Криза, анонімки і протести
O 6:50 ранку 7 травня 1977 року в брамі краківської кам’яниці на вулиці Шевській, 7 знайшли тіло Станіслава Пияса. Довге волосся й густа борода. Жовта сорочка. Коричневі туфлі. Штани й куртка з «тексасу» — так тоді в Польщі називали джинсову тканину.
Станіслав Пияс. Джерело: Інститут національної пам’яті — КраківУсі називали його Сташеком, а не Станіславом, бо пестлива форма імени підкреслювала його молодий вік. Він був студентом. Смерть Сташека шокувала не лише його близьких, але й усю антикомуністичну опозицію: підозрювали, що він став жертвою політичного вбивства.
Було друге десятиліття правління Едварда Ґєрека. Якщо на початку 1970-х поляки ще сподівалися, що це буде період процвітання (згодом ці роки назвуть пропагандою успіху), то кінець епохи Ґєрека не давав підстав до оптимізму. Економічна ситуація систематично погіршувалася. Польщі бракувало грошей на сплату західних кредитів. 24 червня 1976 року влада оголосила підвищення цін на продукти, що призвело до робітничих протестів, які верхівка брутально придушила. У відповідь на репресії постав опозиційний Комітет захисту робітників, що діяв частково відкрито, а частково конспіративно. Стан економіки залишав бажати кращого: після заворушень ввели картки на цукор.
У Яґеллонському університеті в Кракові навчалося троє товаришів: Сташек Пияс, Броніслав Вільдштайн і Лєслав Малєшка. Довговолосі, у джинсових куртках, вони виглядали як гіпі. Слухали King Crimson, Led Zeppelin, Майлза Девіса, та польський гурт Laboratorium.
Сташек Пияс готував магістерську роботу про Бруно Шульца. Сам також писав вірші та прозу й співпрацював із Комітетом захисту робітників — зокрема, збирав гроші для заарештованих у червні 1976 року.
У 1990-х роках я написав розлогий репортаж про Сташека Пияса. Тоді я познайомився з його мамою, яка згадувала, що за два місяці до синової смерти її разом із чоловіком викликали до університету.
Вони хотіли поговорити про те, чим займається наш син, тобто, що він — опозиціонер: листівки, мітинги, збори коштів. З нами зустрівся хтось із керівництва університету. Ми всі зійшлися на думці, що людина в молодому віці переживає етап бунту.
Мати Пияса була вчителькою, батько — відставним військовиком, членом партії.
За два тижні до смерти Сташека Пияса його друзі отримали анонімки — поштою або підкинуті під двері. Всі одним почерком. У них Пияс описаний як «смердючий тип у вічно засцяних штанах», «виродок із пикою сутенера», «засцяний смердючий курдупель». Анонімки натякали на те, що Пияс співпрацює зі Службою безпеки і його варто остерігатися. Лише в одному листі було речення, яке видало «есбецький» спосіб мислення її автора.
Винищувати таких виродків будь-якими методами — найнагальніше завдання нашого часу.
1977 року прокуратура проаналізувала почерк не однієї тисячі студентів, шукаючи автора, але нічого не встановила. Сьогодні відомо, що анонімки писали працівники Служби безпеки, які хотіли висміяти і залякати хлопця.
Тож, коли знайшли тіло, товариші Сташека не сумнівалися в тому, що його вбили. Це викликало надзвичайний резонанс у Кракові, а згодом і в усій Польщі, коли розголос справі надав Комітет захисту робітників.
Після меси в домініканському костелі кілька тисяч студентів вирушило маршем протесту на місце смерти Сташека, а ввечері — під Вавель. Тоді в Кракові саме відбувався веселий захід — студентське свято Ювеналії.
Смерть настала в результаті падіння зі сходів згаданого будинку. У крові покійного виявлено 2,6 проміле алкоголю.
У цій самій статті, яка побачила світ кілька днів після смерти Пияса, також було зазначено, що той загинув нібито внаслідок удару тупо-ребристим предметом. На думку лікарів, це могла бути долівка, тобто хлопець упав зі сходів. А поверхом вище, під дверима подруги Сташека, знайшли його рюкзак.
Мати, пані Станіслава, показала мені його щоденникові нотатки. До того їх не бачив жоден журналіст.
Адже ти міг сховатися в одному з тих провулків, куди ледь доходить світло ліхтарів, і чекати в укритті, непомітно спостерігаючи за вулицею. Але ти волів залишитися в освітленому колі. Ти волів відкрити лице, руки й ноги. Волів дати себе впізнати, тоді як інші були в безпеці — невидимі, злиті із нічною темрявою.
