1958 року до Києва приїхав відомий польський поет Ярослав Івашкевич. Максим Рильський, якому доручили опікати гостя, запитав, що би той хотів побачити насамперед. «Фрески Міхаіла Врубеля», — почув у відповідь. Гаразд, два поети поїхали на Куренівку оглянути Кирилівську церкву, яку видатний художник розписував наприкінці ХІХ століття. У храмі тривали ремонтно-реставраційні роботи. Коли літератори зайшли всередину, над їхніми головами закружляв і весело зацвірінькав горобець. «От вам і врубель», — усміхнувся Максим Тадейович. «Горобець» польською — wróbel.
Рильський вільно володів польською мовою. По батьковій лінії належав до шляхетського роду Сціборів-Рильських гербу Остоя, родовим гніздом якого було село Рильське поблизу Рави-Руської на Львівщині. З цього роду, відомого з XVI століття, виводилося чимало графів, генералів, громадських діячів, учасників повстань проти царського режиму, митців. Далекими родичами українського поета є польський кінорежисер і сценарист Алєксандер Сцібор-Рильський Алєксандер Сцібор-Рильський (1928–1983) написав сценарії, зокрема, до культових фільмів Анджея Вайди «Людина з мармуру» та «Людина з заліза». та письменник і кінодраматург Євстахій Рильський.
Батько Максима Тадейовича Тадеуш Томаш Збіґнєв Розеславович Рильський (саме так він записаний у метриці про хрещення сина), «латинского исповедания», був громадським діячем, етнографом, публіцистом, сином заможного поміщика Розеслава Карла Теодора Рильського, повітового маршалка (предводителя дворянства), який після поразки польського повстання 1863 року втратив майже всі свої маєтки в Київській губернії. В результаті батько Максима Тадейовича успадкував лише містечко Романівка (нині село в Житомирській області).
Тадей Рильський із сином Максимом та Володимиром Антоновичем (зліва направо). Джерело: Електронна версія «Великої української енциклопедії»Тадей Рильський, маючи батька-поляка та мати-росіянку з давнього князівського роду Трубецьких, обрав українську ідентичність. Нині його назвали би українцем за вибором, а в ті часи на таких людей казали «хлопомани». Рух хлопоманства, який набув популярності серед польської та меншою мірою російської молоді, виник у Київському університеті в середині ХІХ століття. Його учасники ухвалили невтомною працею сприяти розвиткові українського селянства, натомість себе ідентифікували українцями.
Мій батько Тадей Рильський у студентські роки разом із старшим своїм другом Володимиром Антоновичем, видатним нашим істориком та археологом, твердо поклав служити словом і ділом тому народові, який вигодував і добром напоїв його серце — народові українському, і виконав це.
У лютому 1880 року Тадей Рильський, на той час удівець, взяв другий шлюб із селянкою Меланією Чупринюк (багато джерел подають її прізвище як Чуприна, але в метриці про одруження сказано: «Крестьянина Федора Чупринюка дочь Мелания, православного вероисповедания»). Вінчалася пара в церкві Різдва Богородиці в Романівці.
У родині Рильських розмовляли українською. Старші сини, Іван та Богдан, перейняли від батька і польську мову, з якої згодом перекладали і яку викладали. Максим був наймолодшим сином, пізньою дитиною: коли народився, батькові виповнилося 54 роки. Хлопцеві не було ще й 8, як батько віддав богові душу. Тому польської його навчив старший брат Іван. У домашній бібліотеці Рильських було багато книг польською мовою, зокрема чи не вся літературна класика ХІХ століття.
Справа життя
Максим Рильський дебютував у 12-літньому віці — перший його вірш надрукувала київська газета «Рада». А за три роки побачила світ і перша поетична збірка «На білих островах». Вже тоді юнак захопився творчістю Адама Міцкевича. У поемі «На узліссі», створеній 1918 року, він безпосередньо послався на польського класика:
Щасливий, хто у присмерковій млі
(сказав Міцкевич), сівши при комінку,
з товаришем із рідної землі
пригадує в солодкому спочинку
дитячі роки...
І далі:
Міцкевича для того я згадав,
Щоб злодієм ніхто мене не звав.
Улюбленим твором Максима Рильського зі світової класики була поема Міцкевича «Пан Тадеуш». У ранніх його віршах простежується чимало ремінісценцій із цим видатним польським твором, але про його переклад молодий український поет тоді й гадки не мав. Адже грандіозна епопея складається з 12 книг і містить близько 10 тисяч рядків!
