Юліуш Мєрошевський. Колаж: Нова Польща
27 серпня 2020

Похвала здоровому глузду: Польща, Росія й Україна очима ідеалістичного реаліста

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Минуло понад сорок років після смерті одного з найбільших польських політичних мислителів ХХ століття, головного публіциста емігрантської «Культури» Юліуша Мєрошевського. Його прогнози й постулати щодо польської східної політики, як і раніше, дають поживу для роздумів.

У пам’яті нащадків Юліуш Мєрошевський залишається в тіні Єжи Ґедройця. 2016 року сорокова річниця його смерті пройшла на батьківщині майже непомітно. Тим паче невідомий він на схід від Польщі.

Так звана лінія «Культури» — програма, яка інтерпретується по-різному, але зазвичай зводиться до відмови від претензій на Креси, східні околиці довоєнної Польщі, і визнання незалежної України, Литви й Білорусі — асоціюється з Ґедройцем. Саме він став символічним батьком-засновником політики Третьої Речі Посполитої щодо східних сусідів, і саме його прізвище з часом перетворилося на свого роду булаву, якою потрясають і прихильники, і противники цієї політики.

Тим часом внесок Мєрошевського в популяризацію «Культурою» певного способу польського мислення про політику, відносини з сусідами і про себе самих був величезний. І підтверджував це передусім сам Ґедройць.

Єжи Ґедройць

Моїм найближчим соратником, безсумнівно, був Мєрошевський — людина, з якою ми були незмірно близькі. Він постійно сперечався і дискутував з нами – зі мною й іншими членами редакції, які жили в Парижі. Втім, він був великим диваком і, здається, єдиною людиною, так тісно пов’язаною з «Культурою», яка жодного разу не приїхала в Мезон-Лаффіт. Він ніколи не покидав свого району в Лондоні. Але, попри це, інколи ми писали один одному по дев’ять листів на тиждень, як закохана пара. Між нами був неймовірно тісний контакт. На політичному поприщі він був найближчою мені людиною.

Сам же Мєрошевський 1975 року, будучи вже важко хворим на рак, у невеликій замітці для читачів «Культури» зізнавався: «Ґедройць — мій Редактор і єдиний друг».

Якими ж були погляди Мєрошевського? Яку роль він відводив Росії й Україні? Щоб відповісти на ці питання, спробуймо окреслити кілька тематичних векторів його публіцистики.

* * *

У лавах польської еміграції Мєрошевський передусім був одним із найбільших речників раціоналізму і ворогів сентиментального мислення. Він вважав, що в основі будь-якої політики має лежати тверезий аналіз, вибудуваний на фактах і прогнозах, а не емоціях. У протилежному випадку діагнози були б помилковими, а ліки – шкідливими.

Юліуш Мєрошевський

Потрібно боротися за те, щоб компасом життя народів служили логіка і раціоналізм, проте не можна забувати, що політика — це поле бою, гра пристрастей і амбіцій.

Мєрошевський вважав, що врешті-решт виграє той, хто може правильно оцінити становище, проаналізувати ситуацію і вжити відповідних заходів, а не той, хто піддається впливу імпульсів і емоцій.

На його думку, полякам — на відміну від англійців — цноти політичної розсудливості бракувало, отже, виховання подібного мислення в народу він вважав чи не найпершим своїм завданням як публіциста.

Юліуш Мєрошевський

Поляки — принципові за своєю природою і кожен компроміс вважають завуальованою капітуляцією.

Переконаність у необхідності холодного, раціонального підходу не тільки привела Мєрошевського до критики позиції польських емігрантів, які так і не змирилися з пост’ялтинськими кордонами, а й підштовхнула до послідовного викладу на шпальтах «Культури» постулатів про користь – у довгостроковій перспективі – відмови від кресових земель. Вона визначала й погляди публіциста на політику та історію. Були вони тверезими і пильними. Побачене часто допомагало йому робити прогнози, які збувалися через багато років після його смерті.

«XX століття стане свідком Весни народів у Варшаві й Києві», — прогнозував Мєрошевський 1972 року, коли СРСР був на піку своєї могутності.

Юліуш Мєрошевський

Якщо повернути радянським республікам усі права, гарантовані конституцією, то Радянський Союз автоматично перетвориться на співдружність незалежних держав і народів.

Так само публіцист передбачив події осені 1989 і 1990 років.

Юліуш Мєрошевський

Нова ситуація, яка дасть змогу Польщі здобути незалежність, автоматично дозволить німцям об’єднати обидві німецькі держави.

Хіба ж не точним прогнозом розвалу СРСР була теза, сформульована спершу 1966, а потім 1972 року?

Юліуш Мєрошевський

Досі на сторінках історії не увіковічена жодна імперія, яка вистояла перед динамікою націоналізму. Відвернути спонтанні історичні процеси неможливо, як і неможливо стримати грозу. Зате можна частково захиститися від неї. Якби росіяни поступово перетворили Радянський Союз у співдружність незалежних держав і народів, вони значною мірою зберегли би свої позиції. Однак вони цього не зроблять, а у кризовий момент запропонують підкореним народам занадто мало і занадто пізно.

Мєрошевський, будучи переконаним раціоналістом, завзято боровся з позицією, яку зазвичай визначають як політичний реалізм чи realpolitik. Він вважав її не так реалістичною, як передусім — недалекоглядною. На його думку, цей підхід часто є наслідком політичного опортунізму і в перспективі — руйнівний для міжнародної системи, бо підриває фундаментальну віру в необхідність і можливість базування на загальноприйнятих принципах і цінностях. Мєрошевський не шкодував сил у боротьбі з поглядами, які не вирішують конфлікти, натомість породжують ворожнечу між народами, а також поширюють нігілізм як регулятор соціальних конфліктів. Також він критикував людей, що популяризували таке мислення.

Сповідуючи раціоналізм, Мєрошевський одночасно залишався вірним ідеалізму. Він вважав, що саме ідеї перш за все формують світ, що саме вони, а не (як вважали марксисти) матеріальна база визначають хід історії.

Складається враження, що публіцист сам себе зараховував до політиків, проте таких, які діють нетрадиційно — послуговуючись думкою і словом.

Imię nazwisko

Саме слово — головний інструмент політичної діяльності, оскільки у кінцевому підсумку «перемогти» означає не «підкорити», а «прихилити». А «прихилити» означає «переконати». До справжньої співпраці можна когось прихилити, але не примусити.

Мєрошевський стверджував, що обов’язком емігрантської інтелігенції є боротьба за повернення словам сенсу, бо саме мова визначає свідомість, а семантична інженерія здатна на багато що.

Віру в слово супроводжувала віра в необхідність інтелектуальної свободи при створенні й просуванні політичних концепцій, які не можуть бути знецінені звинуваченням в утопічності. Мєрошевський був переконаний (ця думка не раз з’являлася у його статтях): аби втілити в життя будь-яку концепцію, план або ідею, спочатку слід її сформулювати, а потім просувати.

Юліуш Мєрошевський

Мрії романтиків втілювали реалісти. Якби не було романтиків, реалістам не було б чого втілювати.

З цієї ж перспективи публіцист критикував «угодовців і колабораціоністів усіх часів», які «завжди проголошували: те, що бажане, але у конкретній ситуації неможливе, – є нереальне. Як відомо, тільки щось реальне може стати предметом політичного аналізу, а в майбутньому — змістом політичної програми і дій».

* * *

Критично налаштований патріот, реалістичний ідеаліст, він був упевнений: ключовим питанням для Польщі і поляків є відносини зі східними сусідами.

Юліуш Мєрошевський

На Заході ми будемо означати стільки, скільки на Сході, а не навпаки.

А найважливішою країною для Мєрошевського, всупереч поширеній думці, була зовсім не Україна. А Росія.

Мєрошевський вірив у Росію. Вважав, що рано чи пізно її чекає європейське майбутнє, а двигуном цього процесу стане російська інтелігенція.

У всіх його текстах, як мантра, звучить: Росія — ключ до польської суверенності, європейської безпеки і стабільності. Україна, Литва, Білорусь — країни, які зазвичай асоціюються з «доктриною “Культури”», — звичайно, теж згадуються, але, як правило, поруч із роздумами про Росію. Можна навіть сказати, що політика Польщі стосовно Литви, України й Білорусі для Мєрошевського була похідною від її політики щодо Росії і російсько-польських відносин.

Тому публіцист писав, що концепція легітимізму і сфер впливу, яка вкоренилася в російському світогляді, — приречена, оскільки це пережиток 150-річної давності. Росія застосовує у себе політику терору і гноблення, оскільки її соціальний розвиток запізнився на півтора століття.

Мєрошевський бачив проблеми росіян із функціонуванням у демократичних державах, які, до речі, актуальні й донині.

Юліуш Мєрошевський

Навіть освічені росіяни, які знають Захід та іноземні мови, не розуміють механізму ліберальної демократії. [...] Популярна російська приказка «[була б людина, а] стаття завжди знайдеться» відображає загальне переконання: уряд (чи то царський, чи то радянський) — всемогутній у стосунку до громадян.

Мєрошевський звертав увагу на величезні комплекси у відносинах із Європою, закладені в російському суспільстві.

Юліуш Мєрошевський

І в царські часи, і зараз росіяни китайською стіною відгороджуються від Європи (не тільки Західної, а й Східної), тому що бояться її. Бояться не у військовому і навіть не в ідеологічному, а в культурному сенсі. Вони побоюються, що справжнє зближення поставило би під загрозу цінності, що становлять суть російськості. Радянськість плекає давній і глибокий комплекс неповноцінності стосовно Заходу. Зайве й казати, що сьогодні цей комплекс, хоч і є історично зрозумілим, — просто невроз, від якого росіяни повинні вилікуватися. [...] Росіяни бояться, бо в результаті багатовікового комплексу не довіряють власному культурному потенціалу.

Примітно, що до царської Росії — держави, базованої на християнстві, яке нехай і в специфічній інтерпретації, та все ж було ідеологічною основою функціонування імперії — Мєрошевський не мав емоційної неприязні. Зате його ставлення до СРСР було виразно ворожим. Він вважав царську Росію відсталою, а тому авторитарною державою, аналоги якої, втім, були і в історії Європи, натомість СРСР викликав у нього цілковиту відразу. За своєю сутністю це було утворення огидне, явно неєвропейське й вороже щодо ідеологічних підвалин європейської цивілізації, тобто християнства.

Юліуш Мєрошевський

Існує певний тип режимів, із яким жодна порядна людина не співпрацюватиме. Можна було йти на співпрацю і вести переговори з Австрією, можна було вести політику компромісу з царизмом. Але людина, яка співпрацює з Радянським Союзом, свідомо бере на свої плечі тягар моральної відповідальності за всі ГУЛАГи, психіатричні лікарні, злочини проти людства, які щодня здійснює радянська влада.

Мєрошевський прямо писав, що людиною, яка вивела Росію з європейської цивілізаційної спільноти, був Ленін.

Юліуш Мєрошевський

У сучасному світі Росія не може залишатися архаїчним утворенням. Можна боротися з Китаєм чи американцями, та не можна боротися з самим часом.

Мєрошевський не погоджувався з думками, поширеними в середовищі польської еміграції (втім, не тільки), про те, що Росія ніколи не зміниться.

Юліуш Мєрошевський

За нашого життя відбулися значні зміни у британській, французькій, голландській, бельгійській і португальській імперіях. У тому, що це правило не поширюється на Радянський Союз, бо в Москві винайшли еліксир імперського безсмертя, мене буде складно переконати.

А яке це має відношення до польсько-російських стосунків? Мєрошевський виходив із того, що «Росія є і залишиться нашим сусідом», але, на жаль, поляки не розуміють цю країну.

Юліуш Мєрошевський

Кожен другий поляк вважає себе знавцем Росії, хоча насправді ми не вміємо і ніколи не вміли у відносинах із Росією чинити раціонально. Ми породжуємо або ненависників, що отрутою дихають на все російське, або колабораціоністів.

Тим часом ЛондонецьОдин із псевдонімів Юліуша Мєрошевського. вірив: у Росії майбутнього повинен відбутися процес демократизації й деімперіалізації, і його початок — лише питання часу. Так складеться кон’юнктура для стабільного врегулювання польсько-російських відносин.

Лондонець мав на увазі не так окциденталізацію росіян (він не бачив ні передумов, ні причин для цього), як саме деімперіалізацію, визнання права інших націй в імперії (і зовнішніх, тобто держав-сателітів, і внутрішніх) на фактичну незалежність.

Юліуш Мєрошевський

Якщо міркувати логічно, то перед нами є тільки два рішення: або завоювати Росію, або домовитися з нею. Оскільки завоювати її ми не можемо, доведеться домовитися. Але перш ніж домовлятися, Росію потрібно змінити. Будь-яка політика — це політика постулатів. Те, що ми пишемо про польсько-російське порозуміння, не означає, що це можливо, і навіть не означає, що це стане можливим колись. Це означає, що з нашої перспективи надійне польсько-російське порозуміння є бажаним і служить польським інтересам.

