Біженці з України на кордоні. Фото: Янош Немеш / УНIАН
Біженці з України на кордоні. Фото: Янош Немеш / УНIАН
25 березня 2022

Голоси війни

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Відомий польський письменник Яцек Подсядло зібрав фрагменти розмов воєнного часу.

— Добраніч. Аби ж то прокинутися у світі не гіршому, ніж сьогодні.

— Ми прокинулися в гіршому світі. Набагато гіршому.

— Заберіть, будь ласка, з Дніпра хоч би до Львова, ми заплатимо, нас тут двоє! І спокійний котик. Благаю!

— Хто їхатиме з Києва до Чернівців, то їдьте через Бар, у Латичеві міст підірвали, через Хмельницький ніяк.

— На в’їзді до Львова машини стоять у заторах, на кордоні черги по 20–30 кілометрів.

***

— Дорогою я зробила фото. Раніше на цьому плакаті було знане речення про всім відомий напрямок руху російського воєнного корабля, а тепер Франко із суперзброєю.

— Я бачив у Львові плакат із тим відомим написом… Як там?.. «Иди на юг»?

— Вираз «иди нахуй» — відомий російський вульгаризм. І «нахуй» пишеться разом. Зараз перешлю пояснення від українських мовознавців.

***

— Не вірю, не вірю, що все це відбувається насправді. Моя подруга була в Одесі у відрядженні. Каже, дуже страшно. Сама, в чужому місті, вибухи, не могла виїхати. Але врешті вдалося. Я навіть не можу собі уявити, що вона відчувала.

***

— У мене зараз проблема з емоціями. Не знаю, що написати і як. Вночі обстріляли село неподалік. Було видно спалахи, відблиски. Наш будинок навіть захитався. Я прокинулася — і не повіриш… заснула відразу після стрілянини. Відразу. Як? Сама не знаю. Лежала й думала. Якщо вони попадуть по нашому дому, я помру швидко чи встигну відчути біль? І заснула. Як тут можна було заснути?

А тепер дивлюся на сніг. Природа — це досконалість.

***

— Ти на кордоні? Я їду з цільовою допомогою, нам необхідна підтримка.

— Ні, я буду лише пізно вночі, їду через Будомєж. Але ти тримайся, успіхів!

— Пиши, якщо треба допомогти.

— Ок, дякую. Я вперше, тож хтозна. Сподіваюся, що ні.

— Бережи себе. Бажаю добра. Щасливої дороги і з богом.

***

— Друзі, потрібна допомога і максимальний репост. Стоїмо в черзі автобусів на кордоні в Раві-Руській. Біля мене сидить бабця, її родина їде іншим автобусом. Марія Василівна Терендій із Кривого Рогу, 28 серпня 1946 року народження. Іншим автобусом до польського кордону їде її родичка Ольга Олійник (близько 1982 року народження, також із Кривого Рогу). Усі документи бабці в іншому автобусі, у тієї родички. У бабусі немає телефону, родичі з нею не мають зв’язку. Може, через поширення цього повідомлення вдасться допомогти їм знайтися. 05[xxxxx]979 Юлія.

— Будь ласка! Допоможіть моїм дітям… Вони у Харкові, опинилися під обстрілом… Машина зламалася. Щось із електрикою. Вони зараз у полі. Дуже налякані.

— Потрібен спеціаліст з електрики, який знається на «опелях», або хтось, хто їх забере. Прошу… Терміново потрібне СТО, яке відремонтує їхній «опель». Електрику. Прошу, допоможіть. Вони просиділи два дні в підвалі.

— Я десять годин стою на пероні у Львові з двома маленькими дітьми. Діти не витримують холоду. Допоможіть. HELP.

— Лівобережний Київ, Дарницький район! Будь ласка! Потрібно вивезти сестру з двома дітьми у віці десять і шість років! На вокзал або до західного кордону України. Заплачу, скільки скажете! Будь ласка, може, хтось їде чи їхатиме?!

— Транспорт КИЇВ-ПОЛЬЩА. 20 місць. Їздимо лише за домовленістю і забираємо сформовані групи. Лише після попередньої оплати. Ціна 150 $ з людини. Машина приїде тільки після попередньої оплати. Також допоможемо перейти польський кордон чоловікам. Ціна 200 $, теж лише за передоплатою. Умови постійні, якщо не підходить, прохання не телефонувати.

***

— Це дуже важливо для мене — все, що ти пишеш. Я знаю, що ти не можеш закрити небо над Україною, а також знаю, що це небо — також твоє. Скажи, якщо знову до нас завітаєш, хоч ніхто не знає, як довго ще тут пануватиме відносний спокій.

***

— Ми хвилюємося, але водночас усміхаємося і хочемо воювати! Ми звикаємо до цієї реальності й не відчуваємо страху. Бережи себе!

— Я бережу себе так, що аж соромно. Сьогодні я просто лежу в ліжку.

— Нема чого соромитися☺Наше здоров’я — це теж наша зброя.

***

— Я щоденно пригадувала собі ці сказані кимось слова. Як багато чужих людей стало близькими. І як багато близьких, які стали чужими.

— Від початку війни у мене враження, що зі злих людей виходить зло, а із добрих — добро. Усе тепер якесь чорно-біле.

— У нас є добро! Бо круп у магазині немає, але вівсянка для собак є. Така, щоби приготувати собаці їжу. Тож коти й собаки у нас ситі.

***

— Привіт. Їжджу що два дні… Я вже не справляюся…

— А я перестав відчувати в цьому потребу. Зосереджуюся тільки на тому, що треба зробити. На відстані бампера машини переді мною. Як я й очікував, від довгого сидіння за кермом у мене розвалюється спина, тож я не вимагаю від себе більшого, ніж можу.

— Я завтра знову їду. Я тут, якби що. Пам’ятай.

Переклала Ірена Шевченко

Текст був опублікований на сайті видання Tygodnik Powszechny

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Читайте також