Королівська резиденція в очікуванні на відбудову

Наприкінці XVII століття королем Польщі обрали правителя Саксонії Авґуста II Сильного. Він та його син Авґуст ІII були при владі в Польщі трохи понад пів століття. Для Варшави найпомітнішим слідом цієї епохи став містобудівний комплекс, так звана Саксонська вісь. Зараз від неї залишився прекрасний Саксонський сад (Ogród Saski), але починалася вона від Саксонського палацу — розкішної варшавської резиденції Авґуста II та Авґуста III.

З плином часу Саксонський палац підупав і в XIX столітті його настільки докорінно перебудували, що навіть виникають сумніви, чи доцільно вважати, що це та ж будівля. Головним елементом нової композиції стала показна колонада, крізь яку виднілася зелень Саксонського саду.

Саксонський палац, 1938. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Коли 1918 року Польща відновила незалежність, палац став резиденцією Генерального штабу Польського війська, а 1925-го під його колонадою розмістили Могилу невідомого солдата (Grób Nieznanego Żołnierza) — місце пам’яті воїнів, які віддали своє життя у боротьбі за батьківщину.

Однак незабаром почалася нова війна, і її жертвою став уже сам палац: у грудні 1944 року німці його підірвали. Єдине, що частково вціліло — залишки аркади Могили невідомого солдата. Їх так і залишили. З 1989 року періодично порушується питання відновлення палацу. У листопаді 2018-го президент Анджей Дуда навіть підписав відповідний наказ, однак справа досі не зрушила з місця.

Недовговічний вокзал

Столиця відродженої польської держави успадкувала від російського панування ще й цінну, хоча і вельми пошкоджену залізничну інфраструктуру. 1918 року у Варшаві було два головні залізничні вокзали: Брестський (пізніше перейменований на Східний) у районі Праґа і Віденський (згодом перейменований на Головний) у середмісті. Колись це були головні вокзали, позаяк тут закінчувалися маршрути потягів. Єдине сполучення між ними забезпечувала так звана окружна царська лінія, яка оминала центр міста і вимагала зміни напрямку руху потягів.

Для розв’язання цієї проблеми постановили втілити найдорожчий в історії міжвоєнної Польщі залізничний проєкт: будівництво діаметральної залізничної лінії сполучення двох вокзалів, на якій був також новий міст через Віслу та підземний тунель завдовжки понад кілометр. Будівництво тривало понад десятиліття і закінчилося 1933 року. А увінчати проєкт мав новий Головний (також відомий як Центральний) залізничний вокзал.

Будівництво Головного вокзалу, 1938. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Йшлося про велетенську сучасну споруду, яка б відповідала державним амбіціям тодішньої Польщі. Проєкт передбачав усі можливі зручності для пасажирів, зокрема перший у Польщі ескалатор і сполучення із запроєктованою поруч... станцією метро! Планувалося і розкішне художнє оформлення — численні скульптури та інші мистецькі об’єкти видатних польських митців.

Однак вокзалу не поталанило. По-перше, безпосередньо перед початком Другої світової війни на все ще не добудованому об’єкті спалахнула пожежа, а згодом його пошкодили німецькі бомби. Окупанти таки добудували споруду, хоча і не в такому репрезентативному вигляді, як планувалося. Проте після придушення Варшавського повстання вони підірвали вцілілу будівлю, чим повністю зруйнували її сталеву конструкцію. Після війни від вокзалу залишилися лише непридатні до відбудови руїни. Зараз на цьому місці — приміська станція «Середмістя» (Warszawa Śródmieście), а новий Центральний вокзал збудували трішки західніше.

Псевдомавзолей царя

Каплиця Слушків. Джерело: Мазовецька цифрова бібліотека

Ще один із варшавських об’єктів, яких зараз уже немає, спричинив чимало суперечок. В оцій непоказній споруді на ілюстрації дехто вбачає свідчення слави польського народу! Йдеться про так звану Московську каплицю, власне, мавзолей, де був похований російський цар Васілій Шуйський. Унаслідок поразки своїх військ у битві під Клюшином 1610 року цей правитель був змушений зректися престолу і потрапив у полон до поляків. Він помер 1612-го, а його тіло перевезли до Варшави. Останки російського царя спочили в спеціально збудованій каплиці і залишалися тут аж до 1635 року, коли їх перевезли на батьківщину.

Невдовзі так звану Московську каплицю перебудували, а на початку XIX століття взагалі розібрали. На тому місці звели Палац Сташіца (Pałac Staszica). Однак це не завадило пізнішим дослідникам давньої історії Варшави (починаючи з ХIХ століття) вважати, що оцей маленький шестикутний садовий павільйон на ілюстрації — колишня каплиця.

