Ліки від кохання / Lekarstwo na miłość (1966)
Про цей дивовижний фільм Яна Баторія згадують не так часто , як він цього заслуговує. У «Ліках від кохання» доволі рідкісна для польського кіно легкість поєднується з іронічністю, а жанр мелодрами витончено переплітається з детективом. Зрештою, це й не дивно, адже фільм знято за мотивами роману «Клин клином», а його авторка Йоанна Хмєлєвська вперше в житті виступила в ролі сценаристки (згодом вона ще двічі повторила цей досвід).
Головна героїня фільму Йоанна годинами просиджує вдома , очікуючи дзвінка від коханого, але той, на її превелике невдоволення, не поспішає виходити на зв’язок. До того ж через проблеми з телефонною лінією дівчина змушена постійно відповідати на дзвінки незнайомців, що поступово виводить її з рівноваги. «Не можна сидіти прив’язаною до телефону , мов собака!» — повчає її подруга. Йоанна огризається: «Собак не прив’язують до телефонів». Вирішивши трохи розважитися , вона видає себе за жінку, яку постійно шукають за її номером, і навіть не підозрює, в яку історію вляпалася… Цю прекрасну роль зіграла польська секс-бомба 60-х Каліна Єндрусік (до речі, незабаром вийде присвячений їй біографічний фільм!), а в образі загадкового шанувальника виступив блискучий Анджей Лапіцький.
Не люблю понеділок / Nie lubię poniedziałku (1971)
Цей фільм за аналогією до відомої комедії Ельдара Рязанова можна назвати «Неймовірні пригоди італійця у Варшаві». Втім , історія італійського фабриканта-невдахи, якому в польській столиці довелося з ризиком для життя проїхатися в багажнику розлюченого таксиста і пережити еротичну авантюру в парфумерній крамниці , — лише один із клаптиків ковдри, майстерно зшитої режисером Тадеушем Хмєлєвським (він же — автор сценарію).
До початку 1970-х Хмєлєвський уже прославився завдяки стрічкам «Ева хоче спати» , «Де генерал?» і «Як я розпочав Другу світову війну» (в совєтському прокаті — «Пригоди каноніра Доласа»). У фільмі «Не люблю понеділок» до відточеної комедії ситуацій із абсурдистським відтінком режисер додав сатиру на соціально-побутові проблеми Польської Народної Республіки (ПНР).
У кількох історіях , що розвиваються паралельно й час від часу перетинаються, ми бачимо, як постійно псується техніка, робітники сачкують, а щоб встигнути купити «викинутий» на прилавки туалетний папір, доводиться порушувати правила дорожнього руху. Щоправда, тут поки що немає глобальних узагальнень про життя в ПНР, які через десять років розкриє культова комедія Станіслава Бареї «Ведмедик». Радше — відчуття милого хаосу в затишній вересневій Варшаві, де в кінцевому підсумку перемагає кохання.
Хлопаки не плачуть / Chłopaki nie płaczą (2000)
1990-ті пройшли в польському кіно під знаком кримінальних сюжетів із злочинного життя. Режисер Оляф Любашенко (первісно — актор , відомий передовсім головною роллю в «Короткому фільмі про кохання» Кшиштофа Кєсльовського) запозичив невіддільні елементи жанру , але пропустив їх крізь пародійно-комічний фільтр.
Бандити у виконанні знаменитих акторів на чолі з Цезарієм Пазурою постають придуркуватими й доволі жалюгідними створіннями , а абсурдність ситуації підсилює те, що на шляху наркоділків несподівано з’являється типова «не та людина» — студент музичної академії у виконанні юного Мацєя Штура. «Якщо через чотири роки ти не станеш відомим скрипалем , я повернуся й прикінчу тебе» , — заявляє йому син мафіозі, якого верне від батькових розбірок: сам він дивиться MTV та мріє стати співаком.
Фільм «Хлопаки не плачуть» , своєрідна квінтесенція естетики 90-х, швидко став культовим і його хутко розібрали на цитати не меншою мірою, ніж вельми серйозних «Псів» Владислава Пасіковського, що відкривали десятиріччя.
