«Чеченець сказав мені: “Бабусю, рахую до двох — або віддаєш телефон, або я стріляю”. І він націлив на мене автомат». Світлана Миколаївна живе на крайній вулиці села Ракове на Миколаївщині. Далі тільки поля. Російська армія зайшла до них у село 2 березня.
«Вони стояли трохи вище, але наші добре надавали їм по голові й вони вирішили спуститися вниз і сховатися за нашими будинками». Вулиця була забита російською технікою, майже в кожному дворі стояли танки і бронетранспортери. Окупанти окопалися тут, коли наступали на сусіднє місто Вознесенськ. Це стратегічно важливий населений пункт, адже далі, за 40 кілометрів на північ — Південноукраїнська атомна електростанція.
Упакування від сухпайка російської армії. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаВидно окопи, навколо валяються розірвані упакування від сухпайків «Воєнторгу», закривавлені бинти, одяг і невикористані боєприпаси.
Снаряди росіяни складали біля будинків мирних жителів. На задньому дворі Світлани Миколаївни, біля розбомбленого туалету, на землі лежить близько десяти снарядів. Ще чотири — за кількадесят метрів, у кущах. «До цього було ще п’ять або шість ящиків. Хлопці забрали».
Задній двір будинку Світлани Миколаївни. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаУже кілька днів українські вибухотехніки утилізують боєприпаси. Місцеві жителі постійно повідомляють про нові знахідки. Є і трагічний випадок: неподалік Вознесенська на міну наїхала автівка — загинули батько і син.
У хаті пенсіонерки росіяни облаштували так званий медпункт. «До нас у будинок вони зносили поранених. Вони лежали всюди — на наших ліжках, на підлозі, в коридорі. Всюди була кров. Нам веліли сидіти в підвалі» На кам’яному паркані висить смугастий матрац із плямою крові.
Матрац із плямою крові, Ракове. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаІнтенсивні бої за Вознесенськ тривали два дні. Як кажуть місцеві, з 2-го по 4-е було дуже жорстко. Коли першого дня росіяни наближалися до річки Мертвовод, яка ділить місто на дві частини, українські війська були змушені підірвати міст. «Ми це зробили, щоб вони не пройшли далі. Адже там атомна станція, а потім і дорога на Київ», — розповідає мер Євгеній Величко.
Підірваний міст у Вознесенську. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаЧерез 20 хвилин після підриву моста російська техніка обстріляла п’ятиповерхівку на протилежному березі. З великокаліберного міномета росіяни накрили середмістя. Один снаряд влучив у басейн, другий приземлився біля дитячого садка, третій — на території школи-інтернату. «Там не було ні техніки, ні військових. На щастя, ніхто не постраждав. Ми знали, що ворог наближається, тому всіх людей провели до бомбосховищ», — згадує 32-річний мер.
Обстріляний з танка будинок у Вознесенську. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаПри в’їзді в місто з боку Ракового зруйнована заправка Shell, а навпроти — станція техобслуговування вантажівок. У день наступу територію підприємства обстріляли, осколки зрешетили фури і причепи. З землі стирчать два снаряди, які не розірвалися.
Один зі снарядів, який не розірвався, Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаУвечері того ж дня туди заїхала колона російської техніки. На записах із камер спостереження видно, як на одному з БТРів лежать два закривавлені солдати.
Заправка Shell, Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова Польща
Фури на станції техобслуговування. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаМер каже, що атаку російських військ відбили не тільки зусиллями армії й тероборони, а й завдяки місцевим жителям. «Я не очікував таке побачити. Люди, незалежно від політичних партій і поглядів, посад, усі спільно споруджували захисні укріплення. Зокрема й місцеві депутати. Частина з них подалася в тероборону. Місцеві бізнесмени без винятку писали мені есемески, що готові допомогти всім, чим тільки можуть».
До моста росіяни спускалися вулицею Тімірязєва. Тут багато повалених огорож, зачеплених танками фасадів будинків, на землі навколо — сліди від гусениць.
Вулиця Тімірязєва, Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова Польща«У сусідів навпроти вони вибили ворота і поставили у дворі танк. А потім зайшли до нас у хату», — згадує 63-річна Катерина. Коли російські солдати ввірвалися в її будинок, вона з 72-річним чоловіком Валерієм і 84-річною мамою ховалася в підвалі.
Вулиця Тімірязєва, Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова Польща«Вони зайшли до нас у хату, лазили в гардеробах, повідкривали всі шафи. Побачили, що жіночий одяг, і нічого не чіпали, а ось чоловіче все з гардеробу викинули. Я не знаю, що вони взяли, ми навіть не перевіряли. Просто зібрали потім все в купу і запхали назад. Вони забрали телефон чоловіка. Він лежав на столі».
Вулиця Тімірязєва, Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаСвій «візит» солдати супроводжували криками: «Виходьте, хто живий!» Катерина з родиною продовжували ховатися. «Вони кричали-кричали, а потім: “Тут немає нікого”, — і пішли собі». На вулиці пролунали звуки інтенсивної стрільби. Через якийсь час подружжя почуло неподалік три постріли. «Я подумала, що це, мабуть, розстріляли сестру з сином і сторожа. Вони ховалися в сусідньому підвалі». Під час боїв у Вознесенську на цій вулиці загинув один мирний житель. Всього по місту та околицях — близько десяти.
Вулиця Тімірязєва, Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаТіла вбитих російських солдатів звозять у вагони-рефрижератори, або по-народному «холодильники». Михайло Сокуренко, директор комунального похоронного підприємства Вознесенська, займається російським «вантажем-200». На руці — синя пов’язка. Це єдиний кольоровий елемент на його чорному одязі. За спиною — АК-47.
З перших днів війни чиновник перебуває в теробороні. Це з його історії The Wall Street Journal почав розповідь про битву у Вознесенську, яку назвав одним із найбільш масштабних розгромів сил президента Путіна, починаючи з 24 лютого.
«Поки що ми зібрали одинадцять тіл, але насправді тут десять з половиною». З 10 березня він зі своїми працівниками на старій іржавій «Газелі» збирає трупи по околицях. Убитих російських окупантів вони знаходять або самі, або дізнаються про них від військових і місцевих жителів. Кожне тіло спочатку оглядають вибухотехніки.
«Газель», якою збирають мертвих російських солдатів. Фото: Євген Приходько / Нова Польща«Якщо все нормально, ми замотуємо тіло в пакет і [кладемо] в холодильник. Але потрібно розуміти, що вони там з особистими речами, вони можуть лежати на своїх же боєприпасах. Наприклад, людина загинула після удару артилерії і механізм гранати може бути порушений. Але буває, що навколо трупів ми знаходимо розтяжки, фугаси, міни», — розповідає Сокуренко.
«Газель», якою збирають мертвих російських солдатів. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаУ «холодильнику» тіла російських солдатів різної національності й віку. «Є бурят, якийсь дагестанець або осетин. Збірна солянка. Вік від 20 до 45», — резюмує чоловік. – «Вони наші вороги на все життя. Ніколи в житті жоден українець їм не пробачить цього. Ні мої діти, ні діти моїх дітей. Це надовго!»
У результаті боїв російську армію відкинули на десятки кілометрів у бік селища Єланець, звідки вони і наступали. «Вони покидали техніку. І каски залишили, і рукавиці, і навіть чоботи. Вони тікали, хто в чому був», — згадує Світлана Миколаївна. Недалеко від її будинку лежить підбитий російський бойовий ґвинтокрил Мі-24, номер RF-94966. Навколо фрагментів — невикористані снаряди.
Підбитий російський військовий ґвинтокрил Мі-24, Ракове. Фото: Євген Приходько / Нова Польща
Невикористані боєприпаси російської армії. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаУ лісопосадках навколо Ракового складно не помітити сліди присутності російської армії. Повалені дерева в місцях, де ховали російську техніку. Всюди розкидані упакування від продуктів і дезінфекційних серветок з малої батьківщини Владіміра Путіна — Санкт-Петербурга.
Сержантські погони і шматки форми. Таблетки та інструкції до медикаментів. Пластмасові виделки і ложки. Пляшки з-під горілки і мінеральної води, виготовленої в окупованому Криму. Розбиті мобільні телефони, які солдати вилучали у мирних жителів села Ракового, перш ніж прогнати їх із їхніх будинків.
Корпуси мобільних телефонів. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаПісля закінчення боїв у Вознесенську було тихо — відносно. Кілька разів на день тут спрацьовує сирена повітряної тривоги. Вранці 18 березня вона закінчилася не скасуванням, як зазвичай, а вибухами: ворожий літак завдав близько шести ракетних ударів. Місцеві жителі подейкують: це тому, що своїм подвигом Вознесенськ прогримів на весь світ і за це місту почали мстити.
Мер Євгеній Величко стверджує, що зараз усі мріють, щоб війна якомога швидше закінчилася. «У нас є найважливіше — бажання перемогти та захистити свою землю, своїх дітей, дружин і матерів. Нас не потрібно звільняти».
Переклала Наталя Ткачик
