«В Польщу йдемо ми, любі панове, в Польщу йдемо ми!» (W Polskę idziemy, drodzy panowie, w Polskę idziemy!) — ця цитата з пісні Войцєха Млинарського насправді означає «ходімо вип’ємо!», але я хотіла б цими словами запросити вас до знайомства з крилатими висловами з польської естради.
Розпочнімо з часів, які сьогодні називають «сірими». ПНР, період «комуни» — епоха нецікава, але дуже творча. На початок згадаємо легендарну цитату якраз про сірість: «По що стоїть ця черга? — По сірість. На що в цій черзі чекаєш? — На старість» (Za czym kolejka ta stoi? — Po szarość. Na co w kolejce tej czekasz? — Na starość). У «Псалмі вишикуваних у черзі» (Psalm stojących w kolejce), який неперевершено виконувала Кристина Пронько, звучить почасти безнадія тих часів, черг та відсутности товарів, і водночас дещиця надії, адже слова «ще впаде каміння з пліч» (дослівно: «колись ці камені зрушаться», kiedyś te kamienie drgną) звучали як обіцянка кращих часів.
«Іще буде прекрасно, іще буде нормально» (Jeszcze będzie przepięknie jeszcze będzie normalnie) — повторював гурт Tilt. На жаль, ми досі чекаємо, коли так буде: ці рядки дотепер використовуються для опису сьогодення й політичної ситуації.
Без сумніву, геніально описував ті часи Войцєх Млинарський. Наприклад, слова «Що б тут ще запороти, панове» (Co by tu jeszcze spieprzyć panowie) і сьогодні використовуються в розмовному мовленні. Це питання, яке, на думку автора, ставили й досі ставлять собі політики — спостерігаючи за їхньою діяльністю, неважко повірити в те, що вони замість того, щоб покращувати країну, й досі шукають, що б іще зіпсувати.
Втім, автор немовби сам собі відповідає рядками іншої пісні: «Робімо своє!» (Róbmy swoje!), закликаючи робити те, що вважаєш слушним, і не дозволяти себе зупинити чи стримати. Навіть якщо «Прийде каток і все зрівняє» (Przyjdzie walec i wyrówna), як співає Млинарський в наступній пісні. Як бачимо, поет не сумнівався: кожного, хто спробує відступити від норми, повернуть «у шерег», однак це не похитнуло його переконання в тому, що намагатися варто.
У ті часи, коли більшість людей працювала на заводах із шостої ранку, стали популярними дві пісні на цю тему. Одна — досі цитована «Радість уранці» (Radość o poranku) Йонаша Кофти у виконанні ансамблю Alibabki. Пісня про прекрасний весняний ранок перетворилася на урядовий гімн, яким радіостанції вітали тих, хто прокидався на першу зміну. Сьогодні, на щастя, рядки «Як гарно встати на зорі» (Jak dobrze wstać skoro świt) згадують радше ті, що прокидаються ні світ ні зоря з власної волі.
Ще одна дуже популярна цитата — з пісні «Невеселі й плаксії» (Smutasy i mazgaje), яку виконував Богдан Смолень із сатиричного гурту Kabaret Tey. «Чом так зажурились, ви ж їдете на роботу?!» (Coście tacy smutni, przecież jedziecie do pracy?!) У тій самій пісні є ще й такі іронічні слова: «За вікном світає, все там розцвітає» (Za oknami świta, widać, że rozkwita). Ми досі нерідко згадуємо ці рядки, натякаючи на те, що насправді все не так райдужно, і хоч країна помітно змінилася, досі маємо привід для невдоволення.
А якщо вже мова йде про життя й роботу в ті часи, не можна не згадати цитати з «Окулярників» (Okularnicy) Аґнєшки Осєцької: «Далі жити їм в гризотах за ці пару тисяч злотих» (Potem wiążą koniec z końcem za te polskie dwa tysiące) — проминуло кілька десятиліть, відбулася не одна грошова реформа, але за 2000 злотих і далі можна тільки зводити кінці з кінцями (нині це менше ніж 450 євро).
Матеріальні труднощі породжували проблеми іншого роду: як співала Мартина Якубович, «в домах з бетону не є вільним кохання» (W domach z betonu nie ma wolnej miłości), і ми досі говоримо так про життя в панельних багатоповерхівках, де цілі сім’ї туляться у двокімнатних квартирах.
