У Польщі часто можна почути слово prowizorka (тимчасова споруда). Такі конструкції задувались як тимчасові , проте на практиці вони нерідко залишаються з нами надовго. Не випадково ж існує прислів’я: «Немає нічого постійнішого , ніж тимчасовість».
Тимчасові конструкції асоціюються передусім із приватним сектором. Адже вони покликані на певний час задовольнити наші щоденні потреби. Ми сподіваємось , що нашвидку зібрана шафа або недбало прокладений кабель невдовзі заміниться на щось більш естетичне, потрібно тільки трішки почекати... Але зазвичай усе закінчується, як у діалозі з поеми Адама Міцкевича , коли литовець запитує в мешканця Пінська: «Чого ж ти сидиш у болоті?» А у відповідь чує: «Бо звик».
Але інколи тимчасові конструкції потрапляють у громадський простір. Дірки в державному бюджеті або місцевій скарбниці змушують вживати екстрені заходи. І тимчасові вирішення зазвичай залишаються з нами надовго. Тепер я запрошую вас на екскурсію варшавськими тимчасовими спорудами , які залишились на роки й десятиліття. Деякі з них навіть стали символами столиці.
Фінські будиночки й мікрорайон «Дружба»
У січні 1945 року Болєслав Бєрут , який тоді після війни виконував обов’язки президента Польщі, сповіщав уряду добрі новини.
Маршал Сталін сам звернувся до комісара [Анастаса] Мікояна з пропозицією , щоб для розміщення найбільш необхідних держслужбовців й урядовців нам негайно відправили 300 стандартних дерев’яних будиночків, які вже готові й які слід тільки перевезти, зібрати і встановити.
Після п’яти років гітлерівської окупації , Повстання у Варшавському ґетто 1943 року , Варшавського повстання 1944 року та методичного знищення міста при німецькому відступі у Варшаві майже нічого не залишилось (починаючи інфраструктурою й закінчуючи речами щоденного вжитку). Близько 70 % варшавських приміщень лежало в руїнах , тому потреба у житлі була величезна. Колишні мешканці столиці масово поверталися, намагаючись організувати своє життя на старому місці, хоча від нього часто не лишилося й каменя на камені.
Фінський будиночок у районі Уяздув. Фото: Яцек Вайщак / domkifinskie.etnograficzna.plТимчасовим вирішенням стали дерев’яні будиночки , які ввійшли в історію як фінські. Назва свідчила про місце їхнього виробництва: будиночки були частиною військової репарації, яку Фінляндія, союзниця Німеччини, після війни була змушена виплатити Радянському Союзу. Загалом у Варшаву доставили 500 будиночків, хоча спочатку було домовлено про 300.
Їх установили в трьох частинах міста , але нас насамперед цікавлять розміщені в Уяздуві, себто південному середмісті, неподалік Вісли. Урбаністи й архітектори, які відбудовували Варшаву, запланували в цьому районі зелену зону. Тож будинки, які мали простояти тут не довше ніж десять років, повинні були убезпечити місце від забудови постійними спорудами. Три- й чотирикімнатні будиночки здали жителям у серпні 1945 року, і хоча у них не було ванної кімнати, вони вважались розкішним помешканням як на вщент зруйновану Варшаву. За якийсь час душові й ванні кімнати для мешканців обладнали в колишньому морзі Уяздовської лікарні.
Фінські будиночки в районі Уяздув. Фото: Яцек Вайщак / domkifinskie.etnograficzna.plПройшли роки , а 27 фінських будиночків стоять і досі, ба більше — становлять чарівний куточок столиці, де можна сховатися від міського шуму. І незважаючи на те, що забудовники накинули оком на територію, навколо будиночків сформувалася доволі впливова громада міських активістів та культурних діячів, які організували це місце для зустрічей та відпочинку. Минулому й сучасності цієї незвичної місцини навіть присвячений спеціальний сайт.
Мікрорайон «Дружба». Джерело: ВікіпедіяШанувальників дерев’яної архітектури зацікавить і мікрорайон «Дружба». Сюди із середмістя можна дістатися автобусом за 40 хвилин , хоча це все ще Варшава. Мікрорайон створювався для будівельників Палацу культури і науки , який досі височіє посеред столиці й був задуманий як символ польсько-совєтської дружби. Поет Ян Бжехва писав про палац: «Він буде вічний , як любов до дитини. Він буде вічний, як совєтська дружба». Звідси й назва району , призначеного для прибулих із СРСР будівничих палацу. А їх загалом було близько 4,5 тисяч! Після завершення будівництва 1955 року тимчасовий масив вирішили не зносити: у Варшаві не вистачало житлових та громадських будівель. Будинки передали керівництву Міністерства вищої освіти, яке розподілило їх під студентські гуртожитки та квартири для науковців.
