Востаннє у Миколаївському зоопарку я був років 15 тому , коли навчався у школі. Зараз я прийшов у найкращий зоопарк України у бронежилеті та касці. З 25 лютого він закритий для відвідувачів.

На початку березня російські війська прорвалися в Миколаївську область. Місто взяли у півкільце. Зараз українській армії вдалося відтіснити ворога , але обстріли й авіаудари не припиняються. П’ять ракет упало на територію зоопарку, де зібрана найбільша в Україні колекція тварин — понад чотири тисячі екземплярів. Леви, черепахи, слони, жирафи, зебри, хижі птахи…

Російські ракети , які падали на територію Миколаївського зоопарку. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

«Перша бомба прилетіла вранці 28 лютого. Це була заборонена касетна бомба» , — розповідає директор зоопарку Володимир Топчій. Він працює тут уже понад 40 років. На посаді директора — 20. У шість років він уже знав, що буде зоологом.

Снаряд упав за кілька метрів від будівлі , в якій розміщений його кабінет. Під ним, на першому поверсі — акваріум, де живуть не лише рибки з різних куточків світу, а й один із найстаріших крокодилів планети — алігатор Вася. Цього року йому виповниться 75.

Рятувальники хотіли забрати залишки ракет , але Топчій залишив їх у зоопарку для майбутньої колекції. «Це історичний документ. Це доказ того , що ми пройшли через війну».

Владимир Топчій. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Проте це не перша війна в історії зоопарку. У серпні 1941 року німці окупували місто. Співробітники не розбіглися і продовжували працювати. Тоді Миколаївський зоопарк як єдиний на окупованій території СРСР вберіг колекцію тварин , хоч здобути для них харчування було дуже складно, особливо для хижаків. «На початку окупації працівники зоопарку ходили містом , шукали мертвих коней, зрізали м’ясо, а воду возили бочкою з річки Інгулець. Тоді територія зоопарку налічувала 0,75 гектара» , — розповідає Топчій.

Під час Другої світової в зоопарку біля вольєра з левами переховували співробітників-чоловіків — туди ніхто не потикався. Коли німці відступали , вони пристрелили левів та ведмедів, але деяких тварин вдалося врятувати, ховаючи у підвалах та катакомбах. Мимохіть пригадується історія Варшавського зоопарку, де у роки німецької окупації тварини гинули від бомб, а на території звіринцю дирекція переховувала євреїв.

Тоді Миколаївський зоопарк був удвадцятеро менший , ніж зараз, на новому місці. Сьогодні під час війни на роботу щоденно виходять 120 працівників замість звичних 232. Хтось пішов воювати, хтось виїхав за кордон, а хтось залишається вдома. Робочий день у мирний час був до 17-ї години, а зараз — до 14-ї. Потрібно встигнути дістатися додому, поки ходить транспорт, до комендантської години. Але нового графіка дотримуються далеко не всі. Під час інтенсивних обстрілів понад 20 людей залишалося ночувати в зоопарку.

Бомбосховища тут немає. «Коли будували зоопарк , ніхто не думав, що буде війна» , — каже Топчій. На випадок інтенсивних обстрілів у зоопарку зараз пристосований рів, який відокремлює вольєр бегемотів від відвідувачів. «Він глибокий , там можна ховатися».

Верблюд , Миколаївський зоопарк. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

40-річна Олена Олександрівна , заступниця завідувача відділу орнітології, практично весь час перебуває тут. З 24 лютого вона ночувала вдома тільки чотири рази. «Позаминулої ночі у нас було дуже страшно. Ми чули крики лебедів. Ми до ранку чекали , коли сонце підніметься, щоб подивитися, чи вони живі».

У зоопарку вона працює 18 років. «Зараз я ще й прачка , і кухарка, і прибиральниця кабінетів та туалетів». Як і раніше , кожен новий день у зоопарку розпочинається з прибирання та годування тварин. На день іде 100 кілограмів яловичини, 300 — моркви, 200 — капусти та 100 — яблук. Запасів сухого корму зараз вистачить до травня.

«Ми сьогодні ще не снідали. Ми не встигаємо навіть обідати. Тільки вечеряємо. Перше завдання — нагодувати та напоїти тварин. Ми вже якось потім».

З вечерею , правда, теж буває по-різному. Чи вдасться Олені поїсти, дізнається собака Джессі: «Якщо собака ховається під розкладачку , отже, відбій: вечері сьогодні, на жаль, не буде. Можливий обстріл. Якщо ж Джессі лягає на розкладачку, значить можна розслабитись: у нас буде трохи часу і ми навіть встигнемо сьогодні поїсти».

Олена Олександрівна і Джессі. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Поруч із Оленою у зоопарку залишаються і її колеги по відділу: «Вони з діагнозом — з діагнозом любові до тварин». Одна з них — 67-річна Любов Степанівна.

«Степанівна , коли триває обстріл, мене постійно обманює. Думає, що я не розумію, що відбувається. Я чую “Гради”, вона каже — ой, Олександрівно, не бійтеся, це наші їх бабахають. Я прикидаюсь, що вірю їй. Заспокійливі краплі закінчилися, тому доводиться вірити Степанівні» , — каже Олена.

Любов Степанівна , слухаючи це, усміхається. За час війни вдома вона була тільки раз. «Ми не їздимо додому не тому , що боїмося дороги, ми боїмося залишити птахів уночі наодинці. Ці очі, які на тебе дивляться... Коли все гуде, тріщить, воно, бідолашне, дивиться, а я їм кажу: ми на місці, ми з вами. Вони все розуміють» , — розповідає жінка.

