Вони стали класикою польського кінематографа і досі залишаються смішними. Чимало цитат із них стали крилатими , їх вживає не одне покоління поляків. Ось десять польських фільмів, які напевно вас розсмішать.
«Ведмедик» (Miś , 1980), реж. Станіслав Барея
У часи ПНР комедії Станіслава Бареї змінили сприйняття світу багатьох поляків , а деякі цитати з його фільмів міцно увійшли в мовлення не одного покоління. Сміх був найкращим захистом від безпросвітної сіризни комунізму.
Барея висміював усе: порожні полиці , холодні радіатори, брак туалетного паперу , м’ясо «з-під прилавка» — тобто ті абсурди повсякденного життя , які відчував кожен, хто жив у країнах соцтабору. Майже всі фільми Бареї: «Брюнет вечірньою порою» (Brunet wieczorowa porą), «Що ти мені зробиш, коли впіймаєш» (Co mi zrobisz jak mnie złapiesz), «Немає троянди без вогню» (Nie ma róży bez ognia) — можна назвати культовими, та найбільше це стосується «Ведмедика».
Головний герой фільму Ришард Охудзький , голова спортивного клубу «Веселка». Охудзький — хитрун, бенефіціар комуністичної системи , яку він використовує для власної вигоди. Проте сюжет тут другорядний, головне — тло історії, тобто більші та менші абсурди Польської Народної Республіки, вихваляння посередності і закривання очей на несправедливість.
«Сексмісія» (Seksmisja , 1983), реж. Юліуш Махульський
За часів комунізму польська комедія почувалася набагато краще , ніж у наші дні. Гумор був дієвою зброєю , глядачі звикли читати «між рядків», а цензори часто не помічали подвійного дна екранізованих історій.
Картина Махульського — науково-фантастична комедія. Двоє головних героїв в рамках медичного експерименту піддаються гібернації. Їх розморозили 2044 року , у світі, зруйнованому війною. Всі чоловіки вимерли, світом залізною рукою керує Ліга жінок. «Сексмісія» — це сатира на тоталітаризм, пропаганду і маніпуляції. Однак, якщо сприймати фільм буквально, то можна у ньому знайти мізогінію й антифемінізм.
«Сексмісія» — одна із найпопулярніших і найунівермальніших комедій з того часу , цитати з неї досі можна почути у повсякденному житті: «Коперник була жінкою!» (Kopernik była kobietą!) , «Темрява , бачу темряву» (Ciemność , widzę ciemność) , «Жінка мене б’є!» (Kobieta mnie bije!) , «Тут були наші» (Nasi tu byli) , «Нас? Героїв? Струмом?!» (Nas? Bohaterów? Prądem?!)
«Кілер» (Kiler , 1997) і «Кілер 2» (Kiler 2, 1999), реж. Юліуш Махульський
Хвацькі 1990-ті у Польщі. Берлінська стіна впала , трансформація йшла повним ходом, в економіку з ураганною силою увірвався капіталізм. Відкривалися приватні підприємства, вони розвивалися і набирали обертів. За кілька років можна було стати мільйонером або банкрутом. Разом із бізнесом зростала злочинність: структури демократичної держави тільки-но створювалися, отож бандити почувалися цілком вільно. Все це знайшло своє відображення в кінематографі — тоді з’явилося багато бойовиків, а комедійною версією цього напряму став «Кілер» і, знятий через два роки, «Кілер 2».
Це історія варшавського таксиста , якого помилково прийняли за найманого вбивцю. Так чоловік потрапив у кримінальне середовище, де йому доводиться вдавати «кілера», аби вижити. Головну роль зіграв Цезарій Пазура, один із головних акторів 1990-х років і рубежу століть. Він знімався як у комедіях, так і в бойовиках. Варто подивитися ще на дві комедії з його участю: «Хлопці не плачуть» (Chłopaki nie płaczą, 2000) режисера Олафа Любашенка та «Нічого смішного» (Nic śmiesznego, 1995) режисера Марека Котерського.
«День психа» (Dzień świra , 2002), реж. Марек Котерський
Розчарований у житті , розлучений вчитель польської мови щоденно вступає у нерівні змагання з реальністю, яка його дратує, та власними нав’язливими ідеями. Головний герой, Адась Мяучинський, став символом польського інтелігента: недоціненого невдахи з мінімальною зарплатою, якого всі сприймають як лузера. Адась бореться з сусідами, які не прибирають за своїми собаками, з системою освіти, де «зарплата така , ніби хтось мені в морду дав» (I oto mi płacą , jak by ktoś dał mi w mordę) , і клієнтами в магазині, які дихають йому в вухо. Крім того, його життя ускладнюють неврози, характерні для самотнього чоловіка у кризі середнього віку, іпохондрика і розчарованого чоловіка, який не вміє спілкуватися із жінками.
Фільм Котерського — один із найважливіших польських фільмів початку ХХІ століття. Він у гірко-смішній манері розповідає про тодішній польський середній клас , який не зумів себе знайти в період трансформації 1990-х. Їм обіцяли золоті гори та світле майбутнє, але реальність виявилася зовсім іншою: диплом магістра і робота за мінімальну зарплату.
«Листи до М.» , частини 1–5 (Listy do M., 2011–2022)
Ці різдвяні романтичні комедії дуже люблять польські глядачі. Після величезного успіху першого фільму було вирішено зняти ще один. Перша частина була знята 2011 року за мотивами популярного британського фільму «Реальна любов» (Love Actually). Дія відбувається під час Різдва , ми дізнаємося історії групи осіб, яких доля зводить разом напередодні Віґілії. Головна тема — це, звісно, кохання: його пошуки та гепі-енди. Серед персонажів є і поганий Санта (у польській версії — святий Миколай), і неслухняні та кмітливі діти, і самотні батьки, які знаходять щастя.
«Панічний напад» (Atak Paniki , 2017), реж. Павел Масльона
Це приклад комедії , де сміх застрягає в горлі, а в голові у нас з’являється питання, чи варто взагалі сміятися. Та ми сміємося. «Панічний напад» складається з кількох переплетених і, здавалося б, не пов’язаних між собою сюжетів: подружня пара повертається літаком із друзями з відпустки, самотня жінка зустрічається зі своїм колишнім на бокал вина, розчарований геймер підробляє офіціантом на весіллі. У цьому фільмі немає нічого очевидного, режисер жонглює історіями й емоціями, які вирують під поверхнею та шукають виходу, як вулкан перед виверженням. Спалах (той самий «панічний напад», як у назві фільму) повинен статися, але ми не знаємо, коли і як це буде.
Павел Масльона — один із найцікавіших режисерів середнього покоління в Польщі , йому притаманна спостережливість і саркастична кіномова. Він не боїться провокувати і виходити за межі, прикладом чого є його новий фільм «Дрізд» (Kos), переможець Фестивалю польського художнього кіно в Ґдині 2023 року.
«Юліуш» (Juliusz , 2018), реж. Алєксандер Пєтшак
Автори сценарію цієї комедії — популярні польські стендапери Абелярд Ґіза та Кацпер Руцінський. Не бракує іскрометних жартів , іноді на межі гарного смаку. Герой фільму, вчитель малювання Юліуш, намагається піклуватися про свого батька, бабія й алкоголіка, який переніс другий інфаркт. Він також хоче допомогти дівчині Дороті, в яку щойно закохався. Оточення Юліуша доповнює його друг Рафал — «великий комбінатор». Юліуш — духовний брат Адася Мяучинського із «Дня психа»: такий самий мізантроп, пригнічений реальністю, яка його оточує.
«Король утечі» (Najmro. Kocha , kradnie, szanuje, 2021), реж. Матеуш Ракович
Гостросюжетна кримінальна комедія , заснована на реальних подіях. Герой фільму — Зиґмунт Наймродзький, «король злодіїв» і «король втеч» часів комунізму. Персонаж Наймро став легендою — чоловік 29 разів тікав від правоохоронців: тікав із в’язниць, від конвоїв і з судів. Одного разу вийшов із суду в формі міліціонера, іншого разу вистрибнув з потяга, тікаючи від геть п’яних міліціонерів. Він скористався некомпетентністю комуністичних правоохоронних органів, особистими контактами і допомогою своїх друзів-злодіїв. У фільмі Збіґнєва Наймродзького грає Давід Оґроднік, один із найвидатніших акторів середнього покоління.
Насправді Наймро не був таким красенем і улюбленцем жінок. Проте , як це часто буває, його легенда давно переросла реальність. Фільм насичений перипетіями, тримає в напрузі і водночас в легкий та смішний спосіб, хоча й дещо карикатурно, змальовує Польську Народну Республіку.
«Свати 1» (Teściowie 1 , 2021), реж. Якуб Міхальчук, «Свати 2» (Teściowie 2, 2023), реж. Каліна Алябрудзінська
Батьки нареченого , Анджей і Малґожата — інтелектуали з великого міста, люди з грошима, становищем і проблемами багатих. Традиційна, провінційна Польща їх відштовхує, хоча політкоректність не дозволяє відкрито це визнавати. Батьки нареченої, Ванда і Тадеуш, воліють їсти ковбасу, а не суші, в неділю радше підуть на літургію до костелу, а не на бранч. Серед вершків суспільства вони трохи губляться, проте свою невпевненість прикривають пихою й агресією. Дві Польщі, два світи і одне весілля — нічого доброго з цього не може вийти.
Обидві частини «Сватів» дуже добре відображають суспільні настрої в сучасній Польщі , гострі репліки змушують сміятися і водночас виявляють підґрунтя «польсько-польської» війни: взаємне нерозуміння, лінії розмежування, підхід до традицій, релігії та політики, вміст гаманця і рівень освіти.
У другій частині «Сватів» більше уваги присвячено свекрусі і тещі — жінкам середнього віку , які живуть без справжнього кохання, прагнуть незалежності і, врешті, можуть задовольняти свої потреби. Обидві частини «Сватів» — це також насолода від акторської гри, бо головні ролі зіграли найкращі з найкращих: Марцін Дороцінський, Ізабеля Куна, Мая Осташевська, Адам Воронович.
«Задорослий для казок» (Za duży na bajki , 2022), реж. Крістоффер Рус
У сучасному польському кінематографі не так багато хороших сімейних фільмів. «Задорослий для казок» — один із них , тож на нього варто звернути увагу. Це фільм для всієї родини з важливим посланням. Його автори не уникають складних тем, водночас він змусить сміятися як дорослих, так і юних глядачів. Головний герой — Вальдусь, затятий геймер, потрапляє під опіку своєї ексцентричної тітки. Вона, на відміну від занадто турботливої матері Вальдуся, піддає його справжнім «знущанням»: змушує самостійно готувати собі сніданок, заварювати чай і їздити на велосипеді, щоб скинути зайву вагу. Ті, кому сподобався Вальдусь та його друзі, Дельфіна і Сташек, зможуть зустрітися з ними знову — фільм набув такої популярності, що знято продовження.
Переклала Ірена Шевченко
