Мешканці Ірпеня чекають на евакуаційний потяг до Києва. Фото Павел Пєньонжек

Мешканці Ірпеня чекають на евакуаційний потяг до Києва. Фото Павел Пєньонжек

Евакуація Ірпеня. «Чи побачу я знову свій дім?»

08 березня 2022
Люди

Столиця охоплена війною. Передмістя Києва відрізане від решти світу. Триває вивезення мешканців Ірпеня. Люди мають вибір: одна-єдина дорога, потяг або перехід через розбитий міст.

Люди на вокзалі вже дві години юрмляться біля входів на перони. Вони намагаються виїхати із 70-тисячного Ірпеня , розташованого в північному передмісті Києва неподалік Гостомеля , який росіяни здобули після запеклих боїв. З перших днів вторгнення місто було об’єктом російських атак, а житлові будинки опинилися під обстрілами. Триває поступова евакуація, її організовують, зокрема, місцеві баптисти. Волонтери з інших міст України приїжджають автівками, щоб вивезти людей. Транспортні колони з позначками «евакуація» та «діти» виїжджають з міста дедалі небезпечнішими дорогами, на яких регулярно відбуваються військові сутички. Таким чином з Ірпеня виїхало понад тисячу людей.

Площа перед ірпінською міськрадою , 3 березня 2022 року. Фото: Павел Пєньонжек

Інших автобусами , які забезпечила мерія, та приватними автівками везуть до підірваного моста. Його знищила українська армія, щоб ускладнити потенційний напад на тримільйонний Київ. Замість прямої дороги з Ірпеня до столиці тепер доводиться долати непросту переправу, яка є величезним випробуванням для людей похилого віку та тих, хто тягне великий багаж. Мешканці переходять річку по двох вузьких трубах, тримаючись за перила та мотузку, щоб не впасти у воду. Їм допомагають військові.

П’ять вагонів

3 березня в ірпінців уперше з’явилася можливість виїхати з міста потягом. Він був призначений тільки для жінок , дітей та людей похилого віку.

Спочатку мало бути тільки три вагони , зараз їх п’ять , — розповідає Артем Гурін. — Скільки людей поміститься , стільки й виїде.

Це депутат міської ради , але здогадатися про це важко, бо зараз він носить жовту пов’язку — розпізнавальний знак українських сил — і рушницю.

Ірпінці чекають , поки зможуть сісти на евакуаційний потяг, який прямує до Києва. Фото: Павел Пєньонжек

Серед тих , хто чекає на потяг — шістнадцятирічний Богдан. У нього з собою лише маленький рюкзак і кіт, схований під світшотом. Він хоче потрапити до Полтави, де мешкають його родичі й куди ще не дісталася війна.

— Там я зможу нормально спати , бо тут жахливо, — зізнається підліток.

При цьому , за його словами, він до всього цього вже трохи звик. Коли під час розмови ми чуємо артилерійські обстріли, юнак навіть не здригається.

Батько Богдана залишився в Ірпені. Вранці приходили люди у формі й пояснили йому , що за потреби він має захищати місто.

— Тато сказав зібрати речі й виїжджати , а я послухався. У рюкзаку трохи теплого одягу, паспорт, документи, зарядка, навушники та ще якісь дрібнички, — розповідає Богдан. — Я дуже за нього переживаю.

Шістнадцятирічний Богдан. Фото: Павел Пєньонжек

51-річний Олександр приводить сім’ю — дружину та трьох неповнолітніх дітей. Вони їдуть до сусіднього Києва. Він залишається.

— Вітатимемо гостей , — широко всміхається. — До територіальної оборони мене не взяли , але ми організуємося з друзями.

Потяг прибуває із запізненням , і натовп за допомогою територіальної оборони та поліції заходить у вагони. Хтось зі скромним багажем, як Богдан, інші з великими валізами та сумками. Ті, хто не помістився в потяг, змушений шукати інших шляхів утекти з міста.

