«Чеченець сказав мені: “Бабусю , рахую до двох — або віддаєш телефон, або я стріляю”. І він націлив на мене автомат». Світлана Миколаївна живе на крайній вулиці села Ракове на Миколаївщині. Далі тільки поля. Російська армія зайшла до них у село 2 березня.
«Вони стояли трохи вище , але наші добре надавали їм по голові й вони вирішили спуститися вниз і сховатися за нашими будинками». Вулиця була забита російською технікою , майже в кожному дворі стояли танки і бронетранспортери. Окупанти окопалися тут, коли наступали на сусіднє місто Вознесенськ. Це стратегічно важливий населений пункт, адже далі, за 40 кілометрів на північ — Південноукраїнська атомна електростанція.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/7812rxFz9bbQAILFiaSVdw/0d978c7141d400d513f263ca8b0662c7/A4C5E2CC-EE92-48DB-891E-D3BDB5B525DA.jpg)
Видно окопи , навколо валяються розірвані упакування від сухпайків «Воєнторгу», закривавлені бинти, одяг і невикористані боєприпаси.
Снаряди росіяни складали біля будинків мирних жителів. На задньому дворі Світлани Миколаївни , біля розбомбленого туалету, на землі лежить близько десяти снарядів. Ще чотири — за кількадесят метрів, у кущах. «До цього було ще п’ять або шість ящиків. Хлопці забрали».
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/25VhiYiRIq0a46z7N4W3rL/d2e55def1f4af7b8eb3860a4aebaf1c6/BFFE844F-4E0F-4760-A7C8-3636B73544ED.jpg)
Уже кілька днів українські вибухотехніки утилізують боєприпаси. Місцеві жителі постійно повідомляють про нові знахідки. Є і трагічний випадок: неподалік Вознесенська на міну наїхала автівка — загинули батько і син.
У хаті пенсіонерки росіяни облаштували так званий медпункт. «До нас у будинок вони зносили поранених. Вони лежали всюди — на наших ліжках , на підлозі, в коридорі. Всюди була кров. Нам веліли сидіти в підвалі» На кам’яному паркані висить смугастий матрац із плямою крові.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/4aWS4uOFEUE0Ndq1jk5scj/02b6423f032cb4857a659c26e10643e6/IMG_4953.jpg)
Інтенсивні бої за Вознесенськ тривали два дні. Як кажуть місцеві , з 2-го по 4-е було дуже жорстко. Коли першого дня росіяни наближалися до річки Мертвовод, яка ділить місто на дві частини, українські війська були змушені підірвати міст. «Ми це зробили , щоб вони не пройшли далі. Адже там атомна станція, а потім і дорога на Київ» , — розповідає мер Євгеній Величко.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/3XhXLALAnzTGYidZjAIEko/03b9960e3d62011b232169a2689587d7/1A78F1A4-311C-4413-A2E7-6659479C0992.jpg)
Через 20 хвилин після підриву моста російська техніка обстріляла п’ятиповерхівку на протилежному березі. З великокаліберного міномета росіяни накрили середмістя. Один снаряд влучив у басейн , другий приземлився біля дитячого садка, третій — на території школи-інтернату. «Там не було ні техніки , ні військових. На щастя, ніхто не постраждав. Ми знали, що ворог наближається, тому всіх людей провели до бомбосховищ», — згадує 32-річний мер.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/2Rni9p6eSJxXlCdRN2ZvCw/f0064c9dad9abd273bf165aad35553cb/82EE1A76-DE0E-4DA5-96EE-D095E88C6574.jpg)
При в’їзді в місто з боку Ракового зруйнована заправка Shell , а навпроти — станція техобслуговування вантажівок. У день наступу територію підприємства обстріляли, осколки зрешетили фури і причепи. З землі стирчать два снаряди, які не розірвалися.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/5056kUJyvHkIPAqnI8TlWQ/1c6c6133d4dc62c8c95cd170d10344d3/7A35376E-EA06-4FF4-AFB6-4DA6449250AD.jpg)
Увечері того ж дня туди заїхала колона російської техніки. На записах із камер спостереження видно , як на одному з БТРів лежать два закривавлені солдати.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/1IYYGbtWrRrApozpwUldDh/30d14416cfe027b6110d993112eaf25e/3EA632F2-291D-4EF7-A954-21BB2CC53139.jpg)
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/58ClhbFXaVWQY7GJ1W86on/5e9b03e299fa7c58a45ad95a89890037/CADE7298-AF3C-44D5-80AC-15A960FE9F05.jpg)
Мер каже , що атаку російських військ відбили не тільки зусиллями армії й тероборони, а й завдяки місцевим жителям. «Я не очікував таке побачити. Люди , незалежно від політичних партій і поглядів, посад, усі спільно споруджували захисні укріплення. Зокрема й місцеві депутати. Частина з них подалася в тероборону. Місцеві бізнесмени без винятку писали мені есемески, що готові допомогти всім, чим тільки можуть».
До моста росіяни спускалися вулицею Тімірязєва. Тут багато повалених огорож , зачеплених танками фасадів будинків, на землі навколо — сліди від гусениць.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/3Re4i5f0WceCDQQWF1QZRL/b7837c94e3246743d4054ad5a55596e9/1CB034A0-CA97-4B34-A09F-B3427887DA83.jpg)
«У сусідів навпроти вони вибили ворота і поставили у дворі танк. А потім зайшли до нас у хату» , — згадує 63-річна Катерина. Коли російські солдати ввірвалися в її будинок , вона з 72-річним чоловіком Валерієм і 84-річною мамою ховалася в підвалі.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/3w8wb5cQ6JDkIWyhU8pSDd/688eb531a6d6b9094f41978d2c4588a1/42ACB14D-6A7C-4629-A8BA-A16E8F15D35A.jpg)
«Вони зайшли до нас у хату , лазили в гардеробах, повідкривали всі шафи. Побачили, що жіночий одяг, і нічого не чіпали, а ось чоловіче все з гардеробу викинули. Я не знаю, що вони взяли, ми навіть не перевіряли. Просто зібрали потім все в купу і запхали назад. Вони забрали телефон чоловіка. Він лежав на столі».