Перекладами Рильський зацікавився тільки в 1920-ті під впливом свого товариша Миколи Зерова, поета, літературознавця й видатного перекладача античної поезії.
Максим Рильський. Фото: Leonst / Wikipedia1923 року Рильський взявся за «Пана Тадеуша». Перші фрагменти з’являлися на шпальтах харківського журналу «Червоний шлях», а окремою книжкою український переклад побачив світ 1927-го. Тобто кропітка робота над поемою тривала чотири роки. Однак то був перший варіант. Протягом наступних чотирьох… десятиліть (фактично, до кінця свого життя) Максим Рильський неодноразово повертався до свого перекладу, шліфував його, переробляв, прагнучи досягнути, за його ж словами, «максимальної художньої вірності».
Щоправда, Максиму Рильському доводилося вносити правки і не з власної волі. І не наближати переклад до оригіналу, а навпаки, віддаляти. Адже тоді діяла совєтська цензура. Після Другої світової війни Польща, яку довоєнний агітпроп презирливо називав «панською», «буржуазною», опинилася під чоботом Кремля, тобто стала «братньою» і «дружньою». А це означало, що у перевиданні перекладу «Пана Тадеуша», запланованому на 1948 рік із нагоди 150-ліття Адама Міцкевича, потрібно було відкоригувати все, що стосується польсько-російських стосунків. Адже класик польської літератури не шкодував дошкульних епітетів для характеристики російських окупантів.
Нотатник Максима Рильського. Фото: Олександр (Алекс) Заклецький / Wikipedia Можливості Рильського опиратися були мінімальні, адже саме тоді, коли він готував це видання, його поезію громили за український буржуазний націоналізм і формалізм. Тож Максим Тадейович знову опинився в крихкому і непевному становищі. Ці безкінечні переробки та викручування рук цензорами, защораз нові вимоги щось подати нейтральніше або прибрати негативні конотації, постійні узгодження тексту «нагорі» тривали так довго, що книжка вийшла тільки 1949-го.
Рильський отримав за виправленого «Пана Тадеуша» премію польського ПЕН-клубу (1949) і Сталінську премію (1950). Але насправді йому було дуже соромно. Тому після смерті Сталіна він зробив третю редакцію (1955), потім четверту (1961) і нарешті фінальну п’яту (1964). Саме її вважають одним із найкращих перекладів цього твору на будь-які мови.
Ось що писав Юзеф Лободовський у статті «Про Максима Рильського» в паризькій «Культурі» 1966 року:
Цей син шляхтича, який «реукраїнізувався», мав перед собою світле майбутнє. Поета maximus (так його назвав Микола Зеров) не досяг світової слави, проте став одним із найвидатніших українських перекладачів, який приділив багато уваги перекладам із польської літератури.
Пам’ятаю, як 1937 року Генрик Юзевський узяв із полиці «Пана Тадеуша» в перекладі Рильського і, показуючи мені, дуже зворушений, сказав: «Коли я читаю цю книжку українською, відчуваю гордість за те, що я — поляк».
Максим Рильський вважав переклад «Пана Тадеуша» «одною з найголовніших справ життя» та, крім цієї поеми, він переклав чи не всі твори Адама Міцкевича.
Бувають поети, які супроводять нас усе життя. Таким поетом був і є для мене Адам Міцкевич.
Для багатьох поетів перекладацька діяльність — така собі віддушина, спосіб переключитися на інші сюжети, можливість відточити власну поетичну майстерність. Але в совєтських умовах все було не так. 1931 року Рильського ув’язнили як учасника міфічної контрреволюційної організації й кинули до київської Лук’янівської тюрми. Після піврічних допитів і знущань його таки відпустили, бо справа розсипалася ще на етапі слідства, але поет усвідомив, що має бути обережним у висловлюваннях, публічних та поетичних. Адже за документами він — син поміщика й онук князівни Трубецької, а це «залізні» ознаки класового ворога. В ті часи цього цілком вистачало для арешту і розстрілу. Рильський сховався за перекладами. Від 1935 року працював завлітом Київської опери, для якої перекладав українською сценічні твори світової класики. Моторошні 30-ті — пік терору і масових репресій — стали розквітом перекладацької діяльності Максима Рильського.
«Зміцнює любов і шану»
Хоч як дивно, саме Міцкевич «посприяв» першому особистому знайомству Рильського з польськими письменниками. Йдеться про події початку Другої світової війни, коли Червона армія відповідно до таємних протоколів пакту Молотова-Ріббентропа окупувала східні воєводства Польщі.
Максим Рильський. Фото: О. Кореневич / Wikipedia1940 року Максим Тадейович приїхав до «червоного» Львова на заходи вшанування пам’яті Адама Міцкевича з нагоди 85-ї річниці його смерті. Урочистості розпочалися 25 листопада засіданням в Оперному театрі, а далі відбулася кількаденна наукова сесія, організована Академією наук УРСР та Львівським університетом. Максим Рильський на цих заходах, зокрема, читав свої переклади Міцкевича. Саме тоді він познайомився з Тадеушом Бой-Желенським, видатним польським поетом і перекладачем, який через рік загинув від рук нацистів.
Після Другої світової війни Максим Рильський вісім разів відвідував Польщу. На той час він уже став академіком, директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, фактично живим класиком, а це означало, що колишній в’язень Лук’янівської тюрми, а також «буржуазний націоналіст» і «формаліст» тепер «виїзний». Тобто совєтська влада дозволяє йому інколи випурхувати ненадовго за межі «залізної завіси» (щоправда, в супроводі офіцера спецслужби).
Максим Рильський, Микола Зеров та Павло Филипович (зліва направо). Фото: н. / WikipediaПід час тих поїздок Максим Тадейович познайомився з польськими колегами по перу, видавцями, художниками тощо. Він загалом був товариською людиною, а відсутність мовного бар’єру давала змогу уповні проявитися його чудовому почуттю гумору, вмінню розповісти забавну історію чи пригадати бувальщину з власного життя.
Я радий і гордий, що перебуваю в дружніх стосунках з Владиславом Бронєвським, Лєоном Кручковським, Єжи Путраментом та іншими польськими письменниками, видатними літературознавцями.
Рильський теж товаришував із Юліаном Тувімом, з яким познайомився в січні 1950 року у Варшаві під час урочистостей з нагоди відновлення пам’ятника Адаму Міцкевичу, встановленого ще 1898 року, але зруйнованого нацистами 1944-го. Також товариські стосунки зав’язалися з Ярославом Івашкевичем, Лєоном Пастернаком, Вацлавом Кубацьким та багатьма іншими.
Кожна моя поїздка в Польщу зміцнює мою любов і шану до великого польського народу.
Вже після смерті Сталіна Максим Рильський став одним із ініціаторів створення Товариства совєтсько-польської дружби, а 1958 року очолив його Українське відділення.
Завдяки Рильському українською «зазвучали» Юліуш Словацький, Владислав Бронєвський, Юліан Тувім, Мар’я Конопніцька, Леопольд Стафф, Казімеж Пшерва-Тетмаєр.
Максим Рильський не тільки перекладав, але й усіляко популяризував в Україні польську літературу — друкував у періодиці статті про польських літературних класиків, супроводжував передмовами їхні книжки, ретельно їх редагував.
Максим Рильський біля музею Тараса Шевченка в місті Канів. Джерело: архів Київського літературно-меморіального музею М.Рильського / Електронна версія «Великої української енциклопедії»А втім, Рильський перекладав не тільки польських авторів. Поліглот, він вільно володів 13 мовами, то й не дивно, що в його перекладацькому доробку поезія, проза й драми літератури французької (Реньє, Вольтер, Мольєр, Ван-Лерберґ, Верлен, Малларме, Метерлінк, Мопассан, Гюго, Флобер), англійської (Шекспір), німецької (Ґете, Гейне, Гайм, Мюллер), данської (Андерсен), російської (Гоголь, Брюсов, Волошин, Фет, Пушкін, Чєхов), грузинської (Табідзе, Чіковані), ідиш (Гофштейн, Квітко, Фефер) тощо.
Пам’ятник біля центрального входу до Голосіївського парку імені Максима Рильського в Києві. Фото: Леонід Андронов / WikipediaПоезію Максима Рильського чимало перекладали і видавали в Польщі. І за життя, і після його смерті 1964 року. Натомість сучасні польські перекладачі теж тримають українського поета в полі зору, скажімо, Адам Поморський переклав добірку віршів поета до Антології українського модернізму, яка невдовзі вийде в Польщі.
