У вступі до свого «Високого Замку» Станіслав Лем розпачає з приводу недосконалості механізму пам’яті, адже, пригадуючи роки дитинства, людина не може залишатися безпристрасною та мимоволі впорядковує спогади, вибудовує із хаотичного набору того, що висипалося із лантуха пам’яті, чітку послідовність, вервечку слідів, яка веде до неї й пояснює її пізнішу. «Це означає, що в отому дитинстві й у залишеному від нього звалищі, — тлумачиться далі Лем, — мусило зостатись чимало заплутаних слідів, напрямків для прочитання і викриття, переважно безладних, тупикових, обірваних. А може, це навіть не сліди, а тільки надмір простору й поодиноких острівців».
Кожне пригадування минулого хибує надінтерпретацією, намаганням допояснити і доповнити з висоти подальшого особистого та колективного досвіду, пов’язати розрізнені факти і місця, заповнити лакуни, насвітлити темні плями. Парадоксально, але майже кожен, хто пише спогади, чується потім окраденим та розчарованим, із вивернутими кишенями, коли безцінні дітвацькі скарби перетворюються в очах дорослого на дешеві уламки скельця, банальний камінець чи висохлу грудку невідомого походження. І справа навіть не у навмисному знеціненні цього всього «скарбу», а в неможливості подивитися на нього своїм попереднім поглядом. Тому сумлінний пригадувач уподібнюється до археолога чи реставратора, який мусить шар за шаром зняти всі пізніші нашарування, щоб докопатися до основ.
Письменницький талант Лема робить цей процес пригадування захопливим і повним саморефлексій, коли «виразно простежується процес повторного і кількаразового пізнання предметів чи явищ, через який я поступово проходив, наче з поверху на поверх, щоразу, як відкривалася чергова версія явища чи речі».
Удостовірення такого дитячого погляду відбувається коштом дбайливо пригаданих подробиць матеріального світу на зразок улюблених іграшок, батькових черевиків чи оправи, дідової кованої скрині з усім її автентичним вмістом, круглого отвору від кулі в шибці, ліпнини із дубовим листям на стелі. Але, здається, з усього згаданого лише ця ліпнина у помешканні Лемів на вулиці Браєрівській, 4 (тепер — Лепкого) пережила історичні катаклізми, якщо останні її власники не вирішили змінити дизайн інтер’єру.
Накладання «Високого Замку» Лема на мапу сучасного Львова з плином часу стає все складнішим завданням. І справа навіть не в тім, що так смачно описана феєрична вітрина цукерні Залевського на Академічній уже навіть не вітрина пізнішого фірмового магазину кондитерської фабрики «Світоч» чи згодом швидкоїжі «Пузата хата». І не в тому, що від будки з халвою пана Кавураса на тодішній площі Святого Духа (а тепер — Івана Підкови) не лишилося й сліду і доводиться вірити авторові на слово, що ця халва була надзвичайно смачною. І навіть не в тому, що іще сотні тисяч подробиць із Лемового дитинства, як-от «Рацлавицька панорама» Полотно (150×15 м) Яна Стики і Войцєха Коссака 1894 року зі сценою битви під Рацлавицями (1794-й). 1946-го вивезена до ПНР. з виставки Східних торгів, покинули Львів чи зникли назавжди із плином часу. І що з того, що кругла ротонда і зараз стоїть посеред колишнього Єзуїтського саду (а тепер парку Івана Франка), якщо через неї не можна повернутися у минуле. І добре, що не можна, бо за квартал від неї й досі бовваніє сумної пам’яті в’язниця Бригідки, яка ніколи не змінювала свого профілю (зараз там слідчий ізолятор) і з якої Лемові пощастило вийти, щоправда, коштом болісних внутрішніх перетворень. (Дуже детально це простежила Аґнєшка Ґаєвська у блискучій книзі «Винищення і зорі: минуле в прозі Станіслава Лема»).
Від Львова дитинства і молодості Станіслава Лема зостався фантомний біль, проте чи не він став імпульсом до всього наступного? Ніхто ж достеменно не знає, в який момент у людині прокльовується письменник, із якого досвіду проростає, що запускає внутрішній механізм відтворення і пересотворення світу, що змушує надавати йому творчого імпульсу і шансу на існування.
Львівський будинок, де мешкав Станіслав Лем. Джерело: Львівська газетаМені здається, я розумію Станіслава Лема, який ніколи більше не відвідав Львів опісля, хоча, може, десь в нього й була своя версія тексту «Їхати до Львова», як згодом у Адама Заґаєвського, який не мав аж такого травматичного досвіду війни. Я виросла у тих самих кварталах на сусідніх вулицях, щоправда, із іншими назвами. Мій син так само губився у колишньому Єзуїтському саду, як колись маленький Станіслав Лем. Можливо, ми торкалися тих самих відполірованих часом поручнів сходів у будинках чи прихилялися до тих самих брам чи стін.
Я знаю, який вигляд мають ці вулиці й будівлі з перспективи дитини і з погляду дорослого, але я також знаю, що є місця, в які ніяк не виходить повернутися, не змінивши реальність. Бо, як слушно підсумовує Лем наприкінці своїх дитячих спогадів, «я не впевнений, що спрямувавши пам’ять навспак крізь потік часу, зможу повернути невинність таким назвам, як Янів, Знесіння, Пасіки, Лонцького Місця концтаборів, погромів і масових страт за часів німецької окупації 1941–1944 рр. — Прим. авторки., яким 41-й і 42-й роки надали зловісного значення. Тоді якогось дня цілковито збезлюдніли й вимерли всі вулиці від Берштайна аж до дільниць поза театром, у напрямку Сонячної Нині вулиця Куліша. — Прим. авторки. й далі».
2016-го ми спробували повернути Станіслава Лема до Львова, пройти його маршрутами, позначити його на мапі міста. Я була співкураторкою фестивалю «Місто Лема», який проходив у рамках Форуму видавців при підтримці фонду «Вроцлав – Європейська столиця культури». Тоді проводилися дискусії та зустрічі за участю чудових лемознавців Станіслава Береся, Віктора Язневича, Андрія Павлишина та Володимира Арєнєва, презентації нових українських перекладів творів відомого фантаста. Пригадую, найбільший успіх мала «Віртуальна мандрівка з Лемом», під час якої українські письменники та перекладачі у згаданих Лемом місцях цитували його твори і розповідали, чим ці місцини знаменні в його біографії. Згодом я була приємно вражена, що чимало екскурсоводів підхопили цю традицію мандрівок із Лемом.
Тиждень актуальної культури LEMinarium 2017-го був сфокусований на технологічних видах мистецтва (як-от медіамистецтво чи science-art) та осмисленні футорологічниих візій Лема. А в планах соціально-мистецького майданчика LEM-STATION, що діє з 2019 року у просторі старого трамвайного депо — проведення Футурологічного конгресу та облаштування скверу імені Йона Тихого Відомий персонаж Лема, космічний мандрівник..
Сподіваюся, що спільно всі ці заходи таки дозволять Станіславові Лему повернутися до Львова, попри всі драматичні обставини та травматичні досвіди XX століття.
