Якуб Кухарчук: Яку роль у польській енергетиці відіграє шахта в Туруві?
Якубом Вєх: Турув покриває 4–8 % попиту на електроенергію , залежно від ситуації в енергетичній системі. Ба більше, це надзвичайно важливий об’єкт з точки зору стабільності системи. Звичайно, він створює велику емісію, зате гарантує стабільне постачання енергії, що особливо важливо під час пікового попиту на електроенергію влітку та взимку, а також у ситуаціях, коли Польщі доводиться імпортувати енергію з-за кордону.
ЯК: Як конфлікт із Чехією та відповідне рішення суду ЄС вплинуть на процес енергетичної трансформації?
ЯВ: У суспільній свідомості поляків Турув — не просто джерело конфлікту між Чехією та Польщею , але й ситуація, коли Європейський Союз визначає, якою має бути наша економіка. І це повторюватиметься. У міру того, як протікатиме енергетична трансформація Польщі й дедалі більше шахт і електростанцій закриватиметься , ключовим поясненням стане те, що ми повинні адаптуватися до ритму трансформації, заданого Європейським Союзом.
Цей аргумент привабливий із політичної точки зору. З’являється суспільний опір , який хочуть використати окремі партії — «Конфедерація», а також «Солідарна Польща» (крило уряду, що, зокрема, не погоджується з енергетичною політикою Польщі до 2040 року). Це кола, які висувають звинувачення у «вірнопідданській» політиці щодо ЄС та Німеччини. Вони стверджують, що уряд міг і повинен був вибити для Польщі пільговий тариф, але замість цього здався без бою.
ЯК: Проте марно шукати розумної альтернативи таким звинуваченням...
ЯВ: Саме так. ЄС ішов нам на поступки. Варто пам’ятати , що Польща — єдина країна Євросоюзу , в якій вугілля відіграє таку велику роль. На тлі інших країн частка вугілля в енергетичному балансі в нас найвища, якщо говорити про процентну долю електроенергії, яку видобувають із цієї сировини. Наші проблеми з енергетикою та вугільною монокультурою незрозумілі навіть тим країнам Європейського Союзу, які постійно використовують вугілля.
Ми проспали останні 30 років. З точки зору енергетичної трансформації ми практично нічого не зробили , хоча й отримували дуже багато сигналів ззовні, що потрібно рухатися в цьому напрямку. Тепер доводиться за це розплачуватися. Зараз ми стоїмо на порозі низки енергетичних криз — і це наша провина. Турув — тільки початок.
ЯК: Проте ми добре усвідомлюємо , що енергетична трансформація буде для Польщі нелегкою. Чого потрібно боятися найбільше?
ЯВ: Енергетична трансформація — це величезний виклик і найбільший економічний процес у Польщі після 1989 року. Упродовж двох найближчих десятиліть ми повинні збудувати практично нову електроенергетичну систему. Це головоломне завдання , особливо зважаючи на те, наскільки погано ми досі справлялися з заходами такого плану. Проте в нас немає вибору. Вже зараз над нами висить батіг, яким можна назвати законодавство Європейського Союзу, що змушує нас рухатися в цьому напрямку за допомогою механізмів впливу на економічне становище енергетичних компаній, а отже, і всієї економіки загалом. Затягуючи з трансформацією, ми стріляємо собі в коліно.
ЯК: Рішення суду ЄС у справі Турува — також елемент «євросоюзного батога»?
ЯВ: Саме ці дії дуже небезпечні. Я чудово розумію обурення польського уряду , який наголошує, що суд ЄС зайшов занадто далеко, коли почав втручатися в енергетичну безпеку країн-членів ЄС. Це небезпечно також тому, що може призвести до роздмухування євроскептичних настроїв.
ЯК: Але зосередьмося на трансформації. Ти згадав , що Турув — тільки початок. То як ми можемо врятувати ситуацію?
