Станіслав Пшибишевський, картина Едварда Мунка. Колаж: Нова Польща

Станіслав Пшибишевський, картина Едварда Мунка. Колаж: Нова Польща

Станіслав Пшибишевський. Скандаліст, ловелас, геній «Молодої Польщі»

22 листопада 2023
Люди

Чужинець, окультист, навернений католик, сумний Сатана, отруйник, декадент, король берлінської богеми, геніальний поляк, — як тільки його не називали. Та беззаперечним є те, що Станіслав Пшибишевський (1868–1927) — один із найважливіших письменників польського модернізму. Розповідаємо неймовірну історію його життя.

Станіслав Пшибишевський

І за покликом душі , і за кров’ю я — поляк. Польський народ люблю понад усе, але з мистецького погляду я не знаю, що таке народ чи людство. Я пишу німецькою, бо ця мова загальновідома в Європі. Щоправда, самі німці мене бойкотують. Натомість у Чехії та Данії я здобув велике визнання.

У Польщі я б і так не знайшов видавця, а навіть якби знайшов, то все б конфіскували. У Росії мої твори заборонені, а в Австрії нещодавно конфіскували весь наклад часопису Die Zeit, бо там з’явився критичний відгук на мої «Віґілії». Тож я подумую перебратися до Франції й писати французькою.

Я народився на Куявах, в селі Лоєві неподалік Шимбожа, де прийшов на світ поет Ян Каспрович. Мені щойно виповнилося 28 років.

Ось так у листі від 7 травня 1896 року , тобто у власний день народження, Станіслав Пшибишевський писав літературно-театральному критику Мацєю Шукевичу, який запрошував його до Кракова. Адресант не випадково наголошував на своїх зв’язках із Польщею: польська преса розглядала його твори у контексті німецької літератури , а їхня тематика й поетика у поєднанні з провокаційним та розпусним (з точки зору тодішньої загальноприйнятої моралі) стилем життя витворювали образ Пшибишевського як чужинця.

Він був представником нової тоді для Польщі естетичної доктрини , що проголошувала «мистецтво для мистецтва», а отже — свободу митців від національних, соціальних та моральних зобов’язань. Есеї, п’єси, романи та поезія Пшибишевського сповнені декадентських настроїв, описів патологічних станів психіки та непомірного еротизму, нерідко з такими скандальними мотивами, як подружня зрада, інцест, оргія та некрофілія. Усе це призвело до того, що польські мистецькі кола не сприймали Пшибишевського як власне польського митця, що не завадило краківській творчій молоді обожнювати його — як окреме скандальне та екзотичне явище.

Шлях до ніцшеанського «осяяння»

Станіслав Пшибишевський народився 1868 року на польських землях , які входили до складу Пруссії , в родині сільського вчителя Йозефа Пшибишевського та Дороти Ґромбчевської. Він навчався в німецькомовних гімназіях у Торуні та Вонґровці, де опанував німецьку мову. Мати навчила Станіслава добре грати на фортеп’яно, завдяки чому він іще гімназистом підробляв репетиторством з музики, а в подальшому житті — у кожному товаристві потрапляв у центр уваги, адже всі захоплювалися його пристрасною, хоча й не без технічних огріхів, грою.

Вчителюючи , велелюбний юнак палко закохувався у своїх учениць та сестер приятелів, втілюючись під впливом німецької романтичної літератури (особливо Ґете) в екзальтованого коханця, сповненого страждань Вертера, який присвячував своїм паннам вірші та інтенсивно з ними листувався.

Улітку 1899 року Пшибишевський залишив малу батьківщину і переїхав до Шарлоттенбурга (нині одна з дільниць Берліна) вивчати архітектуру в Королівському технічному університеті.

Станіслав зацікавився окультизмом і містикою , а ще посилено займався самоосвітою, читав Ібсена, Золя, Ломброзо, Спенсера, Шопенгауера.

Ознайомившись із ніцшеанськими творами «Так казав Заратустра» і «Весела наука» , Пшибишевський «пережив осяяння» та «зазнав духовної трансформації». Свої метаморфози новий адепт Ніцше описав у листі до Пауліни Пайздерської, сестри його приятеля, архітектора Томаша Пайздерського:

Станіслав Пшибишевський

Я набрався відваги зруйнувати все , у що вірив, усе, чим пишався, спалити за собою міст, який єднав мене з колишнім життям. Зараз я шукаю нового шляху.