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/Hsb46NBbYJdrFDydNMrd6/0db55e9a365658056820dd44eb49888d/2D0A91A2-9E86-4A89-89F3-B8B522385F56.jpg)
Свій «візит» солдати супроводжували криками: «Виходьте , хто живий!» Катерина з родиною продовжували ховатися. «Вони кричали-кричали , а потім: “Тут немає нікого”, — і пішли собі». На вулиці пролунали звуки інтенсивної стрільби. Через якийсь час подружжя почуло неподалік три постріли. «Я подумала , що це, мабуть, розстріляли сестру з сином і сторожа. Вони ховалися в сусідньому підвалі». Під час боїв у Вознесенську на цій вулиці загинув один мирний житель. Всього по місту та околицях — близько десяти.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/3Vrj9y8lq7NxrlOKVsQWbd/c3a2f2b41cbd77c9ba8c503254817bf6/9BD76E1B-78B8-4F32-89C9-CF71F6CA0DA6.jpg)
Тіла вбитих російських солдатів звозять у вагони-рефрижератори , або по-народному «холодильники». Михайло Сокуренко, директор комунального похоронного підприємства Вознесенська, займається російським «вантажем-200». На руці — синя пов’язка. Це єдиний кольоровий елемент на його чорному одязі. За спиною — АК-47.
З перших днів війни чиновник перебуває в теробороні. Це з його історії The Wall Street Journal почав розповідь про битву у Вознесенську , яку назвав одним із найбільш масштабних розгромів сил президента Путіна , починаючи з 24 лютого.
«Поки що ми зібрали одинадцять тіл , але насправді тут десять з половиною». З 10 березня він зі своїми працівниками на старій іржавій «Газелі» збирає трупи по околицях. Убитих російських окупантів вони знаходять або самі , або дізнаються про них від військових і місцевих жителів. Кожне тіло спочатку оглядають вибухотехніки.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/39hJYE12MPP5ioiDSBg13t/ed97fc4887437164cc117de36f16b650/88524D6E-6C05-48D0-9FEB-B7B94F931F0B.jpg)
«Якщо все нормально , ми замотуємо тіло в пакет і [кладемо] в холодильник. Але потрібно розуміти, що вони там з особистими речами, вони можуть лежати на своїх же боєприпасах. Наприклад, людина загинула після удару артилерії і механізм гранати може бути порушений. Але буває, що навколо трупів ми знаходимо розтяжки, фугаси, міни» , — розповідає Сокуренко.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/20j1WiS3plajlJLsypj5ve/20e71d62a94fc36811c18f87e1307203/4884D1CC-549B-45F3-B9FC-105A547D1449.jpg)
У «холодильнику» тіла російських солдатів різної національності й віку. «Є бурят , якийсь дагестанець або осетин. Збірна солянка. Вік від 20 до 45» , — резюмує чоловік. – «Вони наші вороги на все життя. Ніколи в житті жоден українець їм не пробачить цього. Ні мої діти , ні діти моїх дітей. Це надовго!»
У результаті боїв російську армію відкинули на десятки кілометрів у бік селища Єланець , звідки вони і наступали. «Вони покидали техніку. І каски залишили , і рукавиці, і навіть чоботи. Вони тікали, хто в чому був», — згадує Світлана Миколаївна. Недалеко від її будинку лежить підбитий російський бойовий ґвинтокрил Мі-24 , номер RF-94966. Навколо фрагментів — невикористані снаряди.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/2Emy2ZZZCK99z6ZeUTEYdT/9592812d422bcbd0c3d6f189d0264633/5D1FF23A-F98C-413E-96B0-20DCBAA45BDC.jpg)
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/4CImsHn7TCZ1tO5veMGyW/e27587a8db85417e5a04fc365b4a7913/0B57C42B-9D91-486E-8D6D-D65FB54C1AE0.jpg)
У лісопосадках навколо Ракового складно не помітити сліди присутності російської армії. Повалені дерева в місцях , де ховали російську техніку. Всюди розкидані упакування від продуктів і дезінфекційних серветок з малої батьківщини Владіміра Путіна — Санкт-Петербурга.
Сержантські погони і шматки форми. Таблетки та інструкції до медикаментів. Пластмасові виделки і ложки. Пляшки з-під горілки і мінеральної води , виготовленої в окупованому Криму. Розбиті мобільні телефони, які солдати вилучали у мирних жителів села Ракового, перш ніж прогнати їх із їхніх будинків.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/2uCmJwMZLmzdfHbSOifPPB/e1a371631dcb5d6b579e8c6f987d71b2/A8ECFB01-0B3F-4A18-9B2B-FDC64A4D500A.jpg)
Після закінчення боїв у Вознесенську було тихо — відносно. Кілька разів на день тут спрацьовує сирена повітряної тривоги. Вранці 18 березня вона закінчилася не скасуванням , як зазвичай, а вибухами: ворожий літак завдав близько шести ракетних ударів. Місцеві жителі подейкують: це тому, що своїм подвигом Вознесенськ прогримів на весь світ і за це місту почали мстити.
Мер Євгеній Величко стверджує , що зараз усі мріють, щоб війна якомога швидше закінчилася. «У нас є найважливіше — бажання перемогти та захистити свою землю , своїх дітей, дружин і матерів. Нас не потрібно звільняти».
Переклала Наталя Ткачик