Змінити — але як? Мєрошевський виходив із припущення, що «польський імперіалізм для росіян — історично вічно жива течія».

Юліуш Мєрошевський

Росіяни, усвідомлюючи силу притягання польської культури, побоюються її яґеллонського потенціалу. Росіяни не довіряють нам, тому що досі вбачають у нас потенційного суперника.

Також Мєрошевський писав про необхідність дискусії щодо рівноправного партнерства Польщі й Росії.

Юліуш Мєрошевський

Постулювання рівноправного партнерства Польщі й Росії насправді є цілковито новим явищем в нашій східній політиці, і тому дискусія на цю тему просто необхідна.

Тому Мєрошевський постулював (незважаючи на контакти з російською еміграцією й інтелігенцією, політичну значущість і демократизм яких він явно переоцінював) відмову Польщі і Росії від взаємних претензій (і юридичних, і фактичних) на гегемонію над землями, які у своїй, мабуть, найвідомішій роботі він назвав «простором УЛБ».

Юліуш Мєрошевський

Простір УЛБ визначив форму польсько-російських відносин, прирікаючи нас на імперіалізм або статус країни-сателіта.

Саме цей аналітичний висновок сформував ставлення Мєрошевського до східних земель довоєнної Польщі: Литви, України й Білорусі. Найбільше (крім Росії) він писав про Україну, на прикладі якої можна найкраще зрозуміти погляди мислителя щодо східних сусідів Польщі.

* * *

Передусім Лондонець підкреслював суб’єктність українського народу, його відмінність від росіян і право на самовизначення.

При цьому він розумів: якщо в польсько-українських взаєминах больовою точкою залишається доля східних воєводств міжвоєнної Польщі після приходу «весни народів» в Європі і падіння імперії, то в російсько-українських відносинах проблема криється набагато глибше.

Юліуш Мєрошевський

Навіть освічені і найліберальніші росіяни [...] в глибині душі не вважають українців окремою нацією.

Мєрошевський вважав, що перевіркою політичних поглядів кожного нового російського емігранта має бути його ставлення до національного питання. Саме тому публіцист пропонував «шукати можливість контакту і порозуміння з тими росіянами, які готові визнати повне право на самовизначення українців, литовців і білорусів».

Юліуш Мєрошевський

Ми самі раз і назавжди повинні відмовитися від Вільна, Львова і будь-якої політики й планів, що ведуть (при встановленні сприятливої кон’юнктури) до нашого домінування на Сході коштом цих народів. Поляки і росіяни повинні зрозуміти: тільки неімперіалістична Росія й неімперіалістична Польща мають шанс стабілізувати і впорядкувати взаємини.

Розуміння того, що українці — самостійна нація, яка прагне рівноправності з росіянами і навіть незалежності, схиляло публіциста до постулату про необхідність встановлення тривалих відносин саме з цим народом. Польській еміграції, особливо лондонській, із якою Мєрошевський безпосередньо спілкувався, він дорікав не тільки підтримкою недалекоглядної стратегії незгоди з утратою східних земель (або неприйняттям нового стану речей), але й патерналістським підходом до найближчих сусідів.

Юліуш Мєрошевський

Ми поводимося, як шляхтич, який утратив статки. Немічна економіка, всілякі негаразди, але передусім — поганий сусід винні в тому, що ми втратили «статки», які належали нам за законом божим і людським. Однак ми потішаємось: «історична справедливість» взяла гору й українці, литовці і білоруси отримали своє: замість добрих польських панів прийшли погані радянські.

Мєрошевський застерігав від таких поглядів, та й загалом боровся з ворожим ставленням до українців, закликаючи поляків до порозуміння і примирення з новою географічною ситуацією: Польщею без Вільна і Львова, але з Вроцлавом, Ґданськом і Щецином.

Юліуш Мєрошевський

Ненависть відіграє величезну роль у політиці. Ніхто не знає цього краще за поляків. Якби сьогодні ми забрали Львів, 42 мільйони українців палали б ненавистю до Польщі і поляків. Із політичного погляду краще змиритися з втратою одного міста, ніж приректи себе на ненависть 42-мільйонного народу.