Старий курс моєї духовної монети виявився фальшивий: погані інстинкти, безсилля, рабство тощо називалися чеснотами, жалістю, докорами сумління. Тепер для мене девізом стали внутрішня незалежність, здоровий культ тіла та почуття власної гідності.

Тепер я — радісний. Я прагну життя, прагну тіла. Я став собою.

Під впливом ніцшеанських ідей Пшибишевський кинув архітектуру , внаслідок чого втратив стипендію.

Станіслав Пшибишевський

Я не створений бути архітектором. Ви маєте рацію , я ненавиджу палаци та костели — ці кубла сучасних злодіянь. Це була б трагедія, якби я мусив ще й сам їх будувати!

Станіслав відразу вступив на медичний факультет Берлінського університету. Пауліні Пайздерській він пояснював свій учинок у характерному для себе патетичному тоні , як слідування за покликанням:

Станіслав Пшибишевський

Я люблю людей: коли бачу десь злидні , біль, страждання, то відчуваю їх набагато глибше, набагато сильніше, ніж власні.

Я хотів би всім допомогти, хотів би втамовувати чужий біль, щоб так впокорити свій. Немає лікарів, що лікують духовні страждання, але є ті, що лікують злидні та фізичний біль. Я хотів би бути лікарем — доктором божевільних.

Медицину Пшибишевський також не закінчив , бо, не маючи стипендії, був змушений заробляти на життя. Він таємно писав на замовлення дипломні роботи з гістології та психофізіології, а також редагував польськомовний соціалістичний щотижневик Gazeta Robotnicza. Однак Пшибишевський відчував дедалі сильніший потяг до літератури.

Король берлінської богеми

1892 року Станіслав Пшибишевський дебютував як літературний критик — в есеї «До психології творчої особистості» він на прикладі доробків Шопена та Ніцше досліджував категорію геніальності. Міркування автора про роль підсвідомості у творчому процесі , пересипані медичною термінологією, викликали неабиякий резонанс у німецьких літературних колах.

Станіслав Пшибишевський. Джерело: Вікіпедія

24-річний Пшибишевський дуже швидко стає королем берлінської богеми , яка полюбляла збиратися у винарні «Під чорним поросям». Біля його столика постійно роївся натовп друзів, шанувальниць та випадкових гостей, — вони захоплено слухали, як митець віртуозно дискутує, жартуючи та перестрибуючи з теми на тему.

У цій винарні Пшибишевський дошліфовував свій перший художній твір — прозову поему «Заупокійна меса» (1893). Вона починалася провокативною парафразою прологу Євангелії від Йоана: «На початку була хіть».

У «Заупокійній месі» Пшибишевський — задовго до появи психоаналітичних теорій Фройда — обґрунтував сексуальний потяг як основу буття.

Слава про неординарного поляка ширилася , і якось шведський письменник та палкий шанувальник Ніцше Ола Ганссон запросив Пшибишевського до свого дому, де збиралася берлінська літературна богема. Тут Станіслав потоваришував із поетом Демелем, художником Шеербартом, драматургом Гартлебеном, критиком Бьольше та іншими, які відчинили перед ним двері у світ німецької літератури.

Франц Сервес , журналіст і критик

Певного пополудня у помешканні подружжя Ганссонів ми з Пшибишевським познайомилися з великим і контроверсійним поетом Стріндберґом. Він не належав до тих , хто легко відкривав своє серце іншим, однак Пшибишевський майстерно ламав перший лід, тож — як і до інших — він підібрав до Стріндберґа відповідний тон, який розвіяв скуту атмосферу, що панувала напочатку. Йому це вдавалося передусім завдяки грі на фортепіано. Я й досі бачу, як Стріндберґ повертається до мене, високо здіймає брови й каже із притиском: «Але ж він грає!» Відтоді ці дві діаметрально протилежні людини зблизилися, і це зближення після кількатижневого спільного заглядання в чарку — а обидва могли випити багато — тільки зміцніло.

Приязнь зі шведським драматургом Авґустом Стріндберґом , який називав Пшибишевського геніальним поляком, була близькою, проте нетривалою. Митці мали різні творчі й життєві темпераменти, однак їхні дороги остаточно розійшлися через красуню, норвежку Даґні Юль.

Пристрасть на ймення Даґні

Даґні Юль. Джерело: Вікіпедія

За спогадами сучасників , Даґні Юль була високою, стрункою, рудоволосою дівчиною приголомшливої краси. Вона походила з заможної й впливової родини, була емансипована, грала на фортеп’яно, писала п’єси й оповідання, а також виконувала еротичні танці в колі найближчих друзів.

Даґні приїхала до Берліна на початку 1893 року до свого приятеля та коханця Едварда Мунка.

Франц Сервес , журналіст та критик

Мені судилося познайомитися з нею через кілька місяців , але ще до того я мимохідь її бачив: горда й мовчазна, вона сиділа на килимі в залі, а її приятель, норвезький художник Едвард Мунк, розвішував перед виставкою свої картини.

Проте в Берліні Даґні майже відразу покинула Мунка й зв’язалася зі Стріндберґом , та невдовзі залишила й шведа, закохавшись у «геніального поляка», Пшибишевського. 18 серпня 1893 року вони побралися.

Юліус Меєр-Грефе , критик

Він — поляк , який не говорив польською і писав німецькою зухвалі вірші. Його звали Стах. Вона — норвежка, надзвичайно струнка, нагадувала Мадонну з малярства XIII століття, а сміялася так, що чоловіки божеволіли. Її звали Духа. Так Пшибишевський пестливо називав Даґні, — прим. авт. Вона пила абсент і не п’яніла.

Подружжя Пшибишевських жило у фінансовій скруті , проте призвичаєна до достатку Даґні стоїчно все зносила. Молодята орендували помешкання у престижному районі Берліна на Луїзенштрассе, і їхня квартира з невеличким піаніно невдовзі стала улюбленим місцем зустрічей місцевої богеми.

Юліус Меєр-Грефе , критик

Стах безжально валив по піаніно обома руками. Він грав Шопена , фальшуючи, у казковому ритмі. Хтось із гостей танцював із Духою. Мунк і Стріндберґ спостерігали, сидячи за столом. Усі троє чоловіків були закохані в Духу — кожен по-своєму. І жоден не показував цього іншим.

Проте ревнивим чоловікам не завжди вдавалося стримати емоції. Наприклад , Едвард Мунк, якого зі Станіславом та Даґні поєднував дивний емоційний клубок боготворіння, хтивості та закоханості, намалював тоді серію картин «Ревнощі». Ключовий мотив — любовний трикутник. На задньому плані одного з полотен, під деревом Мунк намалював себе та Даґні, яка, наче Єва, зриває яблуко, а на передньому плані — темну постать Пшибишевського в образі Сатани.

«Ревнощі» , Едвард Мунк. Джерело: Збірка Расмуса Мейера

«Гола душа» і «Крик» Мунка

Проте Мунк був теж вдячний Пшибишевському , оскільки після скандального закриття його виставки у Берліні восени 1892 року та нищівних рецензій у місцевій пресі (закиди в кольористичній неохайності, відсутності смаку та хворому еротизмі), саме «геніальний поляк» став на захист норвежця.

Станіслав Пшибишевський , мемуари

Мало з ким із митців у мене була така близька духовна спорідненість , як з Едвардом Мунком. Причім це навзаєм — що він сам часто підкреслював. У ті часи потрібна була неабияка мужність, щоб наважитися сприймати Мунка серйозно.

1894 року Пшибишевський написав есей про творчість Мунка «Психічний натуралізм». Уже в самій назві окреслено стиль художника та нову мистецьку концепцію , покликану віддзеркалювати «голу душу» — найпотаємніше людське єство, позбавлене раціональних і суспільних нашарувань.

Есей Пшибишевського мав важливе значення для Мунка , позаяк відкрив йому очі на власну творчість й сприяв його переходу від імпресіонізму до експресіонізму.

Станіслав Пшибишевський , мемуари

Після виходу мого есею про Мунка , вся літературна братія була переконана, що я з’їхав з глузду. Глибоко зворушений Мунк прийшов до мене й каже: «Я шокований, що мене хтось підслуховує в найпотаємніші миті творчості, але я тебе теж підслухав». Наступного дня він показав мені свою знамениту картину «Крик». Годі майстерніше фарбами передати літературний твір, у цьому випадку — «Заупокійну месу».

Плоди позашлюбного некохання

Довкола шлюбу Станіслава та Даґні точилися різноманітні плітки , адже всі в їхньому колі знали, що Пшибишевський утримує позашлюбних дітей та їхню матір, хоча «геніальний поляк» й намагався приховувати цей факт.

8 травня 1891 року на порозі берлінського помешкання Станіслава з’явилася його учениця ще з гімназійних часів Марта Фердер — щоби привітати свого вчителя з днем народження. Вона залишилася жити в Пшибишевського і одне за одним народила йому трьох дітей. У лютому 1892 року прийшов на світ первісток Болєслав , про якого батько по довгому часі писав:

Станіслав Пшибишевський

Болєся сплодила фізіологія , а не кохання, бо Марту я ні на мить не кохав, лише жалів, жалів, жалів. Вона до нестями мене обожнювала, а я, негідник, знаючи це, взяв її задля експерименту. Ти, Болєсю, прийшов на світ, зачатий на п’яну голову.

Спочатку Пшибишевський ще якось намагався піклуватися про Марту і сина. Він саме став головним редактором тижневика Gazeta Robotnicza і почав отримувати 120 марок щомісяця , що майже на рік розв’язало його фінансові проблеми. Однак згодом літератор-початківець занедбав батьківські обов’язки, просиджуючи ночі «Під чорним поросям», розпиваючи алкоголь і романсуючи з іншими жінками.

Другу дитину , доньку Мєчиславу, Марта народила 1893 року, коли Пшибишевський уже був одружений з Даґні. Третю дитину він зачав із Мартою, коли в березні 1894 року через фінансову скруту Даґні поїхала до батьківського дому в Конґсвінґері. У травні Пшибишевський подався за дружиною. Так під крилом заможного тестя для нього розпочався більш-менш щасливий норвезький період життя.

У лютому 1895 року Марта на самоті народжує наступну донечку Яніну. Виживати їй допомагав зведений брат Пшибишевського Антоній , який постійно нагадував «геніальному полякові» про відповідальність, але марно. Коли Марта дізналася, що у Пшибишевського й Даґні народився син Зенон (у вересні 1895-го), в неї стався нервовий зрив, що згодом призвів до самогубства. Болєслава взяли під опіку батьки Пшибишевського, дізнавшись врешті про своїх позашлюбних онуків, а дівчаток, які навіть не отримали прізвища батька, віддали до сиротинця.

Наслідки «сатанинського бенкету»

Трагічна смерть Марти за нез’ясованих обставин , двотижневий арешт Пшибишевського (за звинуваченням у спричиненні самогубства), зацікавлення окультизмом (тоді митець працював над есеєм про історію сатанізму), «Синагога Сатани. Походження, створення та сучасне значення», 1897.— усе це відвернуло берлінський літературний світ від колишнього короля богеми.

Пліткували , буцімто Марта померла під час аборту, до якого її змусив коханець, що він її отруїв, що на місці трагедії він відправив сатанинську месу.

Владислав Рабський

Так сталося , що в одного з найвідоміших жерців літературного храму померла подруга, добра, щиросерда дівчина. Причому померла вона за підозрілих обставин, навіть мусила втрутитися слідча поліція. Через кілька днів після її смерті цей декадент у колі своїх послідовників оголосив, що, бажаючи почути шелестіння смерті, скупатися в містичній насолоді сатанізму і відчути трупний подих власної жертви, він із дружиною провів усю ніч у квартирі покійної.

Автор цих спогадів , критик і драматург Владислав Рабський, тільки переказав плітки, які тоді кружляли. І навів іншу, більш прозаїчну версію подій:

Владислав Рабський

Та через два дні стали відомі подробиці цього сатанинського бенкету. Виявилося , що декадент вже бозна-скільки місяців не платив за квартиру, тож господар наказав йому виселитися. Бідолаха з відчаю напився за чужі гроші, а потім, напівпритомний, подався у порожню квартиру своєї покійної приятельки й заночував там.

Схоже , це пояснення найближче до правди, однак плітки живуть своїм життям. Через багато років письменник Станіслав Цат-Мацкевич (народжений у рік трагедії, він міг лише чути затерті часом поголоски) писав:

Станіслав Цат-Мацкевич

Після смерті Марти Пшибишевський два тижні сидить у в’язниці за звинуваченням у вбивстві , а потім на цілу ніч іде з Даґні до квартири покійної. Там вони лягають у ліжко, щоб через любовні пестощі досвідчити демонічну природу.

