Польські королі зображували орла на своїх гербах ще тисячу років тому , проте чому саме цей символ обрали давні правителі, достеменно не відомо.
За однією з легенд , слов’янські народи походять від трьох братів — Лєха, Чеха і Руса. Власне, Лєх дав початок першим племенам полян, від яких пішли поляки. У латиномовній «Великопольській хроніці», написаній наприкінці ХІІІ — на початку XIV століть, є цікава легенда: коли Лєх прибув на землі неподалік сучасної Познані, він побачив велике гніздо з білим орлом і пташенятами. Птах раптом знявся в повітря й розправив крила на тлі неба — саме заходило сонце й обрій заливало червоним кольором. Лєх був настільки вражений видовищем, що вирішив заснувати тут місто. Так постало Ґнєзно (назва якого походить від слова «гніздо»), довкола якого почали об’єднуватися слов’янські племена у стародавню польську державу, відповідно саме це місто вважається першою столицею Польщі.
За іншою версією , орел на польському гербі запозичений із символіки Римської імперії. Римські легіонери ще у III столітті до нашої ери йшли у бій під знаком орла: його металічну або дерев’яну статуетку несли на високому жезлі перед військом. Втрата орла прирівнювалася до поразки, тому легіонери часто ризикували життям, аби повернути легіону статуетку, яка символізувала єдність і міць.
Та повернімося до польської історії. Уперше орла на своїй монеті зобразив Болєслав Хоробрий — перший польський король , що походив із династії П’ястів. Цей денар, датований 992–997 роками, сьогодні можна побачити в музеї Центрального Помор’я в Слупську і… на звороті банкноти 20 злотих. Щоправда, чимало вчених досі сперечаються, чи на монеті зображений власне орел, чи, може, павич або інший птах. У XII столітті герб з орлом на своїх щитах та печатках уже використовували сілезькі й мазовецькі князі династії П’ястів.
Денар Болєслава Хороброго. Джерело: ВікімедіаУ період феодальної роздрібленості польські удільні землі тяжіли до об’єднання із Землею краківською , на гербі якої красувався коронований орел. Тому саме цей символ 1295 року офіційно став гербом об’єднаного Королівства Польського за правління Пшемисла ІІ.
Щоправда , птах на ньому мав дещо інший вигляд: золоті не лише кігті, а лапи повністю, голова припіднята вгору, крила менші.
15 липня 1410 року польські біло-червоні прапори з’явилися на полі бою під Грюнвальдом.
І було велике знамено , і на ньому майстерно вигаптуваний білий орел із розпростертими крилами, розкритим дзьобом і короною на голові — як герб і знак усього Королівства Польського.
З XIII по XVIII століття більшість польських королів та князів зображали орла на своїх прапорах , печатках, монетах (щоправда, на гербах Сиґізмунта Вази та Яна Казимира красувався поруч із орлом лев, символ Вазів). На гербі Мазовецького князівства, крім орла, на щиті був дракон — на тлі білих та червоних барв. Але на гербі Речі Посполитої (об’єднаних Польського королівства і Великого князівства литовського) було чотири малюнки: два білі орли з короною і два лицарі (герб Литви). Або ж герб із польським орлом, литовською погонею, левом Червоної Руси, чорним орлом Королівської Прусії й архангелом Михаїлом як символом Землі київської.
Герб часів Речі Посполитої. Джерело: ВікімедіаУ період поділів Речі Посполитої символ польської держави подекуди забороняли , а інколи до нього додавали впізнавані елементи та барви імперій-загарбниць. Скажімо, на гербах польських воєводств під владою Пруссії орла перефарбували в чорний колір. Проте після Віденського конгресу, коли російські царі тали водночас польськими королями, на царському гербі з’явився і польський орел. У цей період бездержавності, що тривав 123 роки, багато поляків збирало старі монети з польським орлом — щоб не тільки мати в себе вдома символ польської свободи, а й передавати його дітям і онукам.
1916 року Австро-Угорська та Німецька імперії утворили Польське королівство , Польське королівство тільки формально було незалежним, залишаючись під фактичним контролем загарбників. Його відновили з метою здобуття підтримки поляків і сформування польської армії, яка б воювала на боці Центральних держав. в якому знову почали випускати польські гроші з зображенням орла в короні на щиті. За кілька років коронований орел став державним гербом цілком незалежної Другої Речі Посполитої.
1927 року герб видозмінили за проєктом Зиґмунта Камінського: художник намалював орла за зразком того , що красувався на прапорах і печатках короля Стефана Баторія. І саме це зображення є в основі сучасного дизайну польського герба.
Під час німецької окупації в часи Другої світової війни польські національні символи знову ж були суворо заборонені. Як символ польського народу орел офіційно «повернувся» вже в Польській Народній Республіці , проте з нього «зняли» корону — комуністична влада не могла стерпіти цього символу монархічної традиції і хотіла наблизити орла більше до народу.
Зараз на польському гербі ми бачимо білого орла з золотими кігтями й короною на червоному тлі. Але варто пам’ятати , що в гербознавстві білий колір позначає срібло, тому доцільно зчитувати польський державний символ так: срібний орел із золотою короною та золотими кігтями на червоному щиті.
Білий орел з польського герба. Фото: Адам Хєлстовський / ForumПрапор біло-червоний чи все ж срібно-малиновий?
Ми звикли окреслювати кольористику польського прапора як біло-червону , — і так зазначено в польській конституції. Проте в законі про герб, національні барви та гімн кольори національного прапора описані точніше — власне як срібно-білий і малиновий. Упродовж віків відтінки білого й червоного кольорів на польському прапорі змінювалися. Замість червоного зустрічалася барва темно-помаранчева або багряна. Проте саме червона і біла гама відтінків завжди були символічні для поляків.
Загалом пурпурний колір завжди й повсюди вважався королівським. У давнину було дуже важко й дорого отримати червоний колір. Червоним барвником , скажімо, слугували перетерті личинки комах-червеців. Тож цей рідкісний у ті часи колір почав символізувати багатство, шляхетське походження та статус. Уже під час коронації Пшемисла II наприкінці ХІІІ століття підняли саме червоний прапор , на якому красувався срібний орел в золотій короні з золотими лапами. Згодом на стягах почали з’являтися смужки: скажімо, дві червоні і біла посередині.
Про те , що білий та червоний кольори стали народним символами, засвідчили масові маніфестації під час ухвалення Конституції 3 травня 1791 року: тоді польки вийшли в білих сукнях із червоними пасками , а чоловіки — з біло-червоними шарфами.
Під час поділів Польщі , біло-червоний прапор як символ незалежності був заборонений і офіційно повернувся на польські домівки й установи вже в незалежній Другій Речі Посполитій.
За часів німецької окупації , зокрема під час Варшавського повстання , біло-червоні барви відігравали не тільки символічну, а я практичну роль: повстанці та інші варшав’яни носили на руці біло-червоні пов’язки: так їх здалеку можна було легко відрізнити від ворога.
У перші дні повстання поляки захопили 16-поверховий хмарочос Prudential — найвищий у тогочасній Польщі й один із найвищих тоді у Європі. Сьогодні це перебудована споруда готелю «Варшава» на площі Повстанців Варшави. Шукаючи в будинку німців , повстанці наткнулися на італійське подружжя, що мешкало в одній із квартир: вони розмахували італійським прапором, демонструючи, що не мають нічого спільного з окупантами. Повстанці відірвали від цього прапора зелену смугу й вивісили цей імпровізований польський прапор на самій верхівці хмарочоса (згодом його замінили на красивіший і більший стяг). Польські біло-червоні барви на найвищій варшавській будівлі, які були помітні здалеку, додавали повстанцям духу в боротьбі й вселяли надію на перемогу.
Варшавські повстані. Фото: Еугеніуш Брок. Кольоризація: Міколай Качмарек / Color HistoriiДень прапора в сучасній Польщі відзначають напередодні Дня конституції , 2 травня. За однією з версій, тому що вивішені на 1 травня (День праці) прапори не знімали в очікуванні свята 3 травня. За іншою — бо саме 2 травня 1945 року в захопленому Берліні солдати 1-ї піхотної дивізії імені Тадеуша Косцюшка вивісили польський прапор на Колоні перемоги , й, імовірно, на Райхстагу.
