Упродовж тривалого часу не вдавалося з’ясувати, коли ж постав курган Крака і які функції він виконував. У 30-ті роки минулого століття було проведено ґрунтовні археологічні розкопки, під час яких виявлено рештки дуба, металевий наконечник, монети, керамічні уламки і камінно-дерев’яні конструкції, які, вочевидь, слугували для укріплення кургану під час його будівництва, — проте, за деякими версіями, не тільки для цього.

Усередині міфічного чудовиська

На світлині, зробленій під час розкопок, вся його верхівка наче стята рівним надрізом скальпеля. Він нагадує череп із відпиленим верхом. На фотографії з висоти пташиного лету видно нутро насипу: залишилася лише тонка стінка, що відділяє зовнішній схил від вирви. Але й ця стінка не ціла: наче хтось відрізав собі рівний шматок торта.

Археологічні розкопки на кургані Кракуса в Кракові, 1935. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Схили кургану згущено-чорні, а верхівка — стята і розкопана, біліє, мов кістка. Внизу праворуч ясніє звивиста дорога і брама збудованого 1849 року форту. Але увагу теж приковує дальній план, який нагадує краєвид шахтарської Сілезії, встелений териконами та піщаними кар’єрами. Всередині кургану, який нагадує міфічне чудовисько, видно фігурки людей у темному одязі. Наразі вони докопалися до цього рівня. Було це, либонь, на першому або другому році робіт, себто, в 1934‒1935 роках.

Розкопки та праці з усунення їх наслідків тривали до 1937-го. Їх проводили археолог Юзеф Журовський та інженер Францішек Якубік під патронатом Польської академії знань, а кошти на проєкт (100 тисяч злотих, величезна сума на ті часи) виділив засновник і власник видання Ilustrowany Kurier Codzienny (IKC). Тож нічого дивного, що на світлині видніється відбиток, так звана суха печатка: слова утворюють напис Agencja Fotograficzna Światowid — власне фотоагентство популярного IKC.

Планувалося, що розкопки охоплять лише 4 % основи кургану, тобто вирва буде дуже звужена. Однак 1937 року розкрили аж 60 %. Найсмішніше у всій цій надзвичайно поважній, проведеній з науковим пафосом виправі слідами сплячого лицаря, — результати: ці розкопки фактично ні до чого не привели.

Курган Кракуса. Фото: Пйотр Холєва / Вікіпедія

Звісно, затійники робіт отримали дані про структуру земляного укріплення, спосіб його поставання, приблизні крайні дати будови. Здавалося, курган пручався і волів про все й надалі мовчати. Або — що ще гірше — був звичайною, великими зусиллями насипаною купою землі: 16 метрів заввишки, 57 метрів у діаметрі біля основи, 8 — у верхній частині (та, що пласка).

Однак слід пам’ятати, що ця пасочка з піску насипана на найвищому на узгір’ях Кшемьонек пагорбі Лясоти, що 271 метр заввишки.

Королівський краєвид

Уже сама його назва — курган Кракуса, себто Крака (щоб звучало більше по-краківськи й принагідно можна було створити якийсь місцевий міф) — багатообіцяюча.

Проте, на жаль, під час розкопок не вдалося віднайти жодного поховання відомої особи, правителя чи засновника. Існували й досі існують теорії, буцімто на Кшемьонках, себто краківській дільниці, де розташований пагорб, схожих земляних насипів було значно більше.

Курган видно із Посельської зали на Вавелі, в якій засідали королі, — наче його вид мав сповнювати їх якоюсь особливою мудрістю.

Результати новіших масштабних розкопок і досліджень засвідчили, що курган Кракуса належить до малопольської групи курганів так званого кракушовицького типу, на відміну від інших набагато менших насипів. До нього теж належить напівзруйнований невеликий курган у Кракушовицях поблизу Бохні, курган Salve Regina в Сандомирі, Татарський курган (або курган Пшемислава) у Перемишлі та, можливо, курган у Сульці поблизу Перемишля.

Вони відрізняються від інших типів курганів своїм призначенням, розміром і оточенням: зазвичай ці насипи значно більші й навколо них немає концентрично розташованих курганів. Раніше вважалося, що їх спорудили в ранньому середньовіччі як поховання місцевих правителів: курган Кракуса мав слугувати гробницею Крака, засновника Кракова і держави віслян.

Краєвид на курган Кракуса з Вавеля. Фото: Пйотр Холєва / Вікіпедія

Та проблема полягає в тому, що вперті розкопки 1930-х років дали обмаль інформації. Це стосується не лише кургану Кракуса. Доктор Марек Флорек у своїй праці про малопольські кургани наголошує, наприклад, що насип Salve Regina у Сандомирі, який вважається дуже старою могилою засновника міста Судомира, — природно сформований пагорб (можливо, людина тут теж трішки доклалася), а історія про Судомира — витвір бурхливої фантазії місцевих літописців ХХ століття. Схожа ситуація і з так званим Татарським курганом. Про інші кургани я тут не згадуватиму і відсилаю всіх зацікавлених до роботи доктора Флорека.

