Юліан Тувім. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Юліан Тувім. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Обличчя Юліана Тувіма запам’ятовувалося з першого погляду, але не через характерну семітську вроду чи орлиний ніс, про який згадували у спогадах всі, хто знав поета.

Юліан Тувім. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Найбільше враження справляла його особлива прикмета — велика родимка на лівій щоці. Батько намагався переконати Юліана , що з родимкою можна жити, натомість матір була впевнена, що вроджена пляма — це видимий прояв прокляття і шукала можливості позбутися її, звертаючись за допомогою і до лікарів, і до знахарів. Однак хірурги відмовилися проводити операцію, щоб ще більше не зашкодити хлопцеві, а циганські чари не допомогли.

Молодша сестра поета , дитяча письменниця і перекладачка, Ірена Тувім, у книжці «Лодзькі пори року», згадує, що ця родимка «перетворила звичайного хлопчика на упослідженого дивака , якого затаврувала сама природа, на якого на вулиці показували пальцями, з якого насміхалися і дражнили в школі». Юнак волів зайвий раз не виходити на вулицю , щоби не привертати увагу чужих очей. Натомість вдома почувався у безпеці, а книжки та безліч інших захоплень допомагали йому забути про родимку. Пізніше він змирився зі своєю вадою і призвичаївся реагувати на це жартами, усіляко демонструючи, що родимка його зовсім не хвилює і навіть подобається йому. Антоній Слонімський, близький друг Тувіма і співзасновник поетичної групи «Скамандр», ось так згадує їхню першу зустріч, під час якої Тувім одразу ж після привітання сказав:

Юліан Тувім

Чого ви мене так розглядаєте? Якщо вас дивує , що в мене на обличчі така велика «мишка», то можу вас запевнити, що якби я народився без неї, то покінчив би життя самогубством.

Коли ж до Тувіма прийшло визнання і він став одним з найвідоміших поетів міжвоєнного періоду і найпопулярнішим автором текстів для кабаре , заробіткам якого заздрила не лише літературна братія, то родимка перетворилася на знак особливого поетичного дару і перестала так сильно дошкуляти своєму власникові. Однак Тувімові не вдалося повністю позбутися комплексу щодо своєї зовнішності, тож фотографуючись він завжди намагався стати до об’єктива камери правим профілем або прикрити родимку рукою. Не завжди йому це вдавалося, іноді він забував про свою ваду, а іноді художники й карикатуристи спеціально зображували Тувіма, підкреслюючи його особливу прикмету.

У листі до сестри з січня 1944 року Тувім описував родимку і як прокляття , яке принесло йому багато страждань, і як благословення, з якого народилася його поезія:

Юліан Тувім

Важливо усвідомити , якою драмою до самої смерті Мамусі був мій nevus (наукова назва тієї плями на обличчі). Повір мені, Ірусю, саме вона, ця пляма, кинула чорну тінь на наше дитинство в Лодзі. Ти, бува, не знаєш, чому мені в Берліні не прооперували цю штуку? Я ніколи не міг (не смів) запитати про це батьків. Скажу чесно: шкода! Хоча хто знає, чи став би твій Юлєк, позбавлений цієї «особливої прикмети», поетом.... Скажу тобі, що точно не став би. Я виріс з почуттям неповноцінності та особистої кривди, яку мені завдала доля — і це стало материнським ґрунтом моєї поезії. Тож якщо ти цінуєш мене як поета — благослови цю пляму (яка, до речі, чим старшим я стаю, тим більше мене злить).

Тувім походив з родини асимільованих лодзьких євреїв , в якій не знали їдиш, особливо не переймалися релігією, але підтримували мінімальний обрядовий зв’язок із юдаїзмом. На восьмий день після народження хлопчик пройшов обряд обрізання, але вже початкову освіту в хедері не здобував. Потім він так описував поступове віддалення своєї родини від єврейства:

Юліан Тувім

Прізвище моєї матері — Круковська , бабки — Лаповська, прабабки — Діллон, а прапрабабки — Ґолдберґ.

Його батько , Зарох Товім, полонізував своє ім’я і прізвище, замінивши на: Ізидор Тувім. Він здобув освіту в Парижі, працював клерком в Азовсько-Донському комерційному банку і прищепив синові любов до іноземних мов. Натомість мати, Аделя, яка походила з родини відомого лодзького друкаря, Леона Круковського, відкрила Юліанові красу польської мови через поезію.