Любов Степанівна. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

До сирен повітряної тривоги тварини вже звикли. Директор жартує , що у зоопарку є й своя сирена. «Об 11-й годині починають вити наші вовки , у них там такий хор. Іноді думаю, що це сирена, а це, виявляється, вовки».

Володимир Топчій розповідає , що коли триває обстріл, тварини насторожуються, але сильного стресу в них немає. «Якщо тварина їсть , спарюється, народжує, ходить у туалет, годує дитинча, отже, все добре» , — каже Володимир Миколайович. Як доказ наводить новину: 8 березня у зоопарку народився далекосхідний леопард. Це одна з найрідкісніших кішок у світі. Старший брат новонародженого місяць тому мав їхати до Франції, але плани спочатку перервав коронавірус , а потім — війна. Така ж ситуація з самкою білого ведмедя , яка чекає відправлення до Китаю.

Евакуйовувати тварин не планують. Директор каже , що це небезпечніше, ніж залишати їх тут. «Ми не зможемо відправити тварин за кордон , бо зараз холодно, у нас немає такої кількості транспортних кліток. До того ж усю дорогу за твариною треба доглядати, прибирати, а враховуючи перевантаженість єдиної безпечної дороги — на Одесу — це може бути складно. Я не ризикнув би везти зараз слонів , жирафів, бегемотів...»

Менш як тиждень тому в Миколаєві на добу зникла електроенергія. Якби не генератор , велика колекція рибок із різних куточків світу могла б задихнутися, а у слонів ніхто не зміг би прибрати. Ворота між відсіками у слоновнику — на електриці.

Єнот , Миколаївський зоопарк. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Телефон Володимира Миколайовича не стихає. То підвозять корм , то колеги з інших українських зоопарків розповідають про свою ситуацію. Бердянський зоопарк під окупацією, через бомбардування із харківського «Екопарку Фельдмана» довелося випустити в дику природу оленів. «Він просто гине» , — каже Топчій співрозмовнику телефоном. Європейська асоціація зоопарків та акваріумів (EAZA) перерахувала українським зоопаркам уже десять тисяч євро. Гроші розподілили між бердянським, одеським та харківським зоопарками.

EAZA призупинила співпрацю з російськими зоопарками. Це як відрізати пуповину , каже Топчій. Російським програмам із розмноження тварин і безплатному обміну — кінець. Миколаївський зоопарк своєю чергою вийшов із Євроазіатської регіональної асоціації зоопарків, яка об’єднувала насамперед зоопарки країн колишнього Радянського Союзу.

— У перші дні війни я офіційно повідомив , що ми не можемо бути в одній асоціації із зоопарками, які підтримують терористів. Вони відповіли, що зоопарки поза політикою, вони повинні займатися тваринами.

У Росії Володимир Топчій мав чимало друзів. Він шість років навчався у Москві.

— Одна з моїх приятельок , з якою я знайомий 40 років, співробітниця московського зоопарку, через місяць вийшла на зв’язок. Запитала, як справи. Я їй написав і вислав фотографії ракет. Вона відповіла, що це, мабуть, провокація. Яка провокація? Ми собі на голову ракети кидаємо? Пише мені, що у них інформація, ніби обстрілюють тільки військові об’єкти, а цивільні не б’ють, наказ такий є у військових. Я написав їй усе, що думаю. Вони там зазомбовані.

Містяни несуть їжу та гроші. З-за кордону передають корм — із Берліна , Праги, Лодзі й Варшави. Корму для фламінго вистачить на п’ять років. Люди купують онлайн-квитки в зоопарк і перераховують гроші. Відкрилися рахунки в іноземних валютах. На рахунок у польській валюті надійшло , наприклад, майже п’ять тисяч злотих.

Їжа , яку за кілька годин принесли містяни. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

— Хтось приходить і приносить 500 гривень. Ми все записуємо , має бути порядок, щоб ніхто не сказав, ніби зоопарк набрав собі корму, сидить у памперсах на гуманітарці. У нас ведеться суворий облік усього, що ми отримуємо. Щодня нам привозять близько тонни–півтори різного корму. Це і місцева влада, і волонтерські групи.

Олена , викладачка філософії Миколаївського університету кораблебудування, принесла в зоопарк величезний гарбуз, заодно питає, що ще потрібно. Зараз вона прибирає у пташиних клітках. «Я сюди ходила з самого дитинства. Відділи з птахами — мої найулюбленіші». За чотири години Олена прибирає дві-три клітки. «Це відмінний фітнес , хто сумує за качалкою та вправами — запрошуємо в зоопарк».

Олена під час прибирання. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Волонтерів можна побачити і на кухні у відділі орнітології. «Вони приходять красиві , ошатні, з манікюром, але не бояться ніякої роботи. До нас приходить багато людей, вони нам дуже допомагають» , — розповідає Олена Олександрівна.

Працівники і волонтери на кухні у відділі орнітології. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Чується гул , схожий на звук ракети. Десь далеко пролунало три вибухи. «Мабуть , наші...» — каже один із працівників , ніяк не реагуючи на те, що відбувається. Усі звикли. «Ми тут прикриваємо тил. Ми тримаємося завдяки вірі , надії та розумінню того, що комусь важче, ніж нам. Ми живі, здорові, робимо все, що від нас залежить» , — повторює Олена. Навколо бігає Джессі й радісно махає хвостом.