Варто лише зазначити, що теорії, які пов’язують краківський курган Ванди, доньки Крака, з курганом Кракуса, важко відстояти: вони постали порівняно недавно і не мають ґрунтовних підтверджень — курган Ванди ніколи глибинно не розкопували.

Ренкавка

Зовсім по-іншому справа виглядає з курганом Кракуса, який дослідили аж надто ретельно: з нинішньої перспективи схоже на те, що багатий спонсор усієї операції, той пан зі світлин «Світовида», редактор Мар’ян Домбровський, наполіг, аби копати до останнього, поки щось та й не знайдуть. Він покладався на письмові джерела: хроніку Длугоша, який написав, що двоє синів правителя поховали його на вершині пагорба, а люди насипали курган на його честь.

Мар’ян Домбровський прагнув успіху: знайти гробницю засновника Кракова — це було б справжньою сенсацією, особливо для газети, що виходила накладом у чверть мільйона. Тоді б здійснилася мрія редакції, адже газеті реклама була б забезпечена до кінця її днів. І цей кінець виявився несподівано близьким: IKC перестав виходити з початком Другої світової війни.

Розчарування було настільки ж великим, наскільки великими були очікування. Ось що вдалося знайти в кургані: сліди поселень лужицької доби (приблизно від 1300 року до нашої ери до 400 року нашої ери), залишки вогнища, яке скоріш за все палили під час спорудження кургану, і скелет дитини — також не похований у кургані, а розміщений там разом із будівельним матеріалом.

Приблизним періодом зведення кургану довгий час вважали 500 рік нашої ери, однак аварська застібка, знайдена біля підніжжя, походила з VII або VIII століття і саме вона, наймовірніше, визначає нижню вікову межу віку насипу. Результати досліджень 1970-х років пересунули верхню межу до Х століття: на глибині пів метра під вершиною знайдено чеський динар, датований 972–999 роками.

Мабуть, цікавішим є те, щó розкопникам вдалося дізнатися точно: віссю кургану був високий дерев’яний стовп, від якого променями розходилися плетені перегородки. У кожному з утворених секторів між перегородками насипали й втрамбовували землю й каміння — так поставала щільна і міцна конструкція.

На вершині кургану колись ріс дохристиянський символ — дуб, потужне коріння якого виявили під час розкопок. Дослідивши їх, професор Владислав Шафер припустив, що вік дерева — приблизно 300 років, а оскільки його зрубали, ймовірно, після прийняття християнства як язичницький символ, дата завершення будівництва кургану знову трішки зміщується.

Усе це насправді дещо сумнівно — адже і Шафер міг помилятися. Єдина певна річ — те, чого немає: немає Крака, немає поховання, і насправді досі невідомо, навіщо насипали цей курган.

З курганом пов’язаний відомий краківський обряд — Ренкавка. Зазвичай він припадає на Великодній вівторок: люди збираються, щоб кидати й котити яйця, символи нового життя.

Щоправда, Ренкавка належить не до християнського, а до старослов’янського весняного свята померлих, який відзначався після першої весняної повні.

Назва обряду походить від назви кургану, який на гравюрі Маттеуса Меріана старшого та Вішера де Йонге приблизно з 1600 року ще називався Tumulus dictus Rekawka, себто Курган, званий Ренкавка.

Вид із вершини кургану. Фото: Якуб Халун / Вікіпедія

Начитався я про цей пагорб, навіть ходив дивитися на нього, — виглядає гарно. Але мені аж сумно робиться, коли згадаю про бідолашного редактора Домбровського, який влаштував ці даремні розкопки. А можливо, не такі вже й даремні: з’явилася чудова, казкова фотоісторія про людське марнославство, нічого не варті джерела та основоположні міфи, які науковці досліджують дуже недбало.

Замість захоронення — величезне скам’яніле коріння дуба, що возноситься над промисловими краківськими передмістями. Замість залишків поселення і частоколу, будь-чого, чим можна було б похвалитися в ЗМІ, — фотографії рівно зрізаної вершини кургану, яка схожа на витвір скульптора-сюрреаліста, що вирішив насипати курган з озером наверху, а тепер просто чекає, коли піде великий дощ (а він все ніяк не починається).

Замість численних черепків і наконечників стріл — світлини земляної стіни, зроблені наче у відчаї, що більше фотографувати нічого. І нарешті, ціла купа всіх цих докторів, професорів, — стареньких, які сидять на табуретах; фотографії Домбровського, що метається з лопатою — він знає, він упевнений, що ось-ось зараз щось викопає.

Переклала Марія Шагурі