З 2004 року закон дозволяє полякам вивішувати прапор на своїх домівках не тільки на свята. Адже до того біло-червоні стяги в робочі дні могли майоріти лише на державних установах. Якщо хтось із поляків вивішував державний прапор на своїй домівці у звичайний день — він порушував закон і міг бути покараний штрафом , адже така дія вважалася проявом неналежного ставлення до державного символу.
Прапор Польщі. Фото: Лукас Плевня / FlickrІснує два різновиди польського прапора. Перший — просто біло-червоний , flaga. Другий — біло-червоний з орлом на верхній смузі , bandera. Його вивішують в дипломатичних установах , аеропортах за межами Польщі.
Марш , марш, Домбровський чи Пілсудський?
Польський гімн , якому вже понад 200 років, вважається одним із найстаріших у світі. 1797-го його написав Юзеф Руфін Вибіцький — письменник, політик і військовий, учасник повстання під проводом Косцюшка. Пишучи віршований текст, покликаний підносити бойовий дух, Юзеф Вибіцький і не підозрював, що він стане гімном. Спершу це була просто «Пісня польських військових легіонів у Італії», яку ще називали «Мазуркою Домбровського». Але вона так полюбилася полякам, що її передавали з уст в уста, попри те, що в розділеній Польщі за її виконання загарбницька влада карала арештом.
Варто розуміти історичний контекст , у якому постав польський гімн. Тоді Польщі, розділеної між трьома імперіями, не існувало як окремої держави. Чимало військових емігрувало у західні країни, зокрема в Італію, де 1796 року генерал Ян Генрик Домбровський сформував із них два окремі польські легіони — для боротьби на стороні революційної Франції. Чимало поляків сподівалося, що підтримка Наполеона допоможе їм відновити незалежну польську державу. Ці надії певною мірою справдилися: 1807 року під протекторатом Наполеона було створено Варшавське герцогство — автономну польську державу, яка хоч і не була повністю незалежною, проте відродила польське самоврядування.
Пройдем Віслу , пройдем Варту,
будем поляками,
дав нам приклад Бонапарт,
як звитяжити маємо. Тут і далі — у перекладі Юрія Винничука.
Хоч новоутворені польські легіони воювали на боці Франції , накази в них віддавали польською мовою, а їхні однострої максимально нагадували польські. Поляки сподівалися, що під проводом Домбровського визволять Польщу і повернуть незалежність. Саме тому постать генерала чи не ключова у тексті гімну й повторюється у рефрені:
Марш , марш, Домбровський,
з землі італійської до Польщі!
За твоїм проводом
поєднаємось з народом.
З плином років і зміною історичних декорацій Домбровського в гімні іноді замінювали іншими діячами: під час Листопадового повстання звучало ім’я провідника повстанців Яна Скшинецького; під час Першої світової — Юзефа Пілсудського; під час Другої Світової — генерала Сікорського , прем’єра уряду Речі Посполитої в еміграції, який у 20-х роках ХХ століття відіграв важливу роль у війні з більшовиками.
У гімні згадується і Стефан Чарнецький , який «після Шведського потопу» задля порятунку батьківщини «повернувся до Познані» і з якого поляки повинні брати приклад. Цікаво, що ця постать має прямий стосунок до України: шляхтич із полонізованого українського роду, блискучий вояка Чарнецький у середині ХVII століття був каштеляном київським, старостою канівським і ковельським, воєводою руського воєводства зі столицею у Львові й польним коронним гетьманом. Та найбільше він прославився у боях зі шведською навалою Польщі.
«Мазурка Домбровського» офіційно стала гімном Другої Речі Посполитої 1927 року: тоді міністр внутрішніх справ розіслав усім воєводам текст і ноти. До речі , про ноти. Свої слова Вибіцький поклав на музику народного польського танцю — мазурки (звідси й назва «Мазурка Домбровського»). Та народною була тільки основа, а от автор музики досі невідомий. За однією з версій, ним був легендарний польський композитор Міхал Клєофас Оґінський. Після придушення Листопадового повстання мелодію «Мазурки Домбровського» використав Ріхар Ваґнер — для написання увертюри «Полонія».
Польський гімн єдиний у світі має власний музей — в родинній садибі Юзефа Вибіцького в селі Бендомін (Поморське воєводство).
Редагування Наталі Ткачик