Після смерти Сташека в Кракові створили Студентський комітет солідарности. Схожі комітети виникли згодом у Варшаві, Ґданську, Познані та Вроцлаві. Влада заарештувала дев’ятеро членів Комітету захисту робітників. У Варшаві, в костелі святого Мартина, кільканадцять людей розпочало голодування на знак протесту. Смерть Сташека жодним чином не допомогла владі. Навпаки — вона зміцнила нелегальну опозицію.
Надгробок Станіслава Пияса. Фото: Цезарій Півоварський / WikimediaНові загадки, нові розслідування
Друга частина цієї історії розпочалася після падіння комуністичного режиму в Польщі. Тоді відновили слідство у справі смерти Сташека Пияса. Судово-медичні експерти з Катовиць та Любліна підготували новий висновок, згідно з яким він помер, захлинувшись власною кров’ю. Імовірно, в результаті сильного удару кулаком, кастетом або черевиком. Прокуратура підозрювала, що рюкзак на сходи підкинули.
Розслідували також таємничу смерть важливого свідка, який останнім бачив Сташека: через кілька тижнів після того, як у нього взяли свідчення, той виїхав на природу з наметом і втопився у Солинському водосховищі. Хоча відомо, що він боявся води й уникав її. За день до смерті хтось вкрав у нього гроші й посвідчення особи.
Згідно з однією з важливих гіпотез, Станіслава Пияса побили за наказом Служби безпеки. Планувалося не вбити його, а тільки налякати, однак справа вийшла з-під контролю. Один із допитуваних працівників «органів» зізнався, що Сташека Пияса вбив колишній боксер напівлегкої ваги з клубу «Вісла», алкоголік, що неодноразово притягувався до відповідальности за бійки. Вбивство в нього нібито замовив якийсь вахтер, який, своєю чергою, сам діяв на чиєсь замовлення. Згодом боксер загинув — упав зі сходів.
Однак через якийсь час свідок усе заперечив. Він пояснював, що в нього епілепсія, пухлина мозку й маячний розлад. До того ж, у 70-х роках він уже не служив у «органах», а був на пенсії.
Слідство відновлювали й закривали кілька разів. Історія замкнула коло. Сьогодні прокуратура вважає найбільш вірогідною першу версію: що це був нещасний випадок. Сташек Пияс упав зі сходів у стані алкогольного сп’яніння. Офіційні експертизи підтверджують саме такий розвиток подій. Доказів убивства не знайдено.
Смерть Сташека Пияса досі впливає на політичну ситуацію в Польщі, а все через згаданих товаришів із філологічного факультету: Броніслава Вільдштайна та Лєслава Малєшку.
Вільдштайн багато років вів власне розслідування. Невдовзі після смерти Сташека він прокравя до моргу й запам’ятав, що товариш виглядав, як побитий. Сьогодні Броніслав Вільдштайн — дуже яскрава постать, журналіст, пов’язаний із правою політичною силою. спектру. Його розслідування перетворилися на справжній хрестовий похід, що цілком зрозуміло з психологічного пункту бачення.
Лєслав Малєшка, який за часів правління комуністів був знаний зі своєї бравади й безкомпромісности, виявився… стукачем. Він роками доносив на своїх товаришів. Після падіння комуністичної влади Малєшка став журналістом видання Gazeta Wyborcza, яке славиться тим, що не вітає судові тяганини, які стосуються минулого часів ПНР.
З історією Сташека Пияса мене пов’язує не лише великий репортаж, який я колись написав, причому саме для видання Gazeta Wyborcza. Але й сам Лєшек Малєшка, з яким я кілька років працював у одному відділі. Ми провели не одну годину за цигарками на сходах. Він був ерудитом, хоча іноді його ерудиція переходила в занудність. Він був єдиним, хто впізнав мелодію мого дзвінка в мобілці за часів пискливих «нокій» — «Light My Fire» гурту The Doors.
Малєшку я зустрічав також тоді, коли прокуратура вела розслідування й викликала його як свідка. Коли я писав свій текст, прокурор навіть найменшою мірою не натякнув, що мій колега по роботі був агентом Служби безпеки. Пригадую шок у редакції, коли з’ясувалося, що Малєшка був таємним агентом. А також пізніші роки, коли майже всі від нього відвернулися.
Виставка «Справа Станіслава Пияса», Краків, 2020. Джерело: Europejskie Centrum Solidarności / Gdańsk / YouTubeІсторія Сташека Пияса ожила останніми роками завдяки книжці Цезарія Лазаревича «На Шевській». Лазаревич — із яким я також працював у одному відділі Gazeta Wyborcza (хоча не в тому самому, що з Малєшкою), доводить: смерть Сташека Пияса була нещасним випадком.
Не знаю. Можливо. Зате щось інше знаю напевне: правду ми ніколи не дізнаємося.
Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик
