Для мене Мариля Родович — ніби рідна. Щоправда, особисто ми зустрілися лише раз — кілька років тому стояли разом на сцені на врученні книжкової премії, — проте її пісні я чув упродовж усього життя. Причому постійно, адже Мариля Родович — мегазірка, свого часу навіть популярніша за Чеслава Нємена. Вони обоє об’єднували цілі покоління слухачів, попри мінливу моду. Якось у телеінтерв’ю Мариля Родович зізналася, що Чеслав Нємен доводився їй… дядьком!

Здзіслава Сосніцька, Чеслав Нємен та Мариля Родович, 1976. Джерело: Maryla Rodowicz / Facebook

Історія співачки розпочинається у Вільнюсі, який до Другої світової перебував у складі Другої Речі Посполитої. І тут укотре простежується певна подібність із долею Чеслава Нємена: його родина також походила з територій, які після війни вже не належали Польщі, — із теренів сьогоднішньої Білорусі.

Сім’я Марилі у Вільні мала аптеку «Під Лебедем». Перед Другою світовою Яніна, мама, навчалася в гімназії сестер-назаретянок. У воєнний час вона відвідувала підпільні заняття й вечори патріотичної поезії. На одній із таких зустрічей Яніна познайомилася зі старшим на 17 років Віктором, який вів Клуб актора (разом із відомим актором Людвіком Семполінським — той тоді переховувався у Вільні від німців, тому що у своїх виступах пародіював Адольфа Гітлера). У відносинах Яніни і Віктора була ще одна «сімнадцятка» — відразу після знайомства вони одружилися, хоча Яніні тоді було всього 17. 1943 року народився старший брат Марилі, однак офіційно говорилося, що швидке весілля — результат не вагітності, а того, що німці вивозили незаміжніх дівчат на роботу в Німеччину. Заміжжя мало вберегти Яніну від такої долі.

Після війни, коли Вільно (тепер уже Вільнюс) опинився у складі Радянського Союзу, батьки Марилі вирушили до Польщі. Подорож тривала два місяці. Яніна була вже вагітна Марилею. Подружжя опинилося на західних теренах, які пропаганда називала Поверненими землями. Це колишні німецькі території, які після Другої світової війни ввійшли до складу Польської Народної Республіки.

Музика і легка атлетика

Мариля народилася у Зеленій Ґурі, за місяць до визначеного терміну пологів, — мама впала зі сходів на складі книгарні, в якій батько був директором. Через багато років це місто у всіх асоціюватиметься з Фестивалем совєтської пісні.

Батько став мером Зеленої Ґури, причому в місті тоді жило лише кілька сотень поляків. 1948 року Віктора арештували. Мариля запам’ятала, що це були репресії за політичну діяльність батька у Вільні.

Він просидів у в’язниці аж до 1956 року, а коли вийшов на волю, то попри те, що мав дві спеціальності (юриста й ентомолога), ніде не міг знайти роботи. Йому пропонували працювати сторожем. Врешті він почав препарувати метеликів для шкільних наочних матеріалів.

Невдовзі батьки Марилі розлучилися. Коли дівчинці було шість років, її записали на балетні танці, а ще вона грала в дитячому театрі й танцювала. З п’ятого класу Мариля займалася спортом, легкою атлетикою і навіть завойовувала медалі на чемпіонатах Польщі з бігу. Перші важливі змагання вона виграла у 14 років. В Ольштині на чемпіонаті північної Польщі Мариля перемогла в бігу з перешкодами. Потім вступила у варшавську Академію фізичної культури.

Мариля Родович у дитинстві. Джерело: Maryla Rodowicz / Facebook

Усі думали, що життя Марилі буде тісно пов’язане зі спортом. 1962 року вона пройшла відбір на чемпіонат Польщі з легкої атлетики серед юніорів і на Перший фестиваль молодих талантів у Щецині, проте дати обох заходів збіглися. Тоді Мариля Родович вибрала… спортивні змагання — через почуття відповідальності. Вона стартувала в естафеті — бігла четвертою, останньою.

1966 року Мариля отримала травму плечового суглоба. Реабілітація тривала кілька місяців, під час яких дівчина не могла тренуватися. Тоді Родович серйозно взялася за музику. З гуртом Szejtany (його створили студенти Академії фізичної культури) вона співала у стилі біг-біт — так тоді називали рок. Szejtany виконували репертуар західних рок-гуртів — The Animals, Rolling Stones.

