Кадр із фільму «Трактор А1». Джерело: пресматеріали
Кадр із фільму «Трактор А1». Джерело: пресматеріали
18 жовтня 2021

Мультиплікаційна пропаганда

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Щоб у повоєнні роки студія анімаційних фільмів могла існувати й створювати мультики, спершу вона повинна була заслужити довіру комуністичної влади. Розповідаємо, як майбутні творці «Болека і Льолека» малювали фільми про злих капіталістів і добрих совєтських солдатів.

Дорогою їде віз, запряжений кіньми, ним керує худий візник. На возі сидить відразлива товста жінка. Віз підстрибує на камені, який підписано «3 х ТАК». Баба падає з воза, а віз їде у світле майбутнє, без зайвого баласту. Все. Таким був перший повоєнний польський анімаційний фільм. Його зняв, а точніше сказати намалював Здзіслав Лахур — художник, спортсмен, цінувальник анімації та засновник студії анімаційних фільмів у місті Бєльско-Бяла.

Фільм (хоча важко назвати це фільмом, оскільки він триває всього кілька секунд) був підготовлений як пропагандистський матеріал з нагоди референдуму, що відбувся у Польщі через рік після закінчення війни — 30 червня 1946 року. Новий народний уряд поставив три питання: чи скасовувати Сенат, чи націоналізовувати фабрики та підприємства, а також чи погоджується народ зі встановленням західних кордонів Польщі по річках Одра та Ниса. Офіційні результати референдуму, звичайно ж, мали величезний успіх, і, за словами влади, поляки підтримали комуністичне правління. Через багато років розкрилася фальсифікація референдуму. За те, щоб ліквідувати Сенат, виступило не 68 % поляків, як подавали офіційні джерела, а 27 %.

Здзіслав Лахур вважав, що анімаційний фільм — дієвий інструмент пропаганди. Тож через два роки він заснував кіностудію, яка з часом стала культовою. Студія анімаційних фільмів у Бєльсько-Бялій знімала всесвітньо відомі дитячі мультфільми. Мільйони дітей виросли на пригодах Болека і Льолека, Рекса, Вавельського дракона, і майже ніхто не пам’ятає, що все починалася з пропагандистських фільмів для дорослих.

Експериментальна кіностудія — так її називали 1948 року — спочатку розташовувалася в одній кімнаті редакції газети Trybuna Robotniczа у Катовицях. Студія ще кілька разів змінювала своє місце знаходження, але перші кілька років вона залишалась аматорським проєктом і працівники, яких приймали на роботу, мали дуже слабке уявлення про анімацію.

Здзіслав Лахур, який сам призначив себе головою студії, сподівався, що влада помітить групу талановитих аніматорів і виділить їм місце та кошти.

Адже у працівників часто не було грошей і, щоб трохи заробити на стороні, вони малювали для приватних замовників картинки з Богородицею та Ісусом і виконували держзамовлення на «сталінки» — так студійці називали портрети совєтського вождя.

Оскільки була потрібна прихильність влади, студія вирішила створювати фільми, які сподобаються комуністам. Спершу Лахур розділив співробітників на три команди. Перша працювала над фільмом «Їхня стежка». Сюжет: закохані зустрічаються в парку, поруч — будівництво нових будинків та магазинів. Щаслива пара заходить у новенький універмаг, де полиці вгинаються від різноманітних товарів, а люб’язні продавці намагаються всіляко догодити покупцям.

Звичайно, в післявоєнній реальності нічого подібного не було, і, ймовірно, саме тому фільм, не зважаючи на свій пропагандистський зміст, опинився на полиці й не потрапив у прокат. А можливо, попри щирі наміри аніматорів, чиновникам не сподобалася форма. І закохана пара, і магазин мали такий вигляд, ніби це довоєнний час, що не подобалося комуністичній владі.

Друга команда зняла фільм «Трактор А1». Це перша робота Владислава Негребецького, того самого, який через 15 років придумає культових Болєка та Льолєка. А тоді він на роль головного героя обрав трактор. Старий трактор А1 вирішив зробити революцію у сільськогосподарській праці. На жаль, про його плани довідався злий куркуль — поміщик, який не хоче, щоб селяни використовували технології, йому вигідно, щоб вони й надалі працювали на землі за мізерну платню. Кулак ламає трактор, однак той не здається і повертається з групою інших тракторів — ще сучасніших і швидших. Разом вони виганяють мерзенного багатія і разом орють землю у великому щасливому колгоспі.

Цей фільм також потрапив на полицю. Невідомо чому. До працівників студії дійшли лише чутки, що чиновникам не сподобався герой. Адже при соціалізмі нові тенденції повинна започатковувати прогресивна молодь, а не старі трактори. А в цьому фільмі нові трактори підтримують старого служаку, проте ідея й боротьба з куркулем були заслугою пошарпаного А1.

