Вона , мабуть, ніколи не замислювалася над тим, яка вона велика. Вона просто мала органічну потребу писати про те, що минуло, що триває зараз, що може нас чекати. Нас. Множина тут дуже важлива: вона хотіла бути спільною сльозою і спільною усмішкою багатьох людей. Жити на повну, помагати іншим, не марнувати таланту, яким Доля чи Бог її обдарували. І допомагала. Собі й нам. І ще довго допомагатиме.
Дуже важко уявляти Аґнєшку Осєцьку , по якій уже не залишилося сліду. Хоча він залишився. Відчуваю також певну безпорадність і страх перед словами про неї. Але вона сама безустанно намовляла до того, щоб писати спогади, записувати все, перш ніж «час , короїд злостивий, у пам’яті виїсть дірку». Тож я вирішила перестати боятися. Адже написати про Аґнєшку — це знову трохи з нею побути… Я обираю згадувати за алфавітом:
А
Алкоголь. Спершу далекий знайомий , потім любий, барвистий друг, лікар, кокон, остання соломинка й нарешті ворог. Смертельний. Вона написала про себе (у книжці «Розмови в танці»), що є алкоголічкою. Це досі приголомшливе й нечуване зізнання у нашій п’яній країні.
Б
Бог. Вона щиро вірила , що Бог — також Поет — безпосередньо опікується нею. І що поети мають у нього особливі права. Думаю , тільки з ним вона розмовляла по-справжньому щиро. Коли помирала, ходила до храмів різних віросповідань, ставила свічки, про щось прохала, за щось перепрошувала. Колись попросила мене, щоб я зробила їй фотографію на східцях перед вівтарем. Це говорить більше, ніж будь-які слова.
В
Вразливість. Фундамент її поетичного таланту. Колись вона написала іншій людині: «Ти бачиш лавку , стіл, стілець, а я — роздерте дерево».
Г
Гелена. А точніше , пані Геленка, Хатня Робітниця й Берегиня. Вона знала Аґнєшку змалечку й до самого кінця сприймала її як дівчинку. Саме пані Гелені належить знаменитий вислів: «Бідолашна ця моя господиня — нічого не вміє , тільки писати».
Ґ
Ґєдройць , Єжи. Мабуть , найбільший моральний авторитет. Уперше вона поїхала до Парижа 1957-го. Мала тоді 21 рік. Казала мені, що пан Єжи був першим справжнім учителем історії. Дуже його любила , попри те, що історії терпіти не могла.
Д
Дипломатія. Із цим у неї були серйозні проблеми. Її наставником у царині дипломатії був Анджей Ярецький — друг і моральний авторитет: «Він умів тактовно сказати , що думає — те, чого я не вміла. Я завжди відмовлялася або від одного, або від іншого». Пам’ятаю , як вона колись повернулася з Америки: «Від сьогодні говоритиму те , що думаю, там усі так роблять. Треба різати правду межи очі! Досить цієї облуди»… Але після реакції кількох знайомих , яким вона сказала, що насправді думає, припинила. Справжню правду вона переносила в літературу. Найщирішою була на папері, прихована за різними постатями. «Навіть коли я пишу про десятирічного хлопчика — це також я. Банальщина , але так воно є».
Е
Елегантність. Про елегантність вона не мала і — що , мабуть, важливіше — не хотіла мати жодного уявлення. Її не цікавили журнали, косметика, мода. Вона писала: «Знаю , що манжети то ширші, то вужчі (бо ж бачу), штани то звужуються до розмірів макаронів, то розростаються до ширини шароварів, обличчя то синіють, то світяться, мов ліхтарі, груди ростуть і зникають, але уявлення не маю, навіщо. На жаль, для молоді все це вкрай важливо». Гадаю , Аґнєшка не мала нічого спільного з елегантністю в розумінні манери вдягатися, але мала щось набагато важливіше — елегантну душу.
З
Зрада. Вона була дуже схильна до зради , бо дійсність, у якій уже трохи прожила, їй часто видавалася нудною. Вона терпіти не могла нудьги й просто звичайности. Закохувала в себе людей, тварин, рослини — і залишала на півкроці, на півслові, можливо, навіть несподівано для себе самої. «Я не вмію інакше. Я розвиваюся через зраду». Ну , і відходила, розвиваючись, але тільки на наше щастя. Ми отримували дедалі кращі пісні, а вона була все більш самотня. І ніхто не міг їй допомогти, хоча кілька людей намагалося.
І
Інша. «Батьку вдалося виростити з мене неабияку чудасію» , — писала вона. Її найкоханіший чоловік, Віктор Осєцький, боровся з трьома найбільшими рушійними силами цієї країни: комунізмом , немудрими священниками й націоналізмом. Знаменитий піаніст і композитор постановив навчити її п’ятьом мовам, забороняв читати газети й Сенкевича. Коли мама стала на захист автора трилогії , кажучи: «Але ж , Вікторе, зрештою, він отримав Нобелівську премію, вона мусить це прочитати» , — він спокійно відповідав: «Я нічого не мушу і вона нічого не мусить». А оскільки вважав , що вона повинна плавати і літати на планерах — мало бракувало, щоб Аґнєшка стала професійною плавчинею. У планер, на щастя, їй сісти не дозволили…
К
Кардіограма. Коли лікарі наказували їй робити різні аналізи , приймати пігулки і загалом дбати про себе, вона кивала головою, але насправді не сприймала цього. Казала, що має запалення душі й ваду серця, а від цього ліків немає. Але вона любила слово «кардіограма» — «бо це рима до сто грамів»…
Л
Ламентації. Це були майже регулярні товариські зустрічі (раз на два-три місяці) в такому складі: Маґда Чапінська , Кристина Янда, Зузанна Лапіцька-Ольбрихська, Аґнєшка Осєцька і Маґда Умер. Цей склад сам себе називав «центральним комітетом». Ми розповідали про життя й роботу і я, певно, ніколи пізніше не сміялася так щиро й багато. Блазнювання старих панн або ж (як казала Aґнєшка) «вічних дівиць». Після її смерті ми намагаємося ще часом зустрітися , але це вже тільки ламентація по «ламентаціях». Без неї немає сенсу…
М
Мова , польська. Вона казала, що польська — її справжня батьківщина. Часом жартувала, що це єдине взаємне кохання в її житті. Красиво писала про неї: «От , наприклад, такий собі кличний відмінок. Він кумедний. Робить, що може, щоб звернути на себе увагу. Казиться, зі шкіри пнеться, а можливості справді має невеликі. Адже це тільки кличний відмінок».
Н
Настрій. Те , що змінювалося частіше за будь-що інше. Вона не могла над цим запанувати: «У мене дві душі: одна , яка плаче, і друга, яка сміється. Оця шарпанина настроїв — це і є я».
Аґнєшка Осєцька , 1986. Фото: Кшиштоф Вуйцік / ForumO
Особистість , множинна. Оскільки багатьох її вчинків я не розуміла або розуміла неправильно й оскільки прочитала багато спогадів про неї як про незнайому людину, то вирішила ознайомитись із різними мудрими книжками з психології, щоб зрозуміти все незбагненне. І майже зрозуміла — завдяки мудрому часопису «Характери», а особливо завдяки пані Катажині Гамер та її статті про множинну особистість… Зрештою, Аґнєшка часто наголошувала, що мала в житті, по суті, лише одного ворога — Аґнєшку Осєцьку.
П
Пассент , Аґата. Кохана донька. Складна дитина дуже складної матері. Вродлива, талановита й захищена панцирем. Панцир викувала мама. Упродовж останніх років — хранителька метафоричного музею імені Аґнєшки Осєцької. Заснувала фонд «Окулярники», який опікується молодими, талановитими й складними митцями.
Р
Ризик. Її ставлення до так званого ризикованого життя було дивне. З одного боку , вона говорила про себе, що є страшенною боягузкою, діячів опозиції називала героями. А з іншого — жила, немов циркачка на трапеції без страхувальної сітки й щомиті потрапляла з вогню та в полум’я… Коли її витягували з чергової халепи, вона роззброювально говорила, закриваючи рота рятівникові: «Людина людині зготувала цю долю» , — маючи на увазі, звісно, саму себе.
