Василь Стефаник (1871–1936) приїхав до Кракова 1892 року студіювати медицину й прожив тут (із перервами) майже вісім літ, тобто до 1900-го. Студентом він винаймав помешкання на вулиці Аріанській, 1 (тепер — вулиця Любіч, 44, на будинку встановлено меморіальну дошку на честь письменника). Докладніше про свої краківські роки Стефаник розповів у «Автобіографії», написаній 1927-го. Зокрема, він самокритично визнавав:
З медициною вийшло діло без пуття, бо ані тої науки не любив, а вже ніяк не міг мордувати хворих своїм обпукуванням та обшукуванням.
Ідея з медичною освітою належала батькові Василя Стефаника. Однак студент поступово знеохотився в медицині, зрозумівши, що вона далека від його покликання. Зате він з головою поринув у літературне та громадське життя Кракова, зокрема брав активну участь у діяльності товариства русинів-українців «Академічна громада» та вчащав до «Просвіти», яка опікувалася галицькими студентами.
Меморіальна дошка на честь Василя Стефаника у Кракові. Джерело: ВікіпедіяСтефаника також часто можна було зустріти на товариських вечірках та в кав’ярнях, де збиралися митці «Молодої Польщі». Młoda Polska — період модернізму в польському мистецтві, що припав приблизно на 1890–1918 роки. Саме це середовище справило найбільший вплив на українського письменника: не тільки зміцнило його в переконанні служити своєму народові, а й дало усвідомлення нового стилю, «нової вразливості», яка стала ознакою його модерністських творів.
Перші краківські знайомства та публікації
У Кракові я зазнайомився і заприязнився з Вацлавом Морачевським і з його жінкою Софією з Окуневських. Вони приїхали з Цюріху, обоє високоосвічені, і я від них користувався широким європеїзмом. Вони ж і мали на університеті на мене глибокий вплив.
Вацлав Морачевський та його дружина Софія (з Окуневських) були відомими лікарями та викладачами медицини — рафіновані інтелігенти, з передовими демократичними поглядами, широкою ерудицією та харизмою. Студент медицини часто бував у їхньому домі, а через Вацлава Морачевського, який мав тісні контакти з багатьма культурними діячами тогочасного Кракова, зблизився також з адептами руху «Молодої Польщі».
Вацлав Морачевський та його дружина Софія. Джерело: lvivcenter.org / вікіпедіяСаме Морачевський переклав польською мовою та опублікував дві новели Стефаника («Новина» та «Озимина»), що стало початком блискучої кар’єри молодого українського прозаїка. Не менше Василь Стефаник цінував і авторитет його дружини, галицької українки. Саме Софія, як згадував письменник, навчила «любити Русів Село на Станиславівщині (нині — Івано-Франківщині), в якому народився Василь Стефаник. і правду в собі».
У 1898–1900 роках редактором популярного краківського тижневика (пізніше — двотижневика) Życie був Станіслав Пшибишевський, і саме він згуртував навколо часопису ґроно молодих і талановитих авторів.
З польських письменників і поетів я найближче жив зі Станіславом Пшибишевським і Владиславом Орканом. З Виспянським, Тетмаєрами я був добре знайомий і сходився з ними в редакції Życia.
Стефаник теж часто друкувався у часописі Życie. Згодом перед галицьким новелістом відчинили двері й редакції видань Czas Krakowski та Swiat Słowiański. Схвальні критичні відгуки на перші твори, опубліковані в Кракові, неабияк стимулювали молодого прозаїка, який упродовж кількох років написав та видав не одну книжку новел. На відміну від інших майстрів модернізму, які зосередили свою увагу на постатях інтелігентів, причому часто вдаючись до автобіографічних алюзій, Стефаник обрав для змалювання сільське життя рідного Покуття.
