«В Польщу йдемо ми , любі панове, в Польщу йдемо ми!» (W Polskę idziemy , drodzy panowie, w Polskę idziemy!) — ця цитата з пісні Войцєха Млинарського насправді означає «ходімо вип’ємо!», але я хотіла б цими словами запросити вас до знайомства з крилатими висловами з польської естради.
Розпочнімо з часів , які сьогодні називають «сірими». ПНР, період «комуни» — епоха нецікава, але дуже творча. На початок згадаємо легендарну цитату якраз про сірість: «По що стоїть ця черга? — По сірість. На що в цій черзі чекаєш? — На старість» (Za czym kolejka ta stoi? — Po szarość. Na co w kolejce tej czekasz? — Na starość). У «Псалмі вишикуваних у черзі» (Psalm stojących w kolejce) , який неперевершено виконувала Кристина Пронько, звучить почасти безнадія тих часів, черг та відсутности товарів, і водночас дещиця надії, адже слова «ще впаде каміння з пліч» (дослівно: «колись ці камені зрушаться», kiedyś te kamienie drgną) звучали як обіцянка кращих часів.
«Іще буде прекрасно , іще буде нормально» (Jeszcze będzie przepięknie jeszcze będzie normalnie) — повторював гурт Tilt. На жаль , ми досі чекаємо, коли так буде: ці рядки дотепер використовуються для опису сьогодення й політичної ситуації.
Без сумніву , геніально описував ті часи Войцєх Млинарський. Наприклад, слова «Що б тут ще запороти , панове» (Co by tu jeszcze spieprzyć panowie) і сьогодні використовуються в розмовному мовленні. Це питання , яке, на думку автора, ставили й досі ставлять собі політики — спостерігаючи за їхньою діяльністю, неважко повірити в те, що вони замість того, щоб покращувати країну, й досі шукають, що б іще зіпсувати.
Втім , автор немовби сам собі відповідає рядками іншої пісні: «Робімо своє!» (Róbmy swoje!) , закликаючи робити те, що вважаєш слушним, і не дозволяти себе зупинити чи стримати. Навіть якщо «Прийде каток і все зрівняє» (Przyjdzie walec i wyrówna) , як співає Млинарський в наступній пісні. Як бачимо, поет не сумнівався: кожного, хто спробує відступити від норми, повернуть «у шерег», однак це не похитнуло його переконання в тому, що намагатися варто.
У ті часи , коли більшість людей працювала на заводах із шостої ранку, стали популярними дві пісні на цю тему. Одна — досі цитована «Радість уранці» (Radość o poranku) Йонаша Кофти у виконанні ансамблю Alibabki. Пісня про прекрасний весняний ранок перетворилася на урядовий гімн , яким радіостанції вітали тих, хто прокидався на першу зміну. Сьогодні, на щастя, рядки «Як гарно встати на зорі» (Jak dobrze wstać skoro świt) згадують радше ті , що прокидаються ні світ ні зоря з власної волі.
Ще одна дуже популярна цитата — з пісні «Невеселі й плаксії» (Smutasy i mazgaje) , яку виконував Богдан Смолень із сатиричного гурту Kabaret Tey. «Чом так зажурились , ви ж їдете на роботу?!» (Coście tacy smutni , przecież jedziecie do pracy?!) У тій самій пісні є ще й такі іронічні слова: «За вікном світає , все там розцвітає» (Za oknami świta , widać, że rozkwita). Ми досі нерідко згадуємо ці рядки, натякаючи на те, що насправді все не так райдужно, і хоч країна помітно змінилася, досі маємо привід для невдоволення.
А якщо вже мова йде про життя й роботу в ті часи , не можна не згадати цитати з «Окулярників» (Okularnicy) Аґнєшки Осєцької: «Далі жити їм в гризотах за ці пару тисяч злотих» (Potem wiążą koniec z końcem za te polskie dwa tysiące) — проминуло кілька десятиліть , відбулася не одна грошова реформа, але за 2000 злотих і далі можна тільки зводити кінці з кінцями (нині це менше ніж 450 євро).
Матеріальні труднощі породжували проблеми іншого роду: як співала Мартина Якубович , «в домах з бетону не є вільним кохання» (W domach z betonu nie ma wolnej miłości) , і ми досі говоримо так про життя в панельних багатоповерхівках, де цілі сім’ї туляться у двокімнатних квартирах.