ЯВ: Не існує якихось особливих спеціальних заходів , які за один день покращили б ситуацію в польській електроенергетичній системі. Нинішній стан справ — результат багаторічної бездіяльності, короткозорості та переконання, що довготермінові тренди мають тимчасовий характер. Виявилося, що кліматична політика — це не тільки елемент внутрішньої політики ЄС, а й фундамент для держав-членів ЄС, і вона становитиме основу економічного розвитку в найближчі роки.
Така ціль , як кліматична нейтральність, — також не нова, адже про значне скорочення викидів у ЄС до 2050 року говорилося ще 2008-го. Проте різні польські уряди воліли зосереджуватися на своїх внутрішніх енергетичних справах. Вони не помічали, що навколо все змінюється і рухається в протилежному напрямку від того, який обрала Польща. До того ж у нас інституційно слабка держава, еліта якої вважає, що кошти краще виділяти на коротко- та середньотермінову діяльність, позаяк вона негайно дає прибутки. Довгострокові проєкти лежать мертвим вантажем.
ЯК: То що очікувати від уряду?
ЯВ: Перш за все послідовного виконання «Енергетичної стратегії Польщі до 2040 року» , незважаючи на те, що в деяких сферах вона вже застаріла і не надто амбітна. Урядовці також повинні переконати поляків у тому, що енергетика є основою подальшого економічного розвитку. На цьому етапі вже немає місця для суперечок, наприклад, між шахтарями та урядом. У вересні 2020 року відбулися масштабні протести шахтарів проти енергетичної реформи, в результаті яких уряд продовжив термін дії шахт до 2049 року. Це питання впливає на енергетичну безпеку нашої країни і його потрібно розглядати та аналізувати на національному рівні як одну зі стратегічних проблем.
ЯК: Якась із країн ЄС може бути для нас взірцем?
ЯВ: Я все ж проти такого підходу до енергетичної трансформації. Сліпе копіювання — не вихід , тому що всі країни мали різні стартові умови, коли розпочинали трансформацію енергетики. Наша головна мета — низькоемісійна економіка, що до 2050 року зведе викиди до нуля. І хоча йдеться про середній показник по Євросоюзу , а не для кожної країни зокрема, ми повинні якнайактивніше брати участь у її досягненні. Кожен додатковий обсяг викидів у атмосферу обернеться для нас фінансовим тягарем.
Передусім ми повинні чітко усвідомити: настав час однозначно покінчити з вугіллям. Соціальний договір уряду з шахтарями не відбиває реальних економічних умов , які впливатимуть на гірничодобувний сектор.
Вугілля в Польщі (йдеться про видобуток та енергетику) закінчиться набагато раніше , ніж 2049 року. Ми живемо в хибному переконанні, буцім цієї сировини в нас багато і вона неабияк цінна. Насправді видобуток вугілля в Польщі не надто прибутковий. В наших інтересах якнайшвидше відмовитися від цієї сировини і перейти до нових джерел енергії. Доведеться багато чим пожертвувати: трансформація обійдеться дуже дорого через те, що ми починаємо надто пізно.
Читайте також
«Полекзит»: чи може Польща вийти з ЄС?
Дискусія про те, що розділяє Варшаву і Брюссель.
ЯК: Ти віриш , що цей сценарій почне реалізовуватися?
ЯВ: Я без тіні іронії скажу , що ми можемо стати лідерами енерготрансформації. Завдяки реалізації положень у сфері енергетики Польщу можуть сприймати як країну, яка дивовижним чином перестала спиратися на вугільну економіку. Це те, чого мені б хотілося. Для цього знадобиться величезна політична зрілість нашої еліти, зосередженість на важкій роботі, пояснення суспільству, чому ми це робимо і якими темпами. Необхідно буде пояснити й те, що зміни будуть важкі, але ми повинні до них іти. Інакше ми зазнаємо невдачі, а поразка буде дуже болючою для всіх.
Переклала Марія Шагурі
Статтю підготовлено в рамках конкурсу «Публічна дипломатія 2021»
Редакція висловлює вдячність Яґеллонському клубу за можливість публікації