Оркан та «м’яка» модернізація мистецтва
Із польським письменником Владиславом Орканом Стефаник зблизився завдяки Богдану Лепкому — українському поету, критику й перекладачу, який тоді вже був визнаним авторитетом у молодопольському середовищі. Оркан не тільки співчував українцям-галичанам, які прагнули розвивати рідну культуру в умовах бездержавного існування (Краків, як і Львів чи Станіславів, належав до Австро-Угорщини), а й підтримував їх конкретними ініціативами та справами. Так у його перекладі польською вийшли знакові антології тогочасної української прози та поезії: Młoda Ukraina (1908) та Antologia współczesnych poetów ukraińskich (1910). Відповідно «Молода Україна» та «Антологія сучасних українських поетів». Обидва видання побачили світ завдяки співпраці з Богданом Лепким, який дораджував відповідних авторів та твори, а також допомагав із перекладом.
Оркана і Стефаника пов’язували спільні погляди (обидва походили не з елітних верств і переймалися життям простолюду), а також естетичні орієнтації — на відміну від радикальних модерністів, вони дотримувалися формули «м’якої» модернізації, з огляду на тривалу колонізацію української та польської національної культури.
Зі спогадів Стефаника відоме місце, в якому вони часто зустрічалися в Кракові: винарня Bodega, де замість столів стояли діжки з-під вина. Тут збиралися молодопольські діячі, щоб за келихом доброго вина порозмовляти про культуру.
Відмінні подібності Стефаника і Пшибишевського
Стефаник і Пшибишевський були настільки різними, що важко собі уявити щиру дружбу цих двох письменників. Перший не приховував свого селянського походження й прогресивних поглядів, а живучи у Кракові, час від часу вертався до Львова й Русова, переймався громадськими справами і вболівав за долю українських селян. Другий був рафінованим індивідуалістом, навіть снобом, проголошував культ мистецтва понад рутиною життя та суспільними проблемами. Перший вірив у користь суспільної праці, а другий був естетом і смакував свої суб’єктивні переживання, описуючи їх у художніх творах. Перший прагнув збагнути духовні інтереси свого народу, другий став автором доктрини «голої душі», що протиставляла себе «ситому» й байдужому світові.
Відмінними були й мовно-культурні преференції обох письменників. Стефаник писав покутським діалектом. Він добре знав польську, а в офіційному побуті вживав німецьку (і в Кракові, і пізніше у Відні, де був послом до парламенту), проте не писав нерідними мовами, а його твори стали широко відомими завдяки гарним перекладам друзів та прихильників, зокрема польською та німецькою.
Пшибишевський здобував освіту в Німеччині й досконало володів німецькою, якою також писав художні твори. Проте прославився як польський письменник-новатор й один із батьків польського модернізму.
Попри великі світоглядні відмінності, Пшибишевський та Стефаник були художньо пов’язані. Кожен із них у своїй національній культурі репрезентував етап раннього модернізму з характерними для нього радикальними пошуками шляхів оновлення мистецтва. Василя Стефаника згадують серед перших українських письменників-модерністів поруч з Ольгою Кобилянською, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Богданом Лепким, Михайлом Яцківим. Вершинний період творчості Станіслава Пшибишевського пов’язують із «Молодою Польщею», Краковом та богемою початку ХХ століття: саме там і тоді народжувалися нові тенденції польського письменства, суголосні руху європейського модернізму.
Споріднює Стефаника та Пшибишевського й те, що їхня творчість сприймалася неоднозначно, вона була «міцним горішком» для сучасників і викликала гарячі дискусії серед читачів та критиків. Та найсильнішою аналогією у творчому життєписі обох письменників став Краків — місто, в якому вони не просто опинилися в той самий час, а й познайомились та подружилися, зав’язавши практично на все життя дружні стосунки.
Станіслав Пшибишевський прибув до Кракова з Берліна, де раніше дебютував як письменник. Спочатку він навчався на архітектурному факультеті політехніки, звідти перейшов до Берлінського університету, де, як і Стефаник, вивчав медицину. Він не був надто сумлінним студентом, до того ж брав участь у політичних протестах, через що й не закінчив університету. Пшибишевський тоді здружився з письменниками Ріхардом Демелем, Альфредом Момбертом, Авґустом Стріндберґом, Олаю Ганссоном, Карлом Шляйхом, а також художником Едвардом Мунком.