До дещо пізнішого періоду належить один із найпопулярніших творів гурту Kult під назвою «Польща». «Польща , живу я в Польщі, живу я тут, тут, тут» (Polska , mieszkam w Polsce, mieszkam tu tu tu) — ці слова можна використати в будь-якій ситуації, коли ми хочемо іронічно покритикувати свою країну або просто сказати про те, що всі навколо збожеволіли, а світ зійшов із рейок.
Є ще одна популярна цитата з цієї пісні: «Чи в Кутні на вокзалі бував ти серед ночі? Так брудно там і бридко , що аж вилазять очі» (Czy byłeś kiedyś w Kutnie na dworcu w nocy? Jest tak brudno i brzydko , że pękają oczy). Вислів «так брудно там і бридко , що аж вилазять очі» ми використовуємо , говорячи про будь-яке непривабливе місце в країні. Вокзал у Кутні врешті-решт відремонтували, але ці слова вросли в нас намертво. Так само, як польськість, згадана гуртом Raz Dwa Trzy в пісні «Тарілочка» (Talerzyk): «Я поляк — про це свідчать мої документи і моя поведінка» (Jestem Polakiem , mam na to papier i cały system zachowań), які означають: ми успадкували від предків певні риси незалежно від того, чи це нам до вподоби, чи ні.
За комуністів жилося нецікаво , але ми не були б собою, якби не коментували браку свободи, який відчували довгий час.
Передовсім згадаймо слова «Щоби Польща була Польщею» (Żeby Polska była Polską) — цю цитату з пісні Яна Пєтшака досі виголошують як тост. Рядки «Довгий ряд буттів людських пронизала думка проста: щоби Польща , щоби Польща, щоби Польща була Польщею» нагадують про нашу історію та період , коли країни не існувало, але люди не припиняли боротися за її відродження. А оскільки ми любимо страждати й згадувати важкі часи, то й сьогодні багато хто промовляє ці слова з глибоким переконанням.
«Поляки такі агресивні , а це тому, що сонця не бачать / майже сім місяців на рік, а літо геть не гаряче, лиш холодно й дощ, лиш холодно й дощ» (Polacy są tak agresywni , a to dlatego, że nie ma słońca / nieomal przez siedem miesięcy w roku, a lato nie jest gorące, / tylko zimno i pada, zimno i pada) — скільки спостережень в одній цитаті з пісні проникливого, як завжди, Казіка Сташевського «Чотири кімнати» (Cztery pokoje)! Вони спадають на думку щодня: перша частина цитати — коли ми намагаємося пояснити собі наш не найпростіший характер, а друга — коли нарікаємо на погоду.
Але , хоча ми бачимо всі недоліки рідної країни, все одно хочемо тут жити. Це прекрасно описав Ґжеґож Цєховський у пісні «Не питай про Польщу» (Nie pytaj o Polskę): «Ти не питай , що завше бачу в ній, …чому впадати хочу в сон і прокидатись в ній» (Nie pytaj mnie , co ciągle widzę w niej, ...nie pytaj mnie, dlaczego ciągle chcę zasypiać w niej i budzić się). Інколи ми так відповідаємо тим, хто питає, чому ми не виїжджаємо, якщо вже так нарікаємо.
«Мур ділить мій край надвоє» (Mój kraj murem podzielony) — ці слова з пісні «Арах’я» (Arahja) гурту Kult ідеально описують поділи , які ми самі створюємо всередині суспільства: нам не потрібен ворог іззовні, ми самі можемо стати один для одного ворогами. В наступних строфах ідеться також про поділ будинку та вулиці — Казік Сташевський пише про поділи, які відбуваються в сім’ях і малих спільнотах.
А якщо вже ми дійшли до мурів , то не можна не згадати про пісню «Мури» (Mury) у виконанні тріо Качмарський–Ґінтровський–Лапінський, яка стала гімном легендарної профспілки «Солідарність». Пісня , що була на вустах у всіх, у текст якої не вслуховувалися, з якої взяли тільки приспів: «Вирви в мурів зуби ґрат , зірви кайдани, стань у ряд — і упадуть в’язничні мури і схоронять давній лад» (Wyrwij murom zęby krat , zerwij kajdany, połam bat, a mury runą, runą, runą i pogrzebią stary świat). Хоча фінал пісні має зовсім інше значення , ці рядки й досі цитують як заклик до спротиву.