Мариля захопилася американським фолком, особливо Бобом Діланом. Ідеологічно — та й візуально, що мало не останнє значення, — їй підходили гіпі. Вона виглядала казково. Яскраво. Квітчасто. Іноді виходила на сцену босою. Тоді це був шок. Мариля Родович завжди асоціювалася не тільки з тим, що співала, а й з тим, як виглядала. Артисти загалом приносили в сіру буденщину ПНР повів новизни й яскравості. Але Мариля Родович виділялася навіть на тлі цієї колоритної компанії. Спершу вона сама придумувала й шила свої костюми, адже в магазинах важко було знайти одяг, який би вирізнявся на загальному сірому тлі.

Голос Марилі звучав дивовижно і дещо хрипкувато, що надавало її образу певної задерикуватости.

Мариля Родович, 1969. Джерело: Maryla Rodowicz / Facebook

На співачку посипалися фестивальні нагороди — вона здобула їх стільки, що сьогодні цей список розтягується на пів інтернету: фестивалі в Ополі, Сопоті, Сочі, Оклахомі... Але найважливішим було визнання публіки. Поляки обожнювали Марилю Родович.

Осєцька, Ольбрихський і футбольний м’яч

На шляху до естрадного успіху співаку повинні трапитися добрі композитор і автор текстів. У іншому випадку йому не вдасться розправити крила. Марилі Родович пощастило. Тексти для неї писала Аґнєшка Осєцька, відома поетеса. За музичний бік зазвичай відповідали Катажина Ґертнер і Северин Краєвський.

Найвідомішу пісню Марилі — знакову «Малґоську» — 2020 року визнали композицією 95-річчя Польського радіо. Їй уже понад пів сторіччя! Пісня на вірші Аґнєшки Осєцької вперше прозвучала 1973 року. У ній співається про дівочі мрії: майбутнє весілля, зраду нареченого і намагання відбудувати поламане життя. Ці слова в Польщі знає чи не кожен:

Малґосько, кажуть всі,
не рівня він тобі!

Та й, мабуть, кожен поляк, незалежно від віку, може наспівати цю мелодію.

Марилю Родович я пам’ятаю передовсім із трансляцій Фестивалю польської пісні в Ополі. Вона виступала на ньому чимало разів, але найбільше мені запам’яталася сцена, коли співачка з’явилася із величезного футбольного м’яча. 1974 року, під час Чемпіонату світу з футболу Мариля Родович погодилася представити польських спортсменів. Організатори придумали, що на церемонії відкриття чемпіонату по стадіоні будуть розставлені величезні футбольні м’ячі, в яких сховаються артисти з усього світу. У польському м’ячі свого виступу чекала Мариля Родович. Вона заспівала тоді пісню «Футбол».

З того чемпіонату співачка запам’ятала міцний дух спиртного: учасники ансамблю перед виступом добряче хильнули, і алкогольний запах заповнив м’яч, в якому вони сиділи в очікуванні виступу.

Невдовзі один польський фоторепортер зазнимкував Марилю з футболістом усіх часів і народів — Пеле. Але співачка уявлення не мала, що це за спортсмен.

Мариля Родович часто закохувалася. Майже на кожній сторінці спогадів співачки з’являється чоловік, який свого часу її заворожив. Найвідоміший її роман — із зірковим актором Даніелем Ольбрихським. Крім усього, їх об’єднувала любов до коней. Вони разом проїхали верхи пів країни, а в роки ПНР це, звичайно, не могло не викликати фурор.

Потім з’явився «червоний принц», як називали Анджея Ярошевича, сина прем’єр-міністра. Анджей полюбляв автогонки й вечірки. Роман тривав недовго – всього два тижні, — але став легендарним. Із вуст в уста передавали розповідь про те, як розлючений Ольбрихський накинувся з кулаками на Ярошевича. З часом з’явилася плітка, буцімто бійка сталася не через Марилю, а тому що актор покарав гонщика за його нібито негідне висловлювання в адрес папи Івана Павла ІІ.

На початку 70-х років Марилю пов’язували романтичні стосунки з чехословацьким музичним менеджером Франтішеком Янечком. Пара жила у Празі. Потім Мариля закохалася в одруженого польського режисера Кшиштофа Ясінського. Сама ж співачка вперше вийшла заміж лише 1989 року — за підприємця Анджея Дужинського. Пара розлучилася через 30 років спільного життя.

Не зовсім поза політикою

Мариля Родович — не з тих артистів, які вступають у конфлікт із владою. Будь-якою. Ми не можемо її в цьому звинувачувати, але сказати про все ж варто.

Співачка вперше поїхала виступати за кордон 1968 року. У Карлові Вари. Незадовго до збройного вторгнення в Чехословаччину совєтських і польських військ, щоб придушити Празьку весну. У березні польська влада також придушила протести демократично налаштованих студентів. Мариля Родович, яка сама тоді була студенткою, не особливо розбиралася в тих подіях. Принаймні так вона згадувала через багато років.

