Шенген? Цього літа це найактуальніша тема на польсько-німецькому прикордонні. Через майже 18 років після скасування прикордонного контролю між Німеччиною та Польщею його відновили, а останнім часом навіть подвоїли. Німецька федеральна поліція перевіряє людей, які в’їжджають до Німеччини, від жовтня 2023 року. А від 7 липня 2025-го польська Прикордонна служба перевіряє тих, хто в’їжджає до Польщі. 

Німецькі перевірки пройшли певну еволюцію. Від 2023 року працівники поліції спершу були присутні лише на кількох основних пунктах перетину кордону. Мета — протидія нелегальній міграції, адже ФРН, куди прагне потрапити чимало мігрантів, заявила, що вже не може впоратися з таким потоком. Новий уряд у Берліні, сформований піcля виборів 2025 року, оголосив «міграційний розворот». Відтак від початку травня контроль посилили. Тепер поліція чергує чи не на кожному пункті пропуску на кордоні з Польщею (а їх понад 50). Людям, у яких немає необхідних документів, в’їзд заборонено — навіть якщо вони хочуть просити притулку. Це означає, що Польща раптом постала перед необхідністю вирішувати, як вчиняти з мігрантами з Африки, Близького Сходу й Азії, які раніше тільки проїжджали через неї транзитом до Німеччини чи інших країн Західної Європи. Варшава ввела власні перевірки — це була реакція на дії Німеччини.

Тимчасовий контроль на внутрішніх кордонах Євросоюзу впродовж такого тривалого періоду і щоразу з тієї самої причини — порушення Шенгенського прикордонного кодексу. Навіть після змін, внесених у документ 2024-го, такий контроль можливий лише впродовж двох років. У жовтні 2025-го цей ліміт для Німеччини вичерпається, однак не схоже, що Берлін планує скасувати перевірки. На німецько-австрійському кордоні вони тривають уже дев’ять років. Суд у Мюнхені ухвалив рішення на користь громадянина, який оскаржив прикордонний контроль, однак Європейська комісія, яка повинна стежити за дотриманням Шенгенського кодексу, мовчить. 

Відмовляючи людям, які просять притулку на кордоні без відповідної процедури, Німеччина порушує й інші європейські закони. Одне є певним: зважаючи на статистику, не можна говорити про «міграційну кризу» на польсько-німецькому кордоні.

Згідно з польськими даними, кількість мігрантів і людей, що просять притулку, які нелегально в’їхали до ЄС і яких на кордоні Німеччина повернула до Польщі, за перші шість місяців 2025 року становила лише 288 — це менше, ніж попередніми роками.

Однак Польща не погоджується з підходом Німеччини: «У 2015–2016 роках ви запросили до себе весь світ, а тепер перекидаєте проблему на сусідів», — такий закид звучить на адресу політики Анґели Меркель. Тож правій опозиції в Польщі легко було перебільшити масштаб проблеми й нагнітати скандал у соцмережах. З’явилися громадські патрулі — «охорона проти масової міграції», — які стежили за пунктами перетину кордону й вимагали від влади запровадити перевірки. 

А отже, ситуація в обох державах схожа: уряди втілюють дедалі жорсткішу міграційну політику, щоб витримати тиск праворадикалів. Прикордонні перевірки з обох боків — це символічна політика, яка має на меті дати сигнал своїм суспільствам, що влада здатна на реальні дії, а світу — що кордони Європи тепер на замку.

Ціна всього більша, ніж мільйони, які витрачаються на поліцію. Найбільшу ціну платять прикордонні регіони. Це показує, яким чином відкриття кордонів створило взаємозалежний польсько-німецький простір — і як багато вони можуть тепер утратити.

Польсько-німецький кордон у місті Свіноуйсці. Джерело: Löwe 48 / Wikimedia

Погляд у минуле

21 грудня 2007 року Польща приєдналася до Шенгенської зони — через три з половиною роки після вступу до ЄС. Того вечора на прикордонних мостах на Одрі й Нисі в небо стріляли корки від шампанського. Святкували переважно поляки. На мосту, що поєднує польські Слубиці й німецький Франкфурт, зорганізували генепінг: група людей у костюмах родом із «Зоряних воєн» пройшлася маршем у напрямку Німеччини з гаслом на плакаті: «Нехай Сила буде з нами».

Однак німці не розділяли цю іронію. Відкриття кордонів викликало в них здебільшого скептицизм і навіть паніку. З огляду на величезну економічну прірву між країнами (співвідношення середніх зарплат тоді становило 1:4), німці побоювалися масового приїзду бідних поляків і крадіїв.