Тож у рукаві студії залишилася остання карта. Виробництво анімаційного фільму — це тисячі малюнків, виконаних від руки, та місяці роботи. Оскільки перші два фільми потрапили на полицю, у студії практично не було шансів отримати ні гроші, ні постійне приміщення.

Якщо б третя спроба теж виявилася невдалою, студії, ймовірно, довелося б закритися.

Команда вже нараховувала кілька десятків осіб, які жили в одній дивом орендованій будівлі — зі своїми жінками й дітьми, іноді навіть із батьками, позаяк у спустошеній повоєнній Польщі вони не мали власного житла.

Як згадував Лєшек Калужа, інколи на сніданок, обід та вечерю студійці їли тільки хліб із мармеладом, грошей було обмаль, тож незабаром і така скромна пожива була б їм не по кишені. Те, що команді все ж вдалося протриматися так довго і зняти кілька фільмів — заслуга Алєксандра Форда, директора кіностудії Film Polski. Мультиплікатори зацікавили його своїми роботами і він виділив їм гроші, яких вистачило на оренду вілли в горах. Працівники студії були настільки бідні, що їм довелося збирати гроші на квитки, щоб поїхати до Лодзі, де жив і працював Форд. На готель не вистачало, тому трійця посланців переночувала на вокзалі. Поїли тоді один раз — завдяки дружині Алєксандра Форда, яка зрозуміла, що приїжджі кіношники просто помирають від голоду.

Однак заощадження закінчилися. Залишився останній фільм, який і став рятівним колом. На анімацію «Вовк і ведмежата» ніхто не робив ставку: автор Вєслав Вайзер вважався солідним, але не блискучим. До того ж у цьому фільмі не порушувалися важливі соціальні питання: на перший погляд, це був звичайний дитячий мультфільм. Поганий вовк збирався напасти на маленьких ведмежат і з’їсти їх. Однак він не очікував, що вони замість того, щоб покірно чекати, об’єднаються і покличуть на допомогу велику матір-ведмедицю. Ведмежа сім’я дає відсіч агресорові.

Натяк був зрозумілий: самотужки у нас немає шансів боротися зі Сполученими Штатами — поганим вовком, готовим зжерти маленького ведмедика, себто маленьку соціалістичну країну. Однак якщо всі ведмежата (соціалістичні країни) виступлять разом (звичайно, з матір’ю-ведмедицею — Радянським Союзом), злий вовк чкурне світ за очі.

Влада клюнула на цей фільм, а з душі режисерів впав камінь. Студію, принаймні на якийсь час, було врятовано. Але справжнього хіта все ж не вистачало.

Це був початок 1950-х років. У всьому світі, зокрема Польщі, анімаційні фільми не сприймалися як розвага для дітей.

Навіть на покази стрічок, які сьогодні вважаються типово дитячими (наприклад, «Білосніжка та семеро гномів»), ходили переважно дорослі. Короткометражні мультики іноді показували перед сеансами художніх фільмів для дорослих (сьогодні це місце займає реклама). Саме за цю нішу боролися аніматори. Коли над студією знову нависла загроза закриття, Лєшек Лорек — один з тих, хто через кільканадцять років створюватиме Болєка і Льолєка — саме закінчує свій фільм «За нове завтра».

Йде 1951 рік. Триває Холодна війна, ще керує залізною рукою Іосіф Сталін, а пропаганда залякує війною та буржуазією, яка хоче повалити соціалізм. «За нове завтра» було як ніколи на часі.

Страшний, товстий і потворний капіталіст сходить із плаката й починає все псувати. Він переставляє літери на інших плакатах, які інформують про Конгрес миру. У написі «Ми не хочемо війни» капіталіст витирає слово «не» і вкінці, як терорист, хоче зірвати справжню бомбу. На щастя, з інших плакатів збігаються діти, щоб його зупинити. Ще з одного сходить великий совєтський солдат, щоб захищати дітей і прогнати зловмисника. І нарешті, коли здається, що капіталіст ось-ось підірве бомбу, його перехоплює польський робітник і ударом молота відправляє в космос. Мир врятовано.

Фільм отримав нагороду на фестивалі у Москві. І відтоді існуванню студії вже ніщо не загрожувало. Не можна ж отак просто закрити установу, яка створювала високо ціновані в СРСР стрічки! Отак завдяки страшному капіталісту, якого зупинили совєтський солдат і польський робітник, мільйони дітей через багато років могли насолоджуватися сотнями найзвичайнісіньких пригодницьких мультиків.

Переклала Ірена Шевченко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Лєшек Taлькo  image

Лєшек Taлькo

Репортер, письменник, фейлетоніст. Автор понад 20 книг, зокрема «Королі казок. Розповідь про Більську студію мультфільмів».

Читайте також