Портрет Пшибишевського у виконанні Едварда Мунка. Джерело: ВікіпедіяСтаніслав Пшибишевський із друзями формував середовище берлінської богеми. Натхненний ідеями французького декадансу, а також філософії Фрідріха Ніцше, він прагнув апробувати їх — як у стилі життя та побуту, так і в своїх літературних текстах.
Кам’яниця «Богема» та творчі взаємовпливи
У Кракові, де Станіслав Пшибишевський очолив редакцію тижневика Życie, повною мірою проявився його талант письменника-модерніста, але також — харизматичного лідера, радикального новатора, скандального митця та ловеласа. Не випадково він став провідником зароджуваного тоді руху «Молода Польща», ввірвавшись у польську культуру, ніби яскравий метеор (ця метафора запозичена з одного з есеїв письменника, але пізніше її використали в надгробній епітафії, де зазначено: meteor Młodej Polski).
Ідеї Станіслава Пшибишевського («мистецтво задля мистецтва», «гола душа») широко обговорювались у середовищі молодих інтелектуалів, вони були цілком на часі, хоча й викликали спротив та нерозуміння консервативно налаштованих культурників.
У Кракові Пшибишевський жив на вулиці Кармелітській, 53. Його дім був добре відомий в колах «Молодої Польщі» як кам’яниця «Богема», адже тут часто влаштовували артистичні вечірки, де читали та обговорювали літературні новинки та грали на фортепіано (сам Станіслав та його дружина, що була піаністкою). Це місце стало культовим для всієї «Молодої Польщі». У Пшибишевського на Кармелітській часто бував і Василь Стефаник.
Український новеліст цінував польського колегу не тільки як талановитого письменника, а й як цікаву особистість. Незважаючи на непростий характер Пшибишевського, його нервовість, різкість (уже тоді в нього проявилась алкогольна залежність), Стефаникові вдавалося утримувати з ним рівні й теплі стосунки. Це може дивувати з позицій сьогодення. Проте, гадаю, тут треба врахувати надзвичайну емпатію, яку Василь Стефаник проявляв до кожного зі своїх знайомих і яка повною мірою реалізована в його експресіоністських новелах (їх герої лише на перший погляд черстві та байдужі, а насправді це глибоко вразливі істоти).
Полюбив я його надзвичайно. Він бував у мене майже щоденним гостем, і по нинішній день він є завжди у моїх думках тим самим сердечним приятелем. Ми були разом усього один рік, але я завжди живу цим роком. Це був найдорожчий для мене час, а знайомство зі Стефаником — одна з найсвітліших сторінок у моїх спогадах з того часу. Почуваю велику гордість, що я перший зумів у цілій повноті оцінити велич його таланту.
Для Стефаника Пшибишевський був культовим автором, зокрема в плані стилю. Та все ж розуміння модернізму в них різниться. Якщо в ранній творчості автор «Новини» наслідував лірико-психологічний стиль молодої європейської прози (це своєрідні «ліричні вірші у прозі»), то пізніше він зосередився на тому пласті життя, який добре знав, тобто на галицько-покутських селянах, типи яких зобразив у кількох збірках новел. Окремі твори польського та українського письменників зраджують істотну подібність, як-от програмний есей Станіслава Пшибишевського «Confiteor» та Стефаникове «Моє слово» (спочатку автор назвав цей твір так само — «Confiteor»).
У біографії й творчості майстра експресіоністської новели Василя Стефаника Краків відіграв особливу роль. Потрапивши до цього міста на навчання, письменник влився в культурне життя, яке в ньому тоді вирувало. У колі польських діячів, з якими Стефаник заприязнився у Кракові, він відчув розуміння та підтримку, і кожен із них відіграв у житті українського письменника свою важливу роль.