До дещо пізнішого періоду належить один із найпопулярніших творів гурту Kult під назвою «Польща». «Польща, живу я в Польщі, живу я тут, тут, тут» (Polska, mieszkam w Polsce, mieszkam tu tu tu) — ці слова можна використати в будь-якій ситуації, коли ми хочемо іронічно покритикувати свою країну або просто сказати про те, що всі навколо збожеволіли, а світ зійшов із рейок.
Є ще одна популярна цитата з цієї пісні: «Чи в Кутні на вокзалі бував ти серед ночі? Так брудно там і бридко, що аж вилазять очі» (Czy byłeś kiedyś w Kutnie na dworcu w nocy? Jest tak brudno i brzydko, że pękają oczy). Вислів «так брудно там і бридко, що аж вилазять очі» ми використовуємо, говорячи про будь-яке непривабливе місце в країні. Вокзал у Кутні врешті-решт відремонтували, але ці слова вросли в нас намертво. Так само, як польськість, згадана гуртом Raz Dwa Trzy в пісні «Тарілочка» (Talerzyk): «Я поляк — про це свідчать мої документи і моя поведінка» (Jestem Polakiem, mam na to papier i cały system zachowań), які означають: ми успадкували від предків певні риси незалежно від того, чи це нам до вподоби, чи ні.
За комуністів жилося нецікаво, але ми не були б собою, якби не коментували браку свободи, який відчували довгий час.
Передовсім згадаймо слова «Щоби Польща була Польщею» (Żeby Polska była Polską) — цю цитату з пісні Яна Пєтшака досі виголошують як тост. Рядки «Довгий ряд буттів людських пронизала думка проста: щоби Польща, щоби Польща, щоби Польща була Польщею» нагадують про нашу історію та період, коли країни не існувало, але люди не припиняли боротися за її відродження. А оскільки ми любимо страждати й згадувати важкі часи, то й сьогодні багато хто промовляє ці слова з глибоким переконанням.
«Поляки такі агресивні, а це тому, що сонця не бачать / майже сім місяців на рік, а літо геть не гаряче, лиш холодно й дощ, лиш холодно й дощ» (Polacy są tak agresywni, a to dlatego, że nie ma słońca / nieomal przez siedem miesięcy w roku, a lato nie jest gorące, / tylko zimno i pada, zimno i pada) — скільки спостережень в одній цитаті з пісні проникливого, як завжди, Казіка Сташевського «Чотири кімнати» (Cztery pokoje)! Вони спадають на думку щодня: перша частина цитати — коли ми намагаємося пояснити собі наш не найпростіший характер, а друга — коли нарікаємо на погоду.
Але, хоча ми бачимо всі недоліки рідної країни, все одно хочемо тут жити. Це прекрасно описав Ґжеґож Цєховський у пісні «Не питай про Польщу» (Nie pytaj o Polskę): «Ти не питай, що завше бачу в ній, …чому впадати хочу в сон і прокидатись в ній» (Nie pytaj mnie, co ciągle widzę w niej, ...nie pytaj mnie, dlaczego ciągle chcę zasypiać w niej i budzić się). Інколи ми так відповідаємо тим, хто питає, чому ми не виїжджаємо, якщо вже так нарікаємо.
«Мур ділить мій край надвоє» (Mój kraj murem podzielony) — ці слова з пісні «Арах’я» (Arahja) гурту Kult ідеально описують поділи, які ми самі створюємо всередині суспільства: нам не потрібен ворог іззовні, ми самі можемо стати один для одного ворогами. В наступних строфах ідеться також про поділ будинку та вулиці — Казік Сташевський пише про поділи, які відбуваються в сім’ях і малих спільнотах.
А якщо вже ми дійшли до мурів, то не можна не згадати про пісню «Мури» (Mury) у виконанні тріо Качмарський–Ґінтровський–Лапінський, яка стала гімном легендарної профспілки «Солідарність». Пісня, що була на вустах у всіх, у текст якої не вслуховувалися, з якої взяли тільки приспів: «Вирви в мурів зуби ґрат, зірви кайдани, стань у ряд — і упадуть в’язничні мури і схоронять давній лад» (Wyrwij murom zęby krat, zerwij kajdany, połam bat, a mury runą, runą, runą i pogrzebią stary świat). Хоча фінал пісні має зовсім інше значення, ці рядки й досі цитують як заклик до спротиву.
«Та по ночі приходить день, а по бурі — спокій» (Lecz po nocy przychodzi dzień, a po burzy spokój) — це вже рядки з пісні гурту Budka Suflera «Є дім самотній такий» (Jest taki samotny dom), які неодмінно повертають нам оптимізм: навіть якщо тепер дуже погано й тяжко, наприкінці все буде добре.
Ми також любимо згадувати слова гурту Mr Zoob: «Моя ця частина підлоги» (Mój jest ten kawałek podłogi), які ми вживаємо у значенні: «не говоріть, що я маю робити». А інколи — без метафор: щоб повідомити, що ми нарешті придбали власне житло.
Тим часом в іншій пісні Казік Сташевський запитує з іронією: «Воля, нащо вам воля — маєте ж бо телевізор» (Wolność, po co wam wolność — macie przecież telewizję). Тут він заторкує болючу тему, показуючи, що гроші й телепродукти (конкретно мова йде про Євробачення та фільми) колись доведуть до того, що ми перестанемо бунтувати проти обмеження наших громадянських прав.
А згаданий вище Ґжеґож Цєховський запитує в пісні «Білий прапор» (Biała flaga): «Де всі вони? Куди поділись мої друзі?» (Gdzie oni są? Ci wszyscy moi przyjaciele) і сам же відповідає: «Сховалися у різних тоскних установах» (Schowali się po różnych mrocznych instytucjach). Він нарікає на те, що «всі бійці минулих літ», часів спротиву, у 90-х роках дали втягнути себе у вир буденности, трансформації та швидких змін. А ми сьогодні використовуємо ці слова радше дослівно — коли друзів немає поруч, а вони потрібні.
«Волю люблю й розумію, я волю віддати не вмію» (Wolność kocham i rozumiem, wolności oddać nie umiem) — це вже Chłopcy z Placu Broni. Пісня, яку рокери записали 1990 року, живе досі. Саме її використав у своєму передостанньому фільмі «Валенса. Людина з надії» Анджей Вайда, а в останні роки вона стала неофіційним гімном опозиційних акцій протесту проти панівної партії «Право і справедливість».
Ну, і ще кілька цитат про Варшаву. «Праворуч міст, ліворуч міст, а долі плине Вісла» (Na prawo most, na lewo most, a w dole Wisła płynie) — ці слова про розмах, про величезну прекрасну столицю співав хор Czejanda, а вслід за ним — багато інших виконавців. А ми іноді мугикаємо їх, стоячи в заторах на цих самих мостах.
«Відома річ — столиця» (Wiadoma rzecz — stolica) — ці слова з пісні Адольфа Димші ми цитуємо, коли хочемо сказати: «Ну, так, це ж Варшава!», що можна зрозуміти по-різному: ясно, що там триває будівництво; що там інакше життя; що саме там відбувається щось цікаве; що вона найбільша; що вона красива тощо. Саму назву пісні — «Варшаву можна любити» (Warszawa da się lubić) ми теж продовжуємо вживати, говорячи про те, як нам добре живеться в улюбленому місті.
Про те саме співав гурт T.Love: «Місто люблю, повне втоми, як я» (Kocham to miasto zmęczone jak ja). Ці рядки можна почути не лише від варшав’ян, тому що мешканці багатьох міст так про них говорять. Але сама пісня називається «Варшава», і варшав’яни цитують її, щоб сказати, що, попри забруднене повітря й непросту історію, люблять своє місто.
Польській столиці присвячена також пісня Чеслава Нємена «Сон про Варшаву» (Sen o Warszawie): «Я так само, як ти, маю місто, а в нім пречудовий мій світ, пречудові дні» (Mam tak samo jak ty miasto moje, a w nim najpiękniejszy mój świat, najpiękniejsze dni). Коли ми хочемо сказати, як сильно любимо Варшаву, то згадуємо ці рядки і ще два вислови з цієї пісні: «надвіслянський світанок» (nadwiślański świt) — так часто підписують фотографії сходу сонця в столиці — і «варшавські кольорові дні» (warszawskie kolorowe dni).
Тим часом у Кракові незмінно співають слідом за гуртом Pod budą: «Нам до Кракова столицю не вертайте» (Nie przenoście nam stolicy do Krakowa) — хоча сьогодні ніхто вже не має таких планів, краків’яни досі іноді так говорять, підкреслюючи, що зовсім не заздрять Варшаві. Це особливо актуально, коли, наприклад, у місті відбуваються важливі політичні події, які його часто цілком паралізують.
Далі буде
Переклав Андрій Савенець