Після всіх цих подій подружжя Пшибишевських не хотіло залишатися в Берліні , тому шукало можливостей вирватися з міста.

Краківсько-львівські пристрасті

Спроби Станіслава і Даґні переїхати до Парижа закінчилися невдачею. Натомість вдалося прийняли давнє запрошення редактора Шукевича до Кракова , де Пшибишевського зустріли як зірку і де він дуже швидко став улюбленцем богеми.

У Кракові Станіслав очолив редакцію часопису Życie — згодом одного з ключових видань польського модернізму. Проте в його помешканні на вулиці Кармелітській , 53, авжеж, не вщухали вечірки, на яких бував і Василь Стефаник. Станіслав і Даґні теж залюбки кинулися у вир кав’ярняного богемного життя.

Станіслав Вижиковський , поет

Пшибишевський був привітний з усіма своєю п’яною привітністю. У «Паоні» вони з дружиною непомірно споживали алкоголь. Зазвичай пили самі , бо інші обмежувалися чорною кавою й чаєм. Пані Даґні ніколи не напивалася. Під впливом коньяку, свого улюбленого напою, вона лише завмирала і блідла, на відміну від чоловіка, який червонів і пожвавлювався. Усе закінчувалося дикими божевільними імпровізаціями на фортеп’яно.

Чоловіки обожнювали Даґні. Серед її краківських шанувальників були письменник Тадеуш Бой-Желенський , а також поети, брати Станіслав і Вінценти Кораб-Бжозовські. 1901 року Станіслав Кораб-Бжозовський наклав на себе руки. Ходили чутки, що причиною була Даґні. Проте Станіслав почав від Даґні віддалятися.

У червні 1899 року Пшибишевський приїхав до Львова читати лекції про Шопена. Тут у нього закрутився роман із дружиною Яна Каспровича Ядвіґою й водночас — із художницею Анелею Пайонкувною , яка 1901 року народила доньку Станіславу. Станіслава Пшибишевська (1901 – 1935) згодом стала відомою драматургинею й романісткою.

Стосунки Пшибишевського та Даґні переросли в безперервні скандали , тож у травні 1901 року жінка виїхала на Кавказ зі своїми коханцем, підприємцем і мільйонером Владиславом Емериком. Менш ніж за місяць у тифліському «Ґранд готелі» за нез’ясованих обставин він застрелив Даґні, а потім застрелився сам.

Останні метаморфози

Ядвіґа Каспрович. Фото: Йола Ліпінська / geni.com

За кілька років Пшибишевський одружився із Ядвіґою Каспрович , з якою прожив решту життя. Цікаво, що в мемуарах «Сповідь» Станіслав усіляко наголошував, що ніколи не кохав Даґні, — усе заради того, щоб не викликати ревнощів нової дружини.

Та це не єдині метаморфози Пшибишевського. З палкого послідовника засади «мистецтво для мистецтва» він перетворився на палкого патріота , особливо після відродження польської держави. Крім того , колишній адепт Ніцше, богоборець, автор творів «Діти Сатани» і «Синагога Сатани», якого свого часу називали «сумним Сатаною», навернувся в католицизм. За рік до смерті Пшибишевський писав:

Станіслав Пшибишевський

Заявляю: я хочу жити й померти у вірі католицькій , у якій я народився. За свої злочини проти принципів цієї віри щиро каюся і прагну все виправити.

З найглибшою та найщирішою відданістю
Станіслав Пшибишевський

Помер митець 23 листопада 1927 року неподалік малої батьківщини. На надгробній плиті викарбувана епітафія: «Метеор “Молодої Польщі”». Ці слова , взяті з твору Пшибишевського, символічно підсумовують його життя — він наче яскравий метеор стрімко пронісся небом польської літератури, назавжди залишивши в ній свій новаторський доробок та легенду про «геніального поляка».

Джерела: S. Przybyszewski , Listy, t.1: 1879—1906, oprac. S. Helsztyński, Warszawa 1937; Katarzyna Badowska, “Godzina cudu”. Miłość i erotyzm w twórczości Stanisława Przybyszewskiego, Łódź 2011; S. Helsztyński, Przybyszewski, Kraków 1966; S. Przybyszewski, Moi współcześni, Warszawa 1959; Krystyna Kolińska, Stachu, jego kobiety i jego dzieci, Warszawa 1994.

Валерій Бутевич profile picture

Валерій Бутевич

Всі тексти автора

Читайте також