Якуб Кухарчук: Яку роль у польській енергетиці відіграє шахта в Туруві?
Якубом Вєх: Турув покриває 4–8 % попиту на електроенергію, залежно від ситуації в енергетичній системі. Ба більше, це надзвичайно важливий об’єкт з точки зору стабільності системи. Звичайно, він створює велику емісію, зате гарантує стабільне постачання енергії, що особливо важливо під час пікового попиту на електроенергію влітку та взимку, а також у ситуаціях, коли Польщі доводиться імпортувати енергію з-за кордону.
ЯК: Як конфлікт із Чехією та відповідне рішення суду ЄС вплинуть на процес енергетичної трансформації?
ЯВ: У суспільній свідомості поляків Турув — не просто джерело конфлікту між Чехією та Польщею, але й ситуація, коли Європейський Союз визначає, якою має бути наша економіка. І це повторюватиметься. У міру того, як протікатиме енергетична трансформація Польщі й дедалі більше шахт і електростанцій закриватиметься, ключовим поясненням стане те, що ми повинні адаптуватися до ритму трансформації, заданого Європейським Союзом.
Цей аргумент привабливий із політичної точки зору. З’являється суспільний опір, який хочуть використати окремі партії — «Конфедерація», а також «Солідарна Польща» (крило уряду, що, зокрема, не погоджується з енергетичною політикою Польщі до 2040 року). Це кола, які висувають звинувачення у «вірнопідданській» політиці щодо ЄС та Німеччини. Вони стверджують, що уряд міг і повинен був вибити для Польщі пільговий тариф, але замість цього здався без бою.
ЯК: Проте марно шукати розумної альтернативи таким звинуваченням...
ЯВ: Саме так. ЄС ішов нам на поступки. Варто пам’ятати, що Польща — єдина країна Євросоюзу, в якій вугілля відіграє таку велику роль. На тлі інших країн частка вугілля в енергетичному балансі в нас найвища, якщо говорити про процентну долю електроенергії, яку видобувають із цієї сировини. Наші проблеми з енергетикою та вугільною монокультурою незрозумілі навіть тим країнам Європейського Союзу, які постійно використовують вугілля.
Ми проспали останні 30 років. З точки зору енергетичної трансформації ми практично нічого не зробили, хоча й отримували дуже багато сигналів ззовні, що потрібно рухатися в цьому напрямку. Тепер доводиться за це розплачуватися. Зараз ми стоїмо на порозі низки енергетичних криз — і це наша провина. Турув — тільки початок.
ЯК: Проте ми добре усвідомлюємо, що енергетична трансформація буде для Польщі нелегкою. Чого потрібно боятися найбільше?
ЯВ: Енергетична трансформація — це величезний виклик і найбільший економічний процес у Польщі після 1989 року. Упродовж двох найближчих десятиліть ми повинні збудувати практично нову електроенергетичну систему. Це головоломне завдання, особливо зважаючи на те, наскільки погано ми досі справлялися з заходами такого плану. Проте в нас немає вибору. Вже зараз над нами висить батіг, яким можна назвати законодавство Європейського Союзу, що змушує нас рухатися в цьому напрямку за допомогою механізмів впливу на економічне становище енергетичних компаній, а отже, і всієї економіки загалом. Затягуючи з трансформацією, ми стріляємо собі в коліно.
ЯК: Рішення суду ЄС у справі Турува — також елемент «євросоюзного батога»?
ЯВ: Саме ці дії дуже небезпечні. Я чудово розумію обурення польського уряду, який наголошує, що суд ЄС зайшов занадто далеко, коли почав втручатися в енергетичну безпеку країн-членів ЄС. Це небезпечно також тому, що може призвести до роздмухування євроскептичних настроїв.
ЯК: Але зосередьмося на трансформації. Ти згадав, що Турув — тільки початок. То як ми можемо врятувати ситуацію?
ЯВ: Не існує якихось особливих спеціальних заходів, які за один день покращили б ситуацію в польській електроенергетичній системі. Нинішній стан справ — результат багаторічної бездіяльності, короткозорості та переконання, що довготермінові тренди мають тимчасовий характер. Виявилося, що кліматична політика — це не тільки елемент внутрішньої політики ЄС, а й фундамент для держав-членів ЄС, і вона становитиме основу економічного розвитку в найближчі роки.
Така ціль, як кліматична нейтральність, — також не нова, адже про значне скорочення викидів у ЄС до 2050 року говорилося ще 2008-го. Проте різні польські уряди воліли зосереджуватися на своїх внутрішніх енергетичних справах. Вони не помічали, що навколо все змінюється і рухається в протилежному напрямку від того, який обрала Польща. До того ж у нас інституційно слабка держава, еліта якої вважає, що кошти краще виділяти на коротко- та середньотермінову діяльність, позаяк вона негайно дає прибутки. Довгострокові проєкти лежать мертвим вантажем.
ЯК: То що очікувати від уряду?
ЯВ: Перш за все послідовного виконання «Енергетичної стратегії Польщі до 2040 року», незважаючи на те, що в деяких сферах вона вже застаріла і не надто амбітна. Урядовці також повинні переконати поляків у тому, що енергетика є основою подальшого економічного розвитку. На цьому етапі вже немає місця для суперечок, наприклад, між шахтарями та урядом. У вересні 2020 року відбулися масштабні протести шахтарів проти енергетичної реформи, в результаті яких уряд продовжив термін дії шахт до 2049 року. Це питання впливає на енергетичну безпеку нашої країни і його потрібно розглядати та аналізувати на національному рівні як одну зі стратегічних проблем.
ЯК: Якась із країн ЄС може бути для нас взірцем?
ЯВ: Я все ж проти такого підходу до енергетичної трансформації. Сліпе копіювання — не вихід, тому що всі країни мали різні стартові умови, коли розпочинали трансформацію енергетики. Наша головна мета — низькоемісійна економіка, що до 2050 року зведе викиди до нуля. І хоча йдеться про середній показник по Євросоюзу, а не для кожної країни зокрема, ми повинні якнайактивніше брати участь у її досягненні. Кожен додатковий обсяг викидів у атмосферу обернеться для нас фінансовим тягарем.
Передусім ми повинні чітко усвідомити: настав час однозначно покінчити з вугіллям. Соціальний договір уряду з шахтарями не відбиває реальних економічних умов, які впливатимуть на гірничодобувний сектор.
Вугілля в Польщі (йдеться про видобуток та енергетику) закінчиться набагато раніше, ніж 2049 року. Ми живемо в хибному переконанні, буцім цієї сировини в нас багато і вона неабияк цінна. Насправді видобуток вугілля в Польщі не надто прибутковий. В наших інтересах якнайшвидше відмовитися від цієї сировини і перейти до нових джерел енергії. Доведеться багато чим пожертвувати: трансформація обійдеться дуже дорого через те, що ми починаємо надто пізно.
ЯК: Ти віриш, що цей сценарій почне реалізовуватися?
ЯВ: Я без тіні іронії скажу, що ми можемо стати лідерами енерготрансформації. Завдяки реалізації положень у сфері енергетики Польщу можуть сприймати як країну, яка дивовижним чином перестала спиратися на вугільну економіку. Це те, чого мені б хотілося. Для цього знадобиться величезна політична зрілість нашої еліти, зосередженість на важкій роботі, пояснення суспільству, чому ми це робимо і якими темпами. Необхідно буде пояснити й те, що зміни будуть важкі, але ми повинні до них іти. Інакше ми зазнаємо невдачі, а поразка буде дуже болючою для всіх.
Переклала Марія Шагурі
Статтю підготовлено в рамках конкурсу «Публічна дипломатія 2021»
Редакція висловлює вдячність Яґеллонському клубу за можливість публікації
