Пекельна трагедія тотального руйнування, повністю створена не збунтованою природою, а руками й розумом громадян РФ — ось що таке Гостомель, Буча й Ірпінь сьогодні. Це майже Чорнобиль — таке ж раптове перетворення квітучого життя в потворну смерть.

Залишки російського танка. Фото: Вікторія Івлєва

До занурення в ірпінсько-бучанське пекло готуєшся поступово — спершу на шляху з’являються білборди з якогось майже забутого попереднього життя, що запрошують придбати в Бучі квартиру, скуштувати суші в Ірпені, виграти подорож у Домінікану. Зненацька в поле зору влізає покинута вантажівка з літерою V на борту, намальованою білою фарбою, а згодом праворуч у напрямку руху з’являється конструкція, схожа на гігантську металеву сколопендру. Вона виявляється каркасом спаленого трейлера, навколо все закидано дрібним битим склом, що міниться на сонці. Дме вітер, здається, скляна курява ворушиться й чудовисько оживає. Таке відчуття, немов усе відбувається на зйомках фільму жахів…

Але навколо зовсім не кіногоррор, а Київська область України після нашестя армії Росії.

Далі — купа зім’ятих, ледь не складених гармошкою автівок.

Розбита російська техніка та упакування від сухпайка російської армії. Фото: Вікторія Івлєва

— Це танком по них проїхалися, видно, орки каталися, — розповідає буденним голосом мій знайомий із позивним «Банкір». Він і справді був банкіром до війни й чудово пам’ятає, що почалася вона не понад місяць тому, а весною 2014-го. Принаймні особисто для нього.

Ірпінь. Результат роботи російських «визволителів». Фото: Вікторія Івлєва

Танками й бетеерами, судячи з усього, проїхалися також найзаможнішою частиною Гостомеля, чавили й нищили гусеницями ворота опустілих приватних будинків, тішачись і заздрячи, а потім мародерячи від душі.

У будинку, який нас просили провідати знайомі, виявилося, що у веранді вибито скло, помітні сліди виламування дверного замка. Зайти всередину й зрозуміти, чи все на місці, можна буде тільки після того, як попрацюють сапери. І навіть по траві краще не ступати — на війні всяке буває, і розтяжок ніхто не скасовував…

Дитяча машина в Ірпені після «зустрічі» з російською армією. Фото: Вікторія Івлєва

Біля другого будинку я побачила розламану дитячу машину — таку з педальками, щоб малюк міг у неї залізти й кататися сам.

— От тварюки, — каже раптом Банкір. — Видно ж, їхали дорогою — ось їхні сліди. Але ж ні, звернули вбік, переїхали дитині іграшку, кайф спіймали й далі поїхали…

— Вони це робили, тому що могли, розумієте? Вважали, що їм можна все. Ось від такої дрібниці як дитяча машинка до вбивств. І ні за що їм не прилетить, — озивається другий військовий, Сергій.

Я це прекрасно розумію. Дитяча машинка — справді дрібниця. Але починається все з неї, а потім усе дедалі гидкіше й страшніше. І ніхто ні за що не відповідає. І безкарність стає нормою.

Але цього разу їм усім прилетіло.

***

Їдемо далі, в Ірпінь, і раптом око вихоплює на білборді напис: «Романтичний вікенд у Парижі».

Із вікендом у Парижі не вдалося, замість нього мешканці Ірпеня записалися в тероборону, отримали зброю і не пропустили ворога в Київ, до якого залишалося якихось п’ять кілометрів…

Залишки тільника російського солдата. Фото: Вікторія Івлєва

Звісно, армія прийшла на допомогу, але перший удар узяли на себе небайдужі містяни, серед яких були й люди з воєнним досвідом, що пройшли АТО.

А потім білборди закінчуються.

Машина петляє серед нескінченних бетонних надовб.

Ірпінь. Пряме влучення в житловий будинок. Фото: Вікторія Івлєва

Праворуч — зруйнований прямими влучаннями напівзгорілий магазин «Інтерспорт». Ліворуч на перехресті на великій висоті, як і колись, натягнута лінія електропередач, на ній паралельно гойдаються два світлофори з виваленими нутрощами, струпами звисає якесь біле шмаття. Схоже на майданчик для канатохідців у цирку — тільки це війна, а не цирк.

Міст у Ірпені. Фото: Вікторія Івлєва

Ми в’їжджаємо до Ірпеня — міста, де нещодавно велося найжвавіше після Києва житлове будівництво і мешкало понад 60000 людей.

Відчуття, що тут не залишилося майже жодного будинку, про який можна сказати — цілий. Вибиті або розколоті шиби, вивалені двері, понівечені решітки, металева арматура, наскрізні дірки в будівлях від прямих влучань із танків, вигорілі квартири, — випалини від пожеж помітні здалеку.

Ірпінська вулиця. Фото: Вікторія Івлєва

Чорніють порожні очниці вікон, інколи з такого вікна, немов нагадування про попереднє життя, що існувало ще місяць тому, по-сирітськи звішена назовні фіранка, якою тріпоче вітер і розпластує по стіні. Самі стіни — у дрібних вибоїнах від куль і осколків.

Особливо моторошно все це виглядає на нових стильних дев’яти- і дванадцятиповерхівках.

Ірпінь. Стіна зруйнованої будівлі. Фото: Вікторія Івлєва

Людей у цивільному на вулицях практично не видно — у місті оголошено тотальну комендантську годину. Їздять тільки військові машини, міські служби та швидкі.

Струму, тепла, води, каналізації досі немає. Інтернет працює на одну-дві рисочки, і то не скрізь. Мертві тіла бідолашних людей із вулиць прибрали, але невідомо, що чекає у подвір’ях та квартирах.

Знову насуваються відчуття, ніби ти в кінопавільйоні, де знімають фільм про те, як на планету людей нападають потворні прибульці, в яких одна мета — зруйнувати, і зруйнувати безглуздо, страшно, мерзотно, неодмінно зруйнувати все, що люди будували для себе і своїх дітей.

Але це не фільм. Це робить армія моєї країни. І раптом надходить розуміння, що я вже це бачила.

У Чечні. На початку двотисячних. Армія федералів так само безглуздо й жорстоко зрівнювала з землею Грозний, знищувала Алди, творила безчинства в Самашках. Там ОМОН так само збагачувався, висилав додому й вивозив килими, золото, кришталь, а в декого ці мародерські килими просто так собі висіли прямо на блокпостах. І були спеціально викопані рови, завалені мертвими тілами.

***

Розбита російська техніка біля котеджного містечка Sweet Home в Ірпені. Фото: Вікторія Івлєва

У котеджному містечку Sweet Home на околиці Ірпеня прямо біля стенда з назвою містечка стоїть спалений російський танк. Після прямого влучання він перетворився на купу горілого металу, з якої виглядають колеса, рами, фрагмент гусениць, якісь шестерні, дроти. Жодних слідів від танкістів я не виявила — можливо, вони цілком згоріли живцем, температура при прямому влучанні може перевищити тисячу градусів, а можливо, обвуглені трупи зібрали українські військові й вони лежать у пластикових мішках у рефрижераторі, чекають відправлення на батьківщину. Тільки на землі поблизу валялися рештки порваного обпаленого жилета кольору старої болотної жаби. Я підняла жилет із землі й повісила на перекладину на стенді з написом Sweet Home.

Просто з поваги до таїни смерти.

Ірпінь, 5 квітня 2022 року

Переклав Андрій Савенець