Картина Яна Матейка «Запровадження християнства», 1889. Джерело: Національний музей у Варшаві
Картина Яна Матейка «Запровадження християнства», 1889. Джерело: Національний музей у Варшаві
12 жовтня 2021

Хрещення Мєшка. Як у Польщу прийшло християнство

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Заведено вважати, що Польща прийняла хрещення 14 квітня 966 року. Та ця подія досі овіяна численними міфами та легендами. Публікуємо інтерв’ю Бартломєя Ґайоса з істориком Ґжегожем Пацом про те, як насправді християнство вкорінювалося на польських землях.

Бартломєй Ґайос: Уявімо, ніби ми подорожуємо польськими землями 964 року, ще до хрещення Мєшка I. Людей яких віросповідань ми могли б зустріти?

Ґжегож Пац: Слов’яни, які мешкали на сучасних землях Польщі, були язичниками. Однак важко сказати, що це означало на практиці.

БҐ: Чому?

ҐП: Наші знання про рідну релігію слов’ян дуже скромні й сумнівні, адже спираються на ненадійні свідчення, до всього написані християнами. Та й саме слово «язичник» має християнське походження. Крім того, на уявлення християнських авторів про язичництво вплинула давня література. Іншими словами: коли вони пишуть і думають про місцеві релігії, уявляють собі римлян і їхню релігію.

Також реконструкцію пантеону слов’янських богів ускладнює факт, що збережені до нашого часу дані про нього походять з більш пізнього періоду, ніж жив Мєшко, який вирішив прийняти хрещення. Якщо взяти до рук «Слов’янську міфологію» Алєксандра Ґейштора, ми знайдемо в ній слов’янський пантеон, який автор намагався відтворити. Але проблема в тому, що він зробив це на основі джерел, які безпосередньо не походять із території Польщі — здебільшого з Полабії й Русі. Спираючись на них, він шукав аналогії й робив припущення, у що могли вірити люди на берегах Вісли. Тож до всіх його тверджень слід додавати формулювання «можливо».

БҐ: Отже, ми не можемо стверджувати, що Мєшко І вірив у Сварожича, Перуна чи Яровита до того, як охрестився?

ҐП: Ні. Про язичницьку релігію ми можемо говорити тільки дуже загально: найімовірніше, у ній існувало божество, що відповідало за небо й посилало блискавки — якийсь Перун piorun — блискавка.. Напевно був і хтонічний бог, що відповідав за смерть. Чому? Бо так збудовані всі індоєвропейські релігії. Але чи Мєшко називав того Перуна саме Перуном?

Малюнок Яна Матейка «Мєшко I», 1880. Джерело: Національний музей у Вроцлаві

БҐ: Скажімо, Мєшко І вшановував Перуна. Де він це робив? В язичницьких святилищах, храмах?

ҐП: Довкола цього точиться велика дискусія. Багато що свідчить про те, що такі храми існували й, можливо, з’являлись під впливом християн. Язичники бачили, що християни зводять такі будівлі, і почали й собі це робити. Професор Славомір Моздзіох вважає, що один із таких храмів існував у Вроцлаві на Тумському острові й був збудований у період так званої язичницької реакції. Безперечно й те, що полабські слов’яни мали свої храми, наприклад, в Арконі (зараз це Німеччина — Мекленбург – Передня Померанія).

БҐ: Кого ще, крім язичників, ми могли зустріти в Польщі 964 року?

ҐП: Напевно сюди заходили різні єврейські купці, як-от Ібрагім Ібн Якуб, який залишив письмові згадки про державу Мєшка, хоч у його дворі й не був. Але ніщо не вказує на те, щоб євреї тут жили постійно.

БҐ: А як щодо християн східного обряду?

ҐП: Це дуже важлива тема в традиції польського православ’я. Пишучи його історію, науковці починають з місії Кирила і Мефодія, яка, на їхню думку, дійшла і на польські землі. З сьогоднішньої точки зору це, звісно, аргумент на користь непохитності й споконвічності східного обряду на цій території. Однак зараз сучасні дослідники відкидають таку теорію.

БҐ: Але з іншого боку, відомий запис у «Житії святого Мефодія» з 885 року: «Дуже сильний язичницький князь, що сидів на Віслі, поносив християн і робив їм погане. Послав до нього [Мефодій] сказати: “Добре би було, сину, охреститися добровільно і на своїй землі, щоб не був ти хрещений насильно в полоні на чужині. Згадаєш моє слово!”» Чи означає це, що якийсь слов’янський князь на терені сучасної Польщі прийняв хрещення ще до Мєшка, але ми нічого про нього не знаємо?

ҐП: Ця історія пов’язана з племенем віслян. «Житіє святого Мефодія», як і будь-яка агіографія, себто житійна література, — специфічне джерело, яке має своє завдання: прославляти чуда і велич святого. Окрім нього, ми не маємо інших свідчень, які би вказували на те, що на території сучасної Малопольщі християнство з’явилося раніше, ніж у Великопольщі. Відсутні характерні для християн поховання — тобто, коли тіла закопують у землю (на цих землях язичники зазвичай спалювали померлих). Немає слідів святинь, жодних християнських символів, хрестів. Це, звичайно, аргумент ex silentio доказ, що виводиться із замовчування (лат.). Хтось скаже: ми нічого не знайшли, бо погано копали або тому що нічого не збереглося. Та, мабуть, малоймовірно, що щось є, а ми на нього не натрапили. Тож у підсумку слід відкинути гіпотезу про існування християнства слов’янського обряду на польських територіях.

БҐ: То що Мєшко І міг знати про християнство, перш ніж він його прийняв?

ҐП: Він, безсумнівно, щось про нього знав, тому що підтримував зв’язки зі Священною Римською імперією. У хроніці «Діяння саксів», написаній бенедиктинським монахом Відукіндом із Корвейського монастиря, Мєшка названо «другом імператора» (Оттона І). Тобто, можна припустити, польський князь був його союзником. Досі серед істориків триває дискусія, чи ця назва стосувалася періоду до чи після його хрещення.

Звичайно, на Мєшка І не могли не справити враження муровані будівлі, тому що у той час на польських землях їх не було. І сам вигляд духовенства: одяг, тонзура — здавалися незвичними. Щоправда, набагато пізніше агіографічне джерело з XII – XIII століття «Tempore illo», яке описувало житіє святого Войцєха Святий Войцєх, або Адальберт Празький — християнський святий X століття; був Празьким єпископом, потім відправився з місією в Угорщину, Польщу і, нарешті, до пруссів, де загинув мученицькою смертю., розповідає, що коли єпископ Войцєх зустрів під Ґнєзном язичників, вони глузували з нього, бо в їхніх очах його одяг був сміховинний, а до всього й те, що він говорив, здавалося їм кумедним. До речі, це показує, що для місцевих поляків чеська мова — а Войцєх походив із чеського роду Славніковичів із міста Лібіце — доволі відрізнялася від польської й звучала дивно.

Зрештою, питання одягу і поведінки духовенства, що навертало язичників у християнську віру, спричиняло деякі сумніви релігійного плану. Бруно з Кварфурта в «Житії п’яти братів-мучеників», описав двох італійських монахів, до яких на польських землях долучилося ще троє місцевих, готуючись до місії. При цьому в тексті порушена проблема акультурації. Наскільки сильно потрібно злитися з місцевими жителями задля їхньої християнізації? Бруно описує, як ці брати вивчали місцеву мову, змінювали одяг і відрощували бороди. Згодом це викликало докори сумління в монахів і вони почали задумуватись, чи не гріх вони учинили, тим більше, що їм так і не вдалося розпочати свою місію.

БҐ: Згідно із «Повістю минулих літ», перш ніж охреститися за візантійським обрядом, Володимир Великий провів розвідувальну операцію стосовно релігій, які він міг би вибрати. Чи існує ймовірність, що щось подібне робив і Мєшко?

ҐП: По-перше, ця легенда не надто реалістична. Найімовірніше, вона йде не слідом подій, які відбувалися перед 988 роком, а є наслідком того, як значно пізніше автор тексту хотів довести, що саме християнство грецького обряду — краще і більше відповідає потребам русичів у порівнянні з іншими визнаннями.

Схоже, Мєшко І — на відміну від Володимира — насправді мав не так і багато варіантів через близькість до латинського християнського обряду в Чехії й Німеччині. Слід також пам’ятати одну фундаментальну відмінність між Руссю і Польщею. Володимир Великий хрестився і хрестив своїх підданих у час, коли на Русі християнства вже було. Християнами були й деякі варяги, що подорожували Волгою до Візантії, де хрестились. Християнкою була бабуся Володимира княгиня Ольга. При її дворі перебував німецький монах Адальберт, який згодом став магдебурзьким єпископом.

БҐ: Зі шкільної програми пригадую, що Мєшко прийняв хрещення від чехів, аби не приймати його від німців. У цьому сенсі він мав вибір. Які були його мотиви?

ҐП: Сучасні історики мимоволі накладають кальку політичних концепцій ХХ–ХХІ століть на реалії тисячолітньої давнини. Так є і з переконанням, буцім ми прийняли хрещення, щоб позбавити Священну Римську імперію приводів нападати на польські землі під прикриттям місії християнізації слов’ян. Я в цьому сумніваюся. По-перше, імперія не змогла б швидко впоратися з державою Мєшка: скажімо, щоб знищити полабських слов’ян, знадобилося багато часу. По-друге, я не думаю, ніби імперська еліта мислила такими категоріями і в такій перспективі. Це специфіка XX століття.

На мій погляд, з поняттям християнства все було приблизно так, як із сучасною ліберальною демократією. Річ не в тому, що США не укладають союзів із авторитарними країнами. Укладають. Та існує певна сукупність демократичних країн, які утворюють своєрідний клуб і завдяки схожості цінностей цей союз стійкий. Ось про це й можна порозмірковувати, коли ми говоримо про рішення Мєшка I. Він, найімовірніше, хотів приєднатися до «клубу» християнських держав.

БҐ: Тобто в Мєшка І не було якоїсь нагальної політичної мети?

ҐП: Існує теорія, ніби йому довелося прийняти християнство, щоб полегшити укладення союзу з Імперією. Але як тоді розуміти Відукінда, який називає Мєшка І «другом імператора»? Адже текст, у якому міститься така згадка, найімовірніше, був написаний тоді, коли імператор ще сповідував язичництво. Хрещення не було необхідною умовою укладення союзу: у ті часи за певних умов існували союзи між християнами і язичниками. Коли Генрих II (згодом визнаний святим) пішов війною на Польщу Болєслава Хороброго, який був християнським правителем, то Бруно з Кварфурта та інші німецькі священники засудили його й глибоко обурювалися. Чому? Бо серед союзників Генріха II були язичники — лютичі. Уявіть собі сцену, яку описує Бруно: іде німецьке військо, попереду — спис Святого Маврикія (важлива реліквія імперії), а поруч — язичники з язичницькими знаменами. Realpolitik XI століття.

БҐ: Можливо, коли Мєшко І на власні очі побачив величезні кам’яні собори або почув від своїх посланців розповіді про них, то подумав, що Христос, якого вшановують сусіди, — вельми могутній і варто довірити йому свою долю? У такому разі можна говорити про релігійний аспект цього рішення.

ҐП: Якщо припустити, що, побачивши кам’яні храми й потужне імперське військо, Мєшко І повірив у силу тих, хто з Христом, то в такому випадку релігійне і політичне розмежування причин рішення прийняти хрещення доведеться викинути на смітник. Адже, якщо він справді так думав, то це мислення рівною мірою як релігійне, так і політичне. Виходить, що князь повірив у метафізичного Бога, позаяк побачив земну могутність його послідовників. І в результаті він вирішив, що з цими святими та цим Богом буде краще і вигідніше. Це, до речі, певною мірою пов’язано зі специфікою функціонування держав цього періоду — якщо наразі відкинути питання про те, чи поняття «держава» відповідає тому часу.

БҐ: В якому розумінні?

ГП: Тогочасна держава практично постійно перебувала у стані війни. Вона, так би мовити, функціонувала за посередництвом війни або й завдяки війні. Війна забезпечувала здобич і полонених, яких можна було продати. Продаючи полонених, отримуєш срібло, яке, своєю чергою, дозволяє набирати нових воїнів. Нові воїни дають можливість продовжувати війни. У ті часи не існувало фіскальної системи, яка б дозволила утримувати еліту з податків і данини. Була тільки війна.

БҐ: А якщо з війною не вдасться?

ҐП: Тоді ми отримуємо серйозну кризу системи. часто виражену в реакції язичників. Такі реакції були у багатьох місцях: в Саксонії, Угорщині, Польщі. Проте, що більш важливо, за цими виступами може стояти й релігійно-політична ідея. Зверніть увагу, Мєшко І приймає хрещення після того, як двічі зазнав поразки від Віхмана Віхман молодший — граф родом із Саксонії. Був засуджений імператором до вигнання, після чого став на чолі слов’янських племен, зокрема велетів, з якими ходив війною на державу Мєшка I.. Після прийняття християнства польська держава переживає піднесення, але згодом, під час правління Мєшка II (1025–1034) знову занурюється в кризу. За таких обставин у людей з’являється просте запитання: можливо, ми й наші батьки прийняли неправильне рішення і відхід від старих богів був помилкою, може, Христос зовсім не дає того, на що ми очікували? І як до цього було навпаки: можливо, варто приймати християнську віру, раз у наших сусідів все так чудово?

БҐ: У всій історії про прийняття хрещення значна увага приділяється жінці — чеській князівні. Вона дійсно відіграла таку значну роль?

ҐП: Ящо буквально сприймати наші джерела, то виходить, що Дубрава, за словами Тітмара Тітмар Мерзебурзький (975–1018) — німецький хроніст, єпископ Мерзебурга., приїхала на польські землі й навернула Мєшка в християнську віру або, як пише Ґалл Анонім, поставила йому умову, що вийде за нього, тільки якщо він прийме християнство.

БҐ: У що тут важко віриться?

ҐП: Це певний топос, який часто з’являється в різних історіях про перехід язичницьких правителів у християнство. Та важливіше інше: шлюб такого плану завжди був доказом союзу. В цьому випадку — польсько-чеського, який, імовірно, постав у результаті того, що чехів хотіли витиснути з альянсу з полабськими слов’янами, який був направлений проти Польщі.

Відкритим залишається питання про відносини між чеським правителем Болєславом І Жорстоким і Мєшком І, адже воно пов’язане з місцем хрещення.

БҐ: Яке це має значення?

ҐП: Згадаємо фрагмент із «Житія Святого Мефодія»: «Добре би було, сину, охреститися добровільно і на своїй землі, щоб не був ти хрещений насильно в полоні на чужині». Це ясно вказує на те, що існує різниця між прийняттям хрещення на своїй землі і на чужій.

Данський правитель Гаральд Синьозубий хрестився на території Священної Римської імперії. Гаральд Клак, правитель Ютландії, прийняв хрещення при дворі короля Людовика Благочестивого із династії Каролінгів. Боривой І прийняв християнство при дворі Святополка. Боривой I — перший історичний князь чехів, Святополк I — правитель Нітрянського князівства, а згодом Великої Моравії.

Така відмінність у тому, де саме приймати хрещення, свідчить про будування політичних відносин, де одна зі сторін явно сильніша. Це, до речі, має відбиток і в літургії хрещення: адже є поняття хрещеного батька. У випадку Гаральда Клака ним стає Людовик Благочестивий, а у випадку Гаральда Синьозубого — Оттон II, а до всього, син Гаральда отримує ім’я Оттон. Відносини хрещений батько – хрещений син за самою своєю природою не рівноправні. Таким чином, ми бачимо, як політика переплітається з релігією.

Фреска «Хрещення Польщі» на стіні біля пам’ятника Болєслава Хороброму в Ґнєзном. Джерело: Вікіпедія

БҐ: Яким це все могло бути у випадку Мєшка І?

