75 % польської електроенергії виробляється з вугілля. Якщо країна не прискорить відхід від цієї сировини , її економіка не буде конкурентноздатною. Однак для цього замало тільки відновлювальних джерел енергії. Тому Польща виступає за трансформацію з використанням також газу й атому. Цим шляхом вона може піти спільно з Україною, яка теж стоїть перед викликом модернізації енергетики.
Чорне золото
Як у СРСР , так і в Польщі ніхто не переймався екологічними міркуваннями. Електроенергію виробляли з того, що було під рукою і що можна було використати низьким коштом. В Україні це був антрацит, уран і величезні річки (що позначилося і на сучасній українській енергетиці). У Польщі не було такої різнорідности, зате були потужні ресурси «чорного золота».
У грудні 1970 року до влади в ПНР прийшов Едвард Ґєрек — до того перший секретар воєводського комітету Польської об’єднаної робітничої партії у Катовицькому воєводстві (нині Сілезьке) , яке славилося видобутком кам’яного вугілля. Через впливи Ґєрека воєводство навіть прозвали Сілезьким князівством, а його прихід до влади ознаменував початок стрімкого промислового розвитку Народної Польщі. В основі цього розвитку було вугілля. Його видобуток за п’ять років зріс на 20 %.
Вугілля не лише експортували — його вирішили зробити основою всієї енергетики.
У 70-ті роки зросла популярність і доступність побутової техніки , що призвело до збільшення попиту на електроенергію. Його задовольняли за рахунок нових вугільних електростанцій, які до сьогодні є основним джерелом електроенергії Польщі. 1991 року, після краху комуністичного режиму, аж 98 % електроенергії, що вироблялася в Польщі, походило з вугілля. До прикладу, в сусідній Німеччині це було лише ⅔, а близько 30 % електроенергії забезпечували атомні електростанції, які не виділяли діоксиду вуглецю, зате виробляли відносно дешевий струм.
«Нехай собі той атом тулять , де хочуть»
Атомні електростанції поставали у всіх країнах Ради економічної взаємодопомоги. Принаймні одна мала також з’явитися і в Польщі. Однак не з’явилася: команда Едварда Ґєрека була проти. Тодішній прем’єр-міністр Пйотр Ярошевич нібито заявив: «Нехай вони ті електростанції тулять , де хочуть, але ми не можемо на це погодитися. Як правило, перші покоління нового обладнання в них не перевірені, почекаємо, поки вони усунуть виявлені недоліки, тоді візьмемо друге або навіть третє покоління реакторів».
І хоча на папері рішення про будівництво атомної електростанції було ухвалене ще 1971 року , з боку скептично налаштованого до атомної енергії Ярошевича це була лише спроба виграти час. Будівництво АЕС «Жарновець» поблизу балтійського узбережжя розпочалося лише після зміни влади 1982-го. Однак через чотири роки виявилося, що побоювання Ярошевича були небезпідставні.
У Чорнобилі вибухнув реактор , Польщею прокотилася хвиля протестів проти атомної енергетики. Через кілька років, 1989-го, вирішили на рік заморозити проєкт. І хоча до питання будівництва АЕС неодноразово поверталися, техніку на будівельний майданчик знову так і не завезли. Передусім тому, що на такі величезні інвестиції бракувало грошей.
Шкідливий і неокупний
Тим часом те , що якихось два десятиріччя тому було перевагою, поволі ставало баластом. Зменшення попиту на вугілля у 90-х роках призвело до поступового закриття шахт , а дедалі вища вартість його видобутку лише прискорювала цей процес. Нарешті 2008 року Польща з одного з найбільших експортерів вугілля перетворилася на нетто-імпортера цієї сировини, що збільшувало вартість виробництва електроенергії. Крім того, 2005 року Євросоюз ввів оплати за викиди двоокису вуглецю. Спершу вони були не дуже відчутні: 2014-го за викид тонни CO2 треба було заплатити неповних 5 євро. Але відтоді оплати лише зростали і 2021-го вже сягнули 33 євро (для порівняння , річний показник викидів CO2 у Польщі — понад 300 млн тонн). Виробництво електроенергії з вугілля дедалі менше оплачується.
