі нелегко: вона не хотіла повного тілесного контакту із партнером і вимагала, щоб той вдягав капроновий комбінезон, соромилася і затискалася на майданчику. Зате після цього фільму про Барбару почали говорити дедалі частіше, зокрема в СРСР. Молоді люди розкуповували її фотографії, а афіші із її зображенням неможливо було дістати ніде.

На цій хвилі зацікавлення Ельдар Рязанов запросив Брильську в Москву на проби до «Іронії долі». Конкуренток було багато , до того ж польська актриса говорила російською з акцентом, але режисер зупинив вибір на ній. Шляхетність, стриманість, прихована сила характеру і неймовірна жіночність — вона була така органічна в образі Наді, що, здавалося, грає саму себе. Проте стосунки на майданчику складалися непросто: горда і замкнута Брильська дозволяла собі гострі висловлювання на адресу колег по цеху, всі перешіптувалися про її непростий характер.

Проблема почасти полягала в тому , що після «Анатомії кохання» актриса відмовлялася від відвертих любовних сцен, навіть поцілунки давалися їй важко. Крім того, на цій роботі позначилися і цілком зрозумілі ревнощі до її слави. Валєнтіна Талізіна привселюдно заявила, що, оскільки озвучує Надю вона, Брильській «залишається тільки дивитися і ходити». Алла Пуґачова, яка виконує пісні у фільмі, і досі інколи саркастично жартує про актрису.

Попри всі труднощі , роль в «Іронії долі» стала візитною карткою Брильської. За два роки (після прем’єри в СРСР 1 січня 1976-го) картину подивилося 280 мільйонів глядачів. Здавалося б, ось він — зліт, вершина кар’єри. Мрія про велику славу збулася. Та все виявилося не так просто.

Барбара Брильська на зйомках фільму «Любов на подіумі» , Варшава, 2008. Фото: Роберт Палка / Fotos-Art / Forum

Ревнощі батьківщини

Серед поляків цей фільм не мав великого успіху. Сьогодні хіба що старше покоління пам’ятає стрічку під назвою «Щасливого Нового року» («Szczęśliwego Nowego Roku» , бо саме так вона називалася в Польщі. А саму Брильську тоді прозвали «крижаною Снігуронькою» і перестали її знімати в кіно. Причиною стали не тільки ревнощі, а й політика: популярність Брильської у СРСР ішла врозріз із загальним невдоволенням совєтським домінуванням. Поляки вважали, що актриса зрадила свою країну.

В одному інтерв’ю Брильська прямо сказала російському журналістові: «Ваша державна премія поклала край моїй кар’єрі на батьківщині — я почала працювати переважно за кордоном: у Німеччині , Чехословаччині, Болгарії, Росії. У Польщі мені майже не давали ролей, я поступово випала з цього мистецького кола».

Фільми , в яких акторка знімалася після «Іронії долі», резонансу не мали, про Брильську почали забувати.

Трагедія і надії

Важко складалося й особисте життя. За словами Брильської , у неї завжди було багато шанувальників як у Польщі, так і в Росії, та надійного плеча вона не дочекалася. Актриса двічі була одружена: перший чоловік вимагав від неї відмовитися від кар’єри, а другий любив випити й позалицятися до інших жінок. Крім того, обидва обранці мало дбали про неї.

У другому шлюбі акторка народила двоє дітей. Дочка Бася стала моделлю , їй пророкували зоряну кар’єру. Проте 1993 року 20-річна дівчина загинула в автокатастрофі. Барбара Брильська важко переживала трагедію, від думок про самогубство її врятував десятирічний на той момент син Людвік. Робота остаточно відійшла на другий план.

Лише 1995 року вона знову почала грати: попри категоричні й навіть гострі заяви , що вона не театральна акторка, Брильська вийшла на сцену Театру оперного співу Ґаліни Вішнєвської в Москві. Однак вистава Романа Мархоліа «Квартет», дія якої розгортається в будинку для літніх людей, виявилася невдалою. Критика її не сприйняла, а актриса остаточно розчарувалася в театрі.

Були ще ролі в російському кіно 2000-х , зокрема сиквел «Іронії долі», проте теж без особливого успіху. Брильська не приховувала від журналістів, що погодилася на зйомки заради грошей: їй доводилося жити на одну мізерну пенсію...

Та попри все Барбара Брильська досі для мільйонів глядачів є не просто улюбленою , а знаковою актрисою свого покоління.

Переклала Наталка Римська