ҐП: Найімовірніше, ім’я Болєслав, яке отримав найстарший син Мєшка І далеко не випадкове. Це ім’я зазвичай надавала чеська династія Пшемислідів. Зрештою, існує свідчення літописця Тітмара, що це ім’я було дане йому саме на честь брата Дубрави, Болєслава ІІ Благочестивого. Я припускаю, що хрещеним батьком Болєслава Хороброго був або він, або сам Болєслав Жорстокий, правитель Чехії.

І це би теж могло слугувати доказом того, що відносини між Болєславом Жорстоким і Мєшком не були рівноправні. А про те. хто був хрещеним батьком самого Мєшка, ми нічого не знаємо.

БҐ: І знову залишається нез’ясовним, де саме Мєшко І міг прийняти хрещення.

ҐП: Питання залишається відкритим. Останнім часом знову стала популярна теорія, буцім Мєшко все-таки хрестився на території імперії, наприклад, у Кведлінбурґу чи Маґдебурґу. Прихильником цієї точки зору є професор Томаш Юрек, але я з ним не погоджуюся. Серед іноземних варіантів прийняття хрещення колись згадувався і Реґенсбурґ, який, як це не парадоксально, пов’язаний з чеською версією, тому що Чехія на той час не мала власного єпископату і підпорядковувалась саме Реґенсбурґу.

БҐ: Якби хрещення Мєшка відбулось на території Імперії, його обов’язково зафіксував би якийсь хроніст чи літописець, адже Мєшко І був відомою постаттю.

ҐП: Відсутність джерела, яке б про це повідомляло, — вагомий аргумент на користь того, що хрещення відбулося все-таки у Великопольщі. Першим про хрещення пише Тітмар приблизно через 50 років після цієї події. Однак він не наводить конкретного місця. Було б дуже дивно, якби єпископ Мерзебурзький знав про хрещення на теренах Імперії, і не наголосив на цьому. Тим більше, що цього князя — на відміну від його сина, Болєслава Хороброго — Тітмар цінував: за словами літописця, він знав своє місце в ієрархії європейських правителів і поважав імператора.

БҐ: А якщо це було у Великопольщі, то де саме, які є варіанти?

ҐП: Розглядаються три місця: Познань, Ґнєзно та Острув-Лєдницький. У кожному з них П’ясти мали свій замок. Проте, жодна з цих трьох гіпотез не є цілком переконливою. Якби хтось приставив мені пістолет до скроні й наказав вибрати, я б обрав Познань.

БҐ: Чому?

ҐП: Познань тоді була на хвилі підйому — П’ясти її розвивають. Там зводять замок і каплицю. Багато що свідчить і про те, що в познанському соборі поховані два перші П’ясти: Мєшко і Болеслав. І перше єпископство також засновано в Познані.

Руїни палацу і каплиці, Острув-Лєдницький, де прийняв хрещення Мєшко I. Джерело: Вікіпедія

БҐ: У літописах Краківського капітулу повідомляється, що Mesco dux Poloniae baptizatur (Мєшко, князь Польщі був хрещений), і рік — 966. Це точна дата? У яку пору року могло відбутися хрещення?

ҐП: У літописній традиції є різні варіанти, та найчастіше наводять саме ця дата. 965 року приїздить Дубрава, рік по тому хреститься Мєшко. Найімовірніше, це відбулося напередодні Великодня, найголовнішого християнського свята. Звідси й символічна дата, яку ми приймаємо за день хрещення — 14 квітня, адже саме на цей день припав Великдень 966 року. З часів пізньої античності до цього свята приурочена Хрещальна літургія. Тітмар і Ґалл Анонім не подають дати хрещення, тож це міг бути і не 966 рік, і не Великдень, та заведено вважати, що хрещення Польщі відбулося саме тоді.

Крім того, період Великого посту — час катехуменату, тобто приготувань до хрещення. До нього ставились дуже серйозно, про що ми дізнаємося з джерел про християнізацію. У них завжди наголошувалося, що місіонери приходили на різні землі й «навчали про Пресвяту Трійцю» місцевих. І тільки потім хрестили. Це має мало спільного зі справжнім, безперервним усього Великого посту катехуменатом, але почасти його маркує й унаочнює думку: щоб когось охрестити, спочатку слід було йому прочитати кілька лекцій.