С
Смерть. Їй подобалося ставлення до смерті знаменитої пані Ірени Шиманської з варшавського видавництва Czytelnik. Пані Ірена після перегляду п’єси Семюела Беккета «Чекаючи на Ґодо» сказала в кулуарах театру: «Беккет боїться смерті і я теж боюся смерті. Але ж не можна до тієї міри не тримати фасону!»… Аґнєшка «тримала фасон» як ніхто інший.
T
Толерантність. Вона була майстринею толерантности. Найбільше я любила її самоіронію й почуття гумору щодо власної творчости. Вона виправляла тексти , не ображаючись на артистів, не скандалила, коли хтось плутав куплети, хоч це могло змінити значення слів. По-справжньому роздратувалася вона лише одного разу, коли Іґа Цембжинська замість заспівати: «Мальви високі квітнуть і бліднуть , через шість років уже ніщо не трагедія» , — заспівала: «Мавпи високі квітнуть і бліднуть»… Колись одному чоловікові , який заробляв на життя, співаючи відомі шлягери в ресторані «Конгресова», вона написала польський текст до знаменитої італійської пісні «Mezzanotte»:
Минула північ , година тужна,
десь голоси, десь виють пси,
а ніч – задушна, –
так звучала версія поетки…
І от одного вечора , коли авторка несподівано з’явилася в цьому ресторані, артист від хвилювання все переплутав. Вражена аудиторія почула:
Минула північ , година перша…
де твій під’їзд, де твій поріг,
де твої перса?!
Потім цілими роками в готелі «Вроцлав» ми співали (будячи німецьких туристів) версію артиста з «Конгресової»…
У
Увага. Вона мала дедалі рідкіснішу в наш час здатність зосереджувати увагу на іншій людині , уважно слухати, спостерігати, миттєво дарувати їй сонце до хліба, якщо відчувала, що це потрібно. Ніколи не розмовляла з людьми «через ланцюжок». Хіба що була дуже хвора й намагалася це приховати. Вона була доброю людиною.
Ф
Фотографування. Пристрасть , майже така ж важлива, як писання. Фотографуванню вона присвятила свою останню книжку, дуже приватну, під назвою «Спочатку був негатив».
Х
Ходіння. Вона любила ходити на тривалі прогулянки , а, по суті, валандатися, швендятися, ні до кого й нікуди не поспішати. Довго мовчати, коротко говорити, бути із зеленню. Ми пройшли разом тисячі кілометрів, можливо, навіть цілу земну кулю…
Ц
Цьоця Бася. Барбара Сікорська. Сестра її мами , пані Мар’ї. Кохана і часто згадувана. Саме вона намовила 10-річну Аґнєшку вести щоденник. Вона була суворим, в’їдливим, але водночас ніжним і сповненим любові критиком усього, що писала Аґнєшка. «Вона належала до тих людей , які читають Паскаля в оригіналі, а попри те не цитують його за кожної нагоди».
Ч
Чутливість , соціальна. Вона любила наголошувати, що в юності була «утопійною соціалісткою». Їй боліло те , що вона спостерігала: «Є кілька справ , від яких стискається горло. Наприклад, нерівність на старті. Ця ідіотська лотерея, в якій бере участь кожна людина від моменту народження. Візьми всіх цих румунських дітей, що поневіряються тротуарами на Новому Світі Одна з головних туристичних вулиць Варшави.. Які в них можливості розвитку? А в той самий час якийсь бевзь , котрого тягнуть угору батьки й приватні вчителі, гасає бозна-де на водному мотоциклі…»
Ш
Шлюб. Намагалася кілька разів , але без успіху. Завжди звинувачувала в цьому себе. Занадто великою була прірва між уявленням і дійсністю.
Невесело закінчилася моя абетка спогадів про Аґнєшку. Залишається тільки сподіватися , що в її омріяному «зеленому небі» Господь Бог постійно тримає її під «безпосередньою» опікою, прощає «вчинки сердечні» й замовляє наступні пісні. Може, ми колись їх ще почуємо…
Переклав Андрій Савенець