«Та по ночі приходить день , а по бурі — спокій» (Lecz po nocy przychodzi dzień , a po burzy spokój) — це вже рядки з пісні гурту Budka Suflera «Є дім самотній такий» (Jest taki samotny dom), які неодмінно повертають нам оптимізм: навіть якщо тепер дуже погано й тяжко, наприкінці все буде добре.
Ми також любимо згадувати слова гурту Mr Zoob: «Моя ця частина підлоги» (Mój jest ten kawałek podłogi) , які ми вживаємо у значенні: «не говоріть, що я маю робити». А інколи — без метафор: щоб повідомити, що ми нарешті придбали власне житло.
Тим часом в іншій пісні Казік Сташевський запитує з іронією: «Воля , нащо вам воля — маєте ж бо телевізор» (Wolność , po co wam wolność — macie przecież telewizję). Тут він заторкує болючу тему, показуючи, що гроші й телепродукти (конкретно мова йде про Євробачення та фільми) колись доведуть до того, що ми перестанемо бунтувати проти обмеження наших громадянських прав.
А згаданий вище Ґжеґож Цєховський запитує в пісні «Білий прапор» (Biała flaga): «Де всі вони? Куди поділись мої друзі?» (Gdzie oni są? Ci wszyscy moi przyjaciele) і сам же відповідає: «Сховалися у різних тоскних установах» (Schowali się po różnych mrocznych instytucjach). Він нарікає на те , що «всі бійці минулих літ», часів спротиву, у 90-х роках дали втягнути себе у вир буденности, трансформації та швидких змін. А ми сьогодні використовуємо ці слова радше дослівно — коли друзів немає поруч, а вони потрібні.
«Волю люблю й розумію , я волю віддати не вмію» (Wolność kocham i rozumiem , wolności oddać nie umiem) — це вже Chłopcy z Placu Broni. Пісня, яку рокери записали 1990 року, живе досі. Саме її використав у своєму передостанньому фільмі «Валенса. Людина з надії» Анджей Вайда , а в останні роки вона стала неофіційним гімном опозиційних акцій протесту проти панівної партії «Право і справедливість».
Ну , і ще кілька цитат про Варшаву. «Праворуч міст , ліворуч міст, а долі плине Вісла» (Na prawo most , na lewo most, a w dole Wisła płynie) — ці слова про розмах, про величезну прекрасну столицю співав хор Czejanda, а вслід за ним — багато інших виконавців. А ми іноді мугикаємо їх, стоячи в заторах на цих самих мостах.
«Відома річ — столиця» (Wiadoma rzecz — stolica) — ці слова з пісні Адольфа Димші ми цитуємо , коли хочемо сказати: «Ну , так, це ж Варшава!» , що можна зрозуміти по-різному: ясно, що там триває будівництво; що там інакше життя; що саме там відбувається щось цікаве; що вона найбільша; що вона красива тощо. Саму назву пісні — «Варшаву можна любити» (Warszawa da się lubić) ми теж продовжуємо вживати , говорячи про те, як нам добре живеться в улюбленому місті.
Про те саме співав гурт T.Love: «Місто люблю , повне втоми, як я» (Kocham to miasto zmęczone jak ja). Ці рядки можна почути не лише від варшав’ян , тому що мешканці багатьох міст так про них говорять. Але сама пісня називається «Варшава», і варшав’яни цитують її, щоб сказати, що, попри забруднене повітря й непросту історію, люблять своє місто.
Польській столиці присвячена також пісня Чеслава Нємена «Сон про Варшаву» (Sen o Warszawie): «Я так само , як ти, маю місто, а в нім пречудовий мій світ, пречудові дні» (Mam tak samo jak ty miasto moje , a w nim najpiękniejszy mój świat, najpiękniejsze dni). Коли ми хочемо сказати, як сильно любимо Варшаву, то згадуємо ці рядки і ще два вислови з цієї пісні: «надвіслянський світанок» (nadwiślański świt) — так часто підписують фотографії сходу сонця в столиці — і «варшавські кольорові дні» (warszawskie kolorowe dni).
Тим часом у Кракові незмінно співають слідом за гуртом Pod budą: «Нам до Кракова столицю не вертайте» (Nie przenoście nam stolicy do Krakowa) — хоча сьогодні ніхто вже не має таких планів , краків’яни досі іноді так говорять, підкреслюючи, що зовсім не заздрять Варшаві. Це особливо актуально, коли, наприклад, у місті відбуваються важливі політичні події, які його часто цілком паралізують.
Далі буде
Переклав Андрій Савенець