БҐ: Мєшко теж міг відвідувати такі уроки?

ҐП: Так. Але ми не знаємо, як саме вони виглядали.

БҐ: А як могла відбуватися сама церемонія хрещення?

ҐП: Коли сьогодні уважно роздивитися баптистерії (призначені для хрещення місця), то напрошується висновок, що Мєшко, найімовірніше, занурився у воду. Принаймні так відбувалося у Західній Європі. Однак у Польщі всі місця, які вважалися купелями для хрещення, врешті виявлялися чимось іншим, як, наприклад, у Віслиці. Там те, що вчені сприймали за баптистерій — найімовірніше, було місцем для змішування вапна.

Існує й інша можливість, але досить малоймовірна для випадку, коли хрещення не було спонтанним. Йдеться про хрещення в природних водоймах, як це було під час померанської місії Оттона Бамберзького.

Нарешті, якщо ми звернемося до іконографічних джерел тих часів приблизно до періоду правління Мєшка І, таких як «Сакраментарій Веремунда, єпископа Івреї» (близько 1000 року), то там представлений Христос у момент прийняття таїнства: його водночас і занурюють у воду, і поливають. Дуже ймовірно, що щось подібне було і з Мєшком I.

БҐ: Чи відомо, хто відправляв літургію?

ҐП: Ні. Але я припускаю, що це був єпископом, адже Мєшко І — важлива фігура. Це приблизно так, що навіть якщо ми не знаємо, хто вінчав принца Вільяма і Кейт, то можемо припустити, що це був англіканський єпископ, а не звичайний священник.

БҐ: Чи був хрещений ще хтось, крім Мєшка І?

ҐП: міг хреститися також хтось із його сім’ї, а також хтось із представників еліти.

БҐ: Мєшко ввів принцип cuius regio eius religio чия влада, того й віра (лат.)., тобто, мовою дипломатії, він запропонував еліті також хреститись. Це могло викликати напругу?

ҐП: Не обов’язково. Нам відомі приклади з раннього Середньовіччя, коли правитель і його найближча родина хрестилися, а решта залишалися язичниками. Ольга — добрий приклад, але специфічний, адже вона була вдовою. У Швеції інколи місцеві правителі хрестилися, а еліта — ні. Чеський Борживой також є таким прикладом — він хреститься при дворі Святополка, повертається додому, будує церкву, а місцеві жителі його відкидають. В результаті його скидають, він змушений утікати. І все ж це доволі виняткові випадки.

Але незалежно від того, хто був хрещений, правитель і його піддані таким чином стали одновірцями.

БҐ: Що це означає?

ҐП: Релігія у той час була надзвичайно важливим елементом ідентичності та групової ідентифікації. А передусім — закону. З описаної агіографами місії святого Войцєха в Пруссії нам відомо, що язичники відкидають Войцєха, кажучи: у нас свої закони, у вас — свої, нам непотрібні люди, які живуть за чужими законами. А за іншим житієм того ж святого, вони говорять більш рішуче: через таких, як ви, які не поклоняються нашим богам, а ми терпимо їх на наших землях, — корови не дадуть приплоду, земля не дасть врожаю і трава буде не така зелена. Зверніть увагу, що тут зміна релігії чітко розуміється як зміна системи закону.

БҐ: Чому?

ҐП: Тому, що в Середньовіччі кожна система права виростає з релігії й визначає ідентичність. Франк — це той, хто живе відповідно до закону франків, а лонгобард — той, хто живе за законами лонгобардів.

Язичницьке право є язичницьким у тому сенсі, що має язичницьке походження, починається з певного звернення до богів, які є родоначальникам людей. Таке право санкціонується на вічі, яке по суті своїй є релігійним і поширюється, зокрема, і на релігійні питання, оскільки визначає: за ту чи іншу образу Бога належить таке чи інше покарання.