Жасмин / Jasminum (2006)
Творчість Яна Якуба Кольського у польському кінематографі після 1989 року — один із небагатьох прикладів створення суто авторського світу й його послідовного розвитку. Досить згадати стрічки «Янцьо-Водяник» та «Історія кіно в Попєлявах» на межі реальності й вигадки , яви і сну. Мабуть, «Жасмин» — вершина унікального стилю Кольського. У ньому органічно переплітаються магічний реалізм, тонкий гумор, чистота дитячого сприйняття й чуттєвість.
До старовинного монастиря , де проживають колоритні ченці (у головних ролях — видатні актори Януш Ґайос , Адам Ференцій та Кшиштоф Пєчинський), приїжджає реставраторка Наташа (її зіграла Ґражина Бленцька-Кольська, тодішня дружина режисера і його постійна акторка). Поступово вона відкриває таємниці монастиря, в чому їй активно сприяє п’ятирічна донька… Усмішка з’явиться на вашому обличчі в перші ж хвилини фільму і не зійде аж до несподіваного фіналу.
Штучки / Sztuczki (2007)
Магія життя , розчинена в навколишньому світі, прихована від поверхових поглядів і доступна лише внутрішньому зору, стала основною темою і для режисера Анджея Якімовського. Недарма його перша стрічка називалася «Примруж очі», а після гучного міжнародного успіху «Штучок» він зняв у Лісабоні фільм «Просто уяви!» про незрячих закоханих.
Дія «Штучок» розгортається у Валбжиху — доволі похмурому постіндустріальному місті в Судетах. Тим цікавіше те , як переконливо в цьому специфічному просторі режисеру вдалося передати віру головного героя, шестирічного хлопчика, що долю можна змінити. Досить тільки докласти необхідні зусилля... А якщо дуже постаратися, можна допомогти не тільки собі, а й іншим.
Мій велосипед / Mój rower (2012)
Останніми роками польське кіно може похвалитися кількома вдалими трагікомедіями , і це одна з них. Режисер Пйотр Тшаскальський привернув до себе увагу гучною дебютною роботою «Еді», а «Мій велосипед» продемонстрував його вміння працювати з жанром і знімати авторське кіно для широкого кола глядачів. Перед нами роуд-муві, відправною точкою якого стає особиста драма головного героя: його зненацька залишає дружина. Він уже немолодий і потрапляє в лікарню, після чого разом із сином (піаністом, що живе у Німеччині) та внуком вирушає в дорогу, щоб знайти й повернути втікачку.
Роль дідуся режисер довірив непрофесійному актору — відомому джазмену Міхалу Урбаняку. Великою мірою завдяки цьому історія набула не лише музичности , але й особливої достовірности. Розтягнута в часі подорож дає героям можливість (уперше в житті!) провести кілька днів утрьох, висловити накопичені претензії, попросити прощення й усвідомити, що нікого дорожчого в них немає. Фінал сумний, але це світла печаль, пройнята вірою в те, що сімейні проблеми все-таки краще вирішувати пізно, ніж ніколи.
Найкращий / Najlepszy (2017)
Лукаш Пальковський зарекомендував себе як автор якісного біографічного кіно 2015 року , коли вийшов фільм «Боги» про кардіохірурга Збіґнєва Реліґу , який здійснив першу в Польщі успішну операцію з пересадки серця. Наступний фільм «Найкращий» почасти розчарував і критиків, і глядачів, позаяк в ньому не вистачало цілісности й почуття стилю «Богів». Проте, на нашу думку, він вартий уваги.
Ця історія також заснована на реальних подіях , але видається геть неймовірною. Дія починається у 70-х роках минулого сторіччя. Молодий хлопець Єжи Ґурський — гульвіса й активно вживає наркотики. Кілька разів опинившись на межі життя і смерті, втративши близьких, він потрапляє в реабілітаційний центр. Там герой починає займатися спортом і в результаті стає чемпіоном світу з тріатлону.
Втім , у фокусі Пальковського — не стільки успіхи Ґурського, скільки несамовито важка внутрішня робота, яку той провів, щоб їх досягнути, і передовсім — щоб вижити, поборовши залежність. Те, як втілено на екрані фізичні й душевні страждання героя, викликає деякі сумніви, але це справа смаку. А от не відчути гордощів за Ґурського у фіналі неможливо, адже своїм прикладом він показав, що людина може повернутися практично з того світу. Треба просто дуже сильно захотіти.
З російської переклав Андрій Савенець