Водночас розвиток технологій призвів до того , що спершу надзвичайно коштовні відновлювані джерела енергії (ВДЕ) стають усе вигідніші. Сьогодні найбільш продуктивні вітряні електростанції виробляють дешевшу енергію, ніж найефективніші вугільні електростанції. Але первинні інвестиції у ВДЕ вимагали величезної фінансової підтримки, а енергія, яку вони виробляли, коштувала дорожче, ніж від вугільних електростанцій. Польщі були не по кишені такі витрати, які могли собі дозволити німці чи данці. Тому енергія, яку вони виробляють, набагато «зеленіша», і їм буде легше досягнути амбітних цілей щодо клімату.
Енергетика на роздоріжжі
Однак часу на зміни у польській енергетиці залишається дедалі менше. 2020 року Європарламент ухвалив Зелений курс (European Green Deal) , за яким до 2050 року Євросоюз має досягнути кліматичного нейтралітету. Це означає нульовий баланс викидів CO2 промисловою, транспортною та енергетичною галузями — об’єми діоксиду вуглецю, які викидатимуться в атмосферу, мають бути настільки низькі, що їх швидко нейтралізують, наприклад, шляхом насадження дерев або ж уловлювання та зберігання вуглецю.
Необхідність відмовитися від вугілля повернула до життя питання будівництва атомної електростанції в Польщі. Адже цілковита заміна вугілля енергією вітру й сонця впродовж найближчих десятиліть нереальна.
Тому Польща й виступає за так звану справедливу трансформацію , яка враховує вихідне місце старту конкретної країни та її можливості. Згідно з таким підходом, Польща першою чергою почне замінювати вугільні енергоблоки газовими, згодом збудує атомну електростанцію, а паралельно інвестуватиме у відновлювані джерела енергії.
У результаті такої політики польська енергетика до 2050 року не стане кліматично нейтральною , проте Польща зможе відносно швидко ступити на шлях декарбонізації. Адже в контексті ідеї справедливої трансформації не можна від усіх очікувати дуже швидких змін, головне щоб у загальному розрахунку вдалося досягнути нейтралітету в рамках ЄС.
Опублікована у березні 2021 року Енергетична політика держави передбачає , що до 2040-го частка вугілля у структурі польської енергетики знизиться з теперішніх 75 % до 14 %. Відновлювані джерела енергії мають відповідати за 36 % виробленого струму (головним чином вітряки на морі). Помітно зрости має роль природного газу — до 30 %. Це відбудеться завдяки тому, що модернізувати вугільні електростанції на газові — дешевше і реальніше, ніж їх закрити і повністю перейти на ВДЕ. Крім того, 2033 року має бути введена в дію перша АЕС. Однак досі невідомо, хто й де її будуватиме, хоча найімовірніше, це буде американська або французька технологія.
Польсько-українська модель?
Перед схожими викликами стоїть українська енергетика. На перший погляд , Україна перебуває в кращій ситуації (понад 50 % електроенергії виробляють атомні електростанції), проте вже невдовзі вона муситиме приймати рішення, яке вплине на те, якою буде українська енергетика наступні десятиріччя. Термін експлуатації більшости енергоблоків на українських АЕС уже минув і невдовзі треба буде починати виводити їх із експлуатації. Тим часом 1/3 енергії в Україні досі виробляють із вугілля, причому антрацитного, донбаські поклади якого загарбали окупанти.
Прем’єр Денис Шмигаль заявив , що Україна хоче приєднатися до Європейського зеленого курсу. Тобто Україна вже тепер стоїть перед тим самим вибором, що й Польща: або обрати тільки ВДЕ, або модель справедливої трансформації й розпочати модернізацію атомних енергоблоків та заміну вугільних енергоблоків газовими при одночасному розвитку ВДЕ. Це розв’язання не надто добре для довкілля, але набагато реальніше. Вибір такого шляху дозволив би Польщі та Україні спільно прийняти виклик трансформації і розвивати співпрацю в галузях газової та атомної електроенергетики. Польська компанія PGNiG уже активно шукає газ в Україні і зацікавлена інвестиціями в українські теплоелектростанції. Співпраця в галузі атомної енергетики ще попереду.
Переклав Андрій Савенець