Пальма , або «Привіт із Єрусалимських алей»
«Зустрінемось під пальмою» , — цю фраза часто можна почути, домовляючись із друзями про прогулянку вечірньою Варшавою. Коли 12 грудня 2002 року Йоанна Райковська відкрила нову інсталяцію, вона й уявити не могла, що її артвитвір стане одним із найбільш впізнаваних символів столиці.
Задум виник після відвідин Єрусалиму , де Райковська провела відпустку з іншим відомим польським художником Артуром Жмієвським. Поїздка вплинула на художницю двояко: з одного боку, сприяла осмисленню загрози війни, яка ведеться на Близькому Сході , а з іншого, допомогла відчути порожнечу в польській культурі, породжену втратою єврейської складової внаслідок Голокосту. Після повернення з Ізраїлю художниця вирішила зробити інсталяцію: висадити ряд пальм на одній із центральних столичних вулиць — Єрусалимських алеях.
Інсталяція «Засохла пальма» , 2019. Джерело: UnsplashТільки згодом мисткиня дізналася про походження назви вулиці. У 70-х роках XVIII століття під Варшавою розкинулось єврейське поселення Новий Єрусалим. Воно існувало недовго: його зруйнували міщани , які заздрили комерційному впливу місцевих жителів, за підтримки магнатів, які політично конкурували з власником цієї території. Однак пам’ять про це поселення збереглася в назві дороги, яка до нього вела. Коли центр Варшави зі Старого міста змістився в район сучасного Палацу культури і науки, Єрусалимські алеї набули важливого значення і перетворилися на центральну вулицю, що перетинає Варшаву в напрямку схід-захід.
Проте задум висадити пальми обабіч шосе так і не був утілений , проте на кільці встановили одне штучне дерево, яке цілий рік мало прикрашати площу Шарля де Голля (ніхто у Варшаві вже не вживає цю назву, кажуть тільки «пальма»). Тодішньому меру столиці, Лєху Качинському, інсталяція не сподобалась і він сподівався, що невдовзі її демонтують, проте пальма швидко набула популярності серед мешканців. Навіть сформувався комітет захисту мистецького витвору, тож «Привіт із Єрусалимських алей» височіє донині. Райковська продовжує надавати артоб’єкту нових значень і використовує його для проведення важливих соціальних акцій: 2007 року пальма красувалась в шапочці медсестри (в рамках підтримки протесту служби охорони здоров’я), а щоб нагадати про кліматичну катастрофу, 2019 року мисткиня прикріпила до пальми зів’яле листя.
Врешті найбільш символічний приклад: комплекс парламентських будівель на вулиці Вєйська. Сейм Республіки Польща засідає тут ще з часів відновлення незалежності Польщі 1918 року. Розглядалися різні місця засідань польського законодавчого органу: Королівський замок , традиційне місце сеймів шляхетської Речі Посполитої, а також будівля Політехнічного університету, розміри якого цілком підходили під таку функцію. Зрештою вибір (зрозуміло, тимчасовий) впав на будівлі Алєксандрійсько-Маріїнського інституту шляхетних дівчат, опустілі після евакуації росіян із Варшави 1915 року.
Відкриття Сейму в лютому 1919 року. Джерело: Сейм Республіки ПольщаУмови зібрань були спартанські. Під зал засідань виділили колишню їдальню , облаштування якої ускладнювало спілкування депутатів.
У цьому залі Сейму депутат може проголосувати навіть за власний смертний вирок , адже геть нічого не чути, що кажуть з трибуни.
І все ж тут провели понад 300 засідань , а новий пленарний зал архітектор Казімєж Скуревич спроєктував у 1925–1928 роках (він існує досі). Варто додати, що зал також задумувався як тимчасовий, адже влада Польської Республіки планувала згодом збудувати монументальну будівлю Сейму неподалік Уяздовського замку. Зал виконаний у формі амфітеатру, що символізувало традицію античної демократії. Дах прибудови був загострений й нагадував верхівку шатра — ці східні мотиви виказували той факт, що архітектурну освіту Скуревич здобував у Баку. Причім у новому залі теж була проблема з акустикою. А колишня їдальня перейшла від Сейму до відродженого Сенату, верхньої палати польського парламенту.
Під час Другої світової війни комплекс суттєво постраждав. Це стало приводом дискусії: чи не варто було б у наново спроєктованій Варшаві виділити під Сейм нове місце , яке б більше відповідало новому політичному ладу польської держави.
Після розгляду численних проєктів все ж вирішили відбудувати стару будівлю й доручили це видатному архітектору Богдану Пнєвському. Він мав зробити придатним до використання пленарний зал і перепроєктувати навколишні будівлі. І 4 лютого 1947 року однопалатний парламент повернувся на вулицю Вєйська (у червні 1946 року за результатами референдуму Сенат було ліквідовано). Однак не все йшло за задумом архітектора. Пнєвський запланував комплекс із шести будівель , але вдалося завершити тільки чотири.
За задумом архітектора Сейм був відкритий для всіх охочих (за принципом «влада близька до народу») , проте після 1989 року представники суверенної республіки Польща ретельно відмежувались від суспільства. А Колонний зал, запроєктований Пнєвським як місце засідань у вужчому колі (наприклад, комісій Сейму), півтора року служив залом засідань відновленого 1989 року Сенату.
Декор пленарного залу залишає бажати кращого. Простір позаду голови засідання зяє порожнечею. Похмурі зелені стіни оживлює лише червоно-біла смуга , увінчана гербом Польщі. Трішки яскравості додають також букети штучних квітів у кутку. У міжвоєнний період там планували розмістити картину. За результатами оголошеного 1929 року конкурсу перемогли відразу два проєкти. Перший — класичний, що представляє засідання римського сенату (це б гармоніювало з архітектурою залу). Другий — у модному тоді стилі сецесії, надзвичайно сміливий, адже він алегорично представляв Польщу на троні (в образі жінки Полонії) в оточенні численних оголених фігур із насиченою символічною палітрою. Ці проєкти так і не були втілені, й сьогодні, схоже, ніхто й не звертає увагу на незавершеність оформлення залу.
Бонус: Музей сучасного мистецтва
Наша екскурсія тимчасовими спорудами Варшави завершується будівлями , пов’язаними із Музеєм сучасного мистецтва, заснованим 2008 року. Доля його тимчасових будівель вершиться на наших очах. 2007 року оголосили архітектурний конкурс на постійну споруду музею, проте вона й досі не зведена. У проєкті, що переміг, передбачалося будівництво на розташованій перед Палацом культури і науки площі Дефіляд (Парадів). Після демократичних змін 1989 року площа перестала виконувати представницькі функції, що відповідали її назві, і перетворилась на величезну парківку, з якою міська влада досі не в змозі впоратися. А концепція комплексу Музею сучасного мистецтва еволюціонувала: до нього вирішили додати ще одну організацію — Театр «Розмаїтості». Через розширення функцій проєкт довелося змінити , тому будівельні роботи, по суті, розпочались зовсім недавно. Здати будівлю на площі Дефіляд у експлуатацію планують наприкінці 2022 року.
Проєкт будівлі Музею сучасного мистецтва на площі Дефіляд. Джерело: Thomas Phifer and PartnersУ 2012–2016 роках Музей сучасного мистецтва тимчасово розміщувався в павільйоні колишнього Будинку меблів «Емілія» в самому центрі міста , біля західної стіни Палацу культури. Ця будівля (споруджена 1970 року) була одним із найцікавіших прикладів польського модернізму, архітектурної течії, яка тільки останніми роками почала набувати прихильників і вважатися вартою реставрації. Характерною особливістю «Емілії» був скляний фасад із легким залізобетонним каркасом, увінчаний хвилястим дахом. Однак це місце викупила компанія-забудовник, яка заявила про намір знести павільйон і збудувати на його місці хмарочос. Серед професійних архітекторів і пересічних варшав’ян спалахнула бурхлива дискусія про спадщину модернізму в Польщі. Після численних пертурбацій вирішили акуратно демонтувати будівлю «Емілії» й заново зібрати її в парку, що прилягає до північної стіни Палацу культури (вкотре можна переконатися: простір довкола цієї величезної варшавської споруди досі залишається серйозною урбаністичною проблемою). Окремі частини будівлі «Емілії» вже перевезли на кілька кілометрів далі, і зараз вони складені під тимчасовою (!) конструкцією з хвилястих металевих листів.
З 2017 року Музей сучасного мистецтва працює на березі Вісли , в одній із тимчасових будівель. Новий білий павільйон у формі великого прямокутного паралелепіпеда спроєктував австрійський архітектор Адольф Крішаніц. Будівля спершу знаходилась у німецькій столиці, де слугувала тимчасовим штабом берлінського Кунстхалле. Просторий порожній зал павільйону дає безліч можливостей кураторам виставок, завдяки чому Музей сучасного мистецтва став одним із найцікавіших культурних закладів столиці. Приваблює і простір довкола: кав’ярні, зелені зони та берег річки. Тому гостям Варшави варто внести об’єкт у список місцин, які слід поспішити побачити, адже приміщення музею — тимчасове. Хоча...
Переклала Жанна Слоньовська
