У Польщі, як і в інших країнах, святкуванню Великодня передують 40 днів Великого посту й особливі богослужіння Великого тижня, під час яких віряни згадують і заново переживають Страждання Христові. У ці дні люди зосереджені на виконанні релігійних обов’язків, кульмінація яких припадає на Страсну п’ятницю.
У давнину в великодніх богослужіннях брали участь майже всі мешканці села чи міста, тоді навіть виникла приказка, що на Великдень останній ледар — і той іде в храм.
У передвеликодні дні готували святкову їжу. За традицією, їжі мало бути вдосталь, щоб люди набралися сил для нового сезону сільськогосподарських робіт. У польських домівках досі можна почути розповіді про те, що готували наші бабусі: про курячі стегенця, паштети та інші м’ясні страви, а також про смачнезні пироги.
Господині неодмінно випікали баби — великі дріжджові паски. Їх намагалися зробити величезними і пишними: старі польські кулінарні книги пропонують рецепти бабок із 60 яєць! Сам процес приготування дуже складний і вимагає дотримання певних умов. Дріжджове тісто має підніматися в теплі, але в передвеликодній час багато інших справ, часто доводиться відкривати двері — а ранньою весною погода раз у раз змінюється, в хату може ввірватися холодне повітря, і тісто через це опадає... Ось чому збереглося безліч розповідей про те, з якими труднощами й клопотами було пов’язане випікання баб.
Другою традиційною випічкою були мазуреки — торти з пісочного тіста, прикрашені горіхами, сухофруктами та конфітюром. Рецептів їх приготування дуже багато.
У Велику суботу під час літургії освячують місце для багаття, вогонь і воду, а також їжу. Традиційну їжу святять і католики, і православні — це знаменує собою завершення суворого посту, але м’ясні страви все ще залишаються під забороною. Колись сім’ї обходив священник, і те, що було приготовлено до свята, освячували просто в домівках. Повсюди — і в сільських хатах, і в палацах, і в шляхетських садибах — столи закладали стравами і прикрашали вічнозеленими рослинами: самшитом або барвінком.
Згодом освячувати їжу почали в храмах. Туди приходили з кошиком, в якому неодмінно мав лежати зроблений із масла або тіста великодній агнець — символ Христа, а також хліб, яйця, ковбаси, шматочок баби, хрін і сіль. У кошиках православних вірян лежали ще свічки, паска і калач з буквами «X. В.». З плином часу кошики ставали все меншими, в них почали класти тільки символічні шматочки їжі.
За народними традиціями, освячені продукти мали магічну силу: сіль сипали в криницю — щоб вода була чиста і смачна, хлібні скоринки залишали на випадок шкірних захворювань, а кістки від м’ясних страв закопували в землю, щоб забезпечити родючість.
У Велику суботу в багатьох підляських селах із жердин і мотузок споруджували гойдалки: вважалося, що гойдання у пасхальну пору оберігає від головного болю і проблем із хребтом. На ділі це, на жаль, нерідко призводило до нещасних випадків, і врешті-решт звичай зник.
Цього ж дня у храмах встановлювали Гріб Господній. У деяких регіонах при ньому ставили варту, одягнену в спеціальні мундири, які вельми нагадували історичну форму польських уланів. Зміна почесної варти була досить ефектним елементом пасхальної обрядовості.
Для вірян Великдень — найбільше свято. У православних головною церковною службою був хресний хід опівночі, а у католиків — резурекція (від латинського слова reresurrectio — воскресіння), ранкова Великодня меса з урочистою процесією. Після служби потрібно було якомога швидше повернутися додому — люди гнали коней наповну, оскільки вважалося, що той, хто раніше повернеться, швидше закінчить збір урожаю. Повернувшись з церкви, господарі благословляли господарство, тварин і всіх домашніх, а потім сідали за урочистий сніданок.
Застілля починалося з того, що старший у сім’ї ділився освяченим яйцем, розрізаючи його на частини, за кількістю членів сім’ї. За звичаєм, потрібно було скуштувати кожну з освячених страв. Пасхальна трапеза була найбільш щедрою за весь рік: шинки, ковбаси, м’ясні страви, багато яєць і солодкої випічки. Так завершувався час зимового недоїдання і починався новий період, коли легше роздобути їжу. Їжа на святковому столі повинна бути дуже калорійною, адже в найближчі місяці селян чекали виснажливі сільськогосподарські роботи.
У багатих оселях готували величезну кількість страв. Польські літописці згадують один із великодніх бенкетів у князя Сапеги в XVII столітті: на стіл подали чотири запечені кабани, дванадцять оленів, п’ятдесят два пироги і триста шістдесят п’ять бабок (тобто за кількістю пір року, місяців, тижнів і днів). Те ж стосувалося добірних вин і медовух — подавали відповідну кількість кожного виду в визначених місткостях. Пасхальної їжі мало бути вдосталь, оскільки у святковий час готувати заборонялося.
Великодній понеділок — один із найрадісніших днів святкового циклу. Цього дня ходили в гості і зустрічалися з рідними. Ще один старовинний звичай, який у наш час може видатися надміру жорстоким, — śmigus dyngus, lany poniedziałek (Мокрий, або Поливаний понеділок). Він полягав у тому, що хлопці обливали дівчат водою і легенько стібали різками. Звичай цей родом із язичницьких часів, і Церква постійно його критикувала, але зникати він почав лише в наші дні через штрафи, якими поліція карає громадян, що занадто завзято обливають водою всіх підряд.
Люди часто переповідають захопливі спогади про те, як молоді юнаки і дорослі чоловіки з самого світанку обливали водою своїх коханих: промоклий наскрізь одяг і залите водою ліжко свідчили про привабливість дівчат. Зате в наступні дні наступав реванш: тепер дівчата поливали водою чоловіків.
Мокрий понеділок. Фото: Мар’ян Зубжицький / ForumУ Краківській дільниці Звєжинець у Великий понеділок архієпископ після урочистої меси давав усім присутнім Еммаус: індульгенцію, «засновану на історії про апостолів, які йдуть в Еммаус». Цього дня в місті також проводився ярмарок: встановлювали багато яток і наметів, в яких продавали традиційні іграшки та солодощі. Це святкування стало місцевою традицією. Наступного дня, у вівторок, в Кракові влаштовували Ренкавку — так називалися забави, коли містяни піднімалися на курган Крака, звідки скидали монетки і скачували писанки для міської бідноти, що чекала внизу. Цей звичай був відомий ще в Середньовіччя.
З Пасхальною порою пов’язаний і обряд весняного колядування, поширений здебільшого на сході Польщі. Чоловіки, переважно неодружені парубки, ходили «з Конопельками» (від коноплі — назва відсилала до символіки зростання, пробудження природи): співали традиційні пісні і бажали всім здоров’я і достатку, чого і я бажаю читачам:
Ми заходимо в цей дім:
щастя й радості усім,
всього вам благого
і добра від Бога –
Алилуя!
Переклала Наталя Ткачик