У самому Ірпені вишикувалися довгі черги перед кількома магазинами та аптеками. Через підірваний міст і наступ російської армії з півночі та заходу Ірпінь опинився практично в ізоляції. Лише дві нитки пов’язують його зі світом: переправа через підірваний міст та одна кільцева дорога на Київ.

Шибки трусяться

Незабаром після від’їзду потяга бої загострюються. Гурчить артилерія. У центрі міста зустрічаю депутатку міськради сусідньої Бучі (37 тисяч мешканців) Михайлину Скорик. Її місто , як і Ірпінь, постійно атакують. Якщо їх захоплять, росіяни закріпляться у передмісті Києва. Кілька днів тому пані Скорик виїхала на південну околицю Києва, побоюючись за свою шестирічну дитину. Повернулася, щоби наглянути за гуманітарним конвоєм, який мав доставити найнеобхідніші харчі. У магазинах важко знайти навіть крупи, вівсянку чи воду.

Михайлина Скорик , депутатка міськради Бучі. Фото: Павел Пєньонжек

Проте дорогою конвой зупинили на блокпосту. Російські танки відрізали останній шлях , яким можна було виїхати з Ірпеня. Скорик запросила мене до себе додому, ми разом перечекали сутички. Я чую не лише артилерію, а й танкові гармати та автомати. Минають години, а сутички тривають. Скорик пакує їжу з кухонних шафок. Бере з собою все, що може, адже полиці магазинів порожні не лише в Ірпені. Решту віддає сусідові, який вирішив залишитися.

— На якийсь час йому вистачить , — каже пані Михайлина.

Вона метушиться по кухні , нервується, як усі зараз. Досі намагається змиритися з думкою про те, що, можливо, бачить свій дім востаннє. Вона придбала його через рік після того, як почалися воєнній дії на Донбасі. Не дуже до нього прив’язалася , але хотіла бути незалежною. Перший власний дім у її житті.

Пані Михайлина не дивується , що почалася повномасштабна війна і по всій Україні точаться бої. Це їй здається логічним продовженням війни , що спалахнула на сході України 2014 року й забрала щонайменше 13 тисяч людських життів. Вона не вірила, що Кремль зупиниться на Криму та Донбасі.

— Але виїжджати з дому з відчуттям , що треба забирати все, бо, можливо, ти сюди вже не повернешся... це зовсім інше, — каже вона.

Хоча від початку боїв уже минуло щонайменше три години , ставало дедалі голосніше, від стрілянини трусилися вікна. Пані Михайлина провела нас із водієм до баптистської церкви, а сама поїхала до родини в Ірпінь. Шлях досі був відрізаний, ми мали залишитися на ніч і виїхати при першій нагоді. У храмі було щонайменше 200 людей. Переважно жінки, діти та люди похилого віку. Також була кава, чай, гарячі страви, коридорами бігали діти.

Гарантії немає

Увага , з’явився шанс виїхати! Прошу жінок із дітьми негайно сісти в автобуси! — вигукнув відповідальний за евакуацію чоловік.

Шум , крики, звуки волочіння валіз по сходах. Усі швидко зайняли місця. Чоловік сказав, що колона вже двічі поверталася, тому гарантії немає. Можливо, і ця повернеться.

Евакуйовані мирні жителі минають стовп диму. Фото: Павел Пєньонжек

На дорозі стояли українські військові. Танків і сліду не було. Під звуки артилерії колона минала стовп чорного диму , що здіймався в небо неподалік. Наступ відбили. Українська сторона стверджує, що з моменту повторного нападу Росії на Україну 24 лютого майже 9,2 тисячі російських солдатів загинули та отримали поранення. Міноборони Росії 2 березня повідомило, що ця цифра становить близько 2,1 тисячі. В Ірпені надалі триває евакуація, хоч росіяни й обстріляли околиці вокзалу і влучили в (на щастя, порожній) потяг, який мав вивезти людей до Києва. Чи побачить Михайлина Скорик свій дім, — невідомо.

Переклала Марія Шагурі

Текст написано 5 березня 2022

Стаття була опублікована на сайті видання Tygodnik Powszechny

Павел Пєньонжек profile picture

Павел Пєньонжек

Всі тексти автора

Читайте також