На кінець астрономічної весни припадає одне з найяскравіших релігійних свят, які відзначають у Польщі, — свято Тіла і Крові Христових, або просто Тіло Христове. Цього дня по всій країні проходять барвисті процесії, у приготуванні до яких беруть участь не тільки священнослужителі, а й прості віряни.
Це одне з католицьких свят, аналога якого в православ’ї немає. У Західній Європі воно відзначається з XIII–XIV століть, а в Польщу прийшло в XV сторіччі. Свято Тіла Христового присвячене Євхаристії, себто перетворенню хліба і вина в тіло і кров Ісуса, і належить до числа свят зі змінною датою: припадає на перший четвер після дня Сходження Святого Духа (період між 21 травня і 23 червня).
Неодмінним елементом свята є урочисті процесії, які прямують «на чотири сторони світу»: до чотирьох вівтарів, встановлених за територією костелу.
Такий прояв віри велелюдних натовпів сприяв зміцненню релігії, а з часом переріс у барвисте видовище зі святковим убранням. Процесію веде священник, який несе дароносицю. Його супроводжують служителі костелу з хоругвами й іконами покровителів у оздобних рамах, виготовлених на пожертви парафіян.
Колись у процесіях брали участь члени купецьких, професійних, студентських, учнівських об’єднань, професори і навіть королі. Зараз процесію з варшавського собору святого Яна очолює примас Польщі.
Священнослужителів супроводжують дівчатка в білих сукнях, розсипаючи пелюстки пахких квітів. Біля кожного вівтаря священник зачитує Євангеліє одного з чотирьох євангелістів і благословляє присутніх. Вівтарі розташовані в межах міст і селищ — на головних вулицях і площах. Їх облаштовують місцеві жителі: іноді окремі сім’ї, іноді представники певної професії. Наприклад, один із вівтарів традиційно прикрашають пожежники, а неодмінним його елементом є зображення пожежної машини.
Для оздоблення вівтарів обов’язково використовуються живі молоді берези. Після закінчення урочистості віряни обламують освячені гілки, які потім поміщають над релігійними образами або над воротами хліва — вважається, що вони захищають людей і тварин від граду й бурі. Крім того, будинки на дорозі процесії прикрашають квітами, зображеннями святих, а також біло-синіми тканинами й стрічками — барви культу Діви Марії.
Така урочистість — найвідповідніша нагода одягнути святкові народні костюми, які, звісно ж, у звичайні дні поляки не носять, зате на Свято Тіла Христового процесії в багатьох регіонах переливаються всіма барвами веселки.
Сьогодні це розмаїте видовище приваблює туристів, особливо в місцях, де свято відрізняється особливим колоритом.
У двох польських регіонах процесія на свято Тіла Христового настільки своєрідна, що навіть увійшла до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.
Одна з них проходить у Ловічі, столиці етнографічного регіону, де особливо дбайливо підтримують народні традиції. Ця процесія надзвичайно яскрава завдяки красі тутешніх народних костюмів: смугастих суконь і фартухів із квітчастою вишивкою — їх одягають усі покоління ловічанок. Навіть в одежі священників присутні регіональні елементи.
Процесія у Ловічі, свято Тіла Христового. Фото: Амудена РутковськаЩе одна яскрава регіональна традиція — свято в містечку Спицімєж у Лодзькому воєводстві. Уже понад 200 років у день Тіла Христового на дорозі процесії жителі викладають квітами різнобарвний килим із релігійними мотивами. Завдяки кропіткій праці багатьох людей постає неповторний мистецький витвір, який існує всього кілька годин — допоки ним не пройде хода.
Красою народних костюмів можна насолодитися і в процесіях, що проходять в інших селах Ловіцького регіону, а також у околицях Рави-Мазовецької та Опочні, на Підгаллі, Курпії і в Сілезії.
Протягом усього тижня після свята Тіла Христового відбуваються богослужіння, а навколо костелів проходять процесії. Кульмінацією святкування є освячення вінків із трав у октаву, тобто наступного четверга — один із найкрасивіших звичаїв польської народної культури. Цієї пори року зелень цвіте і запаморочливо пахне.
У наші дні ця традиція найбільше культивується в східних регіонах Польщі. У давнину вінки плели в саме свято Тіла Христового і залишали в костелі на наступний тиждень: вважалося, що так вони набувають «благодійної сили».
Плетення вінків до свята Тіла Христового. Автор: Міхал Ельвіро АндріоліНевеликі віночки сплітають із пахких трав: у народній медицині вони вважалися лікарськими, а народні вірування приписували їм магічні властивості. Наприкінці XIX століття польський дослідник народних звичаїв Зиґмунт Ґлоґер написав, що «вінків повинно бути дев’ять», в будь-якому разі їхня кількість має бути непарною, адже саме непарність вважали магічною.
За однією з теорій, плетення вінків пов’язане з дохристиянськими віруваннями.
У пору цвітіння злаків страшною загрозою для врожаю є грози і град, і, щоб запобігти лиху, древнім богам намагалися догодити кадінням запашних трав і плетенням вінків.
Можливо, як пам’ять про це у вінки обов’язково вплітали траву «громовик» (Scleranthus annuus L.).
Вінки до октави свята Тіла Христового. Фото: Аліція Міронюк-НікольськаА ще повсюдно використовували м’яту, очиток, липу, ромашку, волошку, чебрець, конюшину, копитень, мураву, руту й прикрашали пелюстками троянд або півоній. На Підляшші вважається, що кожен вінок має бути сплетений із одного виду трави.
Освячені вінки використовували в магічних діях, пов’язаних із землеробством: їх кришили в зерно перед посівом і в картоплю перед садінням, клали у зорану землю, щоб добре родила, а також розкладали в коморі перед тим, як звезти туди збіжжя, щоб захистити від шкідників. Сила вінків мала допомогти і в тваринництві: їх вішали в хлівах, ними обкурювали корів, які перестали давати молоко. Застосовувалися вінки і в народній медицині: хворі місця обкурювали очитком,а від застуди заварювали липу. Традиційно вінки клали і в труну.
На Підляшші за православною традицією вінки святять на Зеленець, який припадає на першу неділю після Зелених свят.
З октавою Тіла Христового (восьмим днем після свята) пов’язані й інші колоритні традиції. У Кракові проводяться видовищні вибори куркового короля в стрілецькому братстві Товариство стрільців «Куркове братство» існує з XIV століття. Зараз це громадська організація зі своїм церемоніалом. Курковим королем стає найвлучніший стрілець., які відбуваються з істинно галицьким церемоніалом, а також народна забава, включена до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини: Звєжинецький коник, або Лайконік. Це урочиста хода за участю бородатого, вбраного на східний манір вершника «на коні» (насправді, «кінь» є частиною костюма), який прямує з вулиці Звєжинецької на головну Ринкову площу. Ця забава сягає корінням першої половини XVIII століття, за легендою, вона зародилася в пам’ять про напад татар на Краків і героїчну оборону міста.
Переклала Наталя Ткачик