Мешканці східної Німеччини досить гостро сприймали те, що відбувалося. Багато з них після падіння Берлінського муру 1989 року втратило своє становище. Тут і надалі панувало безробіття. Щоправда, частина людей вважала, що розширення Євросоюзу на схід відкриє для економічно слабо розвиненого прикордонного регіону нові можливості, але таких було небагато. Більшість непокоїли передусім проблеми з безпекою, які могли з’явитися після відкриття кордонів. Тут, на жаль, усе ще був поширений стереотип «польського крадія». 

Колишні пункти перетину кордону демонтували, завдяки чому досвід транскордонного міського простору став реальним і відкрив нові можливості розвитку, особливо в «містах-близнюках» чи так званих двомістах, як-от Ґерліц-Зґожелєц, Ґубен-Ґубін та Слубиці-Франкфурт-на-Одрі. Ці міста були розділені між Німеччиною та Польщею внаслідок пересунення кордону на Одру і Нису та переселень 1945 року. 

Краєвид на Зґожелєц і прикордонний міст з німецького берега. Фото: Дєніс Вірен

Спільний розвиток

Побоювання 2007 року мали свої підстави. Злочинність на прикордонній території з німецького боку справді зросла. Злодії та зламувачі швидко втікали разом із вкраденими товарами до Польщі й далі на схід. Зернові комбайни перевозили вночі автострадою, автомобілі й велосипеди систематично крали, і дуже часто це робили міжнародні банди. Самозвані рухи захисту намагалися вистежити злодіїв самостійно — приблизно так, як це сьогодні відбувається в Польщі.

Минули роки, перш ніж політики визнали проблему. Для Німеччини важливо було розв’язати її спільними зусиллями. 2015 року уряди Німеччини й Польщі підписали договір про поліційну й прикордонну співпрацю, який дав правоохоронцям однієї країни право діяти на території іншої. Тепер поліцейські мали повноваження переслідувати злодія, якщо той пересікав кордон краденою автівкою. Вони почали разом виїжджати на патрулі по обидва боки кордону, створювати змішані слідчі групи й вивчати мову сусідньої країни. Німецькі правоохоронці радо приймають на роботу працівників польського походження. Спільними зусиллями вдається успішно боротися з транскордонною злочинністю.

Розвивається також співпраця між протипожежними службами, органами місцевого самоврядування й іншими інституціями. Європейський Союз відіграє в цьому важливу роль, просуваючи регіональну співпрацю в рамках єврорегіонів. З’являються велосипедні доріжки, оглядові вежі, організовуються музичні фестивалі, запускаються автобусні маршрути й туристичні поромні переправи через кордон, а школи та професійні курси пропонують польсько-німецькі спеціальності. 

Водночас із появою 2021 року «білоруського шляху», тобто нерегулярної міграції через Росію й Білорусь, а відтак через Польщу й Литву до ЄС, співпрацю польської і німецької поліції спрямували на боротьбу з нелегальним в’їздом і переправленням людей. Проте сьогодні напруга між Берліном і Варшавою настільки сильна, що Польща призупинила спільне патрулювання. Присутність німецьких поліціянтів у Польщі сприймається як прояв німецької домінації. 

Перша криза

2012 року Польща як господарка Чемпіонату Європи з футболу (разом з Україною) вперше скористалася винятком із Шенгенського кодексу і ненадовго ввела прикордонний контроль. 

Однак перша шенгенська криза сталася 2020 року, коли вибухнула пандемія коронавірусу. Правила карантину призвели до того, що кордони спершу стали частково непрохідними, а потім Варшава закрила його на два місяці. Тоді в Німеччині вперше усвідомили, наскільки країна залежна від десятків тисяч людей із Польщі, які щодня їздять через кордон на роботу. Хаос пандемії змусив їх чекати в довгих чергах на кордоні зі спеціальними перепустками в руках. 

Польсько-німецький кордон під час пандемії коронавірусу. Джерело: MariuszKerlo93 / Wikimedia

Поляки працюють у службі охорони здоров’я, логістиці, будівництві, сільському господарстві, сферах туризму й послуг. У короткостроковій перспективі Німеччина намагалася затримати польських працівників, виплачуючи їм спеціальну доплату. Обмеження транскордонного руху особливо дошкульні для численних польських фірм, які обслуговують німецьких клієнтів, і для туристичної галузі. Але це відбилося також на щоденному житті звичайних людей: учні не могли піти в школу по іншому боці кордону, абітурієнти — складати вступні іспити. Довелося забути про сформовані упродовж останніх років звички, такі як закупи по той бік кордону чи велосипедні подорожі через кордон.

