Перше причастя глибоко вкорінене і в польській релігійній свідомості, і в побуті. У Польщі одне з одним завжди нерозривно перепліталося, переплітається і, наймовірніше, ще довго переплітатиметься. Навіть попри статистику, яка вказує на секуляризацію країни, — багато поляків не терплять церковних ієрархів, але дитину на перше причастя все одно відправлять. Так, скажімо, 2022 року євхаристію прийняло понад 330 тисяч дітей.
Перше причастя — релігійна урочистість, під час якої дитина вперше приймає євхаристію. Діти, що беруть участь в обряді, — третьокласники, тобто приблизно дев’ятилітки. Протягом усього навчального року вони готуються до цього дня на спеціальних уроках, які закінчуються іспитом і першою у житті сповіддю.
Підготовка до урочистості — серйозна справа для батьків і парафій, бо до першого причастя зазвичай приступають майже всі діти одного і того року народження. Костели заповнюються також гостями — батьками й родичами. Тому церемонії в парафіях зазвичай проходять багато разів протягом кількох тижнів травня і червня.
Після цього настає так званий білий тиждень. У цей період діти щодня після уроків ідуть до костелу, щоби знову прийняти святе причастя. Вони одягають те саме урочисте вбрання, в якому були на самій церемонії. Саме тому в травні і червні на польських вулицях так часто можна побачити урочисто вдягених дітей.
Складається враження, буцім це давня традиція, та насправді звичай поширився в Польщі лише в першій половині XIX століття.

Латинська церква вважає, що причастя може прийняти людина, здатна здійснювати усвідомлені вчинки, інакше кажучи, євхаристія — не для немовлят, але дев’ятилітня дитина вже може її приймати. З часом у Західній Європі сформувався звичай спільного першого причастя дітей, і в Польщі він набув величезного розмаху.
Церковні урочистості зазвичай завершуються спільним фото всіх дітей разом із ксьондзом. Потім дівчатка й хлопчики часто йдуть на індивідуальні портретні фотосесії. Авжеж, і в мене була така, бо я також у середині 70-х років приймав перше причастя. Пригадую, на фотографії в мене було довге волосся до плечей (учителям тоді таке не подобалося), темний костюмчик і руки, складені як до молитви. Це фото у красивій рамці багато років висіло над моїм ліжком, а потім кудись зникло — як крізь землю провалилося.
Після всіх ритуалів гості розходяться на родинні святкування. Колись вони зазвичай відбувалися вдома, нині — в ресторанах. Величезну роль під час першого причастя відіграють хресні батьки, адже у випадку смерті біологічних саме вони зобов’язані перебрати на себе виховання й турботу про дитину.
Під час першого причастя роль хресних важлива ще й тому, що вони дарують найдорожчі подарунки. Я, звісно ж, пишу це жартома. Але подарунки — важливий елемент святкування першого причастя в очах дитини. Так само, як і на інше релігійне свято — Святвечір, який у Польщі також асоціюється з подарунками під ялинкою. Але, можливо, це тільки моя викривлена точка зору, тому що я обожнюю подарунки й іноді сам кладу собі щось під ялинку.
У роки Польської Народної Республіки класичним подарунком на перше причастя вважався велосипед. Але я, наприклад, замість велосипеда отримав золотий хрестик на ланцюжку і золоту п’ятирубльову монету. І те, і те можна вважати капіталовкладенням на чорний день. Колись монету як таке заощадження зберігала моя бабуся, яка походила з земель за східним кордоном Польщі, які колись входили до її складу. Я поняття не маю, де сьогодні шукати ці багатства. Вони також безслідно зникли.
Що ж нині дарують на перше причастя? Звернімося до інтернету. Список, власне, не дивує: ноутбук, смартфон, смарт-годинник, ігрова приставка і дитяча Біблія. Інтернет також підказує, що хресні можуть подарувати готівку: від 500 до 1500 злотих. Колишні традиційні подарунки тепер залишилися як доповнення до основного: релігійні медальйони, золоті хрестики на ланцюжку. Велосипедів сьогодні вже ніхто не дарує — сучасні діти надають перевагу сидінню без руху перед різної величини екранами.

