Ця історія цілком могла би стати пригодницьким фільмом із голлівудськими суперзірками в головних ролях , хоча насправді трапилася з двома польськими письменниками. У ній нічого не треба вигадувати — тут є і сутичка двох кровожерних режимів, і страшна війна десь у тлі, і смертельна небезпека, і щира людська відданість.

Мова про події в житті Станіслава Вінценза і Єжи Стемповського восени 1939-го й навесні 1940-го років , коли вони неодноразово (!) втікали з окупованої совєтами Польщі в союзну нацистам Угорщину. Українському читачеві ця історія може видатися подвійно цікавою, бо тоді кордон між СРСР і Угорщиною проходив Чорногірським хребтом, тобто можна сказати, що Вінценз і Стемповський із надзвичайними труднощами проривалися із Галичини на Закарпаття.

Цю карколомну й смертельно небезпечну мандрівку майже похвилинно дослідив Анджей Рущак , який вивчав не тільки спогади, щоденники й документи, а й сам здійснив подорож слідами своїх улюблених письменників. Нижче я спробую коротко переповісти основні перипетії.

Хто?

Почати варто з основного: хто ж такі Станіслав Вінценз і Єжи Стемповський? Кажучи коротко , це поважні класики польської літератури ХХ століття. Належать до еміграційного середовища журналу «Культура» , адже після Другої світової війни були змушені жити поза межами Польської Народної Республіки. І ще один важливий аспект — обоє були тісно пов’язані з Україною.

Станіслав Вінценз. Джерело: Вікіпедія

Станіслав Вінценз (1888–1971) з’явився на світ на українській землі , в селі Слобода теперішнього Коломийського району. Народження на Гуцульщині фактично визначило його творчий шлях , адже до історії літератури він потрапив завдяки своєму magnum opus — тетралогії «На високій полонині» (українською маємо два переклади — Богдана Сенежака і Тараса Прохаська), в якій колоритно і з любов’ю описав життя на Верховині.

Крім цього , як етнограф він зробив чимало для дослідження й запису гуцульського фольклору, професійно займався мистецтвом античної Греції, а ще на своєму обійсті поставив перший в історії пам’ятник Іванові Франку.

Єжи Стемповський. Джерело: Вікіпедія

Єжи Стемповський (1893–1961) — один із найвизначніших польських есеїстів , вдумливий критик, перекладач, майстер стилю й афористичного вислову. Хоч народився в Кракові , але виріс у маєтку Шебутинці на українському Поділлі, тому змалку знав українську мову. Ба більше, батько письменника, Станіслав Стемповський, за часів визвольних змагань був міністром у двох українських урядах і навіть подейкують, що врятував життя Симона Петлюри! Українському читачеві доступна книжка «Вибрані есе» Єжи Стемповського у блискучому перекладі Віктора Дмитрука.

Коли?

Карколомні події , про які я прагну вам розповісти, відбуваються у надзвичайно тривожний час — восени 1939 й весною 1940 років. Це означає, що вже почалася Друга світова війна — і почалася вона саме на цих теренах.

Як ми всі знаємо , 1 вересня на Польщу нападає Гітлер. А вже 17 вересня того ж року зі східного боку на Польщу наступають совєтські війська. Варто зауважити , що це тепер нам відомо про існування пакту Молотова-Ріббентропа і домовлений поділ Польщі між двома кровожерними імперіями , а в той час наступ Червоної армії став для поляків страшною й несподіваною катастрофою, що поклала край надіям на опір і збереження державності.

Cовєтські солдати руйнують польські прикордонні укріплення , 17 вересня 1939 року. Джерело: Інститут національної пам’яті Польщі

Не можна оминути увагою й той факт , що за пів року до початку Другої світової, 15 березня 1939-го, відбулася ще одна жахлива подія: Угорщина збройно окупувала щойно проголошену Карпатську Україну (раніше — частину Чехословаччини). Це означало, що на карпатському хребті, який тепер є межею Львівської й Івано-Франківської областей та Закарпаття, пройшов державний кордон Польщі (пізніше СРСР) і Угорщини.

Де?

За сучасними мірками описані події відбувалися на досить невеликій площі (усього кількадесят кілометрів) , якою сьогодні прокладено чимало популярних туристичних маршрутів. Фактично це була мандрівка з прикарпатської в закарпатську Гуцульщину, але яка небезпечна!

Станіслав Вінценз мав будинок у селі Бистрець (нині — Верховинський район Івано-Франківщини) , яке розташоване під полониною Гаджина й горами Ребра, Шпиці, Бребенескул. До нього часто приїжджали визначні представники інтелігенції , одним із таких гостей у фатальний час 1939 року був Єжи Стемповський.

З цього села двоє письменників і вирушили на теперішній закарпатський бік , у гуцульські села Луги й Кваси. У той час по Чорногірському хребту проходив уже кордон між СРСР і ще відносно вільною, але вже дружньою до Гітлера Угорщиною: кордон між комунізмом і нацизмом.

Перший раз — майже легально

Перша мандрівка за угорський кордон розпочалася в садибі Вінценза в неділю 17 вересня 1939 року. Саме того дня він почув по радіо , що совєтська армія перейшла східний кордон Польщі. По обіді Вінценз зі Стемповським поїхали в Кути, ближче до румунського кордону, але шансів для втечі там не знайшли.

Тому наступного дня — 18 вересня — виїхали автівкою в сторону Татарського перевалу (нині його називаємо Яблунецьким). За спогадами Вінценза , там уже поволі збиралися автомобілі, екіпажі, брички, велосипедисти й піші втікачі. Опівдні на угорському кордоні поставили стіл, за яким офіцер перевіряв документи. Робив він це приязно (Угорщина прихильно ставилася до Польщі й вважала її союзницею), пропускали всіх, навіть якщо люди не мали закордонного паспорта. Таким чином уже по обіді польські письменники опинилися в Ясіні, де й заночували.

Татарський перевал , 1939. Джерело: Мандрівка Старим Кордоном

Протягом наступних днів їхня подорож проходила через Рахів , Берегово й Ужгород (тут вони переночували в монастирі василіян, де містився осідок «Червоного Хреста», тепер це фізичний факультет Ужгородського національного університету), а пізніше вирушили в Будапешт. Та вже через місяць письменники знову повернулися на Верховину і зупинилися у Квасах, за кілька кілометрів від кордону, який так щасливо перетнули у вересні.

Причина проста: Станіслав Вінценз залишив у Бистреці й Слободі Рунґурській свою родину , за якою тепер друзі й повернулися. Метою поїздки зі Стемповським у Будапешт було роздобути там офіційні документи й гроші, щоб пізніше перевезти сім’ю у безпечну Швейцарію.

«Стой , кто ідьот?!»

З грішми й документами Вінценз і Стемповський знову опинилися на закарпатській Гуцульщині. Тепер їм треба було розвідати , яка ситуація з совєтського боку, адже жодного зв’язку з рідними не було. Вони намагалися знайти місцевих людей, які за гроші б погодилися перейти гірський хребет і дізнатися там потрібну інформацію. Але охочих не знайшлося.

Тому письменники автобусом переїхали в закарпатське село Луги , розташоване під самим кордоном, і там зупинилися в людини, яку самі описують як «короля контрабандистів». Слід додати, що в ті (й попередні) роки там процвітала контрабанда, і чимало місцевих, маскуючись під заблукалих пастухів, переносили через кордон цінні товари. Але і в короля контрабандистів не виявилося охочих перейти на совєтський бік — це було дуже небезпечно. Тому Вінценз вирішив іти сам.

Стемповський дуже зворушливо описує прощання з Вінцензом уже під самою горою. А от Вінценз у спогадах згадує кумедний факт , який сам потрактував як лихий знак: друг сказав йому «з Богом!», хоча був атеїстом. Це відбулося 20 жовтня 1939 року.

Врешті Вінцензу вдалося перейти чорногірський кордон і потрапити на територію СРСР непоміченим. Утішившись цьому , він, уже зовсім не криючись, пішов до себе додому, але, як виявилося, совєтські солдати чекали його в засідці саме там. Перед рідним порогом його зупинив викрик «Стой, кто ідьот?!»

У ведмежому барлозі

Єжи Стемповський мав чекати на свого друга з родиною на закарпатському (угорському) боці гір. Але оскільки жодних новин не надходило , він вирішив і сам піти в напрямку Слободи Рунґурської (а це 130 кілометрів гірськими хребтами!). Жовтнева погода швидко псувалася, тож його подорож зупинили холод і сніг.

Десь під самим Чорногірським хребтом самотній Стемповський знайшов ведмежий барліг , де сховався й переночував. Коли прокинувся, його вже лихоманило — почалося запалення легень. У напівсвідомості, не знаючи куди йде, Стемповський таки знайшов сили знову спуститися на безпечніший закарпатський бік. Десь там його й знайшли місцеві контрабандисти.

Чорногора. Джерело: Мандрівка Старим Кордоном

У криївці контрабандистів Стемповського обклали гарячою цеглою й почали лікувати , але пізніше таки довелося його везти в лікарню у Кваси. Про серйозність хвороби свідчить той факт, що в гірському шпиталі він пролежав від 29 жовтня 1939 до 2 січня 1940 року, а потім ще місяць лікувався у Будапешті. Але завдяки цій смертельно небезпечній мандрівці він написав один із найкращих есеїв у історії центральноєвропейської літератури — «Бібліотека контрабандистів».

Біженці на лижах

Тим часом Вінценза та його сина арештували совіти. Хтозна , чим би все закінчилося, якби за колегу не заступилися українські письменники, зокрема Іван Ле. Завдяки його втручанню Вінценза відпустили й дозволили повернутися до родини в Бистрець.

Станіслав Вінценз думав утікати в Угорщину ще того самого дня: настільки був нажаханий зустріччю з совєтською системою. Але після тюрми не мав достатньо сил , та й родина не була готовою до такої несподіваної й важкої мандрівки. Крім цього, гори засипало снігом — і небезпека замерзнути була вищою, ніж небезпека бути спійманими прикордонниками.

Усю зиму 1939–1940 років сім’я Вінценза готувалася до втечі через кордон. План був такий , що треба дочекатися відлиги і в травні рушати. Але двом синам письменника довелося втікати швидше — вже 19 березня 1940 вони перейшли засніжений кордон на лижах. Річ у тім, що їх могли мобілізувати в совєтську армію, тож не можна було зволікати.

Нарешті свобода!

Аж 26 травня 1940-го року Станіслав Вінценз із родиною покинули сімейне обійстя в Бистреці й вирушили в гори. Цілу зиму вони готувалися , зокрема розвідували інформацію про чергування прикордонників, шукали зручне взуття й одяг для виснажливої мандрівки, складали план і маршрут утечі. Вирушили вдосвіта досить великою групою: шість членів сім’ї та двоє місцевих гуцулів за провідників.

Дорога була довга , виснажлива й важка, у групі були люди різного віку й стану здоров’я, тож рухалася вона повільно. Не раз доводилося залягати в кущі й перечікувати прохід совєтських прикордонників. Та найбільше уповільнювала рух утікачів важка ноша — Вінценз забрав із собою найважливіші свої записи, щоденники, етнографічні матеріали, рукописи творів і улюблені книжки, була серед них навіть «Божественна комедія» Данте!

28 травня втікачам вдалося перейти кордон і вже невдовзі вони здалися першому угорському патрулю. Офіцер їм повідомив , що є наказ: усіх біженців повертати назад і віддавати в руки совітів. Але, на щастя, він не зробив цього. Тому в ніч на 29 травня шестеро біженців уже ночували в млині закарпатського села Луги, звідки вранці вирушили у своє вільне європейське майбутнє. Так завершилася одна з найцікавіших пригод в історії польської літератури ХХ століття.