Після першого шоку ґміни польсько-німецького прикордоння 2021 року сформулювали маніфест «Уроки пандемії». Вони висунули перед Берліном і Варшавою вимогу враховувати їхні інтереси, ухвалюючи рішення щодо регіону. На жаль, із сьогоднішньої перспективи видно, що змінилося небагато.

Від часу пандемії кількість польських працівників у Німеччині зросла. 2024 року на німецьких прикордонних землях та в Берліні працювало до 120 тисяч людей із Польщі. Деякі з них їздять на роботу щодня, інші — щотижня, а ще інші живуть у Німеччині. Прикордоння, особливо двоміста, приваблює польських мігрантів, які повертаються з Заходу, та польсько-німецькі родини. Тут діти мають шанс виростати, розмовляючи обома мовами, підтримувати зв’язок із батьківщиною і водночас використовувати переваги Німеччини — наприклад, отримувати послуги системи охорони здоров’я.

Хто втрачає найбільше

Привабливість прикордоння без бар’єрів базується на Шенгенській угоді. Образ двох периферійних регіонів, які будують своє майбутнє, опинився під загрозою через прикордонний контроль, що може стати непередбачуваним і довготривалим тимчасовим рішенням. «Bez granic — ohne Grenzen» («Без кордонів») — гасло двоміста Франкфурт-Слубиці — звучить дедалі менш переконливо. 

Звичайно, теперішні перевірки не спрямовані на громадян держав Шенгенської зони й проводяться вибірково — інакше, ніж це було до 2007 року. Але ризик потрапити в затор загрожує всім. Навіть через 21 рік після вступу до Євросоюзу це більше стосується поляків, аніж німців. Різниця в зарплатні значно зменшилася, але досі існує й становить у середньому трішки менше, ніж 1:2 (якщо порівнювати західну Польщу та східну Німеччину). У Німеччині мінімальна зарплатня становить 12,82 євро за годину, а в Польщі — 7,14 євро. Попри прикордонні перевірки кількість польських працівників не зменшилася, хоч у ключових пунктах систематично утворюються кілометрові затори.

Найбільше постраждали польські транспортні фірми, які були засновані неподалік головних автомагістралей, що ведуть до Німеччини, й відіграють важливу роль на німецькому ринку завдяки Шенгену й свободі пересування. Сьогодні затори в обидва боки затримують заплановані поставки, а перевізники з прикордоння стверджують, що втрачають через них у середньому один день на тиждень. 

Політики з прикордоння вже понад рік домагаються, щоб Німеччина добудувала третю смугу на автомагістралі в бік Берліна, щоб, попри теперішні тимчасові обмеження, рух автомобілів і далі міг здійснюватися двома смугами. Але нічого не відбувається. Багато поляків настільки фрустровані, що часто зі схваленням реагують на «контрперевірки», введені їхнім урядом. 

Легкість зникла

Напруження, викликане в Польщі німецьким контролем, пов’язане не лише з заторами, а й з емоційним багажем вступу країни до Шенгенської зони майже 18 років тому. Повернення контролю відроджує колишній страх відчуження.

 В міру ерозії шенгенської системи все прикордоння страждає через утрату передбачуваности й реальної свободи пересування. «Легкість зникла» — так колишній бургомістр Франкфурта-на-Одрі Рене Вільке описав вплив німецьких перевірок, запроваджених 2023 року, на життя двоміста.

Двоміста шукають інших форм протесту. Коли Польща запровадила свій контроль, Франкфурт і Слубиці, де саме починався спільний міський фестиваль, прикрасили міст прапорами Євросоюзу. Це виглядало як акт відчаю. В інших містах боротьба мала не лише символічний вимір. Польський громадянин із німецького міста Ґерліц подав до суду на німецьку поліцію через те, що його неодноразово затримували, — при цьому він посилався на Шенгенський кодекс. А в сусідньому Зґожельці, який творить двомісто з Ґерліцом, мер збирав підписи під скаргою до Європейської комісії. Цікаво, як відреагує ЄС, який колись оголосив прикордоння символом об’єднаної Європи.

Одне є певним: польсько-німецьке прикордоння за кільканадцять років зрослося в один організм. Зв’язки, які тут виникли, були корисними для обох сторін. Залишається сподіватися, що тимчасова політична криза не призведе до їх розриву.

Текст підготовлений у рамках проєкту Piața europeană, реалізованого спільно з Центром Мєрошевського (https://mieroszewski.pl/).

Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик