Людині, яка народилася не в Польщі, може здаватися абсурдним те, що буря емоцій розгортається довкола економіста, який ось уже майже 20 років не обіймає жодної офіційної посади, а період, який нині викликає бурхливі суперечки, тривав заледве два роки. Ще цікавіше, що сам Бальцерович ніколи не прагнув бути в центрі уваги. 

Лєшек Бальцерович, з книжки «800 днів. Контрольований шок» («800 dni. Szok kontrolowany»)

Я ніколи не планував політичної кар’єри, а втім опинився в епіцентрі трансформації. У серпні 1989 року, коли в Польщі почали відбуватися події, які змінювали хід історії, я вже мав квитки до Англії та заплановані лекції в політехнічному інституті Північного Стаффордшира. Сьогодні Стаффордширський університет. І все ж десь у підсвідомості в мене визрів зовсім інший план, про який я й не підозрював, поки не подзвонив Тадеуш Мазовецький із пропозицією стати міністром фінансів.

План Бальцеровича

4 червня 1989 року в Польщі відбулися перші частково вільні парламентські вибори (у Сеймі демократична опозиція не змогла здобути понад 35 %, у Сенаті такого ліміту не було). Ці вибори посприяли завершенню процесу лібералізації польської економіки та політики, який розпочався ще 1988 року з правління Мєчислава Раковського. Саме в грудні 1988-го ухвалили найбільш ліберальне економічне законодавство (sic!) в історії Польщі — так званий закон Вільчека. Мєчислав Вільчек обіймав тоді посаду міністра промисловості. Він складався лише з 54 статей і був вільноринковим до абсурду, заснованим на принципі: «дозволено все, що не заборонено».

Однак реформи призвели до економічної кризи та переходу польської економіки, яка вже кілька років занепадала, на ринкову систему. У серпні 1989 року інфляція сягнула майже 40 %. Стрімко зріс і зовнішній борг країни. Комуністи вирішили передати значну частину влади в руки опозиції. Тоді сформували перший демократичний уряд на чолі з Тадеушем Мазовецьким. Віце-прем’єром і міністром фінансів став Лєшек Бальцерович. Практично… за волею випадку.

Бальцерович потрапив до списку людей, які потенційно могли б обійняти посаду міністра фінансів, сформований радником демократичного крила Вальдемаром Кучинським. Саме Кучинському доручили знайти міністра фінансів, що тоді здавалося надзвичайно складним завданням — у країні не вистачало освічених економістів, які знаються на капіталістичній економіці й водночас достатньо відповідальних (і відчайдушних, позаяк майбутній міністр мав здійснити, по суті, неможливе), щоб доручити їм реформування країни.

Тоді Лєшек Бальцерович саме готувався до від’їзду у Велику Британію. Проте в нього виникла проблема — йому було потрібне запасне колесо для його «Малюха». Він звернувся по допомогу до свого друга-економіста Стефана Кавальця, який був ознайомлений зі списком кандидатів на посаду міністра фінансів. Той пообіцяв допомогти — і відразу зв’язався з Кучинським. Коли Бальцерович приїхав за колесом, Кавалець переконав його поговорити з радником «Солідарності». Розмова пройшла досить плідно, і Бальцерович погодився обійняти посаду. Запасне колесо повернулося до Кавальця. 

Лєшек Бальцерович, з книжки «800 днів. Контрольований шок» («800 dni. Szok kontrolowany»)

Звісно, я й раніше цікавився умовами стабілізації в країнах із високою інфляцією і прочитав багато праць на цю тему, але в моїй доповіді це питання не порушувалося, тому що в нашій економіці нічого схожого не спостерігалося. Поява чинника гіперінфляції змістила пріоритети в міркуваннях про те, що необхідно зробити для польської економіки загалом. Я навіть на мить не задумувався, що мені доведеться зіткнутися з цим не як теоретику, а як міністру й керівнику економічної команди.

Міністр Бальцерович почав із підвищення цін на більшість базових товарів. Водночас він зібрав команду, до якої ввійшли, зокрема, американські економісти Джеффрі Сахс і Девід Ліптон, а також поляки Станіслав Ґомулка та Стефан Кавалєц. Вони запропонували серію реформ, яка отримала назву «план Бальцеровича». Уже в жовтні 1989 року команда представила проєкт економічної реформи, що складався з 10 законів.