Тувім твердо вірив , що саме мова є найголовнішим чинником, який впливає на ідентичність та формує її.

Себе він вважав поляком , хоча й не забував про своє етнічне походження. Водночас відмежовував себе від єврейства, оскільки був переконаний, що євреї повинні асимілюватися у польське середовище та культуру. У своїх ранніх творах він неодноразово зображував своїх співбратів у непоказному світлі, критикуючи їх за те, що не бажають інтегруватися у суспільство. Ось, наприклад, перша строфа вірша «Євреї» , що увійшов у збірку «Сократ танцює» (1920).

Чорні , хитрі, бородаті,
З божевільними очима,
У яких — вічний страх,
У яких — спадок віків,
Люди,
Які не знають, що таке батьківщина,
адже вони живуть всюди,
Трагічні, знервовані люди,
Приблуди.
Переклад Валерія Бутевича

Єврейська інтелігенція та представники ортодоксальних середовищ реагували , звинувачуючи Тувіма в зраді власного народу і навіть закидаючи йому антисемітизм. Закиди ці, як ми бачимо, виникли не на пустому місці, адже в деяких його віршах та піснях, особливо сатиричних, дуже важко визначити межу між критикою звичаїв різноманітних єврейських середовищ і упередженим ставленням до них. Тувім відкидав ці звинувачення, але гостроту критичного тону не полишав.

Юліан Тувім

Звісно , мені далеко до антисемітизму, але я завжди був, є і буду противником бороданів в «уніформі» та їхнього гебрейсько-німецького вінегрету, а також традиційного нівечення польської мови. Давно вже пора, панове, підрізати свої довгополі каптани, кучеряві пейси й навчитися врешті поваги до мови народу, серед якого ви живете.

З іншого ж боку Тувім сам був об’єктом постійних антисемітських нападок зі сторони радикальних польських націоналістів , починаючи від його поетичного дебюту, яким можна вважати публікацію в студентському часописі Варшавського університету Pro Arte et Studio вірша «Весна», що приніс поетові скандальну славу на цілу Польщу. З точки зору сьогодення цей текст, в якому разом з приходом весни описується пробудження в натовпі розгнузданої сексуальної енергії, є майже цнотливим, однак тоді, у 1918 році, викликав справжню бурю.

На Тувіма накинулися представники усіх політичних та світоглядних напрямків , звинувачуючи його в «статевому лібералізмі», цинізмі й аморальності, а «ендецька» НД, Народно-демократична партія газета Gazeta Poranna 2 Grosze випустила статтю із заголовком «Про єврейського порнографа». Відтоді націоналісти не марнували жодної нагоди , щоби напасти на Тувіма. Ані тоді, коли написав вірш «Похорон президента Нарутовича» після того, як у грудні 1922 року фанатичний націоналіст та художник Еліґіуш Нєвядомський застрелив першого президента незалежної Польщі. Ані тоді , коли опублікував пацифістські вірші «До генералів» (1923) і «До простої людини» (1929), які, зрештою, обурили не лише націоналістів.

У міжвоєнній Польщі етнічне походження Тувіма перетворилося на свого роду пляму , яка, подібно до родимки на щоці, привертала до нього увагу антисемітів, що зводили на нього наклепи, звинувачуючи в тому, що він калічить польську мову, і в анонімних пасквілях бажали йому смерті. Тувім розумів, що краще не реагувати на випади у свій бік:

Юліан Тувім

Я — «єврей-поляк» і мені байдуже , що ті або інші про це казатимуть. Для антисемітів я — єврей, а моя поезія — єврейська. Для єврейських націоналістів я — ренегат, зрадник. Нічого не поробиш! З людьми, для яких єврейське походження дорівнює смертному вироку, що не підлягає апеляції і є єдиним мірилом характеру й етичної цінності людини, полемізувати не можна.

Однак не витримував і контратакував своїх кривдників , висміюючи їх гострою сатирою, фрашками або ж гнівною поезією, як-от відомий «Вірш, у якому автор ввічливо, але рішуче просить численні рої ближніх поцілувати його в дупу».

Роки антисемітських нападів та цькувань , які особливо посилилися в Польщі після смерті Пілсудського, демонстрували крах ідеї асиміляції євреїв і поступово отруювали життя Тувіма та його родини. Ярослав Івашкевич писав у спогадах:

Ярослав Івашкевич

Уся радість Тувімових батьків з його успіхів , його неймовірних поетичних досягнень затьмарювалася хвилями антисемітизму, що з кожним разом міцнішали. Юлєк також страждав від цього і врешті-решт почав дивитися на всі справи крізь цю призму. Безсумнівно проблема антисемітизму спричинила певне викривлення його психіки. Він постійно думав про це.

У 1932 році з Тувімом трапився перший приступ агорафобії , яка, мабуть, розвинулася на ґрунті юнацьких травм, коли він мусив ховатися вдома від сторонніх очей через родимку на щоці. Страх відкритого простору був настільки сильним, що поет боявся виходити вулицю без стороннього супроводу. У найгірші моменти хвороби він зачинявся у своєму кабінеті, де сидів без світла, а коли була потреба кудись дістатися, то пересувався лише на таксі, яке, наскільки це було можливо, мало під’їхати до самих дверей будинку. Парадоксально, але його хвороба зникла саме на безмежних просторах Атлантичного океану, коли Тувім після початку Другої світової війни тікав на теплоході з Європи до Бразилії. Через кілька років у Нью-Йорку, куди Тувім перебрався із дружиною Стефанією, приступи агорафобії повернулися знову, але у легшій формі. Причиною стали сварки з друзями через те, що поет зблизився на еміграції з комуністами. Ян Лєхонь взагалі розірвав з Тувімом усілякі стосунки, а сам поет у 1945 році писав до Івашкевича, що «95% відсотків біженців вважають мене “агентом Сталіна”».

Війна спричинила й інші зміни у переконаннях поета. Під впливом новин та повідомлень з приватного листування , які надходили до Нью-Йорку з окупованої Польщі, Тувім відчув солідарність зі своїми єврейськими співбратами. У серпні 1944 року він опублікував у лондонській газеті Nowa Polska маніфест «Ми, польські євреї», який присвятив «Матері в Польщі або її найулюбленішій тіні». Тувім тоді не знав, що мати загинула 19 серпня 1942 року під час ліквідації ґетто в Отвоцьку, де вона ще до війни потрапила на лікування до психіатричної клініки. У цьому емоційному тексті, який є своєрідним кадишем, тобто поминальною молитвою, Тувім намагається відповісти на питання, чому він почав використовувати слово МИ.

Юліан Тувім

Запитують мене євреї , яким завжди пояснював, що я — поляк, а тепер запитують мене поляки, для яких, в переважній більшості, я є і буду євреєм.

І далі відповідає:

Юліан Тувім

Я — поляк , бо мені так подобається. Поляк, бо народився в Польщі, ріс у Польщі, виховувався у Польщі, вчився в Польщі; бо в Польщі був щасливим і нещасним; бо з вигнання обов’язково повернуся в Польщу, навіть якщо мені пропонуватимуть райські насолоди в іншому місці. Поляк, бо мені так у батьківському домі сказали польською мовою; бо польською мовою мене змалечку годували; бо мати вчила мене польських віршів і пісень; бо те, що стало найважливішою справою мого життя — поетична творчість — немислиме жодною іншою мовою, навіть якби я досконало нею володів. Поляк, бо сповідався польською у своїх тривогах першого кохання і польською лепетав про його щастя і буревії. Поляк ще й тому, що береза і верба мені ближчі, ніж пальма і цитрус, а Міцкевич і Шопен дорожчі , ніж Шекспір і Бетховен. Дорожчі з причин, які, знову ж таки, я не можу обґрунтувати жодним раціональним поясненням. Поляк, бо перейняв від поляків певну частину їхніх національних вад. Поляк, бо моя ненависть до польських фашистів більша, ніж до фашистів інших національностей.

З євреями ж його , пише далі Тувім, поєднують кровні зв’язки, і йдеться не тільки про кров, яка тече в жилах, а про ріку крові, що утворилася в результаті Голокосту.

Юліан Тувім

І в цьому новому Йордані я приймаю хрещення над хрещеннями: криваве , гаряче, мученицьке братерство з євреями.

Джерела: Irena Tuwim , Łódzkie pory roku, Warszawa 1958; Piotr Matywiecki, Twarz Tuwima, Warszawa 2007; Mariusz Urbanek, Tuwim, wylękniony bluźnierca, Warszawa 2013

Валерій Бутевич profile picture

Валерій Бутевич

Всі тексти автора

Читайте також