Юлію Брістіґер називали Кривавим Місяцем. Ходили чутки, що у роки сталінізму вона із задоволенням катувала в’язнів, особливо молодих чоловіків. Але, як часто буває в історії, правда ховається глибоко на дні легенди.
Уроджена Прейс або Прайс, за чоловіком — Брюстіґер, Брістіґер, Бристиґер, Брайстайґер або Бристіґер; інколи з закінченням -ова: Брістіґерова чи Бристіґерова. Ця мінлива ідентичність — результат прогинання під повоєнну реальність, в якій характерна для іноземного, а не польського алфавіту літера «ü» в прізвищі асоціювалася з Німеччиною й аристократичними колами. Ймовірно, важливу роль тут відіграла також низька освіченість людей, які складали офіційні документи: звідси різне написання того самого прізвища. Повоєнні чиновники часто погано вміли писати, а працівники міліції та держбезпеки часто були неписьменними.
Щоб не вирізнятися у повоєнній Польщі, Юлія підібрала імена і своїм батькам: Герман став Генриком, а Берта — Ізабелою. Вони були хоч і асимільованими, але все ж євреями. А нова влада вважала, що «неправильне» звучання імен і прізвищ вкорінює серед поляків міф про так звану жидокомуну.
Юлія народилася 25 листопада 1902 року в Стрию на Львівщині. Юнацькі роки провела в містечку Ягільниці, яке налічувало три тисячі жителів — поляків, українців та євреїв. Сім’я жила відносно заможно, в будинку навіть стояло піаніно, що для поляків завжди було синонімом високого рівня життя. Тато працював аптекарем. Хоч батьки й запалювали свічки на Хануку, та великого значення релігії вони не надавали. Від жахіть Першої світової війни сім’я знайшла прихисток у Відні.
Юлію видали заміж за львівського адвоката Хаїма Нута Брюстіґера, старшого від неї на 12 років. Це був її єдиний офіційний шлюб. У 19 років вона народила сина Міхала, який у дорослому житті прославився як музикознавець. З першим чоловіком Юлія розійшлася, але офіційно не розлучилася; потім овдовіла, але все одно носила його прізвище. Пізніше вона зійшлася з комуністом Лєоном Ґросфельдом, також поляком єврейського походження. Вони не одружувалися. Після війни Юлія не згадувала його в жодних анкетах.
Вищу освіту, історичну, вона здобула у Львові, навіть захистила кандидатську дисертацію. У цьому плані Юлія становила виняток із польських комуністів, які зазвичай були малоосвіченими.
Своє політичне життя Брістіґер починала в сіоністській скаутській організації «Хашомер». А 1931 року вона вступила до Комуністичної партії Західної України.
Таку задіяність можна пояснити крайньою галицькою бідністю, очевидицею якої була юна Юлія Брістіґер. Утім, від жорстокої дійсності страждали не тільки комуністи, а й соціалісти та селянські активісти. Комуністів вирізняло переконання, що панацеєю від усього зла є кривава революція, а не демократичні реформи.
Юлія Брістіґер працювала в Міжнародній організації допомоги революціонерам. Вона редагувала та видавала комуністичний тижневик Przegląd Współczesny, за що вперше потрапила під суд. Загалом їй довелося сидіти у в’язниці за політичну діяльність тричі, сумарно понад три роки.
Останнє перебування у тюрмі, можливо, врятувало Юлії життя. 1938 року Іосіф Сталін розпустив Комуністичну партію Польщі: він стверджував, що її захопила поліційна агентура. Активістів КПП викликали в СРСР і зазвичай засуджували на смерть.
Ще під час великої чистки 1937 року ліквідовано багатьох польських діячів, які тоді навчалися в Радянському Союзі. Репресії зачепили також Комуністичну партію Західної України, членкинею якої була Юлія Брістіґер.
Парадоксально, але через кілька років це дало змогу просунутися товаришам із віддалених партійних лав. Повоєнними лідерами польських комуністів часто ставали ті, хто в другій половині 1930-х років, у період санації, перебував у в’язницях. Саме ув’язнення врятувало їх від сталінського божевілля.
Під час Другої світової війни батьки, брати й сестри Юлії Брістіґер розділили трагічну долю більшості польських євреїв — їх убили німці. Юлія вижила, перебуваючи на територіях, які з середини вересня 1939 року окупував Радянський Союз.
У Львові вона стала очільницею осередку Міжнародної організації допомоги революціонерам. Наприкінці 1939 року в місті з’явився один із найважливіших повоєнних польських комуністичних лідерів, Владислав Ґомулка, тоді ще рядовий партійний діяч. Юлія Брістіґер влаштувала його директором невеликої паперової фабрики. Кажуть, Ґомулка залишався їй вдячним аж до смерті.
Читати далі
Після 22 червня 1941 року Юлія евакуювалася на схід. Доїхала аж до Самарканда. А 1943 року її викликали до Москви, до створюваного Союзу польських патріотів на чолі з Вандою Васілєвською. Вони були знайомі ще з 1936 року, коли разом організували у Львові З’їзд працівників культури на захист свободи й миру.
Історія Союзу польських патріотів сповнена парадоксів. СПП утворився після того, як Сталін розірвав відносини з легальним польським урядом в еміграції в Лондоні. Відтоді СПП претендував на те, щоби представляти поляків у Радянському Союзі, реалізовуючи політику Сталіна. Але водночас він підтримував сотні тисяч тих, кого за його рішенням депортували 1939 і 1940 років зі східної Польщі вглиб СРСР. І врешті він дав їм змогу після війни повернутися до Польщі.
Наприкінці війни, влітку 1944 року, в житті Юлії Брістіґер знову з’явився Владислав Ґомулка, на той час уже очільник Польської робітничої партії, що діяла в умовах німецької окупації. Саме він переконав її піти працювати в службу держбезпеки. 1945 року вона стала директоркою V департаменту Міністерства громадської безпеки, одного з найбільш «заслужених» у встановленні нової системи.
Відтоді Юлія Брістіґер займалася насамперед інтелігенцією та Церквою. Вона керувала розслідуваннями серед студентів, зокрема щодо молодих вояків батальйону «Зоська» Армії Крайової, яких безпідставно звинувачували в тому, що вони вели підпільну діяльність після війни. Брістіґер брала участь і в найбільших операціях проти Церкви — у суді над єпископом Чеславом Качмареком та в інтернуванні кардинала Стефана Вишинського.
Юлія стала однією з найважливіших осіб у Польщі. Жодна з польських жінок не обіймала такої високої посади.
Однак злочини, скоєні Юлією Брістіґер, виходять за межі простої історії. Складну правду замінив легкий міф про «Кривавий Місяць». У багатьох сучасних виданнях вона постає як садистка, яка з особливим еротичним задоволенням мучила молодих чоловіків. Але коли уважніше вчитатися в ці розповіді, то виявиться, що годі знайти бодай один спогад, в якому хто-небудь достовірно розповідає про те, як його катувала полковниця Юлія Брістіґер.
Можливо, історії про допити з батогом і про шухляду, якою вона затискала чоловічі геніталії, — лише частина чорної легенди про Юлію-Місяць.
«Кривавий Місяць» — це міф, який фальсифікує правду про сталінізм. Він зводить терор держбезпеки до фізичних тортур. Натомість Юлія Брістіґер, яку називали також «королевою держбезпеки», діяла більш витончено, хоча й не менш безжально. Вона спиралася на психологію, знущаючись саме над психікою арештованих. Залякувала репресіями проти членів родини, спокушала привілеями. Але не била. Розуміння цього надзвичайно важливе, бо воно показує, що комунізм — не тільки прямий терор, а й підступні методи, націлені на ламання людей.
При цьому зовсім не очевидно, чи чорну легенду про Юлію Брістіґер створили її ідейні противники. Можливо, це «заслуга» близького оточення. Ймовірно, «Криваву Юлію» створили колеги Брістіґер з держбезпеки, чоловіки, які почувалися приниженими через роль підлеглих. Брістіґер над ними домінувала, а в патріархальному світі польських комуністів це було нестерпно. У період польського сталінізму жінки практично не потрапляли на верхівки влади. Під час війни виняток становила Ванда Васілєвська, а після війни власне Юлія Брістіґер.
До образу Юлії Брістіґер також приклеїлася легенда про розпусну жінку, яка постійно змінювала партнерів і навіть жила з кількома одночасно. Вона нібито спала з Болєславом Бєрутом, головною фігурою сталінської Польщі, і з Якубом Берманом, який керував держбезпекою. Такі історії розповідав один із польських офіцерів держбезпеки Юзеф Святло, який утік на Захід після смерті Іосіфа Сталіна. Його шокуючі репортажі транслювала із Західної Німеччини польська секція Радіо Вільна Європа. Окрім інформації про катування в’язнів і показові суди, Юзеф Свят не без задоволення оповідав про лицемірство та розпусність комуністичних еліт. Особливо яскраво він описував еротичні пригоди Юлії Брістіґер та актриси Ніни Андрич, дружини прем’єр-міністра Юзефа Циранкевича.
Після перетворень 1956 року Юлію Брістіґер усунули від влади. Згодом вона працювала редакторкою у державному книжковому виданні. Брістіґер також видала три власні романи.
Її так і не притягнули до кримінальної відповідальності. Нібито тому, що таким було рішення Владислава Ґомулки, який повернувся до влади у жовтні 1956 року. Але список тих, кого тоді не засудили, дуже довгий. І в ньому багато людей, які шкодили Ґомулці, а не допомагали, як Юлія Брістіґер у Львові.
Юлії Брістіґер приписували також роль наверненої грішниці. Згідно з цією легендою, вийшовши на пенсію, вона не лише відвідувала заклад для сліпих у Лясках під Варшавою — що було правдою — але й під час цих відвідин увірувала, прозріла та охрестилася. Однак жодні документи цього не підтверджують.
Тож в історії Юлії Брістіґер більше міфів, ніж фактів. Так ніби чиста правда була недостатньо страшною.
Переклала Марія Шагурі
