За що «Батьківщину» Павела Павліковського висунули на «Оскар»

Павел Павліковський — лауреат «Оскара» 2015 року в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою» за стрічку «Іда» та двічі номінант. «Батьківщина» (2026) уже отримала нагороду за найкращу режисуру на Каннському кінофестивалі: польський режисер розділив її з іспанським дуетом Хав’єра Кальво та Хав’єра Амброссі, відзначених за стрічку «Чорна куля».

Прем’єра фільму «Батьківщина», який об’єднують у трилогію з «Ідою» (2013) та «Холодною війною» (2018), відбулася у червні 2026 року на Каннському кінофестивалі. Павліковський виступив у ньому не лише як режисер, а й став співавтором сценарію разом із Гендріком Гандльогтеном.

Фільм розповідає історію Томаса Манна, одного з найвпливовіших німецькомовних письменників XX століття, лауреата Нобелівської премії, та його родини. 1949 року Манн разом із донькою Ерікою приїздить із коротким візитом до розділеної Німеччини, яку покинув 1933 року, побоюючись переслідувань. Манни, переконані антифашисти, бачать батьківщину, зруйновану війною та ідеологією. Під час подорожі їм повідомляють, що син Томаса й брат Еріки, Клаус Манн, наклав на себе руки. Особисте горе вони переживають на тлі руїн країни, яка намагається заново віднайти себе.

Павел Павліковський

Приїхавши до Німеччини, Томас опиняється у складній ситуації. Розвалилося все, у що він вірив. Він намагається самотужки це відродити. Намагається об’єднати Німеччину й подолати ідеологічні розбіжності.

Головні ролі у стрічці виконали Сандра Гюллер (Еріка Манн), якій пророкують номінацію на «Оскар» у категорії «Найкраща акторка», а також легенда німецького кінематографа Ганнс Цішлер (Томас Манн).

Як і можна було очікувати від Павліковського, «Батьківщина» продовжує його дослідження людських доль, зламаних ходом історії. Цього разу в центрі уваги — німецька ідентичність, розкол у суспільстві та нерозуміння того, як будувати життя після Другої світової війни.

Павел Павліковський

Я завжди намагаюся робити фільми про те, що в цей момент займає мої думки. А цей проєкт тісно пов’язаний із моїми особистими роздумами — про ситуацію у світі, про відсутність, а точніше занепад певної системи цінностей і відчайдушні пошуки нової. Про спроби бути чесним із самим собою та усвідомлення того, що для сучасного світу це вже не має великого значення.

Фільм порушує значно ширше коло тем, ніж просто поділ Німеччини на Східну та Західну. Він показує, як люди намагаються знайти своє місце в новому світі; як інтелектуали, що виступали проти нацизму, все ще несуть на собі тягар своєї національності; як ті, хто підтримував режим або добровільно з ним співпрацював, намагаються повернутися до звичайного життя; і як дехто просто не здатен упоратися з тим, що відбувається, і здається.

Кадр із фільму «Батьківщина» Павела Павліковського. Джерело: пресматеріали KINO ŚWIAT / Агата Ґжибовська

У центрі всього цього — Еріка й Томас. Спостерігаючи за занепадом і крахом своєї батьківщини, вони й самі стають жертвами тієї самої безнадійної повоєнної реальності, намагаються осмислити звістку про смерть Клауса, тоді як їхня країна відчайдушно шукає саму себе.

Павел Павліковський

Це також історія про сім’ю, яка в наші дні — як ідея — опинилася в доволі складному становищі. Я думаю, що на Заході інститут сім’ї розпадається. А у фільмі ми маємо справу з дуже своєрідною родиною.

«Батьківщину» варто розглядати в ширшому контексті творчості режисера. Перш ніж братися за цей фільм, варто подивитися «Іду» та «Холодну війну» — тоді картина постане більш багатошаровою й глибшою. Водночас із трьох фільмів цей — найбільш прямолінійний. Йому бракує переломного моменту, сцени, яка залишилася б у пам’яті глядача на довгі роки. Безумовно, сильні сцени у стрічці є — наприклад, фінальна. Проблема в тому, що фільм не дає достатнього ґрунту для глибоких роздумів. Не виникає відчуття завершеності історії.

Кадр із фільму «Батьківщина» Павела Павліковського. Джерело: пресматеріали KINO ŚWIAT / Агата Ґжибовська

Водночас неможливо не відзначити художній бік стрічки. Значна частина заслуги належить Лукашу Жалю — видатному оператору сучасного польського кінематографа. Кожен ретельно вибудуваний і продуманий кадр перетворює «Батьківщину» на черговий візуальний тріумф.

Не менш сильними є й акторські роботи. Сандра Гюллер і Ганнс Цішлер утворюють чудовий дует, створюючи стримані, дещо відсторонені, але водночас емоційно виразні образи. На окрему згадку заслуговує й Авґуст Діль (Клаус Манн). Хоча ми бачимо його лише в першій сцені, його присутність немов невидима тінь нависає над усім фільмом.

Павел Павліковський

Сандра — особистість поза часом, а Ганнс має природну елегантність і чудове почуття іронії, які ідеально пасують до цієї ролі. До того ж, як я дізнався, він записував щоденники Манна для дуже популярного подкасту. Можна з упевненістю сказати, що він досконало вивчив матеріал. Авґуст Діль у реальному житті був шанувальником творчості Клауса Манна. Усе це чудово й органічно склалося воєдино.

У чому головна сила «Батьківщини»? Напевно, у самому Павліковському та його унікальному стилі, який і зробив його режисером зі світовим ім’ям. Якщо ви бодай раз дивилися його роботи й вони вам сподобалися, то й нова стрічка точно не розчарує.

Кадр із фільму «Батьківщина» Павела Павліковського. Джерело: пресматеріали KINO ŚWIAT / Агата Ґжибовська

«Батьківщина» стає гідним завершенням трилогії. І хоча картина не така бездоганна, як два попередні фільми, розказана в ній історія дає глядачеві поживу для роздумів — не лише про побачене на екрані, а й про те, як відлуння тих подій і далі звучить у сучасності.

Перекладачка Марія Шагурі, Редакторка Наталя Ткачик