Приклад незалежності

В’єтнамці почали з’являтися у Польщі, коли Польська Народна Республіка і В’єтнам належали до одного соціалістичного блоку. У рамках допомоги, яку надавала польська держава, їх направляли навчатися у польські вищі навчальні заклади, передовсім технічні, у Ґданськ, Лодзь, Варшаву і Катовиці. Влада перевіряла в’єтнамських студентів під кутом політичної надійності: вони не могли походити з родин, вороже налаштованих до системи, і повинні були скласти дуже складні іспити. Адже планувалося, що, отримавши дипломи, ці люди повернуться на батьківщину, аби поповнити лави владної еліти північного В’єтнаму. 

Обкладинка книжки «Хай живе Нам». Джерело: Wydawnictwo Czarne

Зазвичай саме так і відбувалося, однак частина випускників залишилася жити в Польщі або повернулася туди після 1989 року. Існує чимало історій, коли попри заборони й суворі обмеження, в’єтнамцям вдавалося перехитрити систему й не вернутися на батьківщину. Вони створювали в Польщі сім’ї і вели польсько-в’єтнамське життя під пильним оком і ПНРівської, і в’єтнамської служб безпеки. У книжці «Хай живе Нам» Julia Hamera, Niech żyje Nam, Wydawnictwo Czarne, 2016. описана історія Нама (Хай Бюї Нгока) — майстра китайських бойових мистецтв, актора театру, кіно та телебачення, який приїхав до Польщі наприкінці 1974 року, щоб навчатися в Ґданському політехнічному університеті. І це один із прикладів таких життєвих сюжетів в’єтнамців, від яких перехоплює подих.

Вражає також історія кохання подружжя Вількановичів з часів, коли донька в’єтнамського мандарина з комуністичного Південного В’єтнаму приїхала до комуністичної Польщі за чоловіком Стефаном Вількановичем. Історії Нама, майстра тайцзи та ушу, і Тереси Чай Тхі Лай Вільканович — це в мініатюрі історії про всіх в’єтнамців у Польщі, що тягнеться ось уже пів століття. 

У розділеному В’єтнамі тривала війна між північчю та півднем. ПНР була в ній одним із важливих союзників комуністичного Північного В’єтнаму, який — за підтримки Радянського Союзу й Китаю — намагався захопити територію Південного В’єтнаму. Війна закінчилася поразкою Сайгона 30 квітня 1975 року. Розпочалася драматична втеча в’єтнамців з батьківщини й перша в історії країни масова міграція. 

Позірно спокійне життя під комуністичною владою для колишніх громадян Республіки В’єтнам означало постійну боротьбу за гідність і виживання. Мільйони були ув’язнені у таборах «перевиховання», мільйони виселені у райони так званої нової економіки з метою усунути інакодумців із суспільного життя. Втеча морем була дуже ризикованою: за деякими оцінками, чи не половина втікачів загинула — одних забирала стихія, інших ловили і відтак убивали комуністи.

Після відновлення незалежності 1989 року Польща стала землею обітованою для багатьох в’єтнамців, заохочених розповідями колишніх студентів про дружньо налаштованих поляків, спокійних і миролюбних католиків. Коли польського кардинала обрали Папою римським, популярність Польщі в очах в’єтнамців лише зросла. 1980 року Данґ Тхай Шон став першим азійцем, що переміг у Конкурсі піаністів імені Шопена, і це додатково зміцнило позиції Польщі в очах дедалі молодшого в’єтнамського суспільства, яке відроджувалося після жорстокої війни. У Польщу потягнулися в’єтнамці з меншим політичним багажем, ніж утікачі з півдня, які знайшли прихисток у країнах Заходу. Там — у Сполучених Штатах, Франції, Німеччині — з’явилися найбільші в’єтнамські діаспори. 