Лєшек Бальцерович, із виступу в Сеймі

Зважуючись на цей крок, ми усвідомлюємо його унікальність і пов’язані з ним ризики, але також ми повністю переконані в реальності завдання, у його соціальній доцільності. Нагоди, яка перед нами стоїть, не можна змарнувати. Ми усвідомлюємо, що довіра суспільства пов’язана з очікуванням конкретних, розумних, швидких дій. Люди не пробачать нам зволікання. Ця програма, безперечно, складна, однак у ній є й переваги, яких, на мою думку, більше.

План Бальцеровича передбачав, зокрема, ліквідацію гарантії існування державних підприємств, так зване вивільнення цін на продукти, заборону фінансування бюджетного дефіциту через Центральний банк, уніфікацію податкової системи, запровадження конвертування злотого в інші валюти. «Благословення» на реалізацію плану надійшло також з-за кордону, зокрема від Міжнародного валютного фонду, який погодився підтримати трансформацію в Польщі. 

Законодавчий процес в умовах драматичної економічної ситуації протікав швидко. Закони набули чинності 1990 року. 

Презентація «плану Бальцеровича» в Сеймі. Джерело: sejm.gov.pl / TVN24

Що змінилося

У короткостроковій перспективі план Бальцеровича викликав справжній шок у країні. Ціни на вугілля й газ за кілька місяців підстрибнули навіть на 400 %. Зросла вартість залізничного проїзду, скасовано гігантські дотації державних підприємств. За кілька тижнів ціни в середньому збільшилися на 80 % (хоча спочатку очікували зростання до 40 %). З іншого боку, запроваджено допомогу по безробіттю (за часів ПНР безробіття в Польщі формально не існувало). 

Наслідки змін для багатьох виявилися катастрофічними. Державні підприємства почали масово занепадати. Незважаючи на дуже ліберальне економічне регулювання (закон Вільчека), поляки, які все життя працювали на нерентабельних промислових підприємствах або на збиткових великих державних господарствах (PGR), втрачали роботу й не могли знайти іншої. Лише за три роки рівень безробіття в Польщі перевищив 16 %.

У країні утворилися цілі райони бідності, де безробіття сягало кількох десятків відсотків. До Польщі також почав надходити іноземний капітал. Не маючи конкуренції на локальному ринку, він добивав підприємства, які розвивали поляки, і викуповував їхні активи за безцінь. Чимало державних компаній було буквально розорені, попри відносно добрі перспективи розвитку.

Проблема полягала в тому, що план Бальцеровича від самого початку подавався у позитивному світлі. 

Газета Rzeczpospolita, жовтень 1989 року

Після впровадження цих заходів ціни тимчасово зростуть і знизиться показник реальної зарплати. Деяким підприємствам також доведеться оголосити про банкрутство. Не виключене також тимчасове зменшення виробництва в окремих галузях і безробіття, спричинене звільненням працівників із ліквідованих підприємств. Але згодом ціни й доходи стабілізуються.

Майже ніхто не очікував, що цей план дуже швидко призведе до плачевних наслідків. Звідси шок і суперечки, які не вщухають досі. Навесні 1990 року спалахнули масштабні страйки, але змінювати курс було надто пізно. 

Лєшек Бальцерович, з книжки-інтерв’ю Марти Стремецької «Треба боротися!» (Trzeba się bić!)

Я володів знаннями, які були доступні не всім. Знаннями про те, що ми стоїмо на краю прірви. І треба захистити людей від падіння, незалежно від того, бачать вони цю прірву чи ні.

Успіх у довготерміновій перспективі

Через кілька років польська економіка відчула позитивні наслідки реалізації плану. Із 1992-го ситуація почала покращуватися: зафіксовано економічне зростання +2,5 % (для порівняння, 1991 року падіння становило 7 %, а 1990-го — 9,7 %). Польща стала однією з перших країн колишнього східного блоку, яка вийшла з постсовєтської економічної кризи. Сьогодні економічний успіх Польщі перевершує показники Південної Кореї. 

Через багато років експерти наголошували, що іншого виходу, ніж план Бальцеровича, просто не існувало. Альтернатива — зволікання з реформами — лише б відтермінувала кризу, яка згодом стала б ще болючішою. План також поставив владу перед необхідністю вирішувати проблеми, які назрівали впродовж років. Наприклад, безробіття було спричинене не стільки самою реформою, скільки значним надлишком зайнятості на державних промислових підприємствах. Зниження зарплат також було наслідком їхнього штучного роздування ще з 1987 року. 

Проте саме на Бальцеровича впав гнів мільйонів поляків, які опинилися за межею бідності. Так з’явилося гасло «Геть Бальцеровича!», яке пропагував Анджей Леппер, фермер, що швидко став «народним трибуном», лідером політичного руху «Самооборона». 

Перекладачка Марія Шагурі, редакторка Наталя Ткачик