Завдяки урочистому «дорослому» одягу, який діти одягають на перше причастя, а також фотосесії увесь цей обряд мені дещо нагадує звичаї в деяких інших частинах світу. У Мексиці, Колумбії, Перу, Аргентині й загалом країнах Латинської Америки відбуваються традиційні фотосесії 15-річних дівчат — так звані Quinceañera (Кинсеаньера), тобто п’ятнадцятий день народження. Вони також одягають красиві сукні, схожі на весільні. Якось я бачив таку 15-річку — вона виглядала фантастично. Батьки витрачають на такі урочистості чималі гроші. У Польщі, до речі, витрати, пов’язані з першим причастям, також добряче б’ють по кишені, але в поляків є такий трохи іронічний, а трохи самоіронічний вираз: «Хто багатому заборонить?»
У Японії в січні відзначають День повноліття. Його святкують ті, кому цього року виповнюється 20. Частиною звичаю є фотографування молодих чоловіків у костюмах і молодих жінок у кімоно.
Перше причастя — це водночас і релігійний обряд, і елемент традиції. Чудовий приклад польського підходу до віри — переплетення духовності з буденністю.
А іноді до цього доєднується конформізм, який велить відправити дитину на перше причастя, бо «всі так роблять».
До речі, це дуже помітно в польській Церкві — змішання релігії з традицією. Багато поляків ходить до костелу лише на Великдень і Різдво. Багато хто бере участь, наприклад, у щорічному великодньому освяченні кошиків із їжею, але на недільну месу вже не йдуть. Багато хто бере церковний шлюб, навіть приймає у себе священника, який обходить домівку з благословенням у період різдвяних свят, але не сповідається й не причащається.
Проте цю традиційну релігійність не варто недооцінювати. Особливо, якщо ти — політик. Поляки пережили роки комуністичного режиму значною мірою завдяки Церкві. Це її велика заслуга. Сьогодні втручання церковних ієрархів у політику часто викликає роздратування. Але — і це добре розуміють ті, хто при владі, — у Польщі Церкву ще ніхто не переміг і, мабуть, ще довго не переможе. Коли дивишся на дітвору, яка приймає перше причастя, важко повірити, що в Польщі набирає обертів секуляризація. Але цифри не брешуть. Читати статистику надзвичайно цікаво.

Практично з самого початку існування сучасної Польщі, тобто після 1989 року, говорили про секуляризацію країни. Хоча кожна влада, навіть посткомуністи, була в союзі з Церквою. Проте статистика вимальовує несподівану картину: різке зниження ролі релігії відбулося лише останніми роками.
1992 року віру в бога декларувало 94 % поляків. 2024 року — 78 %. Це все ще дуже багато, хоча й простежується чітке зниження. Проте найбільше падіння фіксують протягом останніх шести років. 2019-го ще 91 % поляків вважали себе віруючими.
Відхід від релігії характерний передусім для молодого покоління. Це помітна довготривала тенденція. Але чи не зміниться вона? Останнім часом простежується зростання впливу правих партій — і в США, і в Західній Європі, і в Польщі. Праві погляди часто, хоча не завжди, пов’язані з релігійністю. Від людей правих переконань часто звучать заклики захищати християнство від ісламу. Зважаючи на ці тенденції, можна припустити, що найближчими роками вплив Церкви зросте. І все ж польська статистика, здається, цьому суперечить — найбільше зниження кількості вірян відбулося саме в останні роки, коли при владі була права партія «Право і справедливість».
Однак, беручи до уваги сильну прив’язаність до церковних традицій у побуті, можу припустити, що ще не одне десятиліття ми бачитимемо в Польщі на травневих вулицях хлопчиків у костюмах і дівчаток у білих сукнях. Щоправда, існує можливість того, що свої фотографії з першого причастя вони загублять ще швидше, ніж я.
Перекладачка Марія Шагурі, редакторка Наталя Ткачик