Будучи раціоналістом, Мєрошевський розумів, що кордони змінні і Москва може спробувати грати на історичних розбіжностях, коли почне вважати Україну небезпечною або коли імперія розпадатиметься.

Юліуш Мєрошевський

Відняти у поляків Львів було політичною помилкою з перспективи радянських інтересів, оскільки польський Львів ділив би ці братні народи, що було б на руку Москві за будь-яких умов, а не тільки в період потрясінь і криз. Сталін відібрав у нас Львів, домовившись з Гітлером, коли ні він, ні Гітлер не брали до уваги можливість відновлення польської держави. Тому я б не здивувався, якби росіяни в момент значно менш драматичної кризи, ніж війна з Китаєм, вирішили повернути нам Львів, щоб воскресити ненависть між поляками і українцями.

Які ж висновки на майбутнє може зробити читач Мєрошевського 2019 року? Перше, що спадає на думку, – необхідність будувати довгострокову політичну стратегію з чіткою аргументацією, цілями і способами їх досягнення. Стратегію, спрямовану на державне благо, яка б не брала до уваги вказівок сильних світу цього і не підлаштовувалася би під панівну кон’юнктуру громадської думки. Йдеться про інтелектуальну сміливість у публічній діяльності, в тому числі в процесі політичного консультування. Саме люди з незалежним мисленням сприяють розквіту політичної думки, тоді як клакери – її занепаду.

Мєрошевський вчить критичного патріотизму і придушенню емоцій, оскільки вони порушують процес політичної діагностики і формування правильної стратегії дій. Якщо виходити з того, що мірилом інтелектуальної зрілості є здатність до логічної аргументації й ясного викладу своїх переконань, то Мєрошевський, без сумніву, міг би стати видатним політичним стратегом, якому, однак, не судилося брати участь у реальному процесі управління державою або хоча б дипломатичним відомством.

Праці Лондонця – це ще й ода цінностям і політиці, яка спирається на цінності. Публіцист не тільки вірив у дієву силу слова й ідеї, а й наполягав на дотриманні цих принципів політиками й державами, адже це найкраща довгострокова гарантія безпеки. Він виступав проти нігілістського підходу до інтерпретації міжнародного становища, а особливо – стратегії, званої політичним реалізмом, що для Мєрошевського було нічим іншим, як псевдореалізмом.

Публіцист закликав дотримуватися таких самих принципів і єдиної шкали оцінок щодо всіх сусідів, прийняти індетерміністичні підходи до політики і розуміти (що не означає погодитися!) погляди інших держав. Мєрошевський доводив, що політика повинна спиратися на діалог, бодай тому, що так вона стає більш ефективною.

Звісно, у чомусь Мєрошевський помилявся. Особливо підвела його віра в дієву силу російської інтелігенції – ця сила виявилася ілюзорною. Він не міг збагнути, що досягнути запропонованого ним польсько-російського порозуміння, яке передбачало взаємну відмову від претензій на простір УЛБ, в найближчому майбутньому неможливо, оскільки більшість російських емігрантів не визнавала існування української ідентичності. Саме ж припущення, що відмова Польщі від територіальних претензій і взагалі будь-яких амбіцій, пов’язаних із домінуванням у просторі УЛБ, розв’яже проблему безпеки Польщі, виявилося лише частково правильним. Так, воно допомогло встановити нормальні і здебільшого дружні відносини з незалежною Литвою, Україною і Білоруссю, але точно не призвело (принаймні досі) до аналогічного кроку з боку Росії.

Ось що цікаво: чи розумів Лондонець, що для реалізації своїх цілей і ведення дипломатії без всіляких патріотичних сентиментів і емоції, усвідомлюючи необхідність безлічі болючих втрат, потрібно мати справу з партнером, який мислить подібним тверезим чином і аналізує ситуацію на основі таких самих передумов? Знаменно, що за життя Мєрошевський так і не відшукав російського партнера, який мав би такі самі погляди щодо України, Білорусі і Литви. Чи знайшов би він однодумця в сучасній Росії?..

Ця стаття – перероблене есе Mieroszewski commemorandus, опубліковане в Polski Przegląd

Переклала Тетяна Гомон

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Лукаш Адамський

Доктор історичних наук, дослідник польсько-російських і польсько-українських відносин, експерт із питань польської зовнішньої політики…