Польща надихнула в’єтнамців на створення незалежних газет. Першопрохідцями були студенти Варшавського університету та їхні старші колеги. Вони заснували газети Phuong Dong («На схід»), Dan Chim Viet («Ключ в’єтнамських птахів») чи Cau Vong («Веселка») i Ben Viet («Станція В’єт»). Поставали незалежні дискусійні клуби, що привернули пильну увагу в’єтнамських спецслужб. Деяких незалежних діячів та захисників прав людини в’єтнамського походження намагалися шантажувати і залякати. Й інколи це вдавалося. Тема прав людини і в’єтнамських політ’язнів досі викликає реакцію в’єтнамського посольства. Польська преса не раз описувала випадки, коли працівники в’єтнамських служб вдавалися до незаконних методів боротьби з опозицією на території Польщі. Посольство В’єтнаму також розуміє, що постійні нагадування про опозицію не на руку режимові. Тому воно велику увагу приділяє різноманітним пропагандистським заходам, щоб в’єтнамську владу не вважали одним із найжорстокіших у світі режимів. Зважаючи на тортури, які застосовуються щодо незалежних активістів, Соціалістична Республіка В’єтнам входить до числа найжорстокіших режимів — поряд із Білоруссю та Північною Кореєю. 

Сьогодні незалежні в’єтнамські редакції разом зі своїми лідерами перейшли в соціальні мережі: це найпростіший спосіб достукатися не лише до в’єтнамців у Польщі, а й до тих, які живуть у самому В’єтнамі й усьому світі. У соцмережах поширюються знання про Польщу, її історію, правову систему та повсякденне життя.

Від недовіри до симпатії

У 90-х роках в’єтнамці потрапляли до Польщі переважно через «зелений кордон», себто нелегально. Легальна поїздка зазвичай закінчувалася в Москві. Звідти за чималі хабарі сотні людей переправляли до Польщі — цей маршрут займав кілька днів чи навіть тижнів. З’явилася мережа, що обслуговувала нелегальну міграцію, зі всім спектром найгірших явищ, які її супроводжують. Картину цього періоду, що тривав аж до ХХІ сторіччя, можна побачити у фільмі Катажини Клімкевич «Ханой — Варшава». 

Через хиткий юридичний статус більшість в’єтнамців, які перебували у Польщі нелегально, могли покладатися лише на себе й на невизначену міграційну політику Польщі. Упродовж багатьох років вони брали активну участь у соціальному житті Польщі, але водночас залишалися непомітними. Вони могли буквально на рівному місці опинитися в центрі скандалу, але водночас за короткий час перетворилися на спільноту, яка в очах поляків була найспокійнішою меншиною. 

З одного боку, Стадіон Десятиріччя як місце торгівлі дав змогу більшості в’єтнамців вижити і став потужним стартом для бізнесу, який згодом розвинувся у великі торгівельні центри під Варшавою у селі Вульці Косовській. З іншого боку, стадіонна торгівля й пов’язаний з нею спосіб життя не раз породжував скандали, частково засновані на реальних історіях про агентів посольства Соціалістичної Республіки В’єтнам серед в’єтнамської діаспори. 

Чудовий приклад цього — розквіт і занепад малих закладів харчування, що їх тримали в’єтнамці в 90-х роках і на початку ХХІ сторіччя. Польська преса нерідко гостро критикувала в’єтнамські ресторани й бари, а їхні господарі не могли ніяк захиститися від звинувачень у тому, що врни нібито використовують продукти невідомого походження. Однак згодом, коли поляки полюбили в’єтнамські заклади, вони стали на їхній захист і критика припинилася. Польська адміністрація та служби охорони порядку, такі як прикордонники й санепід, почали ставитися до в’єтнамців як законослухняних громадян, а преса тепер писала про них, як про «порядних і спокійних людей». Після численних зусиль активістів та громадських організацій у 2003, 2007 і 2012 роках провели так звану аболіцію для іноземців у Польщі, які перебувають тут нелегально. Тисячі в’єтнамців змогли вийти з тіні. Це мало величезне значення для формування сучасної пільноти в’єтнамців, зміцнило відчуття приналежності й стабільності серед приїжджих, зокрема й тих, які проживають у Польщі вже багато років. 

В’єтнамські заклади у Щецині. Джерело: Альфонс Оберг / Wikimedia

Важливу роль відіграє й те, що дедалі більше дітей із в’єтнамських сімей навчається у польських школах, а в’єтнамські заклади харчування дедалі менше нагадують ті, з якими раніше боролися.

Стратегія «шлях до серця лежить через шлунок» виявилася найефективнішим способом завоювати симпатії поляків. В’єтнамська кухня стає дедалі автентичнішою, хоча свого часу поляки відкидали навіть суп фо. Сьогодні неми Рулетики з рисового паперу. і фо підкорили всі міста, де живуть в’єтнамці. Кухня залишається головною візитівкою вихідців з В’єтнаму, й привертає увагу поляків, які залюбки експериментують зі смаками. Стравами на кшталт бун ча, Смажена свинина з локшиною. ча ка Смажена риба, маринована в куркумі. й бань мі Сендвіч із багета. в’єтнамці відповідають на запити молодого, дедалі відкритішого покоління поляків. 

Інтеграція

Сьогодні в’єтнамська спільнота, окрім торгівлі та харчування, розвивається і в інших галузях. В’єтнамці завойовують довіру поляків, а передовсім польок, пропонуючи якісні послуги в індустрії краси. 

В’єтнамський салон краси у Варшаві. Джерело: Viet Nails & Lashes / Facebook

У духовній та релігійній сфері життя в’єтнамців у Польщі не надто відрізняється від життя на батьківщині. Тут проводяться богослужіння для в’єтнамських католиків, є в’єтнамське душпастирство, засноване отцями-вербістами. Католицьке чернече згромадження, яке передусім займається місіонерською діяльністю. В’єтнамські черниці та священники здійснюють служіння і для поляків, і для польських в’єтнамців, передусім у Мрокуві біля Вульки Косовської та у варшавській дільниці Жерань. А буддисти зосереджені у двох центрах під Варшавою.

Те, що в’єтнамці — друга за чисельністю національна група в Польщі (приблизно 60–80 тисяч) — поширене, але хибне твердження. Статистика за 2024 рік показує, що в’єтнамців (поза українцями та білорусами) могли випередити нові діаспори — громадян Індії, Філіпін чи Непалу (про їхню професійну активність свідчить кількість виданих дозволів на працю).

В’єтнамці на заняттях з польської мови. Фото: Вікторія Полонська / Fundacja Edukacji Międzykulturowej

За даними Управління з питань іноземців за 2024 рік, у Польщі живе близько 12 тисяч в’єтнамців, які мають статус постійного або тимчасового перебування в Польщі. Польське громадянство отримали тільки 2 тисячі в’єтнамців. 

Сьогодні молоді в’єтнамці задіяні у найрізноманітніших сферах польського суспільного життя та бізнесу. Вони голосують на виборах на правах громадян Польщі, друге покоління працює в корпораціях на різних посадах — торгових представників, водіїв, директорів. Студенти-в’єтнамці навчаються на різних спеціальностях: від інформаційних технологій до мистецтва і торгівлі. Серед польських професійних солдатів теж з’явилися в’єтнамські прізвища, хоча це поки що поодинокі випадки. 

В’єтнамці відкрито говорять про свою ідентичність у публічних медіа та соцмережах. Вони не відрікаються від традицій, винесених із рідних домівок, успадкованих від батьків, дідусів і бабусь, підтримування зв’язку з якими — свого роду зобов’язання. А при цьому вони відкрито користуються благами демократичного суспільства, яке шанує їхню індивідуальність та іншість. Вони пишуть і видають книжки польською мовою, барвисто розповідають полякам про кулінарні традиції й історію своєї батьківщини. 

Яке майбутнє чекає в’єтнамців у Польщі? Чим є Польща для громадян в’єтнамського походження? Він чекає на відповідь, яку мають спільно напрацювати всі.

Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик