Зазвичай сірий, грубий і шорсткий. Неприємний. Символ недієвості соціалістичної економіки. Туалетний папір, найдошкульніша недуга ПНР — його часто не було в магазинах. А жінка, обвішана рулонами туалетного паперу, що прямує вулицею, — ледь не уособлення Народної Польщі.
Тогочасні фотографи не раз вловлювали такі образи. У магазинах рулони нанизували на мотузку, тож після того, як їх урешті вдалося купити, щаслива жінка (а іноді й не менш щасливий чоловік) вішала свою здобич гірляндою на шию і гордо несла її додому. Інколи таку гірлянду називали вервичкою. Хоча насправді туалетний папір не вимолювали, а вистоювали в магазинній черзі, якщо його туди завозили, звісно.
Письменник Лєопольд Тирманд, який жив в еміграції, у своїй книжці «Цивілізація комунізму» міркував:
Чому комуністичні країни здатні будувати атомні електростанції та космічні кораблі, проте не можуть виробляти достатню кількість туалетного паперу для свого населення? Це залишиться загадкою, яку не під силу розгадати найсміливішим та найкмітливішим головам нашого часу.
Письменник запропонував своє пояснення: планова соціалістична економіка керувалася принципом важливості, а не потреби. Людам, звісно, потрібен був туалетний папір, але теоретики комунізму не надавали цьому великого значення. Боротьба за мир була важливішою, ніж боротьба за комфорт у лазничці. Комунізм можна було збудувати і без туалетного паперу.
Проте свої роздуми Тирманд міг публікувати лише на Заході, позаяк у ПНР такі крамольні думки не пропустила б цензура. Але навіть офіційні ЗМІ помічали цю делікатну проблему.
Чоловік з рулонами туалетного паперу, Варшава, 1979. Джерело: Національний цифровий архів ПольщіЗгідно з даними розслідування, яке провели журналісти програми Polska Kronika Filmowa, на одного поляка в середньому припадало сім рулонів паперу на рік. Тобто заледве пів метра на день. Що цікаво, сьогодні поляки використовують понад сто рулонів на рік. Ба більше: Польща стала одним зі світових лідерів експорту туалетного паперу.
У ПНР його не вистачало не лише в домівках, а й у громадських туалетах. Наприклад, у Палаці культури і науки, який виріс посеред Варшави як подарунок Радянського Союзу. На підземному поверсі було два туалети, і працівниці, які їх обслуговували («кльозетові бабці»), видавали лише по одному-двох листочках — залежно від заявленої клієнтом потреби.
Однак під час з’їздів Польської об’єднаної робітничої Партії, які відбувалися в Залі конгресів Палацу культури і науки, туалетного паперу було вдосталь. Серед поляків ходили чутки, що на цих заходах папір був іноземний — напарфумлений і зі спеціальним орнаментом. Насправді він був звичайнісінький, проте це дуже показова деталь: одним із елементів розкішного життя поляки вважали гарний туалетний папір!
Його називали дефіцитним товаром — дещо дивне трактування цього поняття. Раніше, до епохи ПНР, «дефіцитним» називали товар, на якому не можна було заробити, бо люди просто не хотіли його купувати. А в Народній Польщі прикметник «дефіцитний» набув протилежного значення — це товар, якого не вистачало в магазинах і який був усім потрібен. Поляки жартували: що таке «дефіцит в дефіциті»? Шинка, загорнута в туалетний папір. А ще казали, що в магазинах немає туалетного паперу, бо він весь пішов у ковбасу.
Напрошується висновок, що дефіцит туалетного паперу (як і м’яса, цукру та мотузок для снопов’язалок) — іманентна риса соціалістичної економіки. Та це не так. У 1980-х роках німецькі й чехословацькі сусіди не страждали від такої проблеми. Певно, польська економіка пішла на дно унітаза.
Телебачення підозрювало, що туалетний папір скуповують дрібні торговці, які потім продають його на базарах за завищеними цінами. Це було звичне пояснення у ПНР: якщо чогось бракує, то винні спекулянти.
Та насправді причини проблеми були геть інші. Коли понад 10 років тому я готував документальний фільм про нестачу туалетного паперу в ПНР, я розпитував про це Здзіслава Садовського, віцепрем’єра часів ПНР. Державне телебачення іноді пояснювало, що паперу не вистачає через те, що поляки здають мало макулатури. Проте Садовський часто виглядав у вікно, яке саме виходило на пункт збору макулатури: нікому не було діла до зібраних газет, книжок та упаковок, — вони просто мокли під дощем.
До речі, один високопоставлений партійний діяч розповів мені, що не хотів користуватися службовим становищем при купівлі туалетного паперу, тому просто запасався ним у пунктах збору макулатури. У зв’язку зі своєю посадою він отримував багато газет, які потім відвозив у такий пункт. У той час діяла обмінна торгівля: за десять кілограмів паперу, що кишів комуністичною пропагандою, він отримував рулон туалетного паперу.
Повертаючись до причин дефіциту туалетного паперу в магазинах, віцепрем’єр Здзіслав Садовський розповідав:
Обсяг виробництва туалетного паперу визначався заздалегідь, центральним планом. Не було вільного ринку, який міг би вплинути на виробництво цього товару. Людям було потрібно його набагато більше, але це не стало достатнім сигналом для фабрик, щоб розширити виробництво. Таким сигналом був би центральний план, але він залежав від ідеології, а не реальності.
Зате капіталістична економіка блискавично реагувала на потреби ринку. На Заході, наприклад, випустили туалетний папір із зображенням речника польського уряду, ненависного Єжи Урбана. Щотижня на пресконференціях він озвучував позицію польської влади. Телебачення транслювало ці зустрічі, а поляки охоче їх дивилися, бо з питань іноземних журналістів можна було дізнатися про проблеми, які замовчувала офіційна преса. А оскільки відповіді Урбана зазвичай були дуже далекі від правди, він став символом лицемірної пропаганди того часу.
Туалетний папір із зображенням речника польського уряду Єжи Урбана. Джерело: kwejk.plЦей сатиричний туалетний папір замовив шкільний товариш Єжи Урбана, який емігрував із ПНР. Він навіть надіслав кілька рулонів самому прессекретарю, і той вивішував такий папір у своєму домашньому туалеті перед візитом найповажніших гостей. Бо, треба сказати, Урбан ставився зі злостивою іронією не лише до політичних опонентів, а й до самого себе.
Він і сам у 1980-ті роки провів ціле розслідування з нестачі туалетного паперу. Урбан побачив, що німецький папір був на 15 % вужчим і вирішив, що польські фабрики повинні звузити леза, які розрізають рулони, — тоді паперу буде на 15 % більше. Але чиновники, відповідальні за економіку, сказали, що зменшувати ширину не можна, позаяк вона записана в польському стандарті. А як з’явився польський стандарт? Хтось сів на унітаз і експериментальним шляхом визначив, яка ширина найкраща? Ні — відповіли Урбану чиновники.
Польський стандарт був створений за зразком... німецького. Коло замкнулося. Ніхто не взяв до уваги той факт, що німці з часом могли визнати цей стандарт неактуальним.
Поляків досі цікавить проблема дефіциту туалетного паперу в ПНР. Коли я переглядаю статистику свого сайту, то бачу, що люди часто заходять на нього, ввівши в ґуґл-пошуковику фразу «туалетний папір ПНР». І це дуже кумедно. Бо ніщо так виразно не показує убогість соціалістичної економіки, як нестача туалетного паперу.
Переклала Наталка Римська