Новий закон, своєю чергою, є християнський в тому сенсі, що посилається на Святу Трійцю і встановлюється християнським правителем. І карає людей за те, що — як це було у випадку Болєслава Хороброго — хтось не поститься або чинить перелюб. Маємо теж чеські закони, за якими людина могла бути покарана за здійснення нецерковного похорону або за те, що не хрестила дитину.

Існує дуже цікава розповідь про хрещення ісландців: вони на вічі вирішили прийняти християнство. Під час обговорення виникли суперечки. Хтось запропонував, щоб частина племені жила за одним законом (язичницьким), а інша — відповідно до іншого (християнського). Тоді йому заперечили, що в цьому випадку вони перестануть бути одним народом, і в результаті спалахне війна.

Тому цілком природно, що всі разом із правителем приймають християнство і християнський закон.

БҐ: Чому тоді — як ви згадували — у випадку Ольги або Борживоя піддані не прийняли християнство?

ҐП: На мій погляд, ці приклади ілюструють одне: якщо правитель досить сильний, аби ввести християнство, він це робить. Якщо ні, то не робить. Тому я й казав, що ситуація, коли піддані не перейняли віру охрещеного володаря — доволі нетипова ситуація. Проте є дослідники, які припускають, що інша релігія тоді ставала елементом побудови елітарності, принципу: тільки ми можемо бути елітарні. Однак для мене це мене непереконливо.

БҐ: Що ми знаємо про те, як у цьому плані діяв Мєшко І після того, як сам охрестився?

ҐП: Це ще одна проблема, тому що у нас замало джерел, щоб точно сказати, мало чи багато людей він християнізував. П’ясти були доволі сильні, тож важко собі уявити, аби вони не змушували людей приймати нову релігію.

БҐ: Що означає «змушували» в реаліях середини Х століття?

ҐП: Зазвичай, це примусові заходи. У нас є приклад Польщі часів Болєслава Хороброго. Тітмар описує, що Болєслав наказував вибивати зуби за порушення посту і прибивати геніталії до мосту за перелюб. Ми нічого не знаємо, чи він карав за нехрещення дитини або за язичницький похорон, але оскільки відомо, що він карав за порушення посту, то, ймовірно, карав і за це.

Питання полягає в тому, що хвилює правителя і які у нього можливості. Чи хвилює його, як мешканці того чи іншого села дотримуються християнських принципів? Є чимало підстав сумніватися в цьому. Мова йде радше про еліту: для правителя важливо, щоб вона мала християнську релігію, адже це своєрідний лакмусовий папірець лояльності. Верхівку суспільства правитель здатний контролювати. Ми повинні пам’ятати, що в X столітті не було такого державного апарату, як сьогодні, ані паспортів, ані інтернету. Це навіть не держава XIX століття.

БҐ: А чи правитель повинен християнізувати?

ҐП: Церква цього очікує. Існує лист Папи Григорія Великого до короля Кенту Етельберта І, який уже був хрещений. Папа тисне на нього, аби він якомога інтенсивніше християнізував народ. Адже правитель несе відповідальність за порятунок своїх підданих. У Тітмара є згадка про те, що король повинен змушувати варварський народ прийняти християнство, тому що це дуже важливо з точки зору salus правителя. Salus — це не «користь», як часто перекладають, а «спасіння», що довів професор Роман Міхаловський.

БҐ: Існували якісь можливості контролювати, чи конкретна людина живе як християнин, чи ні?

ҐП: Чеські декрети показують, що такий контролю здійснювали священники, зокрема архіпресвітери, які перевіряли дотримання християнських принципів. А в Скандинавії, як свідчать джерела, на поховальний бенкет потрібно було запрошувати священника. Це був механізм контролю: такі бенкети мали ритуальний язичницький елемент, а мета влади полягала в тому, щоб надати їм християнського характеру. Ця мережа контролю ущільнювалася з кожним десятиліттям. Влада починає стежити за тим, щоб так звана проста людина дійсно була християнином і мала можливість піти в церкву.

БҐ: Як тоді такий «звичайний громадянин» у Польщі отримував гарантований доступ до християнських релігійних практик?

ҐП: Відповісти на це питання дуже важко. Але не випадково професор Станіслав Билина назвав свою книжку «Християнізація польського села наприкінці Середньовіччя», маючи на увазі XIV–XV століття. Саме тоді польське село мало постійний контакт зі священником, доступ до таїнств, вчення, починають розповсюджуватися християнські імена, а в топонімії — назви, пов’язані з церквою, наприклад, якась «Недільна стежка», себто дорога, що веде до храму.

БҐ: Що ще змінилося після рішення Мєшка І?

ҐП: Припиняють поклонятися старим богам, перестали хоронити по-язичницьки, тобто спалювати тіла. Необхідно було хрестити дітей. Змінився і порядок року: календар стає християнським. Вводяться періоди посту. З’являються священнослужителі, зводяться храми. А також вводиться данина на потреби Церкви.

БҐ: Вірні вже тоді утримували Церкву?

ҐП: У цей ранній період це брав на себе передусім правитель. Обов’язкова для всіх десятина — пізніше явище.

БҐ: Ці зміни торкнулися всіх жителів держави Мєшка І 966 року?

ҐП: Я щиро сумніваюся, що це торкнулося простого жителя. Може, десь під Ґнєзном або Сандомиром, але далі, найімовірніше, — ні.

БҐ: А зміни в ландшафті? Розпочалося храмове будування?

ҐП: Професор Ганна Kучкa-Кренц розкопала залишки стародавньої ротонди у Познані, але складно точно встановити її дату, тому важко сказати, з’явилася вона до чи після приїзду Дубрави. Та усе ж, схоже, це було в часи Мєшка.

БҐ: Вона була дерев’яною?

ҐП: Ні, мурованою. Існує велика дискусія щодо дерев’яних храмів: якщо на даній місцевості археологи їх не виявили, чи це означає, що їх не було там взагалі, або вони просто не збереглися, бо дерево — менш стійкий матеріал, ніж камінь. З місії Оттона Бамберзького відомо, що дерев’яні храми будувались у Померанії, тому, можливо, вони були й тут.

БҐ: То скільки в Польщі було християн на момент смерті Мєшка І 992 року?

ҐП: Я сказав би, що християнами були всі, оскільки вони жили — теоретично — під християнським законом. Скільки насправді хрещених було? Ми уявлення не маємо. Можна ще більш ускладнити це питання: а що означає бути християнином? Християнин — це той, хто вірить у Святу Трійцю? Чи достатньо того, що він ходить до церкви? Парадоксально можна було б відповісти: всі, і ніхто.

БҐ: Правильніше казати «хрещення Польщі» чи «хрещення Мєшка І»?

ҐП: Якщо я правильно розумію, то з богословської точки зору неможливо охрестити країну. Можна сказати, що тоді ще не було Польщі як такої (принаймні виходячи із доступних джерел): назва «поляни» з’явилася тільки в часи правління Болєслава Хороброго, і навіть не зрозуміло, кого вона, по суті, стосується. Тож «хрещення Мєшка І» було б більш обережним формулюванням.

З іншого боку, не можна заперечувати факт, що прийняття християнства потягнуло за собою певні зміни, які зачепили все суспільство. У цьому сенсі формулювання «хрещення Польщі» теж виправдане: це вже індивідуальна зміна, вона зачіпає всю структуру.

БҐ: Як випливає з нашої розмови, точно відомо тільки про хрещення Мєшка I. Ми не впевнені ні в даті, ні в місці, ні в тому, як відбувалася церемонія, ні в мотивації. Ви можете собі уявити, що відкриють нове джерело, яке радикально змінить цю картину?

ҐП: Ніколи не можна виключити можливість того, що під обкладинкою якогось фоліанту віднайдуть загублений літопис — це мрія прихильників Умберто Еко. Археологія, яка досліджує городища та поховання, постійно відкриває щось нове, але революції, либонь, очікувати не варто.

Переклала Жанна Слоньовська

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Бартломєй Ґайос image

Бартломєй Ґайос

Історик, науковий консультант «Нової Польщі». Автор статей про революцію 1917 року та про політику пам’яті. Писав для журналу Polityka і…

Читайте також