Спочатку я хотів написати — мій улюблений польський поет, але вчасно спохопився, бо це взагалі мій улюблений поляк.

На щастя, Богдан Задура добре відомий в Україні, тож особливої потреби представляти його немає і я можу обмежитися кількома основними штрихами. По-перше, це польський письменник, автор понад трьох десятків книжок, чотири з яких перекладені українською: поетичні «Поет розмовляє з народом», «Нічне життя», «Найгірше позаду» і роман «Роки спокійного сонця» Українською Задуру перекладали, зокрема, Дмитро Павличко, Микола Рябчук, Андрій Бондар, Андрій Любка, Василь Слапчук..

Задура десятки разів бував в Україні, виступав на найбільших фестивалях і ярмарках, отримав кілька українських премій («Київські лаври», премія імені Пантелеймона Куліша, премія імені Григорія Сковороди), а в Польщі взагалі складно знайти літературну нагороду, в історії якої не було б його прізвища. Довгих 16 років, аж до кінця 2020-го, він був головним редактором найавторитетнішого польського літературного журналу Twórczość. Саме за таке широке визнання рідне місто Пулави й назвало Богдана своїм почесним мешканцем.

По-друге, в українському літературному середовищі Богдан Задура відомий як перекладач художньої прози й поезії. Він перекладає також з англійської, угорської й білоруської, але саме його український доробок найбільший і найрепрезентативніший. Впевнено можна стверджувати, що за кількістю перекладів Задура далеко випереджає інших польських перекладачів з української, але насмілюся обґрунтовано припустити, що йдеться про явище ширшого масштабу — Богдан Задура, либонь, є найпродуктивнішим перекладачем з української в світі. Ну бо й справді — хто переклав більше?

Завдяки Богдану Задурі польською зазвучали такі українські письменники, як Дмитро Павличко, Юрій Андрухович, Василь Махно, Сергій Жадан, Наталка Сняданко, Олег Сенцов, Андрій Бондар, Микола Рябчук, Наталка Білоцерківець, Дзвінка Матіяш, Катерина Бабкіна, Артем Чех, Галина Крук, Олександр Бойченко, Василь Слапчук, Остап Сливинський та чимало інших. І це мова тільки про окремі книжки, а журнальних публікацій набереться ще понад сотня! Як дотепно зауважив Олександр Бойченко, «Задура перекладає всіх: і кого треба, і кого не треба». Як бачимо, недарма Богдана давно називають Послом української культури в Польщі.

Варто окремо підкреслити, що Задура не має українського коріння і не вивчав україністику в університеті. Наша література з’явилася в його житті випадково: якось під час перекуру в коридорі однієї редакції працівник з іншого відділу поцікавився, чи не хоче поет спробувати перекласти дещо з української (то були вірші Павличка). Задура погодився, бо, як сам розповідає, колись у школі вивчав кирилицю, тож подумав, що має дати собі раду з цими текстами. Ось так усе почалося, а потім як закрутилося! Хоча з самого народження поета був знак, що українська мова йому близька — Задуру назвали Bohdan, а не Bogdan, як то заведено в Польщі.

Але досить про офіційне. Я вже понад десять років знаю Богдана, тому хочу сказати кілька слів про нього як людину. Отож який він — простий чоловік Богдан Задура?

По-перше, це неймовірно скромна людина. Богдан тримається осторонь світла камер, медійного шуму, неохоче погоджується на інтерв’ю, не любить великих компаній і віддає перевагу самотній праці.

По-друге, це досить мовчазна людина (хоч це й складно сказати про автора кількох десятків книжок). Під час перших зустрічей мені навіть ніяково ставало, адже Богдан у розмові робить настільки довгі паузи, що встигаєш забути своє питання. Але це ж чудова риса — добре подумати, перш ніж щось сказати.

По-третє (і про це вже справді мало хто знає) Богдан — неймовірний кулінар, дуже добре готує традиційні страви і часто експериментує на кухні. Коли я жив у Варшаві, щотижня відвідував його помешкання неподалік Hala Kopińska Продуктовий супермаркет у районі Охота., і щоразу він дивував мене новими смаколиками. Я й досі вдома готую салат із селери з яблуком і азійський гострий суп саме за рецептами від Задури.

По-четверте, це завзятий садівник, і хоча останнім часом через вікові клопоти зі здоров’ям він уже не такий активний на своїй ділянці, та були часи, коли він доглядав за рослинами ледь не щодня. І дача, і балкон, і всі підвіконня були засаджені найрізноманітнішою городиною, чимало якої він потім консервував на зиму чи ферментував у бутлях. Золоті руки!

По-п’яте, Богдан має рідкісну рису — не вміє говорити погано про інших. От справді, чи то у вузькому товаристві друзів, чи то напідпитку, чи навіть у ситуації, коли й варто було б сказати щось дошкульне — у Задури це просто не виходить. Вихований за старими уявленнями про гідне й негідне, він у такій ситуації вважає за краще промовчати.

По-шосте, Богдан любить і вміє співати, хоч і робить це катастрофічно рідко. Серед його улюблених є й українська пісня «Дубе зелененький», польсько-українська «Гей, соколи» і старопольська колядка-гімн «Bogurodzica» «Богородиця».

По-сьоме, у Богдана фантастичне почуття гумору, особливо пекельно чорного. Зрештою, це добре відчувається в його прозі, сатирично-провокаційних віршах і самоіронічних коментарях. Свого часу навіть після страшного інфаркту Богдан написав два вірші-поеми, сповнені чорним гумором і кпинами із самої смерті («Перший від 1963 року вірш без цигарок» і «Доктори»). Саме за це дивовижне почуття гумору Богдана, попри його вік, і називають «наймолодшим поетом Польщі».

Пропоную до вашої уваги мій переклад одного з найновіших віршів Задури, який ще навіть польською мовою не друкувався. Можете самі пересвідчитися, наскільки фірмовим є цей чорний гумор.

Підтексти

Я ж казав, що цією землею колись запанують ідіоти.
Із фільму «Містер Сміт вирушає до Вашингтона»

здається казка про червону шапочку
це введення невинних діток особливо дівчаток
в жорстоку реальність сексу

страшно подумати чим у такому разі є гра в хованки
але можемо повдавати що вже нічого не боїмося
бо якщо не тепер коли нам вже далеко за сімдесят
то коли

як відомо кожному дурневі для цієї гри
не треба ніякого реквізиту
але сам у неї не пограєшся
потрібна бодай одна особа крім тебе
однак гра буде кращою
коли таких осіб буде більше

тоді більше й плутанини
тупотіння біганини

ця гра вчить
що є ти і решта
є той хто шукає
і ті що ховаються
і кому випаде
тому бемц

потрібен час
на те щоб сховатися
(шукач найчастіше рахує до двадцяти)
потрібен простір
в міру різноманітний повен
дерев закамарків шаф
з нескрипучими дверима
потрібні повіки шукача
і долоні щоб додатково
закрив ними очі

ця гра виховує
в тих що сховалися вміння
бажати іншим зла
бо якщо знайдуть когось іншого
то ти в цьому раунді протримався

один із різновидів
гри в хованки
вимагає шістьох дошок
ділянки землі лопати
інших заклять

ніхто тут не кричить шукаю
ніхто сам не ховається а його ховають

як у лічилці: еники-беники палка раз-два
хто не сховався той і шука

і тут повертаємося до червоної шапочки

сама тільки палка ніякої морквини
ніхто похований не поховає нікого