Ванда Васілевська, Всесвітній конгрес інтелектуалів на захист миру, 1948. Джерело: Національний цифровий архів Польщі
Ванда Васілевська, Всесвітній конгрес інтелектуалів на захист миру, 1948. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Ванда Васілевська. Слуга совєтського народу

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Найбільш зненавиджена полька — це наймісткіша характеристика Ванди Васілевської. Нині її ім’я оповите чорною легендою, а колись вона офіційно вважалася національною героїнею. Пліткували, що вона коханка Сталіна, її засуджували за зраду Польщі у вересні 1939 року. Чи її життя могло скластися інакше?

Ванда Васілевська. Джерело: Вікіпедія

Батьки Ванди Васілевської належали до еліти довоєнної Польщі. Наприкінці XIX – на початку XX століття вони присвятили себе праці на благо незалежности Польщі, роздертої між трьома загарбниками. 1918 року Лєон Васілевський, батько Ванди, став міністром закордонних справ у першому уряді відродженої Польщі. Під час польсько-більшовицької війни, у 1920–1921 роках, він брав участь в обговоренні Ризького мирного договору, що встановлював кордон між країнами.

Незвичайна соціалістка

Батько Ванди ненавидів Радянський Союз. Але й відкидав усе, що було пов’язане з імперською царською Росією. Ця країна асоціювалася в нього лише з гнобленням Польщі. Через це згодом він посварився зі своєю донькою.

Мати Ванди Васілевської, також Ванда, була нетиповою як для тієї епохи жінкою. У 1893–1897 роках вона відвідувала Вищі жіночі курси у Петербурзі — один із перших вишів для жінок у Росії.

Лєон і Ванда-старша були членами Польської соціалістичної партії. Зі свого краківського дитинства донька особливо яскраво запам’ятала першотравневі демонстрації, на які вони ходили всією сім’єю. А робітники бували в їхньому домі настільки ж часто, що й відомі політики.

Юна Ванда Васілевська вступила до Польської соціалістичної партії ще будучи студенткою. Ця організація дуже відрізнялася від польської комуністичної партії. Соціалісти мали намір покращити світ демократичним шляхом, а комуністи — революційним. Для соціалістів дуже важливою була незалежність, а комуністи почували себе інтернаціоналістами й польськість для них не мала жодного значення. Ці дві сили дуже конкурували між собою в робітничому середовищі. З часом Васілевська стала прихильницею так званого єдиного фронту, себто співпраці соціалістів і комуністів.

Ванда Васілевська. Джерело: Вікіпедія

Перший чоловік Ванди, від якого вона народила доньку Еву, незабаром помер. Тоді вона познайомилася з Мар’яном Боґатком — каменярем, який своїми знаннями перевершував багатьох інтелігентів. За тогочасними мірками їхній шлюб був мезальянсом — Ванда закінчила університет, а Мар’ян формально не мав жодної освіти.

Саме він став прототипом головного героя дебютної книжки Васілевської «Обличчя дня». Це історія про тяжке й злиденне життя робітників, по суті, є зліпком із публікованих репортажів письменниці. Сюжетно вони слабо пов’язані між собою, але окремі сцени написані чудовою розмовною мовою — робітничою, зокрема каменярською. Васілевська мала чудовий репортерський слух. Дехто вважав її дебют ледве чи не продовженням видатного роману Стефана Жеромського «Провесінь», проте все ж переважала думка, що творчість Ванди — це рівень дешевих романів. Саме так її оцінював Чеслав Мілош, майбутній польський нобеліант.

Васілевську, зрештою, не надто хвилювало визнання професіоналів. Вона почувалася передовсім громадською діячкою, чиї книжки мають бути зрозумілі найпростішим людям.

«Обличчя дня», безсумнівно, набуло великої популярності, переклад видали в Радянському Союзі. Кажуть, що тоді роман прочитав Іосіф Сталін і навіть відгукувався про Васілевську як талановиту письменницю. Відтоді Ванду фінансово підтримувало совєтське посольство у Польщі. Офіційно це були гонорари за книжки, проте детальний облік продажів ніхто не вів. До 1939 року російською мовою вийшли три її романи: «Обличчя дня», «Земля в ярмі» та «Батьківщина».

Серед соціалістів Ванда й Мар’ян здобули репутацію радикальних лівих, але до довоєнної польської компартії Ванда ніколи не вступила.

Нова батьківщина

Коли 1 вересня 1939 року на Польщу напала Німеччина, Васілевська з чоловіком евакуювалися на схід, разом із тисячами інших біженців. У дорозі вона бачила частини Червоної армії: 17 вересня у Польщу зі сходу вдерся Радянський Союз.

Васілевська сприйняла совєтське вторгнення як визволення — дослівно так, як переконувала совєтська пропаганда.

Вона щиро вірила, що територія на сході Другої Речі Посполитої повинна належати Україні й Білорусі, бо там проживають здебільшого українці й білоруси. Можливо, такі погляди вона мала ще до війни. 1936 року свою промову на конгресі діячів культури у Львові Ванда почала словами: «Вітаю український Львів від імені Варшави». Втім, визволення Васілевська розуміла специфічно. Коли ці землі належали Польщі, вони були окуповані. А коли їх загарбав Радянський Союз, вони, на її думку, стали вільними, хоч і ввійшли не до незалежної України чи Білоруси, а до Української й Білоруської союзних республік.

Васілевська вже відчувала себе частиною міжнародного комуністичного руху, для якого батьківщиною був Радянський Союз. В очах громадськості Ванда залишалася прихильницею Польщі як ще однієї совєтської республіки. Під час війни письменниця називала Радянський Союз «нашою батьківщиною».

У СРСР були списки поляків, яких влада вважала своїми потенційними союзниками. Вже у вересні 1939 року совєти закликали по радіо польських лівих письменників, які втікали від німців, приїжджати до Львова. Окремо в цих повідомленнях згадували Васілевську. У Львові їй порадили зустрітися з Микитою Хрущовим, тодішнім першим секретарем компартії України, й письменником Олександром Корнійчуком, якому доручили опікуватися польськими літераторами.

Ванду Васілевську відразу залучили до пропагандистської кампанії, пов’язаної з референдумом, що нібито мав вирішити майбутнє польських так званих Східних кресів. Васілевська агітувала за те, щоб їх приєднали до української й білоруської республік.

Тоді й розпочалася її велика кар’єра. Саме Сталін зробив Ванду найважливішою з-поміж поляків. Наприкінці січня 1940 року вона приїхала до Москви й просила його про аудієнцію. Письменниця хотіла порозмовляти про становище поляків у Львові, зокрема, висловити свій протест проти того, що у Львівському університеті мовою викладання зробили українську, тоді як чимало польських професорів її не знало.

Через кілька днів Сталін погодився прийняти Васілевську, і потім вони ще неодноразово зустрічалися. Чому? Немає жодних прямих свідчень, але на основі уривків спогадів різних людей можна будувати здогади.

Без сумніву, Сталін цінував творчість Васілевської. А може, вона справила на нього враження своєю зухвалістю? Сталін ледь не вийшов із себе, коли вона запропонувала запросити до Радянського Союзу польського економіста й діяча Оскара Лянґе, який жив у Сполучених Штатах. Проте згодом Сталін усе ж визнав, що це був добрий задум.

До того ж Сталіну, напевно, лестила думка, що донька Лєона Васілевського, великого противника СРСР, стала прихильницею Москви. Під час першої зустрічі з Вандою він назвав це «діалектикою».

Крім того, формально Васілевська була соціалісткою, а не комуністкою. Сталін розпустив Комуністичну партію Польщі ще до війни й упродовж кількох років після цього не довіряв польським комуністам. А Ванда перед війною не вступила до КПП. Польських комуністів почали приймати до ВКП(б) лише наприкінці 1940 року, причому — що приголомшує — після особистого клопотання в цій справі Васілевської до Сталіна. Її лише тоді офіційно визнали комуністкою й прийняли до ВКП(б) за спрощеною процедурою за дорученням Сталіна: «Який там кандидатський стаж? Прийняти до партії».

Для більшості поляків комуністи були агентами Москви, а Сталін хотів переломити такі настрої. Саме тому на початку 1940 року він волів зробити ставку на соціалістку: у поляків соціалісти асоціювалися з патріотами.

Зважаючи на різницю у віці, Сталін швидше міг бути батьком Ванди, ніж коханцем. І в певному розумінні став її ідейним батьком, замінивши біологічного, з яким задовго до його смерті Ванда розійшлася в поглядах на політичні питання. Вдома вже не розмовляли про політику, бо це призводило до сварок: батько й донька сперечалися з приводу Радянського Союзу, комунізму й Сталіна.

У перші місяці 1940 року Ванду Васілевську «обрали» до Верховної Ради СРСР. Газета «Красное знамя» цитувала одного з агітаторів: «Ми віддамо наші голоси за слугу совєтського народу!» Це виглядало так, якби хтось із поляків на окупованій німцями території став депутатом Райхстагу.

Васілевська мала настільки великі заслуги перед совєтською владою, що та дипломатичними каналами переправила її доньку Еву з окупованої німцями Варшави. А от мати Ванди не погодилася їхати до окупованого совєтами Львова.

У 1939–1941 роках прокотилися чотири хвилі вивезення поляків вглиб Радянського Союзу. Вони охопили кількасот тисяч людей. Васілевська схвалювала депортації, вважаючи, що вони потрібні для забезпечення прикордонної безпеки СРСР. Але водночас вона рятувала окремих людей — тих, хто, на її думку, стане в пригоді совєтській владі у Львові. Вона майже щодня втручалася в діяльність міліції та НКВС. Траплялося, що Васілевська в останню мить витягувала людей із потяга.

У травні 1940 року кілька невідомих постукали у двері львівської вілли, де мешкала Васілевська. Відчинив Мар’ян Боґатко. За мить пролунав постріл — чоловік Васілевської загинув.

Кружляли різні версії щодо того, хто скоїв убивство. Першим на думку спадало польське підпілля: може, це був невдалий замах на Васілевську? Через багато років виявилося, що поляки справді готували замах на Ванду, але ніколи його не здійснили. А може, це була акція українських націоналістів? Може, НКВС намагався залякати Васілевську? Або позбутися її чоловіка? Бо Мар’ян Боґатко не був зачарований Радянським Союзом так, як його дружина. Він постійно пиячив зі знаменитим польським поетом Владиславом Бронєвським і нарікав на совєтські злидні. Коли Ванді й Мар’янові організували поїздку Україною, Васілевська повернулася з неї в захопленні тим, як жваво розвивається країна, а Мар’ян — нажаханий долею людей. У тих самих місцях вони побачили різні речі, бо Мар’ян, образно кажучи, дивився уважно, тоді як Ванда відвертала погляд.

Правда про цю смерть була ще дивніша, ніж можна уявити. Мар’яна справді застрелив НКВС, але… помилково. Енкавеесівці, шукаючи якого злочинця, переплутали адреси. Про це Васілевській невдовзі після вбивства розповів сам Микита Хрущов. І, що вражає ще більше, Ванда прийняла це пояснення з повним розумінням. Однак ні вона, ні жоден з її знайомих ніколи про цю версію не розповідали. Вона з’явилася лише в спогадах Микита Хрущова.

На літературному фронті

Під час війни сформувався її мужній образ: сильна жінка в формі полковника Червоної армії, у високих військових чоботах, часто оповита цигарковим димом. Васілевську мобілізували разом з іншими письменниками, і з першого дня війни вона ходила у військовій формі.

Коли Червона армія відступала зі Львова, Ванда теж евакуювалася й виїхала вглиб Росії разом з Олександром Корнійчуком, з яким у неї почався роман. Він був відомим українським письменником і водночас високопоставленим партійним та урядовим діячем, а згодом, зокрема, обіймав посади наркома закордонних справ і голови Верховної Ради Української РСР.

Ванда Васілевська та Олександр Корнійчук стали воєнними кореспондентами: вони були поруч із солдатами на лінії фронту й писали репортажі до газет. Улітку 1942 року їм надали відпустки для праці над розлогими творами, присвяченими війні. Тоді Васілевська написала повість «Райдуга». Це був великий успіх, «Райдуга» стала найпопулярнішим твором Васілевської у Радянському Союзі. Твір екранізував Марк Донськой, відомий, зокрема, фільмом «Як гартувалася сталь». Кажуть, нібито фільм похвалив президент Франклін Рузвельт.

Кадр з фільму «Райдуга». Джерело: Вікіпедія

У пресі не раз писали, що стрічка отримала американського «Оскара». Але це неправда. Мабуть, нагороди просто переплутали, бо «Райдуга» здобула гран-прі Спілки кінокритиків США та головну нагороду газети Daily News.

За цю повість Васілевську нагородили Сталінською премією. Того ж 1943 року її отримав Алєксєй Толстой за «Ходіння по муках» і Олександр Корнійчук за «Фронт». Сто тисяч карбованців премії Ванда передала на будову бойового літака «Варшава». Пожертву прийняв сам Іосіф Сталін, а совєтська преса надрукувала його депешу з подякою.

Депеші Васілевської та Сталіна. Джерело: kpu.ua

Пропаганда всюди просувала Васілевську, про неї багато писали в газетах. У своїх текстах Васілевська виразно відмежовувалася від довоєнної Польщі.

Її політичне життя в Радянському Союзі — це майже постійне таврування польського еміграційного уряду в Лондоні, який у юридичному аспекті був правонаступником влади довоєнної Польщі.

Коли Радянський Союз розірвав дипломатичні відносини з польським урядом у вигнанні, Васілевська опублікувала в газеті «Известия» статтю «Польські патріоти проти уряду генерала Сікорського».

Васілевська і поляки

Найбільшими чорними плямами на біографії Ванди Васілевської стали дві її заяви. По-перше, вона заперечувала, що Катинський розстріл вчинили совєти. По-друге, після вибуху Варшавського повстання вона стверджувала, що в столиці Польщі немає жодних боїв.

Через багато років можна зрозуміти, чому вона так говорила, хоча вибачити все одно важко. Васілевська, вочевидь, повірила, що в Катинському злочині винні німці, відомі своїми злодіяннями в окупованій Польщі.

Вона повірила Сталіну, коли той сказав їй, що нічого не знає про вибух Варшавського повстання. Принаймні так вона стверджувала в розмові в Москві зі Станіславом Міколайчиком, головою польського уряду у вигнанні. Поляки сприйняли її слова як цинічний обман. Тільки наприкінці життя Васілевська почала задумувалася, чи не збрехав їй Сталін. Про це вона розповідала за кілька місяців до смерті на закритій зустрічі в колі кільканадцяти польських партійних істориків: «Для мене деякі речі з самого початку були незрозумілі: чому Сталін нічого не знав? І чи він справді не знав?»

Після війни Ванда Васілевська залишилася в Україні, жила з Олександром Корнійчуком у Києві, проте цей шлюб уже не був щасливий: Корнійчук часто надавав перевагу товариству інших жінок.

Вона пояснювала, що залишилася в Радянському Союзі й не повернулася до Польщі через чоловіка. Але річ була ще й у тому, що Васілевська розсварилася з польськими комуністами. Своїм імпульсивним характером вона відштовхувала від себе навіть ідейних товаришів.

Мабуть, їй також нелегко довелося б на колишній батьківщині, бо для звичайних поляків Ванда була зрадницею. І їй би ніколи не вдалося позбутися цієї ненависті. Народній Польщі Васілевська була потрібна лише як живий пам’ятник.

Кожен, хто пише про Ванду Васілевську, стикається з нездоланною дилемою. Для одних вона — героїня, для інших — зрадниця. Жодні аргументи не змінять нічиєї перспективи, бо оцінки Васілевської випливають меншою мірою з того, ким вона була, а більшою — з того, ким є той, хто її оцінює. Ці два табори ніколи не порозуміються, тому в якомусь розумінні у нас замість однієї Васілевської — дві.

Чому більшість поляків вважають її зрадницею, вже зрозуміло. Але позитивною героїнею вона була не тільки в комуністичній пропаганді. З великою й щирою симпатією до Васілевської ставилися також ті, хто — завдяки очолюваній нею Спілці польських патріотів та армії Зиґмунта Берлінґа (також створеній з її ініціативи) — репатріювався з Радянського Союзу й після війни повернувся до Польщі. Однак із цієї великої групи, що нараховувала сотні тисяч, нині мало хто серед живих і своєю долею можуть засвідчити заслуги Васілевської.

Чи все в її житті мусило поточитися саме так? Не обов’язково. Коли Ванда у Львові зраджувала Польщу, її старша сестра, Гальшка, брала участь в антисовєтському підпіллі. Пізніше вона потрапила в руки ґестапо й до концтабору. Померла в еміграції у Великій Британії. Сьогодні Гальшка — героїня, про яку мало хто пам’ятає, а Ванда — відома зрадниця, яку досі проклинає чимало поляків.

Переклав Андрій Савенець

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Пйотр Ліпінський image

Пйотр Ліпінський

Журналіст, майже 20 років співпрацює з Gazeta Wyborcza. Також публікувався у журналах Polityka, Po prostu, Newsweek та інших польських і…

Читайте також