Якщо мова заходить про відомих польських вчених, передовсім згадуються імена Миколая Коперника і Мар’ї Кюрі-Склодовської. Та в історії Польщі є чимало інших дослідників, які, силою різних причин залишаються невідомими широкому загалові. Ян Чохральський — один із таких недооцінених геніїв.
Якби не його відкриття, в нас би не було електроніки і всього, що людство активно використовує в повсякденному житті: комп’ютерів, інтернету, сучасних автівок, літаків, мобільних телефонів, дронів, самокатів, потягів і навіть світлофорів.
Якби Ян Чохральський жив у наші дні й найняв кмітливого менеджера, він збудував би потужну корпорацію, і напевно вона б стала гідним конкурентом для таких відомих компаній, як Apple, Meta, Google чи IBM.
Навчання і юність
Ян Чохральський народився 23 жовтня 1885 року в містечку Кциня (німецька назва Екзін: тоді Польща була розділена між Австрією, Пруссією та Россією, і ця частина країни належала Пруссії) неподалік Бидґощу, в родині столяра. У батьків Чохральського було десятеро дітей, з яких Ян народився восьмим.
Він із дитинства захоплювався хімією, що завдавало значного клопоту батькам. Адже майбутній учений не тільки черпав знання з підручників, але й самотужки намагався проводити хімічні експерименти у підвалі їхнього дому. Іноді ці досліди закінчувалися невеличкими аваріями, що, звісно ж, не подобалося батьку. Тоді той поставив питання руба: або Ян займається хімією з повною серйозністю, або кидає її. Ян вибрав перший варіант.
У шістнадцятилітньому віці Чохральський поїхав із дому і певний час працював помічником аптекаря у місті Кротошин. Звідти 1904 року він переселився до Берліна, де працевлаштувався в одну з лабораторій концерну Allgemeine Elektrizitaets Gesellschaft (AEG). Паралельно Ян навчався у Королівському технічному університеті. Сьогодні — Берлінський технічний університет
За даними біографів Чохральського, він відвідував заняття як вільний слухач: його імені немає в жодній зі студентських відомостей. Звання інженера-хіміка 1910 Ян отримав, найімовірніше, завдяки роботі в AEG, а не захисту диплома.
У 1911–1914 роках Чохральський працював асистентом Віхарда фон Мюллєндорфа, засновника лабораторії AEG. Разом вони опублікували першу наукову роботу, присвячену кристалографії металів та спостереженню за дефектами.
Своє найважливіше наукове відкриття Ян Чохральський зробив випадково. Принаймні так розповідає легенда. Це сталося 1916 року. Ввечері за лабораторним столом вчений записував результати роботи і мимохіть вмочив перо не в чорнильницю, а в казанок із розплавленим оловом. Він поспішно вийняв перо і раптом побачив, як від металевого наконечника тягнеться тоненька ниточка застиглого металу. Хтось інший на його місці просто струсив би олово в смітник — але не Чохральський. Учений помітив, що нитка — ідеальний монокристал, а її довжина залежить від швидкості, з якою він виймав перо.
Хоч оточення Яна Чохральського вважало його відкриття всього лише однією з численних цікавинок, учений далі годинами досліджував отримані таким чином нитки із різних сплавів.
У результаті Ян обґрунтував метод вирощення монокристалів шляхом витягування їх зі сплавів, і тепер він називається іменем ученого: метод Чохральського.
Те, що спочатку багатьом ученим здавалося всього лише цікавим фактом, через багато років лягло в основу новітніх технологій, зокрема електроніки. Ключовим її елементом є тонесенькі пласти кристалічного кремнію, атоми якого мусять розташовуватися у відповідному суворому порядку. І тут у пригоді стає дешевий і надійний метод виготовлення монокристалів Яна Чохральського.
Слава і гроші
Проте винахід ученого випередив час. Метод Чохральського почали практично застосовувати при виготовленні електроніки аж у 1950-х роках. Сьогодні цей спосіб вирощування кристалів використовується на найбільших заводах із виробництва мікросхем, зокрема Intel, Toshiba, Samsung. Однак за життя вченого ніхто й уявити не міг нічого подібного.
Славу і гроші Яну Чохральському принесло інше його відкриття 1924 року: розроблення нового сплаву, «металу B», який чудово підходив для виробництва залізничних вальниць. Патент одразу викупила німецька залізниця (а згодом — компанії в СРСР, США, Чехословаччині і Польщі), бо завдяки йому можна було суттєво збільшити швидкість руху потягів.
Вчений став дуже відомим й заможним. Увесь світ їздив на сплаві Чохральського аж до 60-х років минулого століття, коли залізниці перейшли з вальниць ковзання на вальниці кочення.
1917 року 32-річний Ян Чохральський переїхав із Берліна до Франкфурта-на-Майні, де відкрив і очолив велику металургійну лабораторію Metallbank und Metallurgische Gesellschaft AG. Це була найсучасніше обладнана німецька промислова лабораторія. 1919 року вчений став одним із засновників Німецького металургійного товариства (Deutsche Gesellschaft für Metallkunde), а згодом обійняв посаду його президента.
1923 року Яна Чохральського запросив до США Генрі Форд, запропонувавши очолити його лабораторію. Польський учений пропозицію не прийняв, бо з 1918 року, коли Польща відродила свою незалежність, замислювався над тим, щоб повернутися на батьківщину — так вчинило вже багато дослідників, відгукнувшись на запрошення президента Другої Речі Посполитої Іґнація Мосціцького, шанованого у світі хіміка. 1928 року Ян Чохральський відмовився від усіх посад у Німеччині й разом із сім’єю переїхав до Варшави.
Я хотів повернутися до Польщі, оскільки в мене підростали діти. Я мав намір віддати їх у польську школу, щоб уникнути германізації.
Чохральський став професором спеціально створеної під нього катедри металургії й дослідження металів на хімічному факультеті Варшавського політехнічного університету. Він був філантропом, усіляко підтримував молодих учених, а також спонсорував реконструкцію садиби Фридерика Шопена у селищі Желязова Воля. У салоні Яна Чохральського в його палацику на вулиці Набєляка, 4 неподалік Бельведеру збиралася еліта Другої Речі Посполитої. Ян, крім усього, писав вірші і зібрав велику колекцію мистецьких творів. На жаль, під час Варшавського повстання вона була знищена.
Завдяки співпраці з армією, професор Ян Чохральський створив Інститут металургії та металознавства, формально приписаний до Варшавського політехнічного університету. Однак основну роботу заклад виконував для військових і робив це під грифом «таємно». Про сучасне обладнання інституту його колеги, а також німці, які приїжджали до Варшави, могли тільки мріяти (хоча останнім показували лише «цивільну» частину інституту). У травні 1939 року німецький фізик Вальтер Ґерлах побував у інституті й згодом писав у рапорті німецькому начальству:
Мені вдалося лише частково оглянути інститут. Судячи з усього, окремі відділи закриті для відвідування, адже вони перебувають під контролем армії.
Коли 1939 року почалася Друга світова війна і Варшава потрапила під німецьку окупацію, Інститут металургії розпустили. За згодою німецької влади Ян Чохральський відкрив технічну лабораторію. Так вчений отримав можливість дати роботу працівникам інституту, а також оформлювати фіктивні робочі документи членам Армії Крайової. На замовлення АК на підприємстві Чохральського виготовляли вибухові речовини, деталі для зброї та ремонтували її.
Навіть під час окупації Ян Чохральський не переставав підтримувати польських письменників і художників, а ще рятував музейні колекції. Завдяки своїй славі, він міг частково впливати на німецьку владу і домогтися звільнення деяких людей із концентраційних таборів і таборів для військовополонених.
Приниження і смерть
Однак цей бік діяльності Чохральського нічого не означав для повоєнної комуністичної влади, й у перші роки Польської Народної Республіки заслуженого вченого і професора звинуватили у колаборації з окупантами. У квітні 1945 року його арештували і кинули за ґрати в містечку Пйотркув Трибунальський, що в Лодзькому воєводстві.
Фатальну роль у тому, що Ян опинився у в’язниці, зіграв той факт, що, крім польського громадянства, він також мав німецьке. Щоправда, від свого німецького громадянства Чохральський відмовився, подавши відповідну заяву польській владі. Проте німецьке законодавство не передбачало такої процедури. Отож в очах польської влади професор, як і раніше, залишався німцем, а для польських комуністів — ще й колаборантом.
Під час допитів Чохральський не хотів розповісти про те, що під час окупації він тісно співпрацював із польським підпіллям. Учений боявся, що так він підставить під удар інших людей, адже комуністи вважали діяльність Армії Крайової злочинною.
На щастя, Чохральського вдалося врятувати від смертної кари, яка йому загрожувала. У серпні польського вченого звільнили. Однак, незважаючи на те, що всі звинувачення з нього зняли, Сенат Варшавського політехнічного університету 19 грудня того ж року позбавив його можливості працювати в інституті.
Чохральського не тільки звільнили з роботи, а й викреслили з книжок і підручників, відібрали в нього всі наукові звання і титули.
Ян Чохральський повернувся у своє рідне містечко Кциня і відкрив там невелике хімічне підприємство Bion, яке виготовляло побутову хімію, парафармацевтичні товари. Виявилося, що професор мав талант не тільки до науки, але й до бізнесу. Його рідина для хімічної завивки використовувалася ще в перші роки XXI століття. А найзнаменитішим продуктом підприємства став порошок від нежитю «з голубом» (голуб був зображений на упаковці).
Діяльність Bion набирала обертів і, певно, це привернуло увагу служби безпеки. 22 квітня 1953 в домі Яна Чохральського провели брутальний обшук, внаслідок якого в нього стався серцевий приступ. Вчений помер того ж дня у познанській лікарні.
Саме в ті роки світ починав гідно оцінювати відкриття Яна Чохральського. Через кілька років, коли значення напівпровідникової електроніки вже не підлягало дискусії, польський учений напевно отримав би Нобелівську премію. Чохральський залишив по собі понад 120 наукових статей, завдяки яким став найчастіше цитованим польським науковцем.
Проте у Польській Народній Республіці ім’я Яна Чохральського ще довго перебувало під забороною. 1978 року у «Великій енциклопедії» з’явилася стаття про нього, в якій, щоправда, польського винахідника назвали чеським хіміком. Уперше на батьківщині про нього заговорили після падіння комуністичного режиму.
Сенат Варшавського політехнічного університету реабілітував професора Чохральського аж 2011-го — через 66 років після того, як його позбавили наукових звань і ступенів і вигнали з роботи.
Переклала Наталка Римська