Але в політику її все ж вплутували. І співачка піддавалася, як кожні артист чи артистка ПНР, які хотіли збудувати кар’єру. Естрадна діяльність — урочистості, концерти, фестивалі — часто були частиною системи державної пропаганди. Наприклад, співаки залюбки виступали на пропагандистських концертах з нагоди шахтарського свята «Барбурка», День шахтаря, традиційно відзначається в Польщі 4 грудня, в день пам’яті покровительки гірняків св. Барбари. бо захід транслювало телебачення. 1971 року Мариля Родович зробила фурор на Фестивалі солдатської пісні в Колобжезі, співаючи «Призов» (Powołanie) зі знаменитим приспівом:

Коли пісня в лави стала,
Польща вся її співала.

Саме тоді на фестивалі було повно зірок естради — не так давно до влади в ПНР прийшов новий партійний керівник, Едвард Ґєрек, і метою дійства було приблизити владу до народу.

Мариля Родович їздила на Кубу. Після одного концерту вона познайомилася з Фіделем Кастро. Згодом, 1978 року, виступала в Гавані на Всесвітньому фестивалі молоді й студентів, гаслом якого було: «За антиімперіалістичну солідарність, мир і дружбу!».

Родович швидко з’явилася на екранах телевізорів після запровадження воєнного стану в грудні 1981 року. Вона залюбки виступала в той час, коли чимало інших артистів бойкотувало телебачення.

Мариля Родович завжди справляла враження людини, яка цікавиться лише музикою і перебуває поза політикою. Вона виступила б на концерті за будь-якої влади. Хоча іноді — і, по суті, випадково — все ж потрапляла в немилість системи. Наприклад, влада зупинила радіотрансляцію її дитячої пісні «Був собі король» (Był sobie król), бо саме у лютому 1984 року помер Юрій Андропов. Цензура зняла також пісню Родович, яка могла викликати асоціації з дефіцитом товарів у країні:

Хліб з усім смакує радо, та найкраще з мармеладом.
Дам усім я добру раду: день почніть із мармеладу.

У роки ПНР пісня напряму була залежна від політики. Представники влади намагалася наблизитися до народу: то з’являлися на публіці з популярними артистами, то організовували пропагандистські заходи — як, наприклад, фестиваль совєтської пісні в Зеленій Ґурі чи солдатської пісні в Колобжезі. Зате іноді музика виконувала роль запобіжного клапана — наприклад, у 80-х роках таким був обожнюваний молоддю рок.

Влада спокушала й нагороджувала митців. Прем’єр-міністр Юзеф Циранкевич роздавав діячам культури й мистецтва талони на автомобілі (а одного разу під час урочистої вечері влюбливий прем’єр ногою торкався коліна Родович і просив її номер телефону). Але передусім саме влада вирішувала, кому дати роботу. Мариля Родович багато гастролювала за кордоном, тому для неї дуже важливо було бути в PAGARTі — державному підприємстві «Польське творче агентство». Воно розпоряджалося закордонними концертами, вело перемовини щодо контрактів, вирішувало, коли і де виступить польський музикант. Естрадні співаки підпорядковувалися цій організації.

Тож кар’єра Марилі Родович, по суті, повністю залежала від чиновників. Тому Даніель Ольбрихський свого часу відрадив їй підписувати один із протестних листів владі.

*

Мариля Родович жила в комфорті, любила швидкісні автомобілі, особливо червоні «порше». Але якби схожу кар’єру співачка зробила, живучи на Заході, її статки були б незрівнянно більші. Родович успішно виступала у Сполучених Штатах, навіть здобувала нагороди на фестивалях, але концерти переважно відбувалися в клубах, де більшість публіки становила польська діаспора.

Родович дала в Радянському Союзі сотні концертів. Наприклад, 1969 року на Фестивалі політичної пісні в Сочі. Совєтська публіка особливо полюбила такі хіти Родович, як «Їдуть вози кольорові» (Jadą wozy kolorowe) і «Кольорові ярмарки» (Kolorowe jarmarki).

Співачка була знайома з Владіміром Висоцьким, який товаришував із Даніелем Ольбрихським. Одного разу — на прохання Ольбрихського — Висоцький зустрічав Марилю своїм білим «мерседесом» на московському летовищі. До речі, вона завжди боялася літати, бо страждає від клаустрофобії. А ще ненавидить пакувати речі в дорогу і не любить готельні номери.

Мариля Родович на концерті. Джерело: marylapress.pl

Мариля Родович досі іде в ногу з модою. Нещодавно вона заспівала з набагато молодшими від неї артистами — співачкою Додою і Мрозу (Лукашем Блажеєм Мрузом).

І що дуже важливо: Марилі Родович 78 років. І вона досі успішно концертує. Що тут ще додати?

Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик