«Чеченець сказав мені: “Бабусю , рахую до двох — або віддаєш телефон, або я стріляю”. І він націлив на мене автомат». Світлана Миколаївна живе на крайній вулиці села Ракове на Миколаївщині. Далі тільки поля. Російська армія зайшла до них у село 2 березня.

«Вони стояли трохи вище , але наші добре надавали їм по голові й вони вирішили спуститися вниз і сховатися за нашими будинками». Вулиця була забита російською технікою , майже в кожному дворі стояли танки і бронетранспортери. Окупанти окопалися тут, коли наступали на сусіднє місто Вознесенськ. Це стратегічно важливий населений пункт, адже далі, за 40 кілометрів на північ — Південноукраїнська атомна електростанція.

Упакування від сухпайка російської армії. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Видно окопи , навколо валяються розірвані упакування від сухпайків «Воєнторгу», закривавлені бинти, одяг і невикористані боєприпаси.

Снаряди росіяни складали біля будинків мирних жителів. На задньому дворі Світлани Миколаївни , біля розбомбленого туалету, на землі лежить близько десяти снарядів. Ще чотири — за кількадесят метрів, у кущах. «До цього було ще п’ять або шість ящиків. Хлопці забрали».

Задній двір будинку Світлани Миколаївни. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Уже кілька днів українські вибухотехніки утилізують боєприпаси. Місцеві жителі постійно повідомляють про нові знахідки. Є і трагічний випадок: неподалік Вознесенська на міну наїхала автівка — загинули батько і син.

У хаті пенсіонерки росіяни облаштували так званий медпункт. «До нас у будинок вони зносили поранених. Вони лежали всюди — на наших ліжках , на підлозі, в коридорі. Всюди була кров. Нам веліли сидіти в підвалі» На кам’яному паркані висить смугастий матрац із плямою крові.

Матрац із плямою крові , Ракове. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Інтенсивні бої за Вознесенськ тривали два дні. Як кажуть місцеві , з 2-го по 4-е було дуже жорстко. Коли першого дня росіяни наближалися до річки Мертвовод, яка ділить місто на дві частини, українські війська були змушені підірвати міст. «Ми це зробили , щоб вони не пройшли далі. Адже там атомна станція, а потім і дорога на Київ» , — розповідає мер Євгеній Величко.

Підірваний міст у Вознесенську. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Через 20 хвилин після підриву моста російська техніка обстріляла п’ятиповерхівку на протилежному березі. З великокаліберного міномета росіяни накрили середмістя. Один снаряд влучив у басейн , другий приземлився біля дитячого садка, третій — на території школи-інтернату. «Там не було ні техніки , ні військових. На щастя, ніхто не постраждав. Ми знали, що ворог наближається, тому всіх людей провели до бомбосховищ», — згадує 32-річний мер.

Обстріляний з танка будинок у Вознесенську. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

При в’їзді в місто з боку Ракового зруйнована заправка Shell , а навпроти — станція техобслуговування вантажівок. У день наступу територію підприємства обстріляли, осколки зрешетили фури і причепи. З землі стирчать два снаряди, які не розірвалися.

Один зі снарядів , який не розірвався, Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Увечері того ж дня туди заїхала колона російської техніки. На записах із камер спостереження видно , як на одному з БТРів лежать два закривавлені солдати.

Заправка Shell , Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Фури на станції техобслуговування. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Мер каже , що атаку російських військ відбили не тільки зусиллями армії й тероборони, а й завдяки місцевим жителям. «Я не очікував таке побачити. Люди , незалежно від політичних партій і поглядів, посад, усі спільно споруджували захисні укріплення. Зокрема й місцеві депутати. Частина з них подалася в тероборону. Місцеві бізнесмени без винятку писали мені есемески, що готові допомогти всім, чим тільки можуть».

До моста росіяни спускалися вулицею Тімірязєва. Тут багато повалених огорож , зачеплених танками фасадів будинків, на землі навколо — сліди від гусениць.

Вулиця Тімірязєва , Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

«У сусідів навпроти вони вибили ворота і поставили у дворі танк. А потім зайшли до нас у хату» , — згадує 63-річна Катерина. Коли російські солдати ввірвалися в її будинок , вона з 72-річним чоловіком Валерієм і 84-річною мамою ховалася в підвалі.

Вулиця Тімірязєва , Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

«Вони зайшли до нас у хату , лазили в гардеробах, повідкривали всі шафи. Побачили, що жіночий одяг, і нічого не чіпали, а ось чоловіче все з гардеробу викинули. Я не знаю, що вони взяли, ми навіть не перевіряли. Просто зібрали потім все в купу і запхали назад. Вони забрали телефон чоловіка. Він лежав на столі».

Вулиця Тімірязєва , Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Свій «візит» солдати супроводжували криками: «Виходьте , хто живий!» Катерина з родиною продовжували ховатися. «Вони кричали-кричали , а потім: “Тут немає нікого”, — і пішли собі». На вулиці пролунали звуки інтенсивної стрільби. Через якийсь час подружжя почуло неподалік три постріли. «Я подумала , що це, мабуть, розстріляли сестру з сином і сторожа. Вони ховалися в сусідньому підвалі». Під час боїв у Вознесенську на цій вулиці загинув один мирний житель. Всього по місту та околицях — близько десяти.

Вулиця Тімірязєва , Вознесенськ. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Тіла вбитих російських солдатів звозять у вагони-рефрижератори , або по-народному «холодильники». Михайло Сокуренко, директор комунального похоронного підприємства Вознесенська, займається російським «вантажем-200». На руці — синя пов’язка. Це єдиний кольоровий елемент на його чорному одязі. За спиною — АК-47.

З перших днів війни чиновник перебуває в теробороні. Це з його історії The Wall Street Journal почав розповідь про битву у Вознесенську , яку назвав одним із найбільш масштабних розгромів сил президента Путіна , починаючи з 24 лютого.

«Поки що ми зібрали одинадцять тіл , але насправді тут десять з половиною». З 10 березня він зі своїми працівниками на старій іржавій «Газелі» збирає трупи по околицях. Убитих російських окупантів вони знаходять або самі , або дізнаються про них від військових і місцевих жителів. Кожне тіло спочатку оглядають вибухотехніки.

«Газель» , якою збирають мертвих російських солдатів. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

«Якщо все нормально , ми замотуємо тіло в пакет і [кладемо] в холодильник. Але потрібно розуміти, що вони там з особистими речами, вони можуть лежати на своїх же боєприпасах. Наприклад, людина загинула після удару артилерії і механізм гранати може бути порушений. Але буває, що навколо трупів ми знаходимо розтяжки, фугаси, міни» , — розповідає Сокуренко.

«Газель» , якою збирають мертвих російських солдатів. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

У «холодильнику» тіла російських солдатів різної національності й віку. «Є бурят , якийсь дагестанець або осетин. Збірна солянка. Вік від 20 до 45» , — резюмує чоловік. – «Вони наші вороги на все життя. Ніколи в житті жоден українець їм не пробачить цього. Ні мої діти , ні діти моїх дітей. Це надовго!»

У результаті боїв російську армію відкинули на десятки кілометрів у бік селища Єланець , звідки вони і наступали. «Вони покидали техніку. І каски залишили , і рукавиці, і навіть чоботи. Вони тікали, хто в чому був», — згадує Світлана Миколаївна. Недалеко від її будинку лежить підбитий російський бойовий ґвинтокрил Мі-24 , номер RF-94966. Навколо фрагментів — невикористані снаряди.

Підбитий російський військовий ґвинтокрил Мі-24 , Ракове. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Невикористані боєприпаси російської армії. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

У лісопосадках навколо Ракового складно не помітити сліди присутності російської армії. Повалені дерева в місцях , де ховали російську техніку. Всюди розкидані упакування від продуктів і дезінфекційних серветок з малої батьківщини Владіміра Путіна — Санкт-Петербурга.

Сержантські погони і шматки форми. Таблетки та інструкції до медикаментів. Пластмасові виделки і ложки. Пляшки з-під горілки і мінеральної води , виготовленої в окупованому Криму. Розбиті мобільні телефони, які солдати вилучали у мирних жителів села Ракового, перш ніж прогнати їх із їхніх будинків.

Корпуси мобільних телефонів. Фото: Євген Приходько / Нова Польща

Після закінчення боїв у Вознесенську було тихо — відносно. Кілька разів на день тут спрацьовує сирена повітряної тривоги. Вранці 18 березня вона закінчилася не скасуванням , як зазвичай, а вибухами: ворожий літак завдав близько шести ракетних ударів. Місцеві жителі подейкують: це тому, що своїм подвигом Вознесенськ прогримів на весь світ і за це місту почали мстити.

Мер Євгеній Величко стверджує , що зараз усі мріють, щоб війна якомога швидше закінчилася. «У нас є найважливіше — бажання перемогти та захистити свою землю , своїх дітей, дружин і матерів. Нас не потрібно звільняти».

Переклала Наталя Ткачик