Палац Сташіца, кінець XIX століття. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Проблема в тому, що про вигляд справжньої каплиці ми знаємо тільки те, що вона також була шестикутною. Оце й уся схожість. Насправді альтанка виконувала функцію скарбниці при резиденції шляхетського роду Слушків. Та навіть попри те, що насправді вона знаходилась в іншому місці і її розміри геть не відповідали показному мавзолею, ще довго робилися спроби представити Слушківську скарбницю як колишній склеп Васілія Шуйського. І це при тому, що спеціалісти одноголосно визнали таке твердження помилковим.

Павільйон пережив катаклізми Другої світової війни. Його планували відремонтувати й відкрити на вулиці Свєнтокшиській. Але, схоже, цьому завадила саме легенда про московську каплицю. Нова комуністична влада побоювалась будь-яких несприятливих чуток про себе. А реставрацію альтанки могли сприйняти як прояв залежності від Москви, тому 1954 року польські комуністи вирішили її знести.

Палац пошти

Показну російську пошту у Варшаві почали зводити перед початком Першої світової війни. Монументальний корпус збудували в стилі, характерному для тогочасних споруд такого роду на всій території Російської імперії. Тоді це була одна з найбільших столичних громадських споруд.

Будівля пошти. Джерело: polona.pl

Коли Польща здобула незалежність, в будівлі розмістилося головне поштове відділення країни. Пошкоджений у вересні 1939 року корпус відновили вже німці. На початку серпня 1944-го Пошту захопили варшавські повстанці й вона стала їхнім стратегічним об’єктом. Згодом окупанти її розбомбили. А після війни майже вщерть зруйновану споруду вирішили не відбудовувати. На її місці, себто на східній стороні теперішньої Площі повстанців Варшави (Plac Powstańców Warszawy), звели будинок Національного банку Польщі, а головне поштове відділення столиці розмістили неподалік, у довоєнній будівлі поштового банку на вулиці Ясній.

Серце зниклого району

До Другої світової війни євреї становили 30 % варшав’ян. Вони мешкали переважно на Мурануві (Muranów), себто у так званому Північному районі. На його вулицях їдиш звучала набагато частіше за польську. Головною артерією єврейської Варшави були Налєвки, центральна торгова вулиця дільниці. Вона виходила на доволі простору Муранувську площу, на якій спочатку розміщувався жвавий ринок, а згодом тут облаштували сквер — одну з небагатьох зелених оаз у цій густо забудованій частині міста.

Муранувська площа, початок XX століття. Джерело: Вікіпедія

Друга світова війна принесла з собою майже повне винищення варшавських євреїв. Після повстання у Варшавському ґетто Муранув був ущерть зруйнований. Під час повоєнної реконструкції міста дійшли до висновку, що зникнення цієї частини столиці з поверхні землі дає можливість побудувати цілком інший район, в усьому відмінний від довоєнного. Новий Муранув мав бути просторий, повний зелені та забудований оселями, які забезпечуватимуть мешканцям здорові умови життя. Вуличну сітку намалювали з нуля. Оскільки колишня Муранувська площа не вписувалася в ці плани, її ліквідували, а сьогодні на її місці (приблизно на перехресті вулиць Ставки і Лєвартовського) — висотні будинки.

Проблемний палац

Найрозкішнішу варшавську резиденцію другої половини XIX століття збудували для промислового магната Лєопольда Кроненберга. Замовник не поскупився і проєкт будівлі підготував відомий берлінський архітектор Фрідріх Гітціг. Її звели на площі Малаховського (plac Małachowskiego), навпроти місця, де зараз знаходиться галерея Zachęta. Подейкують, приголомшений шаленими витратами Кроненберг якось назвав резиденцію пам’ятником своїй дурості. Після його смерті родина не змогла утримувати настільки простору будівлю і почала здавати її в оренду різним фірмам.

Палац Кроненберга. Джерело: polona.pl

Агонія палацу розпочалася ще до Другої світової війни, коли його частково знищила пожежа. Руйнацію довершили німецькі повітряні нальоти у вересні 1939 року. Тимчасово укріплені обгорілі стіни простояли на одній із головних варшавських площ упродовж усієї окупації і ще багато років після війни. Зруйновану резиденцію планували віддати під посольство Франції або НДР. Однак жодна з цих держав не хотіла взяти на себе настільки дорогі роботи. Зрештою, на початку 1960-х стіни палацу просто знесли. Пізніше на вивільненій земельній ділянці звели ексклюзивний як на ті часи готель «Вікторія».

Звісно, це далеко не повний перелік знакових місць старої Варшави, яких більше не існує. Однак навіть ця скромна добірка показує, наскільки відмінний від сучасного вигляд мала польська столиця в міжвоєння.

Переклала